Лисиця, півень і одуд. Македонська народна казка - Історія редагувань

Bogdana в 12:41, 6 січня 2014

2014-01-06T12:41:08Z

Bogdana в 12:40, 6 січня 2014

2014-01-06T12:40:29Z

Bogdan в 08:01, 1 вересня 2013

2013-09-01T08:01:16Z

Bogdan в 23:17, 28 травня 2013

2013-05-28T23:17:13Z

Bogdan: Створена сторінка: Якось лисиця, зголоднівши, пішла на полювання. Ходила по горах, але нічого не впіймала. ...

2013-05-28T23:16:49Z

Створена сторінка: Якось лисиця, зголоднівши, пішла на полювання. Ходила по горах, але нічого не впіймала. ...

Нова сторінка

Якось лисиця, зголоднівши, пішла на полювання.

Ходила по горах, але нічого не впіймала.

Тоді спустилася вниз до села.

Почула кукурікання півня і почала підкрадатися до курей.

Але півень ще здалеку помітив її й гукнув курям, щоб вони скоріше тікали додому, а сам вискочив на дерево, аби знати, куди кума лисиця піде.

А кума лисиця побачила, що ні силою, ні спритністю нічого не вполює, вдалася до хитрощів.

Підійшла ближче до дерева, на якому сидів півень, закотила побожно очі під лоба й стала ніби пастися.

Скубе траву й примовляє: «Ох, який же смачний сніданок!»

А півень дивився згори на лисицю й не міг надивуватися, і що це з нею сталося. Далі не витерпів і запитав:

— Кумо лисице, що це ви робите? Якась ви не така, як завжди. Вас не впізнати.

— Так, брате півнику, ти правду кажеш: я не така, як була раніше.

Тепер я зовсім змінилася. Ось уже чотирнадцять днів я м’яса й не пробувала, все травою харчуюся.

Вирішила я по правді жити, нікому не чинити ніякої кривди. А це ось іду на прощу старі свої гріхи замолювати.

Та ще подумала все-таки завернути до вас, попрощатися з курками і з тобою, любий брате півнику.

Коли щось не так було між нами, то пробач і не май за це зла на мене. А може, й ти, півнику-брате, підеш зі мною?

Бо за ким гріхи не водяться? А скільки їжі всякої по дорозі: один ячмінь візьми — кожна зернина мов кизилова ягідка. І не голодуватимеш, і святим станеш.

Від тих солодких лисячих слів дурний півнисько зовсім крила розвісив. Повірив кумі лисиці та й стрибнув униз.

— А може б, ти, брате півнику, і кого з курок покликав з собою,— не вгавала кума лисиця.

— Бо чого б і їм своїх гріхів не спокутувати та не стати святими. Гукни-но, брате, їх. А за харчі нехай не турбуються: усім знайдеться що їсти і пити. Скільки душа їхня забажає.

Повірив півень лисиці і почав скликати курей. А кури — яка виставить дзьоба з двора і побачить лисицю, то так і назад тікає. Злякалася лисиця, що й півень ще, чого доброго, передумає з нею йти, та й каже:

— Ат, ще з курми клопоту не мали. Ходімо самі, а вони хай сидять собі у своєму курнику. Від сідала до порога — ото й уся їхня дорога.

І мерщій підхопила півня під крило та й повела його на прощу. Проходили вони якраз біля сільського кладовища, а там одуд на дереві сидів.

Побачив він лисицю з півнем під пахвою та й каже їй:

— Добрий день, кумо лисице! Здобич несеш? Гарного півня спіймала, добрий обід діткам твоїм буде.

А лисиця на те:

— Ай-ай-ай, брате одуде. 1 як твій язик повертається таке казати? Я й на гадці чогось поганого не мала. Хіба ти не бачиш, що я на прощу йду.

І півень зі мною. Уже чотирнадцять днів я й на зуб ніякого м’яса не брала, усе травою живу. Ось глянь: як пасуся.

І ти, брате одуде, ходи з нами, гріхи свої замолиш і святим станеш.

Півень підтвердив, що все це правда і що він теж іде на прощу.

І одуд вирішив приєднатися до них. Але, не зовсім довіряючи лисиці, трохи відстав од них і йшов позаду.
[шли вони так, ішли та й підійшли до лисициної хати. От лисиця й каже:

— Завернімо до мене, пообідаємо на дорогу, відпочинемо трохи і рушимо далі, як надумали.

Послухали півень та одуд лисицю, пішли до неї до хати. А лисиця клац двері на замок, схопила півня, зарізала й з’їла. І до одуда.

Зрозумів одуд, що лисиця тільки вдавала, ніби йде на прощу й не їсть м’яса, та й став проситися, щоб вона його відпустила:

— Кумо лисице, скільки того наїдку з мене: пір’я та кістки. От я тобі приведу квочку з дванадцятьма курчатами — справжній бенкет буде.

А яке куряче м’ясо, особливо курчаче, солодке та смачне — не те. що моє чи навіть півняче!

Як почула таке лисиця, то й відпустила одуда. Винурхнув одуд на волю й подумав собі:

«Ух, негідниця! Отак чесних птахів дурити: м’яса не їм, на прощу йду! Я покажу тобі прощу. Заплатиш ти мені за свою брехню, розбійнице!»

Полетів одуд на кладовище, сів на дерево й почав думати, як провчити підступну лисицю. Коли глянув униз: під деревом шолудивий пес лежить.

Розбудив він пса і питає його:

— Чи не хотів би ти, брате, зловити лисицю? Я покажу тобі до неї дорогу.

— Чом би не хотів,— відповідає пес,— та не можу: хворий я. Не те що бігати — ходити не маю сили.

З голоду мушу вмирати. То куди вже мені за лисицею гнатися!

Полетів одуд далі. Коли дивиться: чоловік везе олію в глеках.

Сів одуд на глек і почав тріпотіти крилами, ніби піднятися не має сили.

«Ото буде гарна забавка дітям»,— подумав собі чоловік і сягнув рукою по пташку.

А одуд перестрибнув на інший глек. Чоловік знову шарпнувся — сюди, туди, а пташка все йому з-під рук випурхує.

Розсердився нарешті чоловік, обернув пужално товщим кінцем та як розмахнеться — хотів прибити капосну пташку.

Але одуд не дурний чекати, щоб його вдарили,— він зірвався з глека, а чоловік лусь по глекові пужалном — глек надвоє так і розколовся, потекла олія на землю.

Тоді повернувся одуд до пса і сказав йому, щоб він скоріше вимазався олією — то полегшає йому і він зможе бігати.

Пес так і зробив: вимастився олією — і йому полегшало, але він ще не мав сили бігти, бо зовсім охляв з голоду.

Треба було спочатку нагодувати його.

І одуд став розглядатися, де б дістати їжу.

Аж побачив жінку, яка несла пирога в кошику на голові, а перед нею біг хлопчина років чотирьох.

Одуд сказав псові, щоб він ішов назирці за жінкою і мерщій хапав пирога, коли вона поставить кошик на землю.

А сам він упав перед хлопчиною, ніби ще не вмів літати. Хлопчик тільки нагнувся, щоб схопити пташку, одуд перелетів трохи далі.

Хлопчина підбіг, але пташка ніяк не давалася йому в руки.

І він заплакав:

— Мамо, я хочу одудика! Злови мені одудика! Мамо, злови!

Жінка спочатку не звертала уваги на хлопчикове скімлення, але потім таки поставила кошик з пирогом на землю й кинулася за пташкою. А одуд, волочачи крильця, перелітав усе далі й далі, доки пес не з’їв усього пирога.

Тоді одуд повів пса до лисициної хати. Постукав у двері й каже:

— Кумо-лисице, я тобі привів квочку з дванадцятьма курчатами.

Вискочила лисиця зі своєї хати, щоб поласувати молодою курятиною, а тут пес хап її й роздер.

Одуд узяв собі лисячий хвіст і пошив з нього шапочку на голову.

І до сьогодні одуди носять на голові лисячий хвіст.

@@ Рядок 70: / Рядок 70: @@
 А яке куряче м’ясо, особливо курчаче, солодке та смачне — не те. що моє чи навіть півняче!
-Як почула таке лисиця, то й відпустила одуда. Винурхнув одуд на волю й подумав собі:
+Як почула таке [[лисиця]], то й відпустила одуда. Винурхнув одуд на волю й подумав собі:
 «Ух, негідниця! Отак чесних птахів дурити: м’яса не їм, на прощу йду! Я покажу тобі прощу. Заплатиш ти мені за свою брехню, розбійнице!»
@@ Рядок 88: / Рядок 88: @@
 Сів одуд на глек і почав тріпотіти крилами, ніби піднятися не має сили.
-«Ото буде гарна забавка дітям»,— подумав собі чоловік і сягнув рукою по пташку.
+«Ото буде гарна забавка дітям»,— подумав собі [[чоловік]] і сягнув рукою по пташку.
 А одуд перестрибнув на інший глек. Чоловік знову шарпнувся — сюди, туди, а пташка все йому з-під рук випурхує.
@@ Рядок 122: / Рядок 122: @@
 —	Кумо-лисице, я тобі привів квочку з дванадцятьма курчатами.
-Вискочила лисиця зі своєї хати, щоб поласувати молодою курятиною, а тут пес хап її й роздер.
+Вискочила [[лисиця]] зі своєї хати, щоб поласувати молодою курятиною, а тут пес хап її й роздер.
 Одуд узяв собі лисячий хвіст і пошив з нього шапочку на голову.
@@ Рядок 132: / Рядок 132: @@
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}
-{{Казка про тварин}}
+{{Казки про тварин}}

← Попередня версія		Версія за 23:17, 28 травня 2013
Рядок 127:		Рядок 127:

	І до сьогодні одуди носять на голові лисячий хвіст.		І до сьогодні одуди носять на голові лисячий хвіст.
		+
		+
		+
		+	{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

@@ Рядок 37: / Рядок 37: @@
 — Бо чого б і їм своїх гріхів не спокутувати та не стати святими. Гукни-но, брате, їх. А за харчі нехай не турбуються: усім знайдеться що їсти і пити. Скільки душа їхня забажає.
-Повірив півень лисиці і почав скликати курей. А [[кури]] — яка виставить дзьоба з двора і побачить лисицю, то так і назад тікає. Злякалася лисиця, що й півень ще, чого доброго, передумає з нею йти, та й каже:
+Повірив півень лисиці і почав скликати курей. А кури — яка виставить дзьоба з двора і побачить лисицю, то так і назад тікає. Злякалася лисиця, що й півень ще, чого доброго, передумає з нею йти, та й каже:
 —	Ат, ще з курми клопоту не мали. Ходімо самі, а вони хай сидять собі у своєму курнику. Від сідала до порога — ото й уся їхня дорога.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Якось лисиця, зголоднівши, пішла на полювання.
+Якось [[лисиця]], зголоднівши, пішла на полювання.
 Ходила по горах, але нічого не впіймала.
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 Скубе траву й примовляє: «Ох, який же смачний сніданок!»
-А півень дивився згори на лисицю й не міг надивуватися, і що це з нею сталося. Далі не витерпів і запитав:
+А [[півень]] дивився згори на лисицю й не міг надивуватися, і що це з нею сталося. Далі не витерпів і запитав:
 —	Кумо лисице, що це ви робите? Якась ви не така, як завжди. Вас не впізнати.
@@ Рядок 37: / Рядок 37: @@
 — Бо чого б і їм своїх гріхів не спокутувати та не стати святими. Гукни-но, брате, їх. А за харчі нехай не турбуються: усім знайдеться що їсти і пити. Скільки душа їхня забажає.
-Повірив півень лисиці і почав скликати курей. А кури — яка виставить дзьоба з двора і побачить лисицю, то так і назад тікає. Злякалася лисиця, що й півень ще, чого доброго, передумає з нею йти, та й каже:
+Повірив півень лисиці і почав скликати курей. А [[кури]] — яка виставить дзьоба з двора і побачить лисицю, то так і назад тікає. Злякалася лисиця, що й півень ще, чого доброго, передумає з нею йти, та й каже:
 —	Ат, ще з курми клопоту не мали. Ходімо самі, а вони хай сидять собі у своєму курнику. Від сідала до порога — ото й уся їхня дорога.
@@ Рядок 98: / Рядок 98: @@
 Тоді повернувся одуд до пса і сказав йому, щоб він скоріше вимазався олією — то полегшає йому і він зможе бігати.
-Пес так і зробив: вимастився олією — і йому полегшало, але він ще не мав сили бігти, бо зовсім охляв з голоду.
+[[Пес]] так і зробив: вимастився олією — і йому полегшало, але він ще не мав сили бігти, бо зовсім охляв з голоду.
 Треба було спочатку нагодувати його.
@@ Рядок 131: / Рядок 131: @@
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}