Міст матері та сина (китайська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan в 16:21, 31 серпня 2013

2013-08-31T16:21:23Z

Bogdan: перейменував «Міст матері та сина» на «Міст матері та сина (китайська народна казка)»

2013-08-29T18:42:36Z

перейменував «Міст матері та сина» на «Міст матері та сина (китайська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: Жили колись у селі Пінцзивай мати з сином. Власної землі у них не було ні клаптика, тому м...

2013-08-29T18:15:58Z

Створена сторінка: Жили колись у селі Пінцзивай мати з сином. Власної землі у них не було ні клаптика, тому м...

Нова сторінка

Жили колись у селі Пінцзивай мати з сином. Власної землі у них не було ні клаптика, тому мати щодня ходила в ліс по хмиз,— тим і заробляла на їжу, а син нас громадську худобу.

Панмянь, так звали хлопця, ріс дуже жвавим. Він цілими днями то каміння піднімав, то по деревах лазив, то стрибав. Від таких ігор та вправ тіло у хлопця стало м’язистим, міцним. Зчинять, бувало, бики бійку, зійдуться лобами, зчепляться рогами, а Панмянь підбіжить до них, однією рукою візьметься за ріг одного, а другою — другого і порозкидає врізнобіч, аж роги у них погнуться. Лежать бики після цього та тільки сопуть, а Панмянь каже їм:

— Як зведетесь ще, то я вам роги поскручую!

Поблизу від Пінцзивая протікала річка, і стояв на тій річці великий кам’яний міст на п’яти опорах. На мосту височіла альтанка. Минали роки, і стрімкий гірський потік почав поволі підмивати опори.

Одного зимового дня подув сильний північний вітер, знялася страшна буря. Панмянь саме гнав тоді через міст череду. Бачить: міст ніби хитатись почав. О лихо! Виявляється, одна із опор упала. Що ж буде, якщо міст обва-

литься? Разом із мостом рухне й альтанка та кам’яні оздоби на ньому. А новий міст збудувати — не так легко.

Хлопець в одну мить скинув з ніг взуття і стрибнув у воду. А вода була хо- лодна-холодна. Підліз Панмянь під балку, уперся в неї руками та головою і, мов той залізний стовп, завмер на місці. Стоїть він, навіть не поворухнеться, бо як міст завалиться, його самого придушить. Так і стоїть у холодній воді, боячись зрушити з місця.

У цей час мати Панмяня спускалася з гір з в’язкою дров. Зійшовши на міст, вона відчула, що він похитується. Перехилила голову через поручень, глянула вниз: «Ой лишенько! Одна опора вже лежить, і міст от-от почне валитись. А як рухне — новий збудувати буде нелегко!»

Скинула мати в’язку з плечей і, стрибнувши у воду, полізла під балку. Побачив її син і закричав:

— Мамо, вернись, я сам упораюсь!

Зрозуміла мати, що син тут давно вже стоїть, тримаючи на собі міст.

— Ні, синку,— промовила вона лагідно,— самому тобі важко буде. Міст все ще хитається, тож допоможу тобі, і все буде гаразд.

Підставила мати голову та руки під балку, і стоять вони один проти одного в холодній воді, тримаючи на собі міст.

Через кілька днів до річки спустився рибалка і бачить: стоять під мостом схожі на людей дві кам’яні опори. Підійшов ближче. О! Та це ж Панмянь і його мати тримають міст, що вже почав надати. І, стоячи гам, вони вже встигли закам’яніти.

Побіг рибалка в село, скликав людей. Люди були так зворушені цим вчинком, що аж заплакали.

Відтоді селяни прозвали кам’яний міст мостом матері та сина, а в будиночку, де ті жили, встановили дві статуї: усміхнена мати з в’язкою дров на спині і красень-юнак з коровою.

{{Китайські народні казки українською мовою}}
{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+Жили колись у селі Пінцзивай мати з [[син]]ом. Власної землі у них не було ні клаптика, тому мати щодня ходила в ліс по хмиз,— тим і заробляла на їжу, а син нас громадську худобу.
 Панмянь, так звали хлопця, ріс дуже жвавим. Він цілими днями то каміння піднімав, то по деревах лазив, то стрибав. Від таких ігор та вправ тіло у хлопця стало м’язистим, міцним. Зчинять, бувало, бики бійку, зійдуться лобами, зчепляться рогами, а Панмянь підбіжить до них, однією рукою візьметься за ріг одного, а другою — другого і порозкидає врізнобіч, аж роги у них погнуться. Лежать бики після цього та тільки сопуть, а Панмянь каже їм:
@@ Рядок 16: / Рядок 15: @@
 У цей час мати Панмяня спускалася з гір з в’язкою дров. Зійшовши на міст, вона відчула, що він похитується. Перехилила голову через поручень, глянула вниз: «Ой лишенько! Одна опора вже лежить, і міст от-от почне валитись. А як рухне — новий збудувати буде нелегко!»
-Скинула мати в’язку з плечей і, стрибнувши у воду, полізла під балку. Побачив її син і закричав:
+Скинула [[мати]] в’язку з плечей і, стрибнувши у воду, полізла під балку. Побачив її син і закричав:
 —	Мамо, вернись, я сам упораюсь!
@@ Рядок 35: / Рядок 34: @@
 {{Китайські народні казки українською мовою}}
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}