Палац білого лебедя (грецька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 01:12, 11 вересня 2013

2013-09-11T01:12:25Z

Bogdana в 01:12, 11 вересня 2013

2013-09-11T01:12:01Z

Bogdan в 19:41, 9 травня 2013

2013-05-09T19:41:13Z

Bogdan в 18:56, 9 травня 2013

2013-05-09T18:56:14Z

Bogdan: перейменував «Палац білого лебедя» на «Палац білого лебедя (грецька народна казка)»

2013-05-07T22:04:32Z

перейменував «Палац білого лебедя» на «Палац білого лебедя (грецька народна казка)»

Bogdan в 16:08, 29 квітня 2013

2013-04-29T16:08:50Z

Bogdan в 16:08, 29 квітня 2013

2013-04-29T16:08:15Z

Bogdan в 15:33, 29 квітня 2013

2013-04-29T15:33:27Z

Bogdan: Створена сторінка: — Жив колись на світі селянин. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її б...

2013-04-29T15:32:18Z

Створена сторінка: — Жив колись на світі селянин. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її б...

Нова сторінка

— Жив колись на світі селянин. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її бачили.

Одного вечора, повернувшись із поля, сиділи вони удвох біля хати, відпочивали.

Раптом рипнула хвіртка, і у двір зайшла якась жінка з дівчиною.

Підійшли ближче. Жінка каже:

— Я твоя двоюрідна сестра, а це моя донька. Ми жили далеко звідси, тому й не приходили до вас.

Селянин зрадів гостям.

— Доню,— каже він своїй дочці,— поцілуйся з тіткою і своєю сестрицею. Це єдині наші родичі в цілім світі.

Потім жінка розповіла, що чоловік її помер; тяжко їм було жити в селі без рідних, от вони й прийшли сюди.

— Дозвольте нам залишитись у вас! Ми будемо допомагати вам по господарству.

— Залишайтеся,— відповів селянин.— Ми хоч у бідності живемо, але шматок хліба й для вас знайдеться. Я буду тільки радий. Та й дівчатам буде веселіше.

Селянинова донька також зраділа гостям. Стала їх обнімати, цілувати. Вона й не знала, що до них лихо стукає в хату!..

Перші дні жінка була лагідною, доброю, та згодом вона все взяла в свої руки.

Що хотіла, те й робила. Коли селянин ішов працювати в поле, вона з ним відсилала і його доньку, а сама зі своєю донькою сиділа в холодку.

Якось селянин пішов у місто продавати олію. Жінка й каже його доньці:

— Бери глек і йди по воду.

Дівчина пішла до криниці, зачерпнула води, але мотузок обірвався, і відро шубовснуло на дно.

Повернулася вона додому з порожнім глеком, розповіла все, що сталося.

Жінки заходилися кричати:

— Біжи витягни відро і без нього не вертайся!

Бідолаха знову пішла до криниці. Хоч як старалася, не могла дістати відро.

Втративши надію витягти його, дівчина почала спускатися в криницю, тримаючись за виступи каміння.

Вже дісталася до самої води, нахилилась, щоб узяти відро, коли бачить — двері.

Дівчина відчинила їх і опинилася на стежці, що вела в підземелля.

Ішла вона потемки. Раптом попереду з’явився широкий прохід. Стало ясно та гарно. На полі колосилося жито, зеленіли дерева, вітерець бавився в квітах.

Жито запросило дівчину:

— Збери мене, добра дівчино! Я вже дозріло. А серпа візьми он там, під шовковицею.

Дівчина зібрала жито та й пішла далі.

— Збери нас, дівчино,— обізвалися до неї квіти,— буде тобі гарний букет.

Дівчина нарвала багато квітів: червоних, білих, блакитних.

Незабаром вона опинилася посеред поля. Перед нею виріс мармуровий палац, навколо нього росли троянди й жасмин. По голубому озеру, шо було біля палацу, плавав білий
лебідь. Побачивши дівчину, він вигукнув:

Ось і красуня з дикого краю,

Я вже давно її тут виглядаю!

Відчинилися двері палацу, і назустріч вийшла в дорогій сукні старенька жінка із золотою паличкою.

— Що тобі треба? Як ти сюди потрапила? — спитала вона.

Дівчина розповіла жінці, що з нею трапилося, і гірко заплакала. Жінка запросила її до палацу.

А там! На підлозі валялося сміття, по кутках висіло павутиння. Все запорошила пилюка.

— Я вже стара,— сказала жінка,— сил нема все це прибрати.

— Не журіться,— відповіла дівчина,— я вам допоможу.

Вона підмела зали, повитирала пил, принесла з озера води і повимивала все чисто.

Заблищав у палаці мармур, засяяв кришталь, срібло і золото.

Дуже зраділа жінка, коли побачила, як справно дівчина працює. А потім спитала, що вона хоче в нагороду.

— Нічого мені не треба,— відповіла дівчина.— Я рада була вам допомогти.

Попрощалася вона з жінкою та й пішла до криниці. Нахилилася, щоб дістати відро — дивиться, а води вже в криниці немає.

Коли дівчина витягла відро нагору, воно наповнилося золотом.

Щаслива, пішла вона додому. Там чекав батько. Він не знав, де поділася донька і дуже хвилювався, а коли побачив її з повним відром золота, сказав:

— Тепер я спокійний за тебе, доню! Цього золота вистачить на все твоє життя. Мені й помирати не страшно.

Сестру взяли завидки. Вона аж почорніла від злості..

Другого дня, не гаючися, завидюща сестра пішла і собі до криниці. Вкинула туди відро, спустилася вниз і знайшла двері. Потім стежкою попрямувала до палацу.

У полі її попросило жито:

— Збери мене, дівчино, я вже дозріло! Серпа знайдеш он там, під шовковицею.

— Не до тебе! — відмахнулася вона.

Та й пішла собі далі.

Дівчина нарвала букет квітів, але вони враз осипалися, зів’яли, і невдовзі вона тримала жмуток сухих стеблин.

Так дівчина дісталася до палацу. А лебідь, ледве її побачив, вигукнув:

''Ти не любиш працювати,

Лише гроші хочеш мати!

Із палацу вийшла цариця.''

— Ласкаво просимо, заходь, дівчино,— сказала вона.— Як ти тут опинилася?

— А так і опинилася! — буркнула та.

Зайшли вони до палацу. Дівчина, побачивши сміття і пилюку, аж скривилася.

— Я знала,— почала вона,— що у вас треба прибирати, але не знала, що так багато.

Дівчина сяк-так повитирала пилюку, хлюпнула води на мармур і каже:

— Я дуже поспішаю, пані! Приготуйте мені золото.

І швидко подалася до криниці. Там вона знайшла своє відро. Але тільки підняла його нагору, відро наповнилося водою.

Розгнівана дівчина кинула відро назад у криницю і гайнула додому.

— Ти нам не сказала всю правду! — напосілася вона на сестру.

Відтоді мати з донькою, коли чоловік кудись відлучався, не давали

дівчині проходу. Вони знущалися з неї як тільки могли. Бідолашна терпіла їхні кривди, але батькові не признавалася.

Якось вони побачили, що до двору під’їхала золота карета, запряжена шістьма білими кіньми.

З карети вийшла стара жінка в дорогому вбранні і підійшла до них. Це була
цариця підземного палацу.

На голові у неї сяяла золота корона, а в руці вона тримала золоту паличку.

За нею йшов яснолиций царевич. Він усміхався і тримав у руках три квітки:
білу, червону й голубу.

Коли царевич підійшов до гурту, цариця звернулася до чоловіка:

— Я хочу, щоб твоя донька була мені невісткою. Вона приходила до нас недавно в літній палац. Я полюбила її, як рідну доньку, бо вона не лише красива, але й добра, роботяща
дівчина.

Чоловік не знав, що відповісти, коли почув такі слова. А царевич підійшов до дівчини і віддав їй квіти.

Незабаром справили весілля, а зла тітка з донькою ледве не вмерли від горя і заздрощів.

@@ Рядок 149: / Рядок 149: @@
 {{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}
 {{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}}
-{{Казки про дівчину}}
+{{Казка про дівчину}}

← Попередня версія		Версія за 19:41, 9 травня 2013
Рядок 153:		Рядок 153:

	{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}		{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}
		+	{{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}}

← Попередня версія		Версія за 18:56, 9 травня 2013
Рядок 152:		Рядок 152:


−	~~[[категорія:грецькі народні казки]]~~	+	{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}
−
−	~~[[категорія:книги видавництва "Веселка"]]~~

@@ Рядок 108: / Рядок 108: @@
 Так дівчина дісталася до палацу. А лебідь, ледве її побачив, вигукнув:
-''Ти не любиш працювати, лише гроші хочеш мати'', — із палацу вийшла цариця.
+—   ''Ти не любиш працювати, лише гроші хочеш мати'', — із палацу вийшла цариця.
 —	Ласкаво просимо, заходь, дівчино,— сказала вона.— Як ти тут опинилася?

← Попередня версія		Версія за 16:08, 29 квітня 2013
Рядок 150:		Рядок 150:

	Незабаром справили весілля, а зла тітка з донькою ледве не вмерли від горя і заздрощів.		Незабаром справили весілля, а зла тітка з донькою ледве не вмерли від горя і заздрощів.
		+
		+
		+	[[категорія:грецькі народні казки]]
		+
		+	[[категорія:книги видавництва "Веселка"]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-—   Жив колись на світі селянин. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її бачили.
+—   Жив колись на світі [[селянин]]. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її бачили.
 Одного вечора, повернувшись із поля, сиділи вони удвох біля хати, відпочивали.
-Раптом рипнула хвіртка, і у двір зайшла якась жінка з дівчиною.
+Раптом рипнула хвіртка, і у двір зайшла якась [[жінка]] з дівчиною.
 Підійшли ближче. Жінка каже:
@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 —	Бери глек і йди по воду.
-Дівчина пішла до криниці, зачерпнула води, але мотузок обірвався, і відро шубовснуло на дно.
+[[Дівчина]] пішла до криниці, зачерпнула води, але мотузок обірвався, і відро шубовснуло на дно.
 Повернулася вона додому з порожнім глеком, розповіла все, що сталося.
@@ Рядок 51: / Рядок 51: @@
 —	Збери мене, добра дівчино! Я вже дозріло. А серпа візьми он там, під шовковицею.
-Дівчина зібрала жито та й пішла далі.
+[[Дівчина]] зібрала жито та й пішла далі.
 —	Збери нас, дівчино,— обізвалися до неї квіти,— буде тобі гарний букет.
@@ Рядок 88: / Рядок 88: @@
 Коли дівчина витягла відро нагору, воно наповнилося золотом.
-Щаслива, пішла вона додому. Там чекав батько. Він не знав, де поділася донька і дуже хвилювався, а коли побачив її з повним відром золота, сказав:
+Щаслива, пішла вона додому. Там чекав [[батько]]. Він не знав, де поділася донька і дуже хвилювався, а коли побачив її з повним відром золота, сказав:
 —	Тепер я спокійний за тебе, доню! Цього золота вистачить на все твоє життя. Мені й помирати не страшно.
@@ Рядок 94: / Рядок 94: @@
 Сестру взяли завидки. Вона аж почорніла від злості..
-Другого дня, не гаючися, завидюща сестра пішла і собі до криниці. Вкинула туди відро, спустилася вниз і знайшла двері. Потім стежкою попрямувала до палацу.
+Другого дня, не гаючися, завидюща [[сестра]] пішла і собі до криниці. Вкинула туди відро, спустилася вниз і знайшла двері. Потім стежкою попрямувала до палацу.
 У полі її попросило жито:
@@ Рядок 128: / Рядок 128: @@
 —	Ти нам не сказала всю правду! — напосілася вона на сестру.
-Відтоді мати з донькою, коли чоловік кудись відлучався, не давали
+Відтоді мати з донькою, коли [[чоловік]] кудись відлучався, не давали дівчині проходу. Вони знущалися з неї як тільки могли. Бідолашна терпіла їхні кривди, але батькові не признавалася.
 Якось вони побачили, що до двору під’їхала золота карета, запряжена шістьма білими кіньми.
-З карети вийшла стара жінка в дорогому вбранні і підійшла до них. Це була
+З карети вийшла стара жінка в дорогому вбранні і підійшла до них. Це була цариця підземного палацу.
 На голові у неї сяяла золота корона, а в руці вона тримала золоту паличку.
-За нею йшов яснолиций царевич. Він усміхався і тримав у руках три квітки:
+За нею йшов яснолиций царевич. Він усміхався і тримав у руках три квітки: білу, червону й голубу.
-Коли царевич підійшов до гурту, цариця звернулася до чоловіка:
+Коли [[цар]]евич підійшов до гурту, цариця звернулася до чоловіка:
-—	Я хочу, щоб твоя донька була мені невісткою. Вона приходила до нас недавно в літній палац. Я полюбила її, як рідну доньку, бо вона не лише красива, але й добра, роботяща
+—	Я хочу, щоб твоя донька була мені невісткою. Вона приходила до нас недавно в літній палац. Я полюбила її, як рідну доньку, бо вона не лише красива, але й добра, роботяща дівчина.
-Чоловік не знав, що відповісти, коли почув такі слова. А царевич підійшов до дівчини і віддав їй квіти.
+[[Чоловік]] не знав, що відповісти, коли почув такі слова. А царевич підійшов до дівчини і віддав їй квіти.
 Незабаром справили весілля, а зла тітка з донькою ледве не вмерли від горя і заздрощів.
@@ Рядок 154: / Рядок 149: @@
 {{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}
 {{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}}