Охочий до науки хлопець (Болгарська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 21:26, 16 грудня 2013

2013-12-16T21:26:26Z

Bogdan: перейменував «Охочий до науки хлопець» на «Охочий до науки хлопець (Болгарська народна казка)»

2013-11-19T15:02:36Z

перейменував «Охочий до науки хлопець» на «Охочий до науки хлопець (Болгарська народна казка)»

Bogdan в 15:20, 15 листопада 2013

2013-11-15T15:20:55Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:08:32Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Мав селянин одного-єдиного сина. Батько був бідний, та якось перебивався. Пішов хлопець до школи, закінчив чотири класи. Батько хотів його забрати із школи, але хлопець був розумний, хотів учитися далі. Сіромашний батько не став його розхолоджувати, дав закінчити школу.
+Мав селянин одного-єдиного [[син]]а. [[Батько]] був бідний, та якось перебивався. Пішов хлопець до школи, закінчив чотири класи. Батько хотів його забрати із школи, але хлопець був розумний, хотів учитися далі. Сіромашний батько не став його розхолоджувати, дав закінчити школу.
 —	Ну, синку, тепер твоя наука закінчилася, будеш працювати й мене годувати. Не маю більше з чого тебе вчити.
@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 —	Повчи, тату, мене ще трохи. Дуже мені хочеться вчитися далі!
-Думав батько, думав: що вдієїп, любив він свого сина, то й погодився.
+Думав [[батько]], думав: що вдієш, любив він свого сина, то й погодився.
-Продав усе своє майно. Останній клаптик землі продав, аби тільки син закінчив і вищу школу. Лишилася в нього тільки хата, подвір’я та на подвір’ї горіх.
+Продав усе своє майно. Останній клаптик землі продав, аби тільки [[син]] закінчив і вищу школу. Лишилася в нього тільки хата, подвір’я та на подвір’ї горіх.
 Закінчивши вищу школу, син вирушив додому. Коли минав якесь місто, почув сопілку; грали так гарно, що гарніше бути не може. Хлопець слухав, слухав, а тоді пішов у своє село. Прийшов, батько зустрів його з великою радістю. Сказав синові:
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 —	Ні, тату, я буду ще вчитися. Знаю, ти набідувався, але побідуй іще трохи. Я вивчу ще одну науку. Прошу тебе, зроби все, що можеш, аби я закінчив іще одну школу.
-Батько з ним посварився, та де дінешся — дуже вже любив свого сина, то й знову поступився. Продав хату й подвір’я, а гроші віддав синові. Тільки горіха собі залишив. Так і домовився з покупцем: горіх зостається йому. Продавав горіхи і тим годувався. А син навчився грати на сопілці, яку почув, коли вертався додому. Знову прийшов до батька й сказав:
+[[Батько]] з ним посварився, та де дінешся — дуже вже любив свого сина, то й знову поступився. Продав хату й подвір’я, а гроші віддав синові. Тільки горіха собі залишив. Так і домовився з покупцем: горіх зостається йому. Продавав горіхи і тим годувався. А син навчився грати на сопілці, яку почув, коли вертався додому. Знову прийшов до батька й сказав:
 —	Спасибі тобі, тату, все, що я хотів, я вже вивчив. Тепер прошу тебе — зрубаймо горіха та зробімо з нього сопілку, на якій я навчився грати.
-Батько знову свариться:
+[[Батько]] знову свариться:
 —	Ти мене зовсім не шануєші 3 чого ж я житиму? В мене тільки й лишилося, що цей горіх, а як і його продамо, доведеться вже з голоду помирати.
-Та не міг розхолодити сина, погодився, і зрубали вони дерево. Зробили з горіха сопілку. Як заграв хлопець на тій сопілці, все довкола затанцювало: дерево, каміння, живе, мертве. Хлопець грав, веселив людей, але їсти не було чого — не мали-бо ні майна, ні грошей. І вони з батьком голодували. Жалісливі люди давали їм вряди-годи шматок хліба. Та набридло батькові жебракувати й голодувати. Думав він, думав, розізлився і надумав продати свого сина. За тих часів іще продавали людей.
+Та не міг розхолодити [[син]]а, погодився, і зрубали вони дерево. Зробили з горіха сопілку. Як заграв хлопець на тій сопілці, все довкола затанцювало: дерево, каміння, живе, мертве. Хлопець грав, веселив людей, але їсти не було чого — не мали-бо ні майна, ні грошей. І вони з батьком голодували. Жалісливі люди давали їм вряди-годи шматок хліба. Та набридло батькові жебракувати й голодувати. Думав він, думав, розізлився і надумав продати свого сина. За тих часів іще продавали людей.
 —	Ніж отак голодувати,— сказав батько,— краще я його продам. Навіщо він мені, як не може прогодувати батька на старість.
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 —	Гаразд, ти багатий і купив мене, але дивись, щоб потім не каявся! Не купуй розумніших за себе!
-Хлопець попрощався з батьком і пішов за купцем. Прийшли вони на пристань, піднялися на великий корабель, що належав тому ж купцеві. Багатій сів за стіл і написав своїй жінці листа:
+[[Хлопець]] попрощався з батьком і пішов за купцем. Прийшли вони на пристань, піднялися на великий корабель, що належав тому ж купцеві. Багатій сів за стіл і написав своїй жінці листа:
 «Посилаю тобі кремезного хлопця. Накажи випрягти коня, що крутить колесо млина й сукновальної машини, і впрягти його. Він крутитиме колесо, скільки буде треба, поки набереться ще трохи розуму, бо довго вчився,та недовчився».
@@ Рядок 37: / Рядок 37: @@
 Віддав листа капітанові й наказав одвезти хлопця додому та передати дружині.
-Дорогою капітан сів гуляти в карти з офіцером. Гуляли вони, гуляли, офіцер перегуляв капітана й забрав усі його гроші. Капітан поставив на карту навіть корабель, хоч корабель був не його. А хлопець стежив за ними. Він бачив, що капітан утратить і корабель, і попросився згуляти замість нього, щоб перемогти офіцера. Капітан погодився і поступився місцем. Стали гуляти хлопець і офіцер. Гуляли вони, гуляли, і хлопець переміг офіцера. От і гроші капітанові повернув, потім виграв і шаблю офіцерову. Нарешті офіцер заклав свій одяг. І його програв. Зостався голий. Подивився навкруг і стрибнув у море. А хлопець оддав усе капітанові. Капітан подякував йому й запитав, чим він може відплатити хлопцеві за все, що той зробив для нього. Хлопець не хотів нічого, попросив тільки листа, якого багатій написав дружині. Капітан оддав того листа. Хлопець того листа порвав і написав іншого:
+Дорогою капітан сів гуляти в карти з офіцером. Гуляли вони, гуляли, офіцер перегуляв капітана й забрав усі його гроші. Капітан поставив на карту навіть корабель, хоч корабель був не його. А хлопець стежив за ними. Він бачив, що капітан утратить і корабель, і попросився згуляти замість нього, щоб перемогти офіцера. Капітан погодився і поступився місцем. Стали гуляти хлопець і офіцер. Гуляли вони, гуляли, і хлопець переміг офіцера. От і гроші капітанові повернув, потім виграв і шаблю офіцерову. Нарешті офіцер заклав свій одяг. І його програв. Зостався голий. Подивився навкруг і стрибнув у море. А хлопець оддав усе капітанові. Капітан подякував йому й запитав, чим він може відплатити хлопцеві за все, що той зробив для нього. Хлопець не хотів нічого, попросив тільки листа, якого багатій написав дружині. Капітан оддав того листа. [[Хлопець]] того листа порвав і написав іншого:
 «Купую цього хлопця і посилаю тобі за зятя. Весілля справляйте без мене, бо я ще надовго затримаюсь у торговельних справах».
@@ Рядок 47: / Рядок 47: @@
 —	Ось, він буде твоїм чоловіком! Так хоче батько! — сказала мати.
-Дівчина була дуже гарна. Хлопцеві вона сподобалась, а хлопець сподобався їй. Вони справили бучне весілля, одружилися. їли, пили, веселилися. З радощів хлопець заграв на сопілці. Все довкола затанцювало: і старе й молоде, живе й неживе. Звуки сопілки долинули й до царя, і він також розтанцювався. Танцював, танцював, поки сопілка грала. Коли музика перестала, цар захотів побачити сопілкаря. Привели до нього хлопця. Цар запитав, звідки він прийшов і де навчився так добре грати, що танцює і живе, й неживе. Хлопець розповів йому все. Тоді цар запитав, чого він бажає в нагороду за таке велике мистецтво. Хлопець нічого не бажав, попросив тільки, хай цар видасть указ, щоб у його державі сорок день ніхто не стріляв: мовляв, йому було сказано, коли після його весілля прогримить постріл, він помре. Цар сповнив його бажання, видав такий указ.
+[[Дівчина]] була дуже гарна. Хлопцеві вона сподобалась, а [[хлопець]] сподобався їй. Вони справили бучне весілля, одружилися. їли, пили, веселилися. З радощів хлопець заграв на сопілці. Все довкола затанцювало: і старе й молоде, живе й неживе. Звуки сопілки долинули й до царя, і він також розтанцювався. Танцював, танцював, поки сопілка грала. Коли музика перестала, цар захотів побачити сопілкаря. Привели до нього хлопця. Цар запитав, звідки він прийшов і де навчився так добре грати, що танцює і живе, й неживе. Хлопець розповів йому все. Тоді цар запитав, чого він бажає в нагороду за таке велике мистецтво. Хлопець нічого не бажав, попросив тільки, хай цар видасть указ, щоб у його державі сорок день ніхто не стріляв: мовляв, йому було сказано, коли після його весілля прогримить постріл, він помре. Цар сповнив його бажання, видав такий указ.
-Минуло два тижні. Вертається купець. А мав він таку звичку: коли вертався на батьківщину, стріляв з гармат, щоб усі знали, що він вернувся. І цього разу він зробив так само. Наказав стріляти з гармат усіх своїх кораблів. Зачув цар ті постріли й розгнівався, що не виконують його указу. І зразу ж послав варту схопити порушника. Привели до нього купця.
+Минуло два тижні. Вертається купець. А мав він таку звичку: коли вертався на батьківщину, стріляв з гармат, щоб усі знали, що він вернувся. І цього разу він зробив так само. Наказав стріляти з гармат усіх своїх кораблів. Зачув [[цар]] ті постріли й розгнівався, що не виконують його указу. І зразу ж послав варту схопити порушника. Привели до нього купця.
-—	Чому ти порушуєш мій указ? — питає цар.
+—	Чому ти порушуєш мій указ? — питає [[цар]].
 —	Я не знав про твій указ, царю. Я прибув з іншої держави...
@@ Рядок 61: / Рядок 61: @@
 Цар виконав його прохання. Коли купцева рідня прийшла до царя, зять сказав:
-—	Царю, я не чув, як стріляв цей чоловік, бо тоді саме спав. Прошу тебе пробачити йомуі
+—	Царю, я не чув, як стріляв цей чоловік, бо тоді саме спав. Прошу тебе пробачити йому.
 Цар пробачив купцеві, потім пригостив усіх і відпустив додому.
@@ Рядок 67: / Рядок 67: @@
 —	А що, тестю,— мовив зять,— казав я тобі не купувати розумніших за себе!
-Купець зрозумів, що хлопець одружився з його донькою. Зрадів, що знайшов собі гарного вченого зятя. Дав великий бенкет, покликав і зятевого батька, і вони зажили щасливо.
+Купець зрозумів, що [[хлопець]] одружився з його донькою. Зрадів, що знайшов собі гарного вченого зятя. Дав великий бенкет, покликав і зятевого батька, і вони зажили щасливо.
 {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

← Попередня версія	Версія за 15:20, 15 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Мав селянин одного-єдиного сина. Батько був бідний, та якось перебивався. Пішов хлопець до школи, закінчив чотири класи. Батько хотів його забрати із школи, але хлопець був розумний, хотів учитися далі. Сіромашний батько не став його розхолоджувати, дав закінчити школу.

	+	— Ну, синку, тепер твоя наука закінчилася, будеш працювати й мене годувати. Не маю більше з чого тебе вчити.
	+
	+	— Повчи, тату, мене ще трохи. Дуже мені хочеться вчитися далі!
	+
	+	Думав батько, думав: що вдієїп, любив він свого сина, то й погодився.
	+
	+	Продав усе своє майно. Останній клаптик землі продав, аби тільки син закінчив і вищу школу. Лишилася в нього тільки хата, подвір’я та на подвір’ї горіх.
	+
	+	Закінчивши вищу школу, син вирушив додому. Коли минав якесь місто, почув сопілку; грали так гарно, що гарніше бути не може. Хлопець слухав, слухав, а тоді пішов у своє село. Прийшов, батько зустрів його з великою радістю. Сказав синові:
	+
	+	— Ну, тепер, синку, ти вчений, тобі добре, а я розпродав геть усе — берися хутчій до роботи!
	+
	+	— Ні, тату, я буду ще вчитися. Знаю, ти набідувався, але побідуй іще трохи. Я вивчу ще одну науку. Прошу тебе, зроби все, що можеш, аби я закінчив іще одну школу.
	+
	+	Батько з ним посварився, та де дінешся — дуже вже любив свого сина, то й знову поступився. Продав хату й подвір’я, а гроші віддав синові. Тільки горіха собі залишив. Так і домовився з покупцем: горіх зостається йому. Продавав горіхи і тим годувався. А син навчився грати на сопілці, яку почув, коли вертався додому. Знову прийшов до батька й сказав:
	+
	+	— Спасибі тобі, тату, все, що я хотів, я вже вивчив. Тепер прошу тебе — зрубаймо горіха та зробімо з нього сопілку, на якій я навчився грати.
	+
	+	Батько знову свариться:
	+
	+	— Ти мене зовсім не шануєші 3 чого ж я житиму? В мене тільки й лишилося, що цей горіх, а як і його продамо, доведеться вже з голоду помирати.
	+
	+	Та не міг розхолодити сина, погодився, і зрубали вони дерево. Зробили з горіха сопілку. Як заграв хлопець на тій сопілці, все довкола затанцювало: дерево, каміння, живе, мертве. Хлопець грав, веселив людей, але їсти не було чого — не мали-бо ні майна, ні грошей. І вони з батьком голодували. Жалісливі люди давали їм вряди-годи шматок хліба. Та набридло батькові жебракувати й голодувати. Думав він, думав, розізлився і надумав продати свого сина. За тих часів іще продавали людей.
	+
	+	— Ніж отак голодувати,— сказав батько,— краще я його продам. Навіщо він мені, як не може прогодувати батька на старість.
	+
	+	Хлопцеві було прикро, але він погодився. Назавтра саме був базар. Одвів старий хлопця в місто на ринок і бив у барабан, оповіщаючи, що продається вчений хлопець. Надійшли купці, обступили їх. Почався торг. А був там один дуже заможний купець із чужої країни. Він дав найбільше й купив хлопця. А той каже купцеві:
	+
	+	— Гаразд, ти багатий і купив мене, але дивись, щоб потім не каявся! Не купуй розумніших за себе!
	+
	+	Хлопець попрощався з батьком і пішов за купцем. Прийшли вони на пристань, піднялися на великий корабель, що належав тому ж купцеві. Багатій сів за стіл і написав своїй жінці листа:
	+
	+	«Посилаю тобі кремезного хлопця. Накажи випрягти коня, що крутить колесо млина й сукновальної машини, і впрягти його. Він крутитиме колесо, скільки буде треба, поки набереться ще трохи розуму, бо довго вчився,та недовчився».
	+
	+	Віддав листа капітанові й наказав одвезти хлопця додому та передати дружині.
	+
	+	Дорогою капітан сів гуляти в карти з офіцером. Гуляли вони, гуляли, офіцер перегуляв капітана й забрав усі його гроші. Капітан поставив на карту навіть корабель, хоч корабель був не його. А хлопець стежив за ними. Він бачив, що капітан утратить і корабель, і попросився згуляти замість нього, щоб перемогти офіцера. Капітан погодився і поступився місцем. Стали гуляти хлопець і офіцер. Гуляли вони, гуляли, і хлопець переміг офіцера. От і гроші капітанові повернув, потім виграв і шаблю офіцерову. Нарешті офіцер заклав свій одяг. І його програв. Зостався голий. Подивився навкруг і стрибнув у море. А хлопець оддав усе капітанові. Капітан подякував йому й запитав, чим він може відплатити хлопцеві за все, що той зробив для нього. Хлопець не хотів нічого, попросив тільки листа, якого багатій написав дружині. Капітан оддав того листа. Хлопець того листа порвав і написав іншого:
	+
	+	«Купую цього хлопця і посилаю тобі за зятя. Весілля справляйте без мене, бо я ще надовго затримаюсь у торговельних справах».
	+
	+	Так написав хлопець дружині багатія, запечатав листа й віддав його капітанові.
	+
	+	Припливли вони в чужу країну. їх зустріла купцева дружина. Капітан оддав їй листа, вона прочитала й зраділа. Взяла хлопця, привела у свій дім. Пошила йому дороге вбрання, а тоді показала своїй доньці.
	+
	+	— Ось, він буде твоїм чоловіком! Так хоче батько! — сказала мати.
	+
	+	Дівчина була дуже гарна. Хлопцеві вона сподобалась, а хлопець сподобався їй. Вони справили бучне весілля, одружилися. їли, пили, веселилися. З радощів хлопець заграв на сопілці. Все довкола затанцювало: і старе й молоде, живе й неживе. Звуки сопілки долинули й до царя, і він також розтанцювався. Танцював, танцював, поки сопілка грала. Коли музика перестала, цар захотів побачити сопілкаря. Привели до нього хлопця. Цар запитав, звідки він прийшов і де навчився так добре грати, що танцює і живе, й неживе. Хлопець розповів йому все. Тоді цар запитав, чого він бажає в нагороду за таке велике мистецтво. Хлопець нічого не бажав, попросив тільки, хай цар видасть указ, щоб у його державі сорок день ніхто не стріляв: мовляв, йому було сказано, коли після його весілля прогримить постріл, він помре. Цар сповнив його бажання, видав такий указ.
	+
	+	Минуло два тижні. Вертається купець. А мав він таку звичку: коли вертався на батьківщину, стріляв з гармат, щоб усі знали, що він вернувся. І цього разу він зробив так само. Наказав стріляти з гармат усіх своїх кораблів. Зачув цар ті постріли й розгнівався, що не виконують його указу. І зразу ж послав варту схопити порушника. Привели до нього купця.
	+
	+	— Чому ти порушуєш мій указ? — питає цар.
	+
	+	— Я не знав про твій указ, царю. Я прибув з іншої держави...
	+
	+	— Гаразд, ти не знав, але ж я видав такий указ, і проголосив, що кожного, хто мій указ порушить, буде страчено, і тепер мушу тебе повісити. Так я обіцяв ученому хлопцеві, з яким може скоїтися щось через твої постріли. Я не хочу, щоб ти ганьбив мене перед людьми, бо скажуть, що я не дотримую слова.
	+
	+	— Що ж, царю, коли інакше не можна, то повісь мене, тільки повідом мою дружину й дочку, що мене засуджено на страту, хай вони прийдуть побачитися зі мною і попрощатися.
	+
	+	Цар виконав його прохання. Коли купцева рідня прийшла до царя, зять сказав:
	+
	+	— Царю, я не чув, як стріляв цей чоловік, бо тоді саме спав. Прошу тебе пробачити йомуі
	+
	+	Цар пробачив купцеві, потім пригостив усіх і відпустив додому.
	+
	+	— А що, тестю,— мовив зять,— казав я тобі не купувати розумніших за себе!
	+
	+	Купець зрозумів, що хлопець одружився з його донькою. Зрадів, що знайшов собі гарного вченого зятя. Дав великий бенкет, покликав і зятевого батька, і вони зажили щасливо.