Повернення Ля Раме (французька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 00:37, 4 жовтня 2013

2013-10-04T00:37:23Z

Bogdan в 09:35, 22 вересня 2013

2013-09-22T09:35:31Z

Bogdan: перейменував «Повернення Ля Раме» на «Повернення Ля Раме (французька народна казка)»

2013-09-22T09:32:02Z

перейменував «Повернення Ля Раме» на «Повернення Ля Раме (французька народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською мо...

2013-09-22T09:31:06Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською мо...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Солдат Ля Раме повертався з війни додому. Весело й бадьоро йшов він дорогою, радіючи, що невдовзі побачить рідний дім і стару матір. Випало йому по дорозі пробиратися через дрімучий ліс, і тут, у лісі, здибав він вовка, орла та мурашку. Всі троє сиділи на землі коло вбитого ягняти й сперечалися, як-то їм по справедливості розділити поживу. Довго сперечалися, та так ні до чого й не дійшли. Бо коли поділити здобич порівну, то вовкові буде мало, орлові якраз у міру, а мурашці забагато.
+Солдат Ля Раме повертався з війни додому. Весело й бадьоро йшов він дорогою, радіючи, що невдовзі побачить рідний дім і стару матір. Випало йому по дорозі пробиратися через дрімучий ліс, і тут, у лісі, здибав він [[вовк]]а, орла та мурашку. Всі троє сиділи на землі коло вбитого ягняти й сперечалися, як-то їм по справедливості розділити поживу. Довго сперечалися, та так ні до чого й не дійшли. Бо коли поділити здобич порівну, то вовкові буде мало, орлові якраз у міру, а мурашці забагато.
 Почув Ля Раме їхню суперечку, вийшов з-за дерев та й каже:
@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 —    До завтра ще є час...— замислено мовив Ля Раме.— А чому ж ніхто не врятував прекрасну Жаннет із пазурів чудовиська?
-—    Ех, солдатику, солдатику...— зітхнула старенька.—Багацько сміливців пробували її врятувати, та всі поплатилися за це життям, бо сидить принцеса замкнена в неприступному замку, і дістатися до нього непросто: замок той — на високій стрімчастій скелі, оточений з усіх боків міцними мурами. А стереже замок люте чудовисько. Вбити чудовисько нікому не вдалося, бо життя його в яйці заховане.
+—    Ех, солдатику, солдатику...— зітхнула старенька.—Багацько сміливців пробували її врятувати, та всі поплатилися за це життям, бо сидить [[принцеса]] замкнена в неприступному замку, і дістатися до нього непросто: замок той — на високій стрімчастій скелі, оточений з усіх боків міцними мурами. А стереже замок люте чудовисько. Вбити чудовисько нікому не вдалося, бо життя його в яйці заховане.
 —    А що то за яйце? — спитав Ля Раме.
@@ Рядок 63: / Рядок 63: @@
 —    Вовче, візьми мене в брати! — вигукнув Ля Раме і вмить обернувся вовком.
-Розправився вовк з лютими сторожами і кинувся до дверей замку. Але як проникнеш далі, коли двері замкнені? Довелося Ля Раме третього друга на поміч кликати.
+Розправився [[вовк]] з лютими сторожами і кинувся до дверей замку. Але як проникнеш далі, коли двері замкнені? Довелося Ля Раме третього друга на поміч кликати.
 —    Мурашко, мурашко, візьми мене в брати!
@@ Рядок 89: / Рядок 89: @@
 {{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}

← Попередня версія	Версія за 09:35, 22 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Солдат Ля Раме повертався з війни додому. Весело й бадьоро йшов він дорогою, радіючи, що невдовзі побачить рідний дім і стару матір. Випало йому по дорозі пробиратися через дрімучий ліс, і тут, у лісі, здибав він вовка, орла та мурашку. Всі троє сиділи на землі коло вбитого ягняти й сперечалися, як-то їм по справедливості розділити поживу. Довго сперечалися, та так ні до чого й не дійшли. Бо коли поділити здобич порівну, то вовкові буде мало, орлові якраз у міру, а мурашці забагато.
	+
	+	Почув Ля Раме їхню суперечку, вийшов з-за дерев та й каже:
	+
	+	— Ну що, друзі, ніяк не впораєтесь із цією простою справою?
	+
	+	— Атож, солдате! Думаємо, думаємо і не придумаємо, як нам розійтися по справедливості,— відповіли йому всі троє.— Ти от з війни йдеш, багато чого бачив на своєму віку. Чи не поможеш нам розділити здобич?
	+
	+	Замислився Ля Раме, а тоді вийняв з піхов ніж, махнув ним і каже:
	+
	+	— Тобі, вовче, оці чотири ноги! Зуби в тебе гострі, миттю перемелеш усі кості.
	+
	+	— Правда, правда! — загукали сперечальники.
	+
	+	— А тобі, орле,— кістяк! Недарма ж дзьоб у тебе міцний і загнутий!
	+
	+	— Правда, правда! — знов озвалися сперечальники.
	+
	+	— Ну, а тобі, мурашко,— голова. Ти ж маленька, проворна і легко всюди пролізеш.
	+
	+	— Правильно розсудив! По справедливості. Засміявся Ля Раме:
	+
	+	— Ну, якщо ви задоволені, то бувайте веселі та здорові, бо я по спішаю додому.
	+
	+	І Ля Раме хотів був уже рушити далі, та нові друзі заступили йому дорогу і кажуть:
	+
	+	— Ні, ми тебе не відпустимо з порожніми руками! Хочемо добром відплатити за добро, не так, як деякі люди. Скажи, чим тобі віддячити?
	+
	+	— Вашою дружбою! Нічого більше від вас мені не треба! — знову засміявся Ля Раме.
	+
	+	— Дружбою — то й дружбою. Проте в житті всяке буває. Може, тобі колись знадобиться наша поміч. То знай: тільки-но ти забажаєш — одразу обернешся вовком, або орлом, або мурашкою — ким захочеш. Треба лиш гукнути: «Вовче, візьми мене в брати!» Або: «Орле, візьми мене в брати!» Або: «Мурашко, візьми мене в брати!» І ти вмить станеш вовком, або орлом, або мурашкою.
	+
	+	Подякував їм Ля Раме і пішов далі. Ішов собі, йшов, аж поки прийшов в одне місто.
	+
	+	Хотів там відпочити, погуляти, але бачить — смутні всі ходять, шепочуться про щось, на очах у всіх сльози. Здивувався Ля Раме, питає в одної старенької бабусі:
	+
	+	— Що це тут у вас? Чи не сталося якого лиха? А бабуся й каже:
	+
	+	— Вгадав ти, солдатику, у нас і справді біда. Рік тому люте чудовисько викрало в нас веселу Жаннет, королівську доньку. Нікому не пощастило її врятувати, і завтра чудовисько з'їсть нашу красуню, а тоді по другу доньку короля з'явиться.
	+
	+	— До завтра ще є час...— замислено мовив Ля Раме.— А чому ж ніхто не врятував прекрасну Жаннет із пазурів чудовиська?
	+
	+	— Ех, солдатику, солдатику...— зітхнула старенька.—Багацько сміливців пробували її врятувати, та всі поплатилися за це життям, бо сидить принцеса замкнена в неприступному замку, і дістатися до нього непросто: замок той — на високій стрімчастій скелі, оточений з усіх боків міцними мурами. А стереже замок люте чудовисько. Вбити чудовисько нікому не вдалося, бо життя його в яйці заховане.
	+
	+	— А що то за яйце? — спитав Ля Раме.
	+
	+	— О солдатику, яйце те не просте, а чарівне. В ньому вся сила чудовиська. Але якщо яйце розбити — чудовисько помре. Багато героїв намагалися дістатися до нього, а назад ніхто не повернувся.
	+
	+	— Але спробувати можна,— сказав Ля Раме.— Тільки допоможи мені радою.
	+
	+	Розповіла йому бабуся, як і де знайти той замок, і подався Ля Раме, ступаючи швидко, по-солдатському, щоб устигнути.
	+
	+	Та хоч як вш поспішав, а час летів швидше. Невдовзі зрозумів Ля Раме, що не встигне дістатися до замку. Отоді й згадав він про своїх нових друзів. «З самого ранку всякі чудеса зі мною приключаються,— подумав солдат.— Може, і ще одне чудо буде?»
	+
	+	Гукнув він:
	+
	+	— Орле, хочу стати твоїм братом!
	+
	+	І вмить виросли у нього крила. Махнув він ними раз, другий і злетів угору. Летить Ля Раме, дивиться вперед. Бачить — ген далеко замок стоїть, вежами хмари підпирає.
	+
	+	Підлетів Ля Раме ближче. Круг замку мури товсті та високі, неприступні. Та хіба орел проситиме, щоб підвісні мости опустили? Перелетів він через ті мури. А перед входом до замку сидять два страшні пси, вогонь із пащі в кожного так і пашить.
	+
	+	— Вовче, візьми мене в брати! — вигукнув Ля Раме і вмить обернувся вовком.
	+
	+	Розправився вовк з лютими сторожами і кинувся до дверей замку. Але як проникнеш далі, коли двері замкнені? Довелося Ля Раме третього друга на поміч кликати.
	+
	+	— Мурашко, мурашко, візьми мене в брати!
	+
	+	Не встиг доказати, як обернувся чорною мурашкою, одразу ж крізь замкову щілину проліз. А тоді по щілинах і тріщинах в заповітний тайник поповз-побіг. Стіни в тому тайнику були ще товщі, ніж вал фортеці, а на вікнах густі грати, навіть світу білого не видно, хоч уже й світало, наставав ясний день. Кому ясний, а кому останній... Тож і поспішала мурашка. Що для неї стіни і грати? Була б хоч вузесенька щілинка...
	+
	+	І ось проникла мурашка у заповітний тайник. Посеред великої зали стояв високий стіл, а на столі — скринька золота.
	+
	+	Настав час Ля Раме самому до діла братися. Обернувся він знову людиною, схопив свій вірний ніж, збив замок із золотої скриньки, а там — яйце, міцніше від каменю, і чорне, чорніше від заліза.
	+
	+	Розбив Ля Раме яйце, і потекла з нього чорна кров. А коли витекла остання чорна краплина, почув він передсмертний крик лютого чудовиська.
	+
	+	Отакий був подвиг Ля Раме. Обійшов солдат увесь замок і в останній вежі на самісінькому верху побачив бідолашну Жаннет. Вона сиділа й плакала, і до кожного шарудіння прислухалася, страшного чудовиська ждала. Коли ввійшов Ля Раме, вона очам своїм не повірила.
	+
	+	— Хто ти? — спитала Жаннет, ледве дихаючи.
	+
	+	— Я — солдат Ля Раме. І прийшов сюди, щоб визволити тебе від чудовиська. Його вже немає, тепер ти вільна!
	+
	+	Ну звісно, дівчина покохала хороброго Ля Раме. Невдовзі відгуляли весілля. І коли Ля Раме став королем, він велів на гербі свого міста намалювати мурашку, вовка і орла — на згадку про вірних друзів.
	+
	+	Відтоді місто Бурже має такий гарний герб.