Мишка Побіганка. Словенська народна казка - Історія редагувань

Bogdana в 12:32, 6 січня 2014

2014-01-06T12:32:51Z

Bogdan в 08:00, 1 вересня 2013

2013-09-01T08:00:21Z

Bogdan в 07:59, 1 вересня 2013

2013-09-01T07:59:46Z

Bogdan в 18:03, 28 травня 2013

2013-05-28T18:03:23Z

Bogdan в 18:02, 28 травня 2013

2013-05-28T18:02:53Z

Bogdan: Створена сторінка: Мишка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко. У...

2013-05-28T18:02:41Z

Створена сторінка: Мишка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко. У...

Нова сторінка

Мишка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко.

Увечері залізла в нього й лягла спати. А надворі було дуже холодно, заморозок упав на землю. І раптом серед ночі

Мишка Побіганка збудилася: хтось настирливо стукав у двері її хатинки.

— Хто там? — запитала Мишка Побіганка.

— Це я, лисиця,— почувся знадвору тонкий жалібний голосок.— Ох, Мишко Побіганко, уклінно прошу тебе, впусти мене до своєї хатинки, бо тут розгулялась буря й притискає мороз. Замерзну, якщо не візьмеш мене до себе!

Ллє Мишка Побіганка не поспішала відчиняти дверей.

— А іцо ти вмієш робити? — запитала вона.

— Я кравчиня,— відповіла лисиця.

Мишка Побіганка впустила лисицю до горнятка, і вони лягли сгіати. Ще не встигли на другий бік перевернутися, як знову хтось загримкотів У Двері.

— Хто там? — запитала Мишка Побіганка.

— Ох, Мишко Побігайко, це я, вовк, умілий різник. Благаю, впусти мене, бо надворі зірвався крижаний вітер, паморозь випала. Задубію тут.

— Якщо ти вмієш бодай щось робити, то заходь до нас,— промовила Мишка Побігайка, відчинила двері й впустила вовка до себе в горнятко.

Тільки заснули, аж тут знову хтось гупає в двері:

— Мишко Побіганко, будь ласкава, відчини мені. Надворі страшна холоднеча, пронизливий вітер з ніг збиває. Зглянься наді мною, ведмедем, бо пропаду я тут.

— А що ж ти вмієш робити? — запитала його Мишка Побіганка.

— Я пасічник,— відповідає ведмідь.

— Тоді заходь.— І Мишка Побіганка навстіж відчинила перед ним двері.

Щойно вмостилися спати, коли знову хтось затарабанив у двері. «Сьогодні всю ніч не буде спокою»,— подумала собі Мишка Побіганка.

А знадвору вже чулось благання:

— Мишко Побіганко, ласкаво прошу, впусти мене до своєї хатки, бо вуха відмерзають у мене.

— Хто ж ти і що вмієш робити? — запитала господиня.

— Я заєць. Чоботи вмію шити, швець я,— відповів довговухий.

І зайцеві теж знайшлося тепле місце в горнятку. Зайшов він до хати і, щасливий, задрімав у кутку.

А Мишка Побіганка шмигнула під ковдру. Тільки-тільки склепила очі, щоб додивитися перерваний сон, як знову загрюкали в двері.

Розсердилася Мишка Побіганка: і поспати спокійно не дадуть!

Тим часом надворі хтось мало не плакав — просився:

— Мишко Побіганко, змилосердься надімною, впусти мене до хати, бо тут стужа нестерпна, сивий мороз. Ноги заклякли в мене.

Виявилося, що то був дикий козел-сарнюк. Він умів дрова рубати, був, отже, дроворубом. Мишка Побіганка впустила його до хатини.

І нарешті всі заснули солодким сном.

Наступного ранку Мишка Побіганка дала кожному роботу.

Той чоботи шив, той дрова колов, той м’яса розстарався, а пасічник-ведмідь аж три вулики з медом приніс.

Наварили вечері, повечеряли добре, медом закусили, а який мед лишився, то в горщик його вилили та поставили на кухні, й самі полягали спати.

Тільки задрімали, аж лисиця раптом заойкала:

— Ой, живіт у мене болить.

Мишка Побіганка почула таке та й каже:

— Піди на кухню, завари собі чаю з ромашки.

Лисиця встала й пішла на кухню. Побула там якийсь час і вернулася назад.

Тількн-но всі почали засинати, лисиця знову застогнала і доти охкала, доки Мишка Побіганка не сказала їй піти на кухню й заварити собі чаю з ромашки. Лисиця тричі так ходила на кухню запарювати чай.

Але насправді живіт у неї не болів і вона не заварювала чаю. Річ у тім, що лисиця бачила, де Мишка Побіганка ставила мед, який залишився од вечері, то вона його тихцем і з’їла, ще й горщик вилизала. Та й заснула солодким сном.

Вранці Мишка Побіганка знову дала всім роботу, а лисиці сказала:

— Кравчине, ти вночі була хвора і не могла спати, то ще полеж собі, виспися добре.

Тим часом на кухні зчинилася сварка.

Це ти вилизав мед!

— Не я, а ти!

Довго так сварилися. Нарешті Мишка Побіганка сказала:

— Злодій не міг бути чужий; ніхто інший не знав про мед, та й ніхто не міг зайти до хати, бо двері були замкнуті.

Щоб вивести злодія на чисту воду і зняти підозру з усіх, вовк запропонував таке:

— Ляжмо всі горілиць, розкриймо роти і так лежімо на сонці. Хто з’їв мед, у того, коли сонце пригріє, почне він канати з рота.

Усі полягали біля горнятка на траві та й поснули. Тільки лисиця не спала, бо була винна.

Мед, справді, почав капати в неї з рота на землю. Вона швиденько втерлася, а натомість вимазала медом зайця, який спав коло неї. І після цього спокійнісінько собі заснула.

Збудив її галас. Це пробудилися звірі й побачили, що в зайця мед витікає з рота.

От і накинулися вони гуртом на нього, хтось навіть ударив його. А заєць тоді — тікати. Усі помчали за ним. У горнятку залишилася тільки Мишка Побіганка.

Так з того часу заєць, аби лиш побачив де-небудь лисицю, чи вовка, чи ведмедя, то ії тікає від них.

{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-[[Миш]]ка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко.
+Мишка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко.
 Увечері залізла в нього й лягла спати. А надворі було дуже холодно, заморозок упав на землю. І раптом серед ночі
@@ Рядок 110: / Рядок 110: @@
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}
-{{Казка про тварин}}
+{{Казки про тварин}}
-{{Казка про працю}}
+{{Категорія:Казки про працю}}

← Попередня версія		Версія за 08:00, 1 вересня 2013
Рядок 109:		Рядок 109:

	{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}		{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}
		+
		+	{{Казка про тварин}}
		+	{{Казка про працю}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Мишка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко.
+[[Миш]]ка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко.
 Увечері залізла в нього й лягла спати. А надворі було дуже холодно, заморозок упав на землю. І раптом серед ночі
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 —	А іцо ти вмієш робити? — запитала вона.
-—	Я кравчиня,— відповіла лисиця.
+—	Я кравчиня,— відповіла [[лисиця]].
 Мишка Побіганка впустила лисицю до горнятка, і вони лягли сгіати. Ще не встигли на другий бік перевернутися, як знову хтось загримкотів У Двері.
@@ Рядок 21: / Рядок 21: @@
 —	Хто там? — запитала Мишка Побіганка.
-—	Ох, Мишко Побігайко, це я, вовк, умілий різник. Благаю, впусти мене, бо надворі зірвався крижаний вітер, паморозь випала. Задубію тут.
+—	Ох, Мишко Побігайко, це я, [[вовк]], умілий різник. Благаю, впусти мене, бо надворі зірвався крижаний вітер, паморозь випала. Задубію тут.
 —	Якщо ти вмієш бодай щось робити, то заходь до нас,— промовила Мишка Побігайка, відчинила двері й впустила вовка до себе в горнятко.
@@ Рядок 105: / Рядок 105: @@
 От і накинулися вони гуртом на нього, хтось навіть ударив його. А заєць тоді — тікати. Усі помчали за ним. У горнятку залишилася тільки Мишка Побіганка.
-Так з того часу заєць, аби лиш побачив де-небудь лисицю, чи вовка, чи ведмедя, то ії тікає від них.
+Так з того часу [[заєць]], аби лиш побачив де-небудь лисицю, чи вовка, чи ведмедя, то ії тікає від них.
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

@@ Рядок 95: / Рядок 95: @@
 Щоб вивести злодія на чисту воду і зняти підозру з усіх, вовк запропонував таке:
-—	Ляжмо всі горілиць, розкриймо роти і так лежімо на сонці. Хто з’їв мед, у того, коли сонце пригріє, почне він канати з рота.
+—	Ляжемо всі голілиць, розкриймо роти і так лежімо на сонці. Хто з’їв мед, у того, коли сонце пригріє, почне він канати з рота.
 Усі полягали біля горнятка на траві та й поснули. Тільки лисиця не спала, бо була винна.

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 —	Хто там? — запитала Мишка Побіганка.
-—	Це я, лисиця,— почувся знадвору тонкий жалібний голосок.— Ох, Мишко Побіганко, уклінно прошу тебе, впусти мене до своєї хатинки, бо тут розгулялась буря й притискає мороз. Замерзну, якщо не візьмеш мене до себе!
+—	Це я, лисиця,— почувся знадвору тонкий жалібний голосок.
 Ллє Мишка Побіганка не поспішала відчиняти дверей.