Ледачий Гайнц - Історія редагувань

Bogdana в 21:36, 19 вересня 2013

2013-09-19T21:36:37Z

Bogdana в 21:36, 19 вересня 2013

2013-09-19T21:36:17Z

Bogdan в 06:49, 8 вересня 2013

2013-09-08T06:49:43Z

Bogdan: Створена сторінка: Жив собі ледачий Гайнц. І хоч у нього тільки й роботи було, що день у день пасти козу, він щ...

2013-09-08T06:01:16Z

Створена сторінка: Жив собі ледачий Гайнц. І хоч у нього тільки й роботи було, що день у день пасти козу, він щ...

Нова сторінка

Жив собі ледачий Гайнц. І хоч у нього тільки й роботи було, що день у день пасти козу, він щоразу зітхав, коли ввечері повертався з вигону додому.

— Яка ж це тяжка праця,— казав він,— і яка велика морока рік у рік до пізньої осені пасти козу. Аби хоч можна було лягти й поспати на вигоні. А то ж ні, треба глядіти, щоб вона не пообгризала деревця, не пролізла крізь огорожу в садок чи взагалі не втекла. Ніколи нема спочинку, не радий, що й живеш на світі.

Сів Гайнц і почав міркувати, як би скинути з себе те ярмо. Думав, думав і нічого не міг придумати.

Та враз йому як полуда спала з очей.

— Знаю, що я зроблю! Одружуся з гладкою Тріною. В неї теж є коза, от вона й пастиме мою разом зі своєю. І мені не треба буде мучитись.

Гайнц підвівся, випростав свої натруджені ноги й почвалав через вулицю, бо до батьків гладкої Тріни була недалека дорога. І посватався до їхньої роботящої, доброчесної дочки.

Батьки довго не зволікали. «Яке брело, таке й стріло»,— подумали вони і дали свою згоду.

Гладка Тріна стала Гайнцовою дружиною і відтепер пасла обидві кози. Для Гайнца настали щасливі дні. Він уже відпочивав лише від свого ледарювання. Тільки подеколи йшов з Тріною на вигін і казав:

— Я йду лише для того, щоб відпочинок був ще солодший. А то вже й забуваєш, яка це втіха.

Проте гладка Тріна була не беручкіша до роботи за нього. Якось вона й каже йому:

— Милий Гайнце, навіщо нам без потреби отруювати собі життя й марнувати найкращі свої молоді роки? Щоранку, коли сон найсолодший, кози своїм меканням будять нас. Віддаймо їх краще сусідові, а за них попросимо в нього вулик бджіл. Поставимо вулик на осонні за хатою, і весь клопіт. Бджіл не треба стерегти і гнати на пасовисько, вони самі вилітають, самі дорогу додому знаходять і самі збирають мед. Нам не доведеться й пальцем рушити.

— Золоті твої слова,— відповів Гайнц,— ми негайно ж так і зробимо. Крім того мед смачніший і поживніший за козяче молоко та й стоїть довше.

Сусід залюбки дав їм за дві кози вулика. Бджоли невтомно літали від ранку до пізнього вечора й наносили у вулик найкращого меду. Гайнц восени вибрав його звідти цілий глек. Вони поставили глек на полицю в спальні, але боялися, щоб хтось його не вкрав або щоб до нього не добралась миша, тому Тріна принесла ліщинову палицю й поклала коло ліжка — простягнені руку, і вже є чим прогнати непроханих гостей, не треба й уставати.

Ледачий Гайнц не любив вилазити з ліжка до полудня.

— Хто рано встане, той більше з'їсть,— казав він.

Одного ранку, хоч сонце вже підбилось високо, він лежав собі на перинах і відпочивав після довгого сну. Отак лежачи, надумав він щось та й каже дружині:

— Жінки люблять солодке, і ти напевне куштуєш потайки мед. Краще, поки ти його весь не виїла, купімо за нього гуску з гусеням.

— Купимо аж тоді,— відповіла Тріна,— як матимем дитину і буде кому пасти гусей. Щоб я оце дарма вбивала на них своє здоров'я!

— А ти думаєш, хлопець пастиме гусей? — сказав Гайнц.— Тепер діти стали неслухняні, не хочуть робити того, що їм загадують, думають, що вони розумніші за батьків. Як той наймит, що його послали по корову, а він гайда в малину.

— Еге,— сказала Тріна,— хай тільки не зробить того, що я загадаю, я йому покажу, як слухатись! Візьму палицю та по спині, та по спині! Отако, дивись, Гайнце!

Вона схопила палицю, яку тримала на мишей, замахнулась нею і зачепила глек, що стояв над ліжком. Глек упав з полиці, розбився на друзки, і смачний мед розтікся по долівці.

— Тепер наша гуска з гусеням лежить долі, і не треба її пасти,— сказав Гайнц.— Добре, що глек не впав мені на голову. Бачиш, як нам пощастило.— Він угледів в одному черепку ще трохи меду, сягнув по нього рукою і задоволено мовив: — А цей залишок ми, жіночко, виїмо, потім трохи відпочинемо, бо он якого страху набралися.— Нічого, що встанемо пізніше, ніж звичайно, день ще довгий.

— Так,— погодилась Тріна,— наше від нас не втече. Знаєш, як равлика запрошували на весілля? Він ледве встиг на хрестини, а перед хатою ще й спіткнувся та й каже: «Поспішиш — людей насмішиш».

{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}

← Попередня версія		Версія за 06:49, 8 вересня 2013
Рядок 49:		Рядок 49:


		+	{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}

	{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}

@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 Вона схопила палицю, яку тримала на мишей, замахнулась нею і зачепила глек, що стояв над ліжком. Глек упав з полиці, розбився на друзки, і смачний мед розтікся по долівці.
-—    Тепер наша [[гуска]] з гусеням лежить долі, і не треба її пасти,— сказав Гайнц.— Добре, що глек не впав мені на голову. Бачиш, як нам пощастило.— Він угледів в одному черепку ще трохи меду, сягнув по нього рукою і задоволено мовив: — А цей залишок ми, жіночко, виїмо, потім трохи відпочинемо, бо он якого страху набралися.— Нічого, що встанемо пізніше, ніж звичайно, день ще довгий.
+—    Тепер наша гуска з гусеням лежить долі, і не треба її пасти,— сказав Гайнц.— Добре, що глек не впав мені на голову. Бачиш, як нам пощастило.— Він угледів в одному черепку ще трохи меду, сягнув по нього рукою і задоволено мовив: — А цей залишок ми, жіночко, виїмо, потім трохи відпочинемо, бо он якого страху набралися.— Нічого, що встанемо пізніше, ніж звичайно, день ще довгий.
 —    Так,— погодилась Тріна,— наше від нас не втече. Знаєш, як равлика запрошували на весілля? Він ледве встиг на хрестини, а перед хатою   ще   й   спіткнувся   та   й  каже:   «Поспішиш — людей   насмішиш».