Лисиця на зимівлі у волка (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 07:02, 27 лютого 2015

2015-02-27T07:02:45Z

Bogdana в 06:44, 27 лютого 2015

2015-02-27T06:44:55Z

Kos Street King в 07:11, 28 вересня 2009

2009-09-28T07:11:02Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:07:11Z

1 версія

Нова сторінка

[[Лисиця]] на зимівлі у волка

[[Вовк]] на зиму збудував собі нову хату, а у лисиці була стара, розвалена. Настала зима. [[Лисиця]] гнулась, гнулась од холоду, тяжко їй стало переносить мороз. Пішла вона до-повна і каже: «Вовчику-братику, пусти мене до себе перезимувать».— «Ні, сестро, мені самому тісно».— «Та ти дозволь мені хоч у твоєму дворі жить»,— «Ну, та бог з тобою, в дворі живи».
Побула вона в дворі день, од холоду тремтіла, аж зубами клацала. Підійшла до хати і знов почала прохать [[вовк]]а: «Вовчику-братику, пусти мене в хату, а то я зовсім заклякла».— «Ні, в хату не пущу, ти будеш мені мішать».— «Та пусти мене хоч на часочок, я обігріюсь».— «Ну, погріться можна».
Утислась [[лисиця]] в хату, обігрілась і стала там жить. Забралась на піч і лежить, одкинувши хвіст. Настала ніч. [[Вовк]] заснув, а лисиці не спалось, од голоду живіт підтяг-ло. Прислухалась вона: [[вовк]] спить. Злізла з печі і почала шастать по всіх кутках і закапелочках. Обнишпорила всю хату — ніде не знайшла собі їжі. Вийшла потихеньку в сіни, почала і там нишпорить. Намацала горщик з маслом і дві смажені гуски. Лисицю оскома брала зараз же поїсти знахідку, та побоялась, щоб [[вовк]] не попивяв за неї, що вона поїла. А далі поклала ті ласощі біля сінешвих дверей, а сама вернулась в хату, злізла на піч, лягла і хропе, як ніже не бувала.
Ранком, тільки почало розвиднятися, [[лисиця]] підхопилась, почухалась і каже [[вовк]]ові: «На сьогодні мене прохали в куми, так я думаю зараз побігти, а в обід вернусь».— «Та то діло твоє, гляди сама, я тебе не держу.”
[[Лисиця]] подалась. Вискочивши а хати, вона захватала в собою масло і гусей і побігла в кущі. Сиділа [[лисиця]] в лозах до самих обід, поки поїла все масло і гусей. В обідню пору [[лисиця]] заявилась до [[вовк]]а. [[Вовк]] налагодився обідать, кинувся в сіни за стравою, аж там і запаху не зосталось гусячого. [[Вовк]]ові досадно стало. Сердивсь, лаявсь, сварипсь — і сам не знав, на кого. [[Лисиця]] бачить, що [[вовк]] не в своїй тарілці, і каже: «Не подумай, братику, на мене, ти сам знаєш, що я до самого ранку на печі лежала, а потім пішла в куми і ось тіко вернулась»,— «Та ні, в на тебе не пиняю; це схоже Мишка-кудлань нашкодив. От лиха личина, що ж ми тепер будемо обідать?» — «Не рябій, вовче, сьогодні як-небудь переживем голодні, а завтра що бог дасть, нам голодать не привикать».
[[Лисиця]] залізла на піч, ноги витягла, хвіст одкинула і лежала... А [[вовк]] голодний корчився: із боку на бік повертався, і живіт біднязі до самої спини підтягнуло, в животі кавкало, бурчало. Переночували вони, [[вовк]] і каже: «Іди ти, сестро, роздобудь чого-небудь на обід, а то я охляв, не здужаю бігать. У тебе шуба тепла, не так скоре замерзнеш, і ти здатніша на хитрощі».
[[Лисиця]] одмагаться не стала, бо не з руки було не послухаться [[вовк]]а; за це він міг вигнать її з хати. Пішла вона на роздобутки. Вийшла в поле, а холод був лютий. Пробігла вона по шляху з версту, звернула з дороги, лягла в окіп, притаїлась і ждала. Так як через півгодини їхав мужик в город, віз різаного [[баран]]а на продажу. [[Лисиця]] побачила, що мужик од холоду здорово вкутався, налагодилась його обібрать. Підождала, поки мужик проїхав її, догнала мужика, плигнула на сани і почала довбатися в санях. Розгорнула рядно і ну викидать звідти шматки [[баран]]ини. Викидала всю [[баран]]ину і сама сплигнула. Підібрала всі шматки докупи, наїлась гарненько, решту [[баран]]ини зарила в сніг, а обгризені кістки понесла до [[вовк]]а. [[Вовк]] погриз ті кістки, не наївся, а тільки губи помазав.
На другий день [[вовк]] знов посилав лисицю на роздо-бичу, а вона йому сказала: «Ти, вовче, тепер попробуй сам роздобути обід, а то я собак боюсь».— «А де ж ти його береш, що тебе собаки чують?» — «Та я ходила на село і там у одного [[чоловік]]а повну комору м'яса провідала».— «А навіщо йому м'ясо?» — «Так він же торгує ним».
Подавсь вок до села. Зайшов з городів і почав приглядатися, де та комора стоїть, у якій повно м'яса. По за паху пішов навмання і справді наткнувсь на комору, де висіла різана [[баран]]ина. [[Вовк]] почав ходить кругом, приглядавсь, де б знайти дірку, у яку можна було б пробраться. Підійшов до дверей, а там дірка. [[Вовк]] хоч і догадувавсь, що він не пролізе, а все-таки захотілось йому попробувать, уткнуть свою морду в ту дірку. Попробував — голова не влазить, а запах м'яса іще дужче роздратував його. Йому почулось, що м'ясо лежить якраз над діркою. [[Вовк]] просунув туди передню лапу і почав нею мацать, шукать м'ясо. А над самою діркою та стояв канкан; поставлений був, щоб не забралась до [[баран]]ини кішка. Капкан як клацнув та [[вовк]]а за ногу. [[Вовк]] виривавсь, виривавсь з капкана і нічого не міг поробить. На ранок музкин пішов до комори і побачив [[вовк]]а, взяв ціп і убив його. Осталась тоді [[лисиця]] сама господарювать у вовчій хаті.

[[Категорія:Українські народні казки]]

@@ Рядок 8: / Рядок 8: @@
 Побула вона в дворі день, од холоду тремтіла, аж зубами клацала. Підійшла до хати і знов почала прохать [[вовк]]а: «Вовчику-братику, пусти мене в хату, а то я зовсім заклякла».— «Ні, в хату не пущу, ти будеш мені мішать».— «Та пусти мене хоч на часочок, я обігріюсь».— «Ну, погріться можна».
-Утислась [[лисиця]] в хату, обігрілась і стала там жить. Забралась на піч і лежить, одкинувши хвіст. Настала ніч. [[Вовк]] заснув, а лисиці не спалось, од голоду живіт підтяг-ло. Прислухалась вона: [[вовк]] спить. Злізла з печі і почала шастать по всіх кутках і закапелочках. Обнишпорила всю хату — ніде не знайшла собі їжі.
+[[Файл:Лисичка11-250.jpg|left]]Утислась [[лисиця]] в хату, обігрілась і стала там жить. Забралась на піч і лежить, одкинувши хвіст. Настала ніч. [[Вовк]] заснув, а лисиці не спалось, од голоду живіт підтяг-ло. Прислухалась вона: [[вовк]] спить. Злізла з печі і почала шастать по всіх кутках і закапелочках. Обнишпорила всю хату — ніде не знайшла собі їжі.
 Вийшла потихеньку в сіни, почала і там нишпорить. Намацала горщик з маслом і дві смажені гуски. Лисицю оскома брала зараз же поїсти знахідку, та побоялась, щоб [[вовк]] не попивяв за неї, що вона поїла. А далі поклала ті ласощі біля сінешвих дверей, а сама вернулась в хату, злізла на піч, лягла і хропе, як ніже не бувала.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-[[Категорія:українська народна казка]]
+[[Вовк]] на зиму збудував собі нову хату, а у лисиці була стара, розвалена. Настала зима. [[Лисиця]] гнулась, гнулась од холоду, тяжко їй стало переносить мороз. Пішла вона до-повна і каже:
-[[Категорія:Казки про вовка]]
+Подавсь вок до села. Зайшов з городів і почав приглядатися, де та комора стоїть, у якій повно м'яса. По за паху пішов навмання і справді наткнувсь на комору, де висіла різана [[баран]]ина.
-[[Лисиця]] на зимівлі у волка
+[[Категорія:українська народна казка]]
-[[Вовк]] на зиму збудував собі нову хату, а у лисиці була стара, розвалена. Настала зима. [[Лисиця]] гнулась, гнулась од холоду, тяжко їй стало переносить мороз. Пішла вона до-повна і каже: «Вовчику-братику, пусти мене до себе перезимувать».— «Ні, сестро, мені самому тісно».— «Та ти дозволь мені хоч у твоєму дворі жить»,— «Ну, та бог з тобою, в дворі живи».
+{{Казки про тварин}}
-Побула вона в дворі день, од холоду тремтіла, аж зубами клацала. Підійшла до хати і знов почала прохать [[вовк]]а: «Вовчику-братику, пусти мене в хату, а то я зовсім заклякла».— «Ні, в хату не пущу, ти будеш мені мішать».— «Та пусти мене хоч на часочок, я обігріюсь».— «Ну, погріться можна».
+[[Категорія:Казки про вовка]]
-Утислась [[лисиця]] в хату, обігрілась і стала там жить. Забралась на піч і лежить, одкинувши хвіст. Настала ніч. [[Вовк]] заснув, а лисиці не спалось, од голоду живіт підтяг-ло. Прислухалась вона: [[вовк]] спить. Злізла з печі і почала шастать по всіх кутках і закапелочках. Обнишпорила всю хату — ніде не знайшла собі їжі. Вийшла потихеньку в сіни, почала і там нишпорить. Намацала горщик з маслом і дві смажені гуски. Лисицю оскома брала зараз же поїсти знахідку, та побоялась, щоб [[вовк]] не попивяв за неї, що вона поїла. А далі поклала ті ласощі біля сінешвих дверей, а сама вернулась в хату, злізла на піч, лягла і хропе, як ніже не бувала.
+[[Категорія:Казки про лисичку]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 [[Лисиця]] на зимівлі у волка
@@ Рядок 10: / Рядок 17: @@
 На другий день [[вовк]] знов посилав лисицю на роздо-бичу, а вона йому сказала: «Ти, вовче, тепер попробуй сам роздобути обід, а то я собак боюсь».— «А де ж ти його береш, що тебе собаки чують?» — «Та я ходила на село і там у одного [[чоловік]]а повну комору м'яса провідала».— «А навіщо йому м'ясо?» — «Так він же торгує ним».
 Подавсь вок до села. Зайшов з городів і почав приглядатися, де та комора стоїть, у якій повно м'яса. По за паху пішов навмання і справді наткнувсь на комору, де висіла різана [[баран]]ина. [[Вовк]] почав ходить кругом, приглядавсь, де б знайти дірку, у яку можна було б пробраться. Підійшов до дверей, а там дірка. [[Вовк]] хоч і догадувавсь, що він не пролізе, а все-таки захотілось йому попробувать, уткнуть свою морду в ту дірку. Попробував — голова не влазить, а запах м'яса іще дужче роздратував його. Йому почулось, що м'ясо лежить якраз над діркою. [[Вовк]] просунув туди передню лапу і почав нею мацать, шукать м'ясо. А над самою діркою та стояв канкан; поставлений був, щоб не забралась до [[баран]]ини кішка. Капкан як клацнув та [[вовк]]а за ногу. [[Вовк]] виривавсь, виривавсь з капкана і нічого не міг поробить. На ранок музкин пішов до комори і побачив [[вовк]]а, взяв ціп і убив його. Осталась тоді [[лисиця]] сама господарювать у вовчій хаті.