Bogdana: перейменував «Проданий сон: (Туркменська народна казка)» на «Проданий сон (Туркменська народна казка)»

2015-05-16T10:56:04Z

перейменував «Проданий сон: (Туркменська народна казка)» на «Проданий сон (Туркменська народна казка)»

Bogdana: Створена сторінка: Були собі дід та баба, і не мали вони дітей. Дуже бідні були старі. Аж якось приснилося д...

2015-05-16T10:55:47Z

Створена сторінка: Були собі дід та баба, і не мали вони дітей. Дуже бідні були старі. Аж якось приснилося д...

Нова сторінка

Були собі дід та [[баба]], і не мали вони дітей. Дуже бідні були старі. Аж якось приснилося дідові, ніби на плечі йому сіло по соловейкові. Уранці розповів дід бабі, що йому наснилося, та й надумався іти шукати свій сон. Не хотіла баба відпускати його, але старий сказав:

— Уві сні йшлося про такого сірому, як і я, отож мені й треба рушати в дорогу.

Не змогла йому [[баба]] далі перечити, налаштувала на дорогу торбу, і старий пішов.

Кілька разів відпочивав дорогою, коли це трапився йому чабан. Розповів старий чабанові свій сон, а той і каже:

— Навіщо тобі, сивому, цей сон? Ось тобі десятеро овець, а ти мені продай свій сон.

— Ба ні,— одказує [[дід]],—де ж таки сон за десятеро овець!

— Тоді даю тобі сто овець.

— Ні, такий сон шкода й за сто овець продати!

— Гаразд, віддаю тобі п'ятсот овець.

— Не буде й за п'ятсот.

— На ж тобі, [[Дід]]у, всю мою отару ще й чабанську палицю, тільки продай мені свій сон,— просить чабан та й просить.

Погодився дід і продав сон чабанові. А той попрощався зі старим та й рушив у путь. Довго йшов чи ні, а прибився нарешті до великого саду. Дивиться, а там соловейки співають, джерела жебонять, квіти барвами міняться. Ходить чабан садом, аж зирк — стоїть чудовий палац, а біля ґанку під деревом спить юнак, видно, не простого роду. До юнакової руки прив'язаний повід, на якому стоїть баский кінь. Здогадався чабан, що юнак тут на варті, перерізав повід і сам чатує. Аж бачить—неподалік лежить повнісінький хурджин, він і поклав його на коня. Коли це вибігає з палацу пері. Підсадив чабан красуню на коня, та й поїхали. А юнак, що стеріг пері, так і не прокинувся.

їде чабан з дівчиною, а та й думає: «Хто ж цей юнак? Скидається на пастуха, але кого він пасе: верблюдів, корів чи овець? Ну ж бо випитаю зараз!»

Проїхали вони ще трохи та й опинилися в степу, на якому тільки й поживи, що верблюдячі колючки.

— В цьому степу добре було б верблюдів пасти,— промовила пері, але чабан ані слова їй у відповідь.

їдуть далі, коли це луки, а на них і трава, й очерет.

— Ой, скільки тут молоденького очерету! — вигукнула дівчина.— Тут корів добре пасти.

Чабан знову промовчав.

їдуть далі, аж перед ними заквітувала левада, ніби хустка барвиста.

Не встигла ще дівчина й вигукнути: «Ой же й левада!»— як чабан сказав:

— Оце пасовисько! Пустити б ягнят в один бік, овечок — у другий, а самому лягти посередині, спочивати та наглядати, а отара хай собі пасеться...

Зрозуміла тоді пері, що юнак—чабан, і стала називати його чабаном.

їхали вони іще кілька днів і дісталися до якогось міста. Найняли хатину в передмісті та й живуть. Минуло кілька місяців, пері й каже:

— Годі нам, чабане, байдикувати, час до роботи братися. Іди на базар та купи мені різного шовку.

Я шитиму й вишиватиму тюбетейки, а ти продаватимеш, ось і будуть у нас гроші на хліб.

Сподобалось це чабанові. Він хотів був уже йти на базар, коли це пері наказала:

— Тільки ж нічого не купуй у борг і не торгуйся з безбородим, бо не буде тобі добра.

Прийшов чабан на базар, дивиться, а біля воріт сидить безбородий і продає шовк якого хочеш кольору. Сподобався чабанові шовк, як почав він вибирати, то й грошей не вистачило,

— Решту грошей віддам тобі вдома,—сказав чабан і повів безбородого до своєї господи.

Побачив безбородий, що в чабана дружина пері, і мерщій до падишаха. Захотілося й падишахові побачити пері, а як побачив, відразу й надумався вбити чабана, а пері забрати до себе.

Тоді безбородий і каже:

— Ні, падишах, ти чабана не вбивай. Падишахові так чинити не гоже. Візьми краще чабана до себе на службу й пошли його в таке місце, звідки він не повернеться. А тоді забереш його пері.

Так порадивши падишахові, безбородий прийшов у дім чабана й став його умовляти:

— Іди до падишаха на службу, гроші тобі плати-тимуть добрі, одягатимуть задарма, ще й шануватиме тебе кожен!

Пішов чабан до падишаха та й служить уже кілька днів. Аж це падишах, порадившись із безбородим, загадує чабанові принести молока чорної кобили. Засмутився чабан і йде додому. Зустріла його пері й питає, що сталося. А чабан і розповів, що доручив йому зробити падишах.

— Усе це витівки того безбородого, що ти привів у дім,— сказала пері.— Доки він живий, доведеться нам іще не раз виконувати отакі забаганки падишаха. Іди ж тепер до падишаха і попроси в нього десять днів строку та перістого коня.

Пішов чабан ранком до падишаха, попросив десять днів строку та перістого коня. Падишах йому й каже;

— Гаразд, бери собі перістого коня, як він тобі потрібен, а строку я тобі даю вісімдесят днів.

Пішов чабан до табуна і став ловити перістого коня.

Коли ж упіймав, то побачив, що він геть охляв. Хотів його чабан забрати, а він і підвестися не може. Насилу звів чабан перістого коня на ноги й сорок днів годував його, підсипаючи з одного боку вівса, а з другого — пшона. А перістий кінь гладшав, наливався силою, і на сороковий день запитав чабана:

— Чого це ти так піклуєшся про мене?

— Щоб поїхати на тобі по молоко чорної кобили.— одказав чабан.

— Якби ж це я раніше знав, то втік би од тебе,— промовив перістий кінь.— Я ж і знесилів так від страху перед чорною кобилою, а тепер не знаю, що й робити. Та коли ти вже поставив мене на ноги, то спробую виконати твоє прохання. Дістань тільки сорок аршинів цупкої бавовняної тканини та сорок волячих шкур.

Приніс чабан усе, що загадав перістий кінь, та й став обмотувати його спочатку волячими шкурами, а поверх цупкою тканиною. А тоді як сів на коня, той так і шугнув під хмари.

Здивувався чабан.

Летів-летів перістий кінь поміж хмарами та опустився під горою. Сховав перістий кінь чабана в печері, затулив його каменем, залишив тільки шпарочку.

— Якщо,— каже,— переможе чорна кобила, ти загинеш, а якщо я здолаю, то ми поведемо її до падишаха.

По цих словах вийшов перістий кінь у поле і заіржав так, що гори задвигтіли. У відповідь заіржала чорна кобила, та так, що з неба град посипався. Зчепилися вони одне з одним і полетіли під небеса. Що гризне чорна кобила, то так і зірве з перістого коня волячу шкуру. А що кусне перістий кінь, то так і вихопить шмат м'яса. Так повторювалось сорок разів, аж поки переміг перістий кінь.

Привів чабан чорну кобилу до падишаха й каже:

— Ось, падишах, привів я тобі кобилу, можна доїти її і пити кумис.

Після цього падишах знову покликав безбородого на пораду, і вирішили вони послати чабана, щоб приніс квіток, що падають з рота пері Гюлькахкас, коли вона сміється.

Зажурився чабан і йде додому. Зустрічає його пері-дружина та й питає:

— Чому це ти блідий такий, може, нездужаєш?

— Я,— каже чабан,— нівроку, тільки загадав мені падишах ще важчу роботу.

— Яку ж? — запитала пері.— Мабуть, доки житиме безбородий, не буде цій роботі кінця-краю!

Розповів тоді чабан, що йому звеліли принести квіти, які падають з рота пері Гюлькахкас. От пері-дружина й каже:

— Усе це падишах зробив за намовою безбородого. Але перістий кінь допоможе тобі й це виконати.

Пішов чабан до перістого коня й розповів йому про наказ падишаха.

— Сідай на мене! — звелів перістий кінь.

Довго мчали вони, аж поки дісталися до садів пері Гюлькахкас.

От перістий [[кінь]] і каже:

— Ген там бовваніє чорна юрта. Там живе баба дсвиха. Попроси її, і, як ти їй сподобаєшся, вона допоможе тобі. Я пастимуся на цьому лузі три дні. Якщо ти через три дні не прийдеш, я знатиму, що тебе вже немає на світі, і повернуся назад.

Попрощався чабан з конем і пішов до старої деви-хи. Привітав її, а вона й каже:

— Якби ти не привітався до мене, я тебе враз проковтнула б. У цей край кулан поткнеться — копит збудеться, птах залетить—крила загубить. А чого ж тобі заманулося, кажи негайно!

Розповів чабан бабі усе як є й попросив допомоги. Стара й каже:

— Іди в отой сад, там побачиш ставок. Сховайся на березі у квітках. Прилетить зграйка голубів, і обернуться вони на пері. Усі поскладають одяг докупи й підуть купатися, лише одна покладе свою сукню окремо. Це й буде Гюлькахкас. Тільки-но пері почнуть пірнати, ти хапай одяг пері Гюлькахкас і тікай не озираючись.

Чабан зробив усе так, як порадила йому баба девиха. Вхопивши одяг пері, він кинувся тікати, аж тут Гюлькахкас крикнула:

— Віддай мені сукню, я зроблю все, що попросиш!

Від несподіванки чабан озирнувся й став каменем. Уранці стара девиха дізналась про це, стала чаклувати, й камінь ожив.

— Більше не озирайся,— сказала вона чабанові,— а хапай одяг і тікай.

Сховався чабан знову в квітах на березі ставка, аж прилетіли пері, пороздягалися й заходилися пірнати. Схопив чабан сукню пері Гюлькахкас і ну чимдуж тікати. Так і приніс її до баби девихи. Чаклування баби девихи виявилося сильнішим, і чабан посадив пері Гюлькахкас на перістого коня та й поїхав додому.

Дружина чабана зраділа, побачивши їх. А потім сховала чабана та перістого коня, чисто замела в дворі й лягла спати. Удосвіта прилетіли до Гюлькахкас її подруги й завели веселу розмову. Як тільки Гюлькахкас засміється, з рота її падають квіти і розсипаються довкола. А пері-дружина чабана — одразу збирає їх і складає в хурджин. Коли ж розвиднілося, подруги пері Гюлькахкас полетіли. Дружина віддала чоловікові хурджин з квітами, і чабан поніс його до падишаха. Знову стали радитися падишах та безбородий і надумали послати чабана, щоб той приніс падишахові від батьків з того світу листа.

Зажурився чабан, але думає: «Тепер у мене дома дві пері, невже вони не порятують мене?»

Обидві пері, почувши, чого знову заманулося падишахові, навчили чабана такого:

— Хай падишах накаже, щоб на сорока верблюдах принесли до озера дров та сорок відер нафти. Ти сядь на ці дрова й підпали їх, а ми непомітно в диму підхопимо тебе й понесемо.

Пішов чабан до падишаха й попросив його, щоб привезли дров та нафти. Потім сів на ті дрова й попросив підпалити їх. Падишах підпалив, і коли дрова закуріли, прилетіли пері й, підхопивши чабана, понесли додому. Потім вони взяли папір, списали його, порвали на дрібнісінькі клаптики й позапихали їх чабанові в кишені та рукава. На сімнадцяту ж ніч пері присипали чабана попелом на тому місці, де згоріли дрова. На вісімнадцяту ніч падишахові слуги розрили попіл, щоб подивитися, чи не повернувся чабан, і побачили його живого-здорового.

Пішов чабан до падишаха й каже:

— Володарю, занесло мене димом аж на той світ. А там трапився мені один старий чоловік. Почав я його розпитувати, а він узяв та й написав вам. Читайте— тут і ваш батько передає вам привіт.

Придворні падишаха читали листа й дивувалися. А вранці всі з падишахом і собі захотіли побувати на тому світі. «Якщо вже чабан устиг за вісімнадцять днів, то нам і дев'яти вистачить»,-—міркували вони й наказали, щоб дров привезли на вісімдесяти верблюдах, а нафти принесли аж вісімдесят відер. Слуги вилили нафту на дрова, а падишах, усі його візири, векіли та беки, ще й безбородий вилізли на ту купу. Коли ж дрова підпалили, дехто з них хотів сплигнути додолу. Але люди, які дивилися на все це, не пускали їх і кричали: «Не плигайте, бо не попадете на той світ!»

Ворогам — згуба, а людям — спокій, а тому люди й зробили чабана падишахом.

[[Категорія:Туркменські народні казки]]
{{Казка про чоловіка}}
[[Категорія:Казки про діда і бабу]]

Проданий сон (Туркменська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: перейменував «Проданий сон: (Туркменська народна казка)» на «Проданий сон (Туркменська народна казка)»

Bogdana: Створена сторінка: Були собі дід та баба, і не мали вони дітей. Дуже бідні були старі. Аж якось приснилося д...