Мудра дівчина і цар. Чорногорська народна казка - Історія редагувань

Bogdan в 17:40, 9 липня 2013

2013-07-09T17:40:19Z

Bogdan в 17:39, 9 липня 2013

2013-07-09T17:39:58Z

Bogdan в 04:44, 3 липня 2013

2013-07-03T04:44:16Z

Bogdan: Створена сторінка: -Л\.ИВ убогий чоловік у кривобокій халупі. І не мав нікого, тільки дочку. А дочка була розум...

2013-06-13T04:26:00Z

Створена сторінка: -Л\.ИВ убогий чоловік у кривобокій халупі. І не мав нікого, тільки дочку. А дочка була розум...

Нова сторінка

-Л\.ИВ убогий чоловік у кривобокій халупі. І не мав нікого, тільки дочку. А дочка була розумна і вміла м'удро говорити.
Якось пішов той чоловік до царя просити, щоб дав дерева хату пола¬годити, аби вона зовсім не впала, і так складно промовляв до царя, що той аж запитав:
— Хто тебе навчив так гарно говорити?
— Дочка моя. Вона в мене розумна,— відповів чоловік.
— А її хто навчив? — питає далі цар.
— Та ніхто,— відповідає чоловік.— Сама так вміє.
«Ого,— думає собі цар,— убога, а така розумна. Стривай-но, я ж тебе перемудрю». І вголос промовив:
— Ось тобі півкопи яєць. Занеси їх своїй дочці і скажи, хай вона підсипле їх під квочку й вигодує мені з них тридцять курчат. За це я
щедро заплачу, якщо не виконає-мого"яа*каз>—
Бідолаха пішов, засмучений, до своєї халупи й розповів про все дочці.
Вона спочатку перевірила яйця — вони були варені. А де ж видано, щоб з варених яєць могли вилупитися курчата? Але дочка сказала батькові:
— Не журіться, тату, лягайте спати.
Ліг батько спати, а дочка насипала в казан гороху, налила води й поставила його на вогонь варити. Вранці розбудила батька, дала торбу з вареним горохом і сказала:
— Запрягайте, тату, волів у рало і йдіть орати край шляху, яким цар проїжджає. Коли побачите царя, візьміть горох, сійте його і, сіючи, примовляйте: «Торох, торох, родися, варений горох». Цар запитає: «Як може родити варений горох?» А ви скажіть йому: «Так само, як із ва¬рених яєць можуть вилупитися курчата».
Вислухав бідняк свою дочку, запріг волів і пішов орати край царе¬вого шляху. Аж і сам цар їде. А чоловік узяв торбу з вареним горохом і став сіяти, примовляючи:
— Торох, торох, родися, варений горох!
Почув це цар, здивувався й наказав кучерові зупинити бричку.
— Чоловіче, що ти верзеш: як же може родити варений горох? — запитав він.
— Так само, світлий царю, як і з варених яєць можуть вилупитися курчата,— відповів бідняк.
Цар одразу збагнув, що це дочка його так навчила. І наказав схопи¬ти бідняка й привести до себе. Коли слуги привели того чоловіка, цар дав йому повісмо льону й сказав:
— Бери оце й зроби з нього канати, вітрила й усю іншу снасть,
потрібну для корабля. А якщо не зробиш — покладеш голову на плаху!
Бідолаха взяв повісмо льону й, плачучи, пішов додому, а вдома роз¬
повів про все дочці. Дочка сказала йому, щоб він ішов спати й нічим не журився: вона сама про все подбає. А вранці дала йому цурпалок дерева й каже:
— Занесіть, тату, цей шматочок цареві, хай він з нього зробить пряс¬лицю, веретено, мотовило, кросна і все, що треба для того, щоб зіткати вітрила й насукати канатів для корабля.
Батько так і зробив. Цар, побачивши, що дівчина мудріша від нього, розсердився страшенно, але не показав цього, а тільки простягнув бідняко¬ві чашку й сказав:
— Занеси своїй дочці, хай вона цією чашкою вичерпає море, щоб на його місці можна було орати. Інакше вам обом не минути смерті.
Ішов бідняк додому і світа білого за слізьми не бачив. Але коли роз¬повів про все дочці, вона сказала йому не журитися й лягати спати. Вранці дочка дала батькові жмут клоччя й мовила:
— Занесіть це клоччя цареві, хай він позатикає ним струмки, рівчаки і ріки, які впадають у море, щоб я могла його вичерпати чашкою.
Чоловік пішов і переказав усе цареві. Цар побачив, що дівчина куди розумніша, ніж він навіть гадав, і звелів привести її до себе. Коли во¬на прийшла і вклонилася йому, він запитав:
— Скажи, дівчино, що найдалі чути?
— Світлий царю,— відповіла дівчина,— найдалі чути грім і брехню.
Цар взявся за бороду, обернувся до своїх придворних і запитав:
— Скажіть, скільки варта моя борода?
Той каже одне, той інше.
Тоді цар до дівчини:
— А ти що скажеш?
Дівчина відповіла:
— Царева борода варта стільки, скільки три літніх дощі.
Казки народів Югославії Бібліотечна книга
— Дівчина найкраще сказала,— промовив цар і запитав її, чи не пого¬дилася б вона вийти за нього заміж, бо він вирішив одружитися з нею.
Дівчина вклонилася йому й відповіла:
— Це, світлий царю, велика честь для мене. Але якщо ти так хо¬чеш, то й я не відмовляюся. Тільки прошу тебе, напиши мені своєю рукою на папері таке: якщо ти коли-небудь розсердишся на мене й захо¬чеш прогнати, то я маю право взяти з твого дому те, що мені наймилі- ше.
Цар погодився й нанисав.
От вони й одружилися. Цар часто, якщо треба було, питав ради в своєї дружини, і вона йому добре радила.
Але минув якийсь час, і цар розсердився на неї.
— Не хочу я більше, щоб ти була моєю дружиною,— сказав він.— Іди з мого палацу куди собі хочеш.
Цариця нічого не відповіла, тільки попросила дозволу переночувати ще одну ніч та приготувати йому вечерю.
Цар дозволив. А цариця, готуючи вечерю, підмішала якогось запаш¬ного зілля і поставила перед ним на стіл. Цар із’їв усе і заснув таким міцним сном, що не чув навіть, як слуги перенесли його на віз, а цариця завезла до батькової кривобокої халупи.
Вранці прокинувся цар, розплющив очі й питає:
— Де я?
— Ти в хаті мого батька,— відповіла йому дружина.
Цар як розкричиться:
— Яке ти мала право мене сюди везти? Я ж тобі сказав, що ти мені більше не дружина і можеш іти від мене куди собі хочеш.
— Я й пішла куди хотіла,— відповіла вона,— і взяла з собою те, що мені наймиліше.— І показала йому папір, якого він їй написав, коли одру¬жувався з нею.
Цар поцілував дружину й повернувся разом з нею назад у палац, а її батькові поставив нову хату.

← Попередня версія		Версія за 17:40, 9 липня 2013
Рядок 4:		Рядок 4:

	Якось пішов той чоловік до царя просити, щоб дав дерева хату пола¬годити, аби вона зовсім не впала, і так складно промовляв до царя, що той аж запитав:		Якось пішов той чоловік до царя просити, щоб дав дерева хату пола¬годити, аби вона зовсім не впала, і так складно промовляв до царя, що той аж запитав:
−
−

	— Хто тебе навчив так гарно говорити?		— Хто тебе навчив так гарно говорити?

@@ Рядок 4: / Рядок 4: @@
 Якось пішов той чоловік до царя просити, щоб дав дерева хату пола¬годити, аби вона зовсім не впала, і так складно промовляв до царя, що той аж запитав:
@@ Рядок 47: / Рядок 48: @@
 —	Чоловіче, що ти верзеш: як же може родити варений горох? — запитав він.
 —	Так само, світлий царю, як і з варених яєць можуть вилупитися курчата,— відповів бідняк.
 Цар одразу збагнув, що це дочка його так навчила. І наказав схопи¬ти бідняка й привести до себе. Коли слуги привели того чоловіка, цар дав йому повісмо льону й	сказав:
 —	Бери оце й зроби	з нього	канати, вітрила й усю	іншу	снасть,
 потрібну для корабля. А	якщо не	зробиш — покладеш голову на	плаху!
 Бідолаха взяв повісмо	льону й,	плачучи, пішов додому,	а вдома роз¬
 повів про все дочці. Дочка сказала йому, щоб він ішов спати й нічим не журився: вона сама про все подбає. А вранці дала йому цурпалок дерева й каже:
 —	Занесіть, тату, цей шматочок цареві, хай він з нього зробить пряс¬лицю, веретено, мотовило, кросна і все, що треба для того, щоб зіткати вітрила й насукати канатів для корабля.
 Батько так і зробив. Цар, побачивши, що дівчина мудріша від нього, розсердився страшенно, але не показав цього, а тільки простягнув бідняко¬ві чашку й сказав:
 —	Занеси своїй дочці, хай вона цією чашкою вичерпає море, щоб на його місці можна було орати. Інакше вам обом не минути смерті.
 Ішов бідняк додому і світа білого за слізьми не бачив. Але коли роз¬повів про все дочці, вона сказала йому не журитися й лягати спати. Вранці дочка дала батькові жмут клоччя й мовила:
 —	Занесіть це клоччя цареві, хай він позатикає ним струмки, рівчаки і ріки, які впадають у море, щоб я могла його вичерпати чашкою.
 Чоловік пішов і переказав усе цареві. Цар побачив, що дівчина куди розумніша, ніж він навіть гадав, і звелів привести її до себе. Коли во¬на прийшла і вклонилася йому, він запитав:
 —	Скажи, дівчино, що найдалі чути?
 —	Світлий царю,— відповіла дівчина,— найдалі чути грім і брехню.
 Цар взявся за бороду, обернувся до своїх придворних і запитав:
 —	Скажіть, скільки варта моя борода?
 Той каже одне, той інше.
 Тоді цар до дівчини:
 —	А ти що скажеш?
 Дівчина відповіла:
 —	Царева борода варта стільки, скільки три літніх дощі.
 Казки народів Югославії Бібліотечна книга
 —	Дівчина найкраще сказала,— промовив цар і запитав її, чи не пого¬дилася б вона вийти за нього заміж, бо він вирішив одружитися з нею.
 Дівчина вклонилася йому й відповіла:
 —	Це, світлий царю, велика честь для мене. Але якщо ти так хо¬чеш, то й я не відмовляюся. Тільки прошу тебе, напиши мені своєю рукою на папері таке: якщо ти коли-небудь розсердишся на мене й захо¬чеш прогнати, то я маю право взяти з твого дому те, що мені наймилі- ше.
 Цар погодився й нанисав.
 От вони й одружилися. Цар часто, якщо треба було, питав ради в своєї дружини, і вона йому добре радила.
 Але минув якийсь час, і цар розсердився на неї.
 —	Не хочу я більше, щоб ти була моєю дружиною,— сказав він.— Іди з мого палацу куди собі хочеш.
 Цариця нічого не відповіла, тільки попросила дозволу переночувати ще одну ніч та приготувати йому вечерю.
 Цар дозволив. А цариця, готуючи вечерю, підмішала якогось запаш¬ного зілля і поставила перед ним на стіл. Цар із’їв усе і заснув таким міцним сном, що не чув навіть, як слуги перенесли його на віз, а цариця завезла до батькової кривобокої халупи.
 Вранці прокинувся цар, розплющив очі й питає:
 —	Де я?
 —	Ти в хаті мого батька,— відповіла йому дружина.
 Цар як розкричиться:
 —	Яке ти мала право мене сюди везти? Я ж тобі сказав, що ти мені більше не дружина і можеш іти від мене куди собі хочеш.
 —	Я й пішла куди хотіла,— відповіла вона,— і взяла з собою те, що мені наймиліше.— І показала йому папір, якого він їй написав, коли одру¬жувався з нею.
 Цар поцілував дружину й повернувся разом з нею назад у палац, а її батькові поставив нову хату.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
--Л\.ИВ убогий чоловік у кривобокій халупі. І не мав нікого, тільки дочку. А дочка була розумна і вміла м'удро говорити.
+Жив був убогий чоловік у кривобокій халупі.
 Якось пішов той чоловік до царя просити, щоб дав дерева хату пола¬годити, аби вона зовсім не впала, і так складно промовляв до царя, що той аж запитав:
 —	Хто тебе навчив так гарно говорити?
 —	Дочка моя. Вона в мене розумна,— відповів чоловік.
 —	А її хто навчив? — питає далі цар.
 —	Та ніхто,— відповідає чоловік.— Сама так вміє.
 «Ого,— думає собі цар,— убога, а така розумна. Стривай-но, я ж тебе перемудрю». І вголос промовив:
-—	Ось тобі півкопи яєць. Занеси їх своїй дочці і скажи, хай вона підсипле їх під квочку й вигодує мені з них тридцять курчат. За це я
-щедро заплачу, якщо не виконає-мого"яа*каз>—
+—	Ось тобі півкопи яєць. Занеси їх своїй дочці і скажи, хай вона підсипле їх під квочку й вигодує мені з них тридцять курчат.
 Бідолаха пішов, засмучений, до своєї халупи й розповів про все дочці.
 Вона спочатку перевірила яйця — вони були варені. А де ж видано, щоб з варених яєць могли вилупитися курчата? Але дочка сказала батькові:
 —	Не журіться, тату, лягайте спати.
 Ліг батько спати, а дочка насипала в казан гороху, налила води й поставила його на вогонь варити. Вранці розбудила батька, дала торбу з вареним горохом і сказала:
 —	Запрягайте, тату, волів у рало і йдіть орати край шляху, яким цар проїжджає. Коли побачите царя, візьміть горох, сійте його і, сіючи, примовляйте: «Торох, торох, родися, варений горох». Цар запитає: «Як може родити варений горох?» А ви скажіть йому: «Так само, як із ва¬рених яєць можуть вилупитися курчата».
-Вислухав бідняк свою дочку, запріг волів і пішов орати край царе¬вого шляху. Аж і сам цар їде. А чоловік узяв торбу з вареним горохом і став сіяти, примовляючи:
+—	Запрягайте, тату, волів у рало і йдіть орати край шляху, яким цар проїжджає.
 —	Торох, торох, родися, варений горох!
 Почув це цар, здивувався й наказав кучерові зупинити бричку.
 —	Чоловіче, що ти верзеш: як же може родити варений горох? — запитав він.
 —	Так само, світлий царю, як і з варених яєць можуть вилупитися курчата,— відповів бідняк.
@@ Рядок 55: / Рядок 85: @@
 —	Я й пішла куди хотіла,— відповіла вона,— і взяла з собою те, що мені наймиліше.— І показала йому папір, якого він їй написав, коли одру¬жувався з нею.
 Цар поцілував дружину й повернувся разом з нею назад у палац, а її батькові поставив нову хату.