Мірошників заповіт (французька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:34, 4 жовтня 2013

2013-10-04T04:34:18Z

Bogdan в 09:47, 22 вересня 2013

2013-09-22T09:47:05Z

Bogdan: перейменував «Мірошників заповіт» на «Мірошників заповіт (французька народна казка)»

2013-09-22T09:32:50Z

перейменував «Мірошників заповіт» на «Мірошників заповіт (французька народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською мо...

2013-09-22T09:29:49Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською мо...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Мав старий мірошник чотирьох синів. Не багатий він був, а все ж таки чотирьох синів виростив і, помираючи, заповів: старшому — вітряка, двом середульшим — півня й драбину, а найменшому — кота.
-їм би жити-поживати, дружно гуртом працюючи, якби не старший брат. Як став він хазяїном вітряка, почав присікуватися до трьох менших братів, дорікати їм куснем хліба. Не витримав найменший брат, підхопив під пахву кота — все багатство своє—та й пішов щастя десь-інде шукати.
+Їм би жити-поживати, дружно гуртом працюючи, якби не старший брат. Як став він хазяїном вітряка, почав присікуватися до трьох менших братів, дорікати їм куснем хліба. Не витримав найменший брат, підхопив під пахву кота — все багатство своє—та й пішов щастя десь-інде шукати.
 Ішов він, ішов і прийшов у такі краї, де котів зроду не бачили. Покликала його до себе в дім якась добра жінка. Вона саме кашу варила для своїх дітей — а їх було аж семеро,— та заразом і стомленому мандрівникові поїсти запропонувала. Зварилася каша, всі посідали до столу. Насипає жінка каші в миски, аж раптом хтозна-звідки як набігло мишей, сила-силенна! І всі до каші.
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 —     Оце так щоразу! — поскаржилася жінка.— Відбою від них немає! Незабаром ми всі тут з голоду перемремо, коли не надумаємо, як їх позбутися.
-—    Не журіться, цьому лиху можна зарадити! — відповів найменший брат і випустив на мишей свого кота. Кіт миттю з ними розправився: яких не поїв, ті розбіглися. Жінка не знала, як і дякувати хлопцеві.
+—    Не журіться, цьому лиху можна зарадити! — відповів найменший брат і випустив на мишей свого кота. Кіт миттю з ними розправився: яких не поїв, ті розбіглися. [[Жінка]] не знала, як і дякувати хлопцеві.
 —    Усе, кляті, понівечили б, коли б не ваш кіт.
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 У подяку за кота всі місцеві селяни стільки всього понадаровували доброму хлопцеві! Та ще й великий гаман грошей назбирали. І повернувся найменший брат додому радий-радесенький.
-—    Мабуть, і нам нічого дома відсиджуватися,— вирішили середульші брати.— Щастя само до рук не прийде, треба його знайти!
+—    Мабуть, і нам нічого дома відсиджуватися,— вирішили середульші [[брат]]и.— Щастя само до рук не прийде, треба його знайти!
 Але старший брат не відпустив обох братів зразу: пішов шукати талану той, якому в спадок дістався півень.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 —    Тільки знай,— сказали господарі,— сьогодні наша черга день зустрічати, отож нам доведеться вставати ще вдосвіта.
-—    Як це день зустрічати? — здивувався хлопець.
+—    Як це день зустрічати? — здивувався [[хлопець]].
 —    А так,— відповів господар.— Прокидаємося ми серед ночі, сідаємо на воза і їдемо край поля день зустрічати. А як почне сіріти, повертаємося до села і всіх будимо: прокидайтеся, мовляв, день настав!
-—    От диваки,— засміявся другий брат.— Хіба у вас півнів немає?
+—    От диваки,— засміявся другий [[брат]].— Хіба у вас півнів немає?
-—    Пі-пі-півнів? — здивувалися люди. Тоді хлопець показав їм свого півня.
+—    Пі-пі-півнів? — здивувалися люди. Тоді [[хлопець]] показав їм свого півня.
 —    Лягайте і спіть собі аж до ранку,—мовив він,—мій птах за вас день зустріне і вам про те тричі прокукурікає. А як він утретє кукурікне — час вставати.
@@ Рядок 43: / Рядок 43: @@
 Шкода було хлопцеві з півнем розлучатися, але й людей шкода. Одне слово, віддав він їм півня. А ті йому віддячили, чим багаті були. Отож і другий брат не з порожніми руками додому вернувся. А дорогою натрапив він на якесь дивовижне містечко, де стояв височенний вітряк. Селяни  там  ні сном,  ні духом  не  відали,  що  таке  драбина,  і  мусили видиратися один одному на плечі, щоб нагору дістатися та звідти мішки з борошном униз передавати.
-Повернувся другий брат додому і розповів про ті дива третьому братові, котрому в спадок драбина дісталася. Ви, звичайно, вже й самі здогадалися, як воно далі було.
+Повернувся другий [[брат]] додому і розповів про ті дива третьому братові, котрому в спадок драбина дісталася. Ви, звичайно, вже й самі здогадалися, як воно далі було.
 Одне слово, розжилися трохи на гроші троє менших братів та й спромоглися самі гарного вітряка збудувати; легко в нього колеса крутилися, і навіть тихий вітрець підганяв його крила. А в веселих братів і борошно добріше, ніж у похмуріш» та прискіпливих.
 З часом розорився старший брат і пішов по світу поневірятися. Кликали його брати до себе, та відмовився він.
 {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 09:47, 22 вересня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Мав старий мірошник чотирьох синів. Не багатий він був, а все ж таки чотирьох синів виростив і, помираючи, заповів: старшому — вітряка, двом середульшим — півня й драбину, а найменшому — кота.

		+	їм би жити-поживати, дружно гуртом працюючи, якби не старший брат. Як став він хазяїном вітряка, почав присікуватися до трьох менших братів, дорікати їм куснем хліба. Не витримав найменший брат, підхопив під пахву кота — все багатство своє—та й пішов щастя десь-інде шукати.

		+	Ішов він, ішов і прийшов у такі краї, де котів зроду не бачили. Покликала його до себе в дім якась добра жінка. Вона саме кашу варила для своїх дітей — а їх було аж семеро,— та заразом і стомленому мандрівникові поїсти запропонувала. Зварилася каша, всі посідали до столу. Насипає жінка каші в миски, аж раптом хтозна-звідки як набігло мишей, сила-силенна! І всі до каші.
		+
		+	— Оце так щоразу! — поскаржилася жінка.— Відбою від них немає! Незабаром ми всі тут з голоду перемремо, коли не надумаємо, як їх позбутися.
		+
		+	— Не журіться, цьому лиху можна зарадити! — відповів найменший брат і випустив на мишей свого кота. Кіт миттю з ними розправився: яких не поїв, ті розбіглися. Жінка не знала, як і дякувати хлопцеві.
		+
		+	— Усе, кляті, понівечили б, коли б не ваш кіт.
		+
		+	— Що ж, візьміть його собі за подарунок. Вам він потрібніший, а мені добре і без нього.
		+
		+	У подяку за кота всі місцеві селяни стільки всього понадаровували доброму хлопцеві! Та ще й великий гаман грошей назбирали. І повернувся найменший брат додому радий-радесенький.
		+
		+	— Мабуть, і нам нічого дома відсиджуватися,— вирішили середульші брати.— Щастя само до рук не прийде, треба його знайти!
		+
		+	Але старший брат не відпустив обох братів зразу: пішов шукати талану той, якому в спадок дістався півень.
		+
		+	Ішов він, ішов, та й застала його ніч на шляху. Постукав він у перший-ліпший дім на околиці якогось села, щоб переночувати у добрих людей.
		+
		+	— Тільки знай,— сказали господарі,— сьогодні наша черга день зустрічати, отож нам доведеться вставати ще вдосвіта.
		+
		+	— Як це день зустрічати? — здивувався хлопець.
		+
		+	— А так,— відповів господар.— Прокидаємося ми серед ночі, сідаємо на воза і їдемо край поля день зустрічати. А як почне сіріти, повертаємося до села і всіх будимо: прокидайтеся, мовляв, день настав!
		+
		+	— От диваки,— засміявся другий брат.— Хіба у вас півнів немає?
		+
		+	— Пі-пі-півнів? — здивувалися люди. Тоді хлопець показав їм свого півня.
		+
		+	— Лягайте і спіть собі аж до ранку,—мовив він,—мій птах за вас день зустріне і вам про те тричі прокукурікає. А як він утретє кукурікне — час вставати.
		+
		+	Повірили люди і полягали спати. Ледь зазоріло, півень стрепенувся і заспівав:
		+
		+	— Ку-ку-рі-ку! День новий настає!
		+
		+	А згодом і вдруге та втретє прокукурікав, коли сонце зійшло. Почули люди його третій спів та й собі повставали.
		+
		+	Подякували вони хлопцеві за науку та за допомогу і ну його вмовляти, щоб він їм півня продав.
		+
		+	Шкода було хлопцеві з півнем розлучатися, але й людей шкода. Одне слово, віддав він їм півня. А ті йому віддячили, чим багаті були. Отож і другий брат не з порожніми руками додому вернувся. А дорогою натрапив він на якесь дивовижне містечко, де стояв височенний вітряк. Селяни там ні сном, ні духом не відали, що таке драбина, і мусили видиратися один одному на плечі, щоб нагору дістатися та звідти мішки з борошном униз передавати.
		+
		+	Повернувся другий брат додому і розповів про ті дива третьому братові, котрому в спадок драбина дісталася. Ви, звичайно, вже й самі здогадалися, як воно далі було.
		+
		+	Одне слово, розжилися трохи на гроші троє менших братів та й спромоглися самі гарного вітряка збудувати; легко в нього колеса крутилися, і навіть тихий вітрець підганяв його крила. А в веселих братів і борошно добріше, ніж у похмуріш» та прискіпливих.
		+
		+	З часом розорився старший брат і пішов по світу поневірятися. Кликали його брати до себе, та відмовився він.
	{{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}}

	{{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}		{{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}