Bogdana в 10:23, 9 червня 2015

2015-06-09T10:23:08Z

Bogdana: Створена сторінка: Був собі колись давно падишах. Дуже пишався він своєю справедливістю та щедрістю і любив ...

2015-05-16T10:53:20Z

Створена сторінка: Був собі колись давно падишах. Дуже пишався він своєю справедливістю та щедрістю і любив ...

Нова сторінка

Був собі колись давно падишах. Дуже пишався він своєю справедливістю та щедрістю і любив казати про себе:

— Де ще є у світі падишах, правдивіший і мило-стивіший за мене? І хіба є в моєму народі хоч одна людина, незадоволена мною?

— А все ж цікаво знати, що вони думають про мене, хоч справедливішого падишаха за мене у світі не знайти!—вигукнув якось він і став з того вечора переодягатися в просте й ходити між простими людьми.

Одної пори, коли люди вже сплять, а собаки дрімають, підійшов падишах до чиєїсь оселі й почув шепотіння. Прислухався, аж це говорять про нього. Став падишах дослухатися до тієї розмови, а то троє друзів говорили—Аман, Шакурбан та Йоламан. Були вони бідні, і кожен говорив про своє бажання, не знаючи, що їхні слова чує падишах.

— Кажуть, що наш падишах справедливий і щедрий, все роздає. Та хіба віддасть він мені свою улюблену дружину? Якби він зробив це, то я повірив би, що наш падишах щедрий,— сказав Аман.

Потім озвався Шакурбан:

— А мені оце якби дав падишах торбу золота й срібла та ще й коня в збруї, то і я повірив би, що він щедрий.

А Йоламан і каже:

— Дурні ви, то й верзете казна-що. Хіба ж не знаєте приказки: «Як покладатися на негідного, то краще втопитися». Мені батько заповів таке: «Найсолодший хліб той, що зароблений своєю працею». Через те не хочу я кланятися падишахові та випрошувати у нього дарунки. Краще зароблю своєю працею. Не треба мені чужого багатства, бо падишахові скарби — то людські сльози. Хіба ж ви цього не знаєте?

Вислухав падишах розмову трьох приятелів та й пішов додому. Уранці кличе свого візира й наказує йому:

Візир знайшов трьох приятелів і привів їх до падишаха. А той прикликав друзів ближче й наказує:

— Ну ж бо, розповідайте, про що ви вчора говорили!

Здивувалися друзі, глянули один на одного та й думають: «Це ж падишах підслухав наші балачки, краще вже розповідати все як є»,

— О падишах,— перший почав Аман,— я сказав таке: «Коли наш падишах і справді щедрий, то він віддасть мені свою улюблену дружину».

Потім заговорив ІІІакурбан:

— Я сказав, що коли падишах щедрий, то він дасть мені торбу золота й срібла, та ще й коня в збруї.

А наостанку промовив Йоламан:

— Я говорив, що мені нічого не треба просити у падишаха, бо чужого добра не хочу. Я зароблю на себе своєю працею.

Віддав падишах свою улюблену дружину Аманові, дав золота, срібла й коня Шакурбанові, а Йоламана звелів прогнати.

Вийшли за місто Аман із своєю жінкою та ІІІакурбан з конем і повною торбою золота й срібла, коли це здибався їм Йоламан. Ото й мандрують вони втрьох. Шакурбан верхи на коні, а Йоламан та Аман із жінкою пішки. Довго йшли і так стомилися, що вирішили відпочити. Аман і радиться з жінкою:

— А що, чи не спекатись нам Шакурбана? Адже нам потрібен кінь, щоб не йти пішки, та й гроші.

Жінка йому й одказує:

— Який я тобі порадник? Проси допомоги в Йоламана, адже сам ти Шакурбана не здолаєш.

А Шакурбан підслухав цю розмову та й думає: «Коли він прийде, щоб мене вбити, я сам його вб'ю, а жінку заберу собі».

Пішов Аман до Йоламана й каже:

— Друже, я хочу спекатись Шакурбана, може, ти допоміг би?

А Йоламан відповідає:

— Ні, я на таке не пристаю.

Увечері, коли всі полягали спати, лежить Аман та й думає: «Отже спекаюсь я Шакурбана», А той, знаючи, що його хвилини лічені, і собі надумав: «Я сам його порішу, ще й жінку заберу!» Поклав біля себе що треба, прикинувся, буцім спить, а сам чекає. Опівночі Аман схопився й думає: «Це ж він заснув уже». Тихо скрадається до Шакурбана. Тільки вдарив його, як у відповідь дістав те саме. Так вони одночасно й померли.

А жінка бачила все та й подумала: «Тепер я беззахисна. Хто йтиме, забере й коня, і золото, і мене в неволю. Піду до Йоламана».

Приходить до нього та й каже:

— їх немає в живих; залишилися і гроші, і кінь. А я геть беззахисна. Забери всю здобич, візьми мене за жінку, та поїдьмо геть.

А Йоламан їй відповідає:

— Не треба мені здобичі, не візьму й тебе. Я зароблю на себе, а жінку візьму собі таку, яка вміє працювати.

— Та ні,—сказала жінка,— гроші й кінь таки ж не здобич, а просто речі без хазяїна, отже ти не бійся. Кому їх і взяти, як не тобі? Та і я донька бідняка і добре знаю, що таке праця.

Послухався Йоламан жінки, забрав її і все багатство та й їдуть собі. Коли це під'їжджають до міста. Зупинилися вони в одного багатого чоловіка. А цей багатий мав десятирічного сина, такого кволого, такого худого, як палиця. А принесли йому зварене ягня і велику перепічку, т.о він з'їв усе враз. Побачив це Йоламан та й питає здивований:

— Що це таке, пане [[хазяїн]]е, що твій сиц блідий, як полотно, хоч З'їдає зарйз ціле ягня?

Багатій і відповідає:

— О гість, це хлоп'я — єдина моя дитина. Вже сім літ, як він захворів. І відтоді я тільки те й роблю, що скликаю лікарів та показую їм дитя. Вже немає таких ліків, яких би не давали синові, та все дарма. Я витратив на лікарів половину мого маєтку, та коли б трапився такий, що вилікував би мою дитину, я віддав би йому все своє добро, навіть останній шматочок хліба.

Довго думав Йоламан, як допомогти бідолашному батькові та його нещасному синові, тільки нічого не надумався.

А цей хворий хлопчик мав свій будинок. Щовечора хтось сідав біля нього й розповідав йому баєчки, поки хлоп'я й засинало.

Почув про це Йоламан і попросився посидіти біля малюка та розповісти йому якусь пригоду.

Хлопчикові так сподобалися Йоламанові оповідки, що він і заснув з розкритим ротом. А Йоламан не пішов з кімнати, а приліг поруч.

Коли це з рота дитини виповзла біла гадюка й полізла по підлозі до казана з водою — витягнула шию й почала, мов собака, хлебтати воду.

Аж із щілини в стіні виповзла раптом чорна гадюка і теж туди,— та й посварилися. Чорна, розлютившись, прошипіла:

— Гадаєш, що тебе не можна знищити? Якби хто не дав хлопчикові їсти цілий день, а тоді напоїв його витриманим сім літ, не процідженим у семи глеках вином, то тобі кінець був би.

Тоді й біла [[гадюка]] засичала:

— Відомо ж, як і тебе знищити. Якби хто пробив цю щілину дужче та напхав туди гнилої соломи, що пріла сім літ, а тоді підпалив, то й ти задихнулась би. А в тебе ж є сім дзбанів коштовного каміння ще й куманець золота — ото все мені лишилося б!

Гадюки ще посичали трохи, а потім біла залізла в хлопчика, а чорна в щілину.

Устав Йоламан вранці та й каже багатому хазяїнові:

— Бай-ага, а що, коли я спробую вилікувати твого хлопчика?

— Добре,— відповідає той,— спробуй. Тільки хто вже не лікував його, а все дарма. Побачимо, що в тебе вийде.

— Чи не дістав би ти, хазяїне, вина, витриманого сім років?

— Чому ні,— каже багатій,—дістану.

Та й приніс Йоламанові такого вина. Став Йоламан напувати хлопчика. Цілу ніч дитя пролежало непритомне, а вранці схопилося й почало стрибати, хоч досі й на ногах не могло встояти. Личко зашарі-лося, ніби хлопчик ніколи й не хворів.

— Проси ж у мене,— сказав багатій,— що тобі забагнеться, хоч і все моє багатство.

— Хай твоє багатство буде тобі, живи собі на щастя, подаруй мені тільки оцей дім,— відповів Йоламан, показуючи на будинок, в якому жив хлопчик.

Багатій з радістю віддав Йоламанові той дім, і він зробив більшу щілину, напхав туди гнилої соломи, яка пріла сім літ, і підпалив її. Цілу ніч тліла солома, а вранці зазирнув Йоламан у щілину, аж у попелі лежить мертва чорна гадюка. Розколупав Йоламан щілину ще дужче й дістав сім дзбанів коштовного каміння ще й куманець із золотом.

Так він став дуже багатим. Живе собі та сиротам допомагає, за що назвали його люди «Щедрий Йоламан».

[[Категорія:Туркменські народні казки]]
{{Казка про чоловіка}}
{{Казка про багатого}}

@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 — Дурні ви, то й верзете казна-що. Хіба ж не знаєте приказки: «Як покладатися на негідного, то краще втопитися». Мені батько заповів таке: «Найсолодший хліб той, що зароблений своєю працею». Через те не хочу я кланятися падишахові та випрошувати у нього дарунки. Краще зароблю своєю працею. Не треба мені чужого багатства, бо падишахові скарби — то людські сльози. Хіба ж ви цього не знаєте?
-Вислухав падишах розмову трьох приятелів та й пішов додому. Уранці кличе свого візира й наказує йому:
+[[Файл:Падишах-казка.jpg|left]]Вислухав падишах розмову трьох приятелів та й пішов додому. Уранці кличе свого візира й наказує йому:
 Візир знайшов трьох приятелів і привів їх до падишаха. А той прикликав друзів ближче й наказує:

Падишах і три бідняки: (Туркменська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 10:23, 9 червня 2015

Bogdana: Створена сторінка: Був собі колись давно падишах. Дуже пишався він своєю справедливістю та щедрістю і любив ...