Момотаро, або Хлопчик-Персик (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 23:29, 3 січня 2014

2014-01-03T23:29:46Z

Bogdan в 15:40, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:40:54Z

Bogdan: перейменував «Момотаро, або Хлопчик-Персик» на «Момотаро, або Хлопчик-Персик (японська народна казка)»

2013-09-24T15:29:50Z

перейменував «Момотаро, або Хлопчик-Персик» на «Момотаро, або Хлопчик-Персик (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

2013-09-24T15:25:58Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:
+Давно колись жили собі [[дід]] і [[баба]]. От одного дня дід і каже:
 —    Чуєш стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!..
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.
-«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик з води, понесла додому.
+«Мабуть, дуже смачний!» — подумала [[баба]] і, виловивши персик з води, понесла додому.
 Прийшов дід увечері з хмизом.
@@ Рядок 13: / Рядок 13: @@
 —    Гарний персик, чудовий!
-—    То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.
+—    То, може, покуштуємо? — запитала [[баба]] і взялася різати персик ножем.
 Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — і з персика вистрибнув опецькуватий хлопчик.
-—    Ото несподіванка! — вигукнув дід.
+—    Ото несподіванка! — вигукнув [[дід]].
-Це, певно, боги нам йоuj послали! — зраділа баба.
+Це, певно, боги нам йоuj послали! — зраділа [[баба]].
 Дід і баба назвали хлопчика Момотаро,  тобто Хлопчик-Персик.
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 —    Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
-Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав'язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
+[[Баба]] спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав'язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
 На околиці села Момотаро зупинив собака й спитав:
@@ Рядок 69: / Рядок 69: @@
 —    Що це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши уперед залізні списи.
-Та фазан кинувся дзьобати їм очі своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги.
+Та фазан кинувся дзьобати їм очі своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а [[собака]] — кусати за ноги.
 —    Ой,  болить!..  Рятуйте!..— волали  переможені  чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро і  заблагав:
@@ Рядок 77: / Рядок 77: @@
 —    Гаразд, нехай буде по-твоєму,— погодився Момотаро. Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притягли його в село.
-—    А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.
+—    А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи [[дід]] і [[баба]], плескаючи в долоні.

← Попередня версія	Версія за 15:40, 24 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:
	+
	+	— Чуєш стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!..
	+
	+	— Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба. Зітхнули вони і взялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.
	+
	+	Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.
	+
	+	«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик з води, понесла додому.
	+
	+	Прийшов дід увечері з хмизом.
	+
	+	— Гарний персик, чудовий!
	+
	+	— То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.
	+
	+	Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — і з персика вистрибнув опецькуватий хлопчик.
	+
	+	— Ото несподіванка! — вигукнув дід.
	+
	+	Це, певно, боги нам йоuj послали! — зраділа баба.
	+
	+	Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.
	+
	+	Момотаро ріс як на дріжджах: з'їсть одну чашку рису — стає вищим, з'їсть другу — стає ще вищим. По недовгім часі він перетворився у прегарного юнака.
	+
	+	Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:
	+
	+	— Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів.
	+
	+	— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
	+
	+	Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав'язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
	+
	+	На околиці села Момотаро зупинив собака й спитав:
	+
	+	— Момотаро, куди це ти вирядився?
	+
	+	— Підкоряти Острів Чудовиськ.
	+
	+	— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.
	+
	+	— Гаразд, будь моїм слугою,— сказав Момотаро, вийняв з торби просяного коржа і дав собаці.
	+
	+	Тепер вони йшли вдвох.
	+
	+	У передгір'ї зустрівся їм фазан.
	+
	+	— Момотаро, дай і мені просяного коржа,— попросив він.
	+
	+	— Гаразд, бери коржа і будь моїм слугою!
	+
	+	Коли Момотаро з двома слугами опинився глибоко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
	+
	+	— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!
	+
	+	— Гаразд, ось тобі корж!
	+
	+	Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.
	+
	+	Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.
	+
	+	Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму і відсунула засув.
	+
	+	— Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меча, закричав Момотаро і вбіг у двір.
	+
	+	— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.
	+
	+	— Що це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши уперед залізні списи.
	+
	+	Та фазан кинувся дзьобати їм очі своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги.
	+
	+	— Ой, болить!.. Рятуйте!..— волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро і заблагав:
	+
	+	— Прошу тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло. А за це віддамо тобі всі скарби.
	+
	+	— Гаразд, нехай буде по-твоєму,— погодився Момотаро. Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притягли його в село.
	+
	+	— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.