Bogdan в 14:37, 8 жовтня 2013

2013-10-08T14:37:31Z

Kos Street King в 07:45, 28 вересня 2009

2009-09-28T07:45:19Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:07:22Z

1 версія

Нова сторінка

ОХ !

Колись-то давно, не за нашої пам'яті,-мабуть, ще й батьків і [[дід]]ів наших не було на світі,-жив собі убогий [[чоловік]] з жінкою, а у них був один син, та й таке ледащо той одинчик, що лишенько! Нічого не робить - і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться.
Батько й мати журяться:
- Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб їси!
Так йому не до того: сидить та просцем пересипається. Журились-журились батько з матір'ю, а далі мати й каже:
- Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він до зросту дійшов, а така недотепа - нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди найняв, то найняв, може б, його чужі люди чого вивчили.
Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік, виліз на піч - знов просцем пересипається. Батько його вибив добре, оддав до шевця шевства вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитись. Так і там не побув довго - втік. Батько:
- Що робить? Поведу, - каже, - ледащо у інше царство: де найму, то найму,- може, він відтіля не втече. Взяв його й повів. Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи, а так над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже: - Притомився я - сяду, одпочину трохи. - От сідає на пеньок та:- Ох! Як же я втомився! - каже. Тільки це сказав - аж з того пенька - де не взявся - вилазить такий маленький [[дід]]ок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.
- Що тобі,- питає,- чоловіче, треба од мене? [[Чоловік]] здивувався: "Де воно таке диво взялося?" Та й каже йому:
- Хіба я тебе кликав? Одчепись!
- Як же не кликав,- каже [[дід]]ок,- коли кликав!
- Хто ж ти такий? - пита [[чоловік]].
- Я,- каже [[дід]]ок,- лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?
- Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! - каже [[чоловік]].
- Ні, кликав: ти сказав: "Ох!"
- Та то я втомився,- каже [[чоловік]],- та й сказав.
- Куди ж ти йдеш? - пита Ох.
- Світ за очі! - каже [[чоловік]].- Веду оцю дитину наймать,-може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома - що найму, то й утече.
- Найми,- каже Ох,-у мене: я його вивчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його -бери, а не пізнаєш - ще рік служитиме в мене!
- Добре, - каже [[чоловік]].
Погодилися,- [[чоловік]] і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.
От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землю, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано - все, все. А за наймичок у Оха мавки - такі зелені, як рута!
- Ну, сідай же,- каже Ох,- наймитку, та поїси трохи!
Мавки подають йому страву - і страва зелена: він поїв.
- Ну, - каже Ох,- піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.
Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох - аж він спить. Він звелів наносить дров, поклав на дрова зв'язаного наймита, підпалив дрова. Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, за вітром розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою - наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.
Ох знову звелів наймитові дрова рубати; той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець вітром розвіяв, вуглину сприснув живущою водою - наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє та знову сприснув вуглину живущою водою - і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.
От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде по сина. Прийшов у той ліс, до того пенька обгорілого, сів та й каже:
- Ох!
Ох і виліз із того пенька та й каже:
- Здоров був, чоловіче!
- Здоров, Ох!
- А чого тобі треба, чоловіче?-питає Ох.
- Прийшов,- каже,- по сина.
- Ну, йди: як пізнаєш - бери його з собою, а не пізнаєш- ще рік служитиме.
[[Чоловік]] і пішов за Охом. Приходить до його хати. Ох взяв, виніс мірку проса, висипав - назбігалось такого півнів!
- Ну, пізнавай,- каже Ох,- де твій син? [[Чоловік]] дивився-дивився- всі півні однакові, один у один - не впізнав. - Ну,- каже Ох,- іди ж собі, коли не пізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.
[[Чоловік]] і пішов додому.
От виходить і другий рік; [[чоловік]] знову йде до Оха. Прийшов до пенька:
- Ох! - каже.
Ох до нього виліз.
- Іди,- каже,- пізнавай! - Увів його в кошару- аж там самі [[баран]]и, один в один. [[Чоловік]] пізнавав - пізнавав - не пізнав.
- Іди собі, коли так, додому: твій син ще рік служитиме у мене. [[Чоловік]] і пішов, журячись. Виходить і третій рік; -[[чоловік]] іде до Оха. Іде та йде - аж йому назустріч [[дід]], увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла.
- Здоров, чоловіче!
- Доброго здоров'я, [[дід]]у!
- Куди ти йдеш?
- Йду,- каже,- до Оха виручать сина.
- Як саме?
- Так і так,- каже [[чоловік]]. І розказав тому білому [[дід]]ові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.
- Е! - каже [[дід]].- Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме.
- Та я вже,- каже [[чоловік]],- І сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі. Чи ви, [[дід]]усю, не знаєте, як мені мого сина вгадать?
- Знаю!- каже [[дід]].
- Скажіть же й мені, [[дід]]усю-голубчику! Бо все-таки, який він не був,- а мій син.
- Слухай же,-каже [[дід]],- як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!
Подякував [[чоловік]] [[дід]]ові та й пішов. Приходить до пенька:
- Ох!- каже.
Ох виліз до нього і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх сила, і все один в один.
- Пізнавай,- каже Ох,-де твій син! Пізнаєш - твій, не пізнаєш-мій.
От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею сам собі, надувся та обскубується.
[[Чоловік]] і каже:
- Ось мій син!
- Ну, вгадав! Коли так - бери.
Взяв перекинув того голуба,- і став з нього такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує. Раді обидва!
- Ходім же, сину, додому.
От і пішли.
Йдуть дорогою та й розмовляють. Батько розпитує, як там у Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:
- Що ж ми тепер, сину, робитимем? Я бідний і ти бідний. Служив ти три роки, та нічого не заробив! - Не журіться, тату, все гаразд буде. Глядіть,- каже,-тут полюватимуть за [[лисиця]]ми [[пан]]ичі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю. [[Пан]]ичі мене купуватимуть у вас; то ви мене продайте за триста карбованців,-тільки продавайте без ретязя. От у нас і гроші будуть, розживемось!
Йдуть та йдуть,- аж так на узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: [[лисиця]] не втече, хорт не дожене. Син зараз перекинувся хортом, догнав ту лисицю, піймав. [[Пан]]ичі вискочили з лісу:
- Це твій хорт?
- Мій!
- Добрий хорт! Продай його нам.
- Купіть.
- Що тобі за нього?
- Триста карбованців, без ретязя.
- Нащо нам твій ретязь,-ми йому позолочений зробимо! На сто!
- Ні.
- Ну, бери гроші-давай хорта.
Одлічили гроші, взяли хорта,-давай полювать. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс, там перекинувсь парубком і знову прийшов до батька.
Йдуть та йдуть, батько й каже:
- Що нам, сину, цих грошей,- тільки що хазяйством завестись, хату полагодить.
- Не журіться, тату, буде ще. Тут,- каже,- тату, [[пан]]ичі їхатимуть по перепелиці з соколом. То я перекинусь соколом, а вони мене купуватимуть, то ви мене продайте знов за триста карбованців, без шапочки.
От ідуть полем,- [[пан]]ичі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувсь соколом,- так зразу йнасів того перепела. [[Пан]]ичі побачили:
- Це твій сокіл?
- Мій!
- Продай його нам!
- Купіть.
- Що тобі за нього?
- Як дасте триста карбованців, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.
- Ми йому парчеву зробимо!
Поторгувались, продав за триста карбованців. От [[пан]]ичі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів та й полетів у ліс, там перекинувся парубком і знову прийшов до батька.
- Ну, тепер ми розжились трохи,- каже батько.
- Постійте, тату, ще буде. Як будемо,-каже,-іти через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте. Дадуть вам за мене тисячу карбованців; тільки продавайте без недоуздка.
От доходять до містечка там, чи що,- аж ярмарок. Син перекинувся конем - такий кінь, як змій, і приступить страшно. Батько веде того коня за недоуздок, а він гарцює, копитами землю вибиває. Тут понасходилось купців - торгують.
- Тисячу, - каже,- без недоуздка, то й беріть!
- Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо!
Дають п'ятсот.
- Ні!
А це підходить циган, сліпий на одне око:
- Що тобі, чоловіче, за коня?
- Тисячу, без недоуздка.
- Ге! Дорого, батю: візьми п'ятсот з недоуздком!
- Ні, не рука,- каже батько.
- Ну, шістсот...бери!
Як узяв той циган торгуватися, як узяв,- так [[чоловік]] не спускає.
- Ну, бери, батю, тільки з недоуздком.
- Е ні, цигане, недоуздок мій!
- Чоловіче добрий, де ти бачив, щоб коня продавали без уздечки?
І передать ніяк...
- Як хочеш, а недоуздок мій!- каже [[чоловік]].
- Ну, батю: я тобі ще п'ять карбованців накину,- тільки з недоуздком.
[[Чоловік]] подумав: недоуздок яких там три гривни вартий, а циган дає п'ять карбованців! Взяв і оддав. Пішов [[чоловік]], взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав. А то не циган -то Ох перекинувся циганом. Той кінь несе та й несе Оха - вище дерева, нижче хмари. От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на стайні, а сам пішов у хату.
- Не втік-таки від моїх рук!- каже жінці. От у обідню годину бере Ох того коня за повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить та й перекинувся окунем та й поплив. Ох, не довго думавши, перекинувсь і собі щукою та давай ганятися за тим окунем. Так оце-що нажене, то окунь одстовбурчить пірця та хвостом повернеться, а щука й не візьме. От вона дожене та:
- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!
- Коли ти, кумонько, хочеш балакати,-каже окунець щуці,-то я й так чую!
Знову-що нажене щука окуня та:
- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!
А окунець одстовбурчить пірця та й каже:
- Коли ти, кумонько, хочеш, то я й так чую! Довго ганялась щука за окунем - та ні, не дожене! А це підпливає той окунь до берега - аж там царівна шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі, царівна побачила та й підняла той перстень з води.
Приносить додому, хвалиться:
- Який я, таточку, гарний перстень знайшла! Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!
Коли це через якийсь там час доповіли цареві, що прийшов якийсь купець. (А то Ох купцем перекинувся).Цар вийшов:
- Що тобі треба?
- Так і так: їхав я,- каже Ох,- кораблем по морю. Віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду... Чи ніхто з ваших не знайшов?
- Так,-каже цар,-моя дочка знайшла. Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає та й годі! Тут уже цар уступився:
- Оддай,-каже,-дочко, а то через нас буде нещастя [[чоловік]]ові, оддай! А Ох так просить:
- Що хочете, те й беріть у мене,- тільки оддайте мені перстень!
- Ну, коли так,-каже царівна,-то щоб ні тобі, ні мені!- та й кинула той перстень на землю. Той перстень і розсипався пшоном -так і порозкочувалось воно по всій хаті. А Ох, не довго думавши, перекинувся півнем та й давай клювати те пшоно. Клював-клював, все поклював. А одна пшонина закотилася під ноги царівні,- він тієї пшонини і не з'їв. Як поклював,-та в вікно й вилетів геть та й полетів собі...
А з тієї пшонини та перекинувся парубок-і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу, та так же то щиро просить царя й царицю, щоб її оддали за нього:
- Ні за ким,-каже,-я щаслива не буду, а за ним моє щастя!
Цар довго морщився: "Як то за простого парубка оддати свою дочку?!" А далі порадилися-та взяли та й одружили їх, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали!

[[Категорія:Українські народні казки]]

← Попередня версія		Версія за 14:37, 8 жовтня 2013
Рядок 6:		Рядок 6:

	[[Категорія:Казки про діда і бабу]]		[[Категорія:Казки про діда і бабу]]
−
−	~~ОХ !~~

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 ОХ !
@@ Рядок 130: / Рядок 138: @@
 - Ні за ким,-каже,-я щаслива не буду, а за ним моє щастя!
 Цар довго морщився: "Як то за простого парубка оддати свою дочку?!" А далі порадилися-та взяли та й одружили їх, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали!

Ох! (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan в 14:37, 8 жовтня 2013

Bogdan в 14:37, 8 жовтня 2013

Kos Street King в 07:45, 28 вересня 2009

Snak: 1 версія