Bogdan: перейменував «Ледача дівчина» на «Ледача дівчина (польська народна казка)»

2013-11-01T15:21:22Z

перейменував «Ледача дівчина» на «Ледача дівчина (польська народна казка)»

Bogdan в 14:54, 1 листопада 2013

2013-11-01T14:54:26Z

Bogdan в 14:54, 1 листопада 2013

2013-11-01T14:54:10Z

Bogdan в 14:53, 1 листопада 2013

2013-11-01T14:53:51Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...

2013-10-29T15:04:15Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...

Нова сторінка

@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 —	Ні.
-—	Казали бог і свята Ганна, щоб тії одружився з Кудлою. Чуєш — щоб тн з нею одружився!
+—	Казали бог і свята Ганна, щоб тії одружився з Кудлою. Чуєш — щоб ти з нею одружився!
 І зникла, мов її іі не було.

@@ Рядок 13: / Рядок 13: @@
 —	Ти спиш?
--	Ні.
+—	Ні.
 —	Казали бог і свята Ганна, щоб тії одружився з Кудлою. Чуєш — щоб тн з нею одружився!
-зникла, мов її іі не було.
+І зникла, мов її іі не було.
 Лісник з переляку не міг заснути до ранку. Вдосвіта схопився й пішов до Кудлиної хатн.

← Попередня версія		Версія за 14:53, 1 листопада 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	У одної жінки була дочка. Звали її Кася. Була вона гарна й здорова, але страшенно ледача. Років до двадцяти сиділа на печі и нічого робити не хотіла, тільки спала або їла. Ніколи вона не вмивалася, не розчісувалась, волосся в неї було завжди розпатлане, розкудлане, і тому всі її називали ледачою Кудлою. Мати мусила сама поратися по хазяйству, бо якби вона чекала Кудли, то горщики завжди були б у сажі та в бруді, хата не заметена, корова не доспа. Не раз мати гнала доньку до роботи й казала їй:
		+
		+	— Ой, Кудло, вчися робити, бо тебе ж не король свататиме, а селянський спи. Накаже тобі хазяйнувати як слід і слухати не схоче, коли ти йому казатимеш, що в тебе ручки болять.
		+
		+	Але Кудла нічого не відповідала, переверталася па другий бік і спала собі далі.
		+
		+	Всі дівчата такого віку, як вона, давно вже повиходили заміж, а на Кудлу ніхто й глянути не хотів, бо кому потрібна така жінка, що й сорочки тобі не випере й їсти не зварить?
		+
		+	Тпмчасом Кудлі припав до серця однії молодий лісник, який жив недалечко від їхньої хати й частепько до них заходив,
		+
		+	Однієї ночі Кудла нишком устала, напнула на себе біле простирадло, точнісінько так, як ото малюють смерть, пішла до хатки, де жив лігшік. стала коло вікна й гукнула:
		+
		+	— Ти спиш?
		+
		+	- Ні.
		+
		+	— Казали бог і свята Ганна, щоб тії одружився з Кудлою. Чуєш — щоб тн з нею одружився!
		+
		+	1 зникла, мов її іі не було.
		+
		+	Лісник з переляку не міг заснути до ранку. Вдосвіта схопився й пішов до Кудлиної хатн.
		+
		+	Зазирнув у вікно — бачить: вона лежить на печі, вмита, зачесана, рум’яна й мовчить, тільки дивиться так, ніби хоче його з'їсти очима.
		+
		+	«Що не кажи, а вона таки пригожа!» — подумав собі лісник, але нічого не сказав і пішов далі.
		+
		+	Наступної ночі в таку саму пору під лісниковою хатою знову з’явилася біла жінка п гукнула:
		+
		+	— Ти спиш?
		+
		+	— Ні.
		+
		+	— Казали бог і свята Ганна, щоб ти ожепився з Кудлою! Чуєш — щоб ти оженився, щоб ти оженився, бо як ні — зведу тебе зо світу.
		+
		+	Ліспик ще дужче злякався й подумав собі, що нічого не вдієш — доведеться оженитися з цією ледацюгою, яка цілий день лежить на печі.
		+
		+	Пішов надвечір до їхньої хати — бачить: Кудла так само лежить на нечі, але гарно вмита, зачесана.
		+
		+	Подумав лісник, що вона таки гарна із себе, але зайти не зважився, бо в хаті було повно гостей, і пішов далі.
		+
		+	А третьої ночі знов підійшла до вікна біла жінка й гукнула:
		+
		+	— Ти спиш?
		+
		+	— Ні.
		+
		+	— Казали бог і свята Ганна, щоб ти оженився з Кудлою! Чуєш, щоб ти оженився, востаннє кажу, бо лихо тобі буде!
		+
		+	Лісник схопився з ліжка й вибіг з хати, та біля вікна вже нікого не було. А він так злякався, що з самого ранку побіг сватати Кудлу.
		+
		+	Мати охоче згодилася віддати доньку, тільки просила, щоб віп ніколи її не бик. Лісник обіцяв, і так вони й побралися.
		+
		+	Почали господарювати вдвох. Чоловік з самого рапку ішов у ліс і опівдні повертався снідати.
		+
		+	Коли він зайшов до хатн першого дня, жінка ще спала, а дві корови ревли в хліві, бо їм не було чого їсти. Лісник нагодував та подоїв корів
		+
		+	І пішов до свосї роботи, а коли поверпувся — не було пі сніданку па столі, ні ладу в хаті. Дивиться — а Кудла невмита, нечесана, залізла собі на піч і спить.
		+
		+	Спершу чоловік нічого не казав, хазяйнував сам як міг. Сам горщики мив, сам їсти варив, аж поки це йому надокучило. Тоді він попрохав, щоб йому дали роботу десь-інде, за п’ять миль од села, і взяв Кудлу з собою. Та вона й на новім місці нічого не робила, тільки лежала весь час па печі. Та чоловік уже щось надумав.
		+
		+	Була в нього стара мисливська торба, що висіла над ліжком. От якось він устав уранці та й каже торбі:
		+
		+	— Ти ж гляди, звари мені сьогодні щось на сніданок, а потім прибери в хаті й зроби все, що треба. А як не зробиш — я повернуся з лісу, і тоді побачиш, що тобі буде.
		+
		+	А Кудла собі слухає й мовчить, тільки скоса поглядає, чи хутко торба злізе з кілочка й візьметься до роботи. Але торба як висіла, так і висить. Отож Кудла сміється й каже їй:
		+
		+	— Ось почекай, буде тобі, як він повернеться з лісу!
		+
		+	Чоловік повернувся додому й бачить, що нічого не зроблено. То він і каже:
		+
		+	— Ну, знатимеш ти зараз! От я зроблю тобі суд! Ану, Кудло, візьми торбу на спину, а я її добре відлупцюю, щоб знала, як мене слухати.
		+
		+	Кудла сміється й чекає, що з того буде. А чоловік приніс палицю та й ну лупцювати торбу на Кудлиній спині! Кудла в крик, а чоловік б’є та б’є. Відлупцював як слід — не Кудлу, а торбу.
		+
		+	Вранці він лагодиться знов іти до лісу й каже торбі:
		+
		+	— Щоб ти наварила мені їсти та все в хаті поробила, бо як пі — лупцюватиму знову.
		+
		+	Ледве він вийшов з хати, Кудла скочила з печі й мерщій до роботи. Чоловік прийшов додому, побачив, що все прибрано, їсти наварено та й пита її:
		+
		+	— Сьогодні, мабуть, не будемо вчити торбу розуму?
		+
		+	А Кудла йому:
		+
		+	— Ой, сьогодні не треба!
		+
		+	— Отак роби,— знов каже чоловік до торби,— то ніколи не будеш бита. Зрозуміла?
		+
		+	І так воно вже пішло. Кудла щодня вставала вранці, а коли чоловік приходив додому, все вже було зроблено. Про торбу забули, і господиню вже ніколи не звали ледачою Кудлою. Кася, Касєпька — інакше на неї й не казали.
		+
		+	По недовгім часі мати захотіла побачити, як живе її донька, і поїхала до неї в гості.
		+
		+	Дивом вона здивувалася, коли побачила добрий лад у тої в хаті та в хліві! Аж серце в неї зраділо, що з ледачої Кудли зробилася така добра господиня. От мати іі шітас:
		+
		+	— Як же воно сталося, що в тебе, доню, так чисто і ти така працьовита? Адже вдома ти нічого робити не хотіла. Він тебе, мабуть, дуже бив, поки навчив працювати?
		+
		+	— Та ні,— каже донька,— тільки раз ми побили торбу, але потім уже не треба було.
		+
		+	Мати зраділа, а Кася якось чудно глянула на неї раз і другий, потім засоромилась і каже:
		+
		+	— Знаєте, матусю, йдіть на подвір’я та принесіть хоч кілька поліняк, бо в цій хаті задурно їсти не дають.
		+


	{{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}}		{{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}}
	{{Шаблон:Казки з книги Польські народні казки (Веселка,1980)}}		{{Шаблон:Казки з книги Польські народні казки (Веселка,1980)}}

Ледача дівчина (польська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan: перейменував «Ледача дівчина» на «Ледача дівчина (польська народна казка)»

Bogdan в 14:54, 1 листопада 2013

Bogdan в 14:54, 1 листопада 2013

Bogdan в 14:53, 1 листопада 2013

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...