Просинка (французька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:46, 4 жовтня 2013

2013-10-04T04:46:16Z

Bogdan в 10:07, 22 вересня 2013

2013-09-22T10:07:22Z

Bogdan: перейменував «Просинка» на «Просинка (французька народна казка)»

2013-09-22T09:53:39Z

перейменував «Просинка» на «Просинка (французька народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською м...

2013-09-22T09:51:01Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською м...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Були собі чоловік та жінка, і дуже їм хотілося   мати   донечку.   День і   ніч   благали   долю,     щоб    послала вона їм хоч крихітну дівчинку. Нарешті знайшлася в них дочка — гарненька, як сонечко, тільки така дрібненька, що її навіть назвали Про-синкою.
+Були собі [[чоловік]] та жінка, і дуже їм хотілося   мати   донечку.   День і   ніч   благали   долю,     щоб    послала вона їм хоч крихітну дівчинку. Нарешті знайшлася в них дочка — гарненька, як сонечко, тільки така дрібненька, що її навіть назвали Просинкою.
 Одна лиш біда: минали роки, всі діти росли, а Просинка — ні.
-Зажурилися батько й мати, стало їм соромно, що їхня дитина не така, як у людей, та й надумали вони позбутися її. Якось увечері, коли дівчинка міцно спала, вони занесли її далеко-далеко й покинули на узліссі.
+Зажурилися [[батько]] й мати, стало їм соромно, що їхня дитина не така, як у людей, та й надумали вони позбутися її. Якось увечері, коли дівчинка міцно спала, вони занесли її далеко-далеко й покинули на узліссі.
 А в тому лісі жила стара буркотлива чарівниця — тітмнька Лаклет. Це вона колись зглянулася над тими чоловіком і жінкою. Пожаліла тітонька Лаклет бідну Просянку й забрала її жити в свій дім — старе дерево з великим дуплом, устеленим м'яким мохом.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 Тоді королевич подав їй у дупло свій довгий вовняний пояс (такими поясами чоловіки колись обв'язували стан), Просинка обгорнулася ним, а королевич витяг її з дупла і посадив поруч себе на коня. Вертається тітонька Лаклет, а Просинка — тільки майнула... Розгнівалася тітонька Лаклет і послала вслід Просинщ закляття: «Зухвале, неслухняне дівчисько! Порушила мою заборону, то будь тепер жабою!»
-І привіз королевич у батьків палац не юну красуню, а зелену жабку.
+І привіз [[королевич]] у батьків палац не юну красуню, а зелену жабку.
-Поселив королевич свою зелену жабку в гарній світлиці, та й почалося в Просинки невтішне жаб'яче життя. Боліло серце в королевича за Про-синку, яку він, ледь побачивши, покохав. Вирішив він послати до тітоньки Лаклет свого собаку Вірного, щоб той умовив її повернути Просинці людський образ.
+Поселив королевич свою зелену жабку в гарній світлиці, та й почалося в Просинки невтішне жаб'яче життя. Боліло серце в королевича за Просинку, яку він, ледь побачивши, покохав. Вирішив він послати до тітоньки Лаклет свого собаку Вірного, щоб той умовив її повернути Просинці людський образ.
 Вірний був незвичайний собака, тепер таких більш немає: ніхто не вмів так гарно і переконливо говорити, як він. Знайшов Вірний тітоньку Лаклет і довго умовляв її не держати зла на свою хрещеницю. Адже хоч і не слухалась іноді Просинка, проте завжди була доброю дівчинкою і тепер кається, що розгнівала тітоньку Лаклет.
@@ Рядок 35: / Рядок 35: @@
 Подався Вірний вдруге до тітоньки Лаклет. Він так довго та гаряче просив і молив її, аж обрид.
-Зглянулася нарешті тітонька Лаклет над ГІросинкою і гукнула: «Нехай Просинка стане такою самою дівчиною, як раніш!»
+Зглянулася нарешті тітонька Лаклет над Просинкою і гукнула: «Нехай Просинка стане такою самою дівчиною, як раніш!»
 Тієї ж миті Просинка знову стала людиною. Щасливий королевич пішов до батька просити дозволу одружитися з ГІросинкою. Король погодився, але поставив умову: щоб і менший, і старший сини гуляли весілля в один день. А старший королевич якраз мав одружитися з негарною, горбатою, ледачою і лихою на вдачу, але дуже багатою дівчиною.
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 Довго трудилися дівчата. Зате в день весілля на Просинку любо було подивитися, а наречена старшого брата все переплутала: шлейф пристебнула спереду, сукню одягла коротшим краєм зі спини, так що горб здавався ще більшим, ніж був насправді.
-Король з королевою цілий день частували гостей найсмачнішими в світі стравами, і Просинка раз у раз кидала крихти хліба в пелену своєї сніжно-білої сукні.
+[[Король]] з королевою цілий день частували гостей найсмачнішими в світі стравами, і Просинка раз у раз кидала крихти хліба в пелену своєї сніжно-білої сукні.
 Наречена старшого брата тільки й думала про те, щоб робити все так, як Просинка, але недодивилася і стала кидати в пелену обсмоктані кістки.
@@ Рядок 53: / Рядок 53: @@
 Як вставала Просинка з-за столу, з її пелени спурхнули золоті пташки; танцювала Просинка легко, красиво, ледь торкаючись підлоги. А коли підвелася дружина старшого брата, то з її пелени на блискучу підлогу посипалися малі й великі кістки; танцювала вона незграбно, під забрудненою, недоладно пошитою сукнею виднівся горб, а знизу виглядали негарні ноги.
-Насупився король, розгнівався і оголосив меншого сина своїм спадкоємцем. А пожадливий старший син пішов зі своєю ледачою і незугарною дружиною світ за очі.
+Насупився [[король]], розгнівався і оголосив меншого сина своїм спадкоємцем. А пожадливий старший син пішов зі своєю ледачою і незугарною дружиною світ за очі.
@@ Рядок 61: / Рядок 61: @@
 {{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}

← Попередня версія	Версія за 10:07, 22 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Були собі чоловік та жінка, і дуже їм хотілося мати донечку. День і ніч благали долю, щоб послала вона їм хоч крихітну дівчинку. Нарешті знайшлася в них дочка — гарненька, як сонечко, тільки така дрібненька, що її навіть назвали Про-синкою.
	+
	+	Одна лиш біда: минали роки, всі діти росли, а Просинка — ні.
	+
	+	Зажурилися батько й мати, стало їм соромно, що їхня дитина не така, як у людей, та й надумали вони позбутися її. Якось увечері, коли дівчинка міцно спала, вони занесли її далеко-далеко й покинули на узліссі.
	+
	+	А в тому лісі жила стара буркотлива чарівниця — тітмнька Лаклет. Це вона колись зглянулася над тими чоловіком і жінкою. Пожаліла тітонька Лаклет бідну Просянку й забрала її жити в свій дім — старе дерево з великим дуплом, устеленим м'яким мохом.
	+
	+	З ранку до вечора тітонька Лаклет клопоталася своїми справами: чарувала, чаклувала... І щодня, ідучи з дому, наказувала Просинці:
	+
	+	— Ти ж гляди, хоч би хто їхав дорогою, не показуйся з дупла, ховайся, бо як не послухаєшся — буде тобі велика біда!
	+
	+	Якось, повертаючись з полювання, їхав поблизу королевич. Раптом чув — хтось співає в лісі. Голос гарний, дзвінкий, мов кришталь, а нікого ніде не видно. Зацікавився королевич. Наступного дня приїхав він на те ж місце і знову почув той самий срібний голос, що долинав із стовбура старої верби. Здогадався королевич, що то не дерево співає, а якась чарівна красуня. Такий голос міг бути лише в юної й дуже вродливої дівчини. Однак скільки не шукав її королевич — все марно. Приїхавши на третій день, знову почув він незвичайний спів. Нахилився королевич над дуплом старого, порослого мохом дерева і гукнув:
	+
	+	— А хто там співає?
	+
	+	— Це я, Просинка,— відповів срібний голос.
	+
	+	— Іди до мене, я помчу тебе на своєму баскому коні.
	+
	+	— Я не можу. Тітонька Лаклет заборонила мені навіть показуватися людям на очі.
	+
	+	Тоді королевич подав їй у дупло свій довгий вовняний пояс (такими поясами чоловіки колись обв'язували стан), Просинка обгорнулася ним, а королевич витяг її з дупла і посадив поруч себе на коня. Вертається тітонька Лаклет, а Просинка — тільки майнула... Розгнівалася тітонька Лаклет і послала вслід Просинщ закляття: «Зухвале, неслухняне дівчисько! Порушила мою заборону, то будь тепер жабою!»
	+
	+	І привіз королевич у батьків палац не юну красуню, а зелену жабку.
	+
	+	Поселив королевич свою зелену жабку в гарній світлиці, та й почалося в Просинки невтішне жаб'яче життя. Боліло серце в королевича за Про-синку, яку він, ледь побачивши, покохав. Вирішив він послати до тітоньки Лаклет свого собаку Вірного, щоб той умовив її повернути Просинці людський образ.
	+
	+	Вірний був незвичайний собака, тепер таких більш немає: ніхто не вмів так гарно і переконливо говорити, як він. Знайшов Вірний тітоньку Лаклет і довго умовляв її не держати зла на свою хрещеницю. Адже хоч і не слухалась іноді Просинка, проте завжди була доброю дівчинкою і тепер кається, що розгнівала тітоньку Лаклет.
	+
	+	Тітонька Лаклет і слухати не хотіла. Довелося Вірному ні з чим повертатися до палацу.
	+
	+	Збігали дні... Зелена жабка жила собі, як усі інші жаби, стрибала по підлозі, купалася у великій мисці і їла тістечка, які їй приносив молодий королевич. Але, лишаючись сама, вона гірко плакала. її друг, що також дуже страждав, вирішив ще раз послати до тітоньки Лаклет Вірного. Наказав йому не повертатися, поки не погодиться чаклунка зняти своє закляття.
	+
	+	Подався Вірний вдруге до тітоньки Лаклет. Він так довго та гаряче просив і молив її, аж обрид.
	+
	+	Зглянулася нарешті тітонька Лаклет над ГІросинкою і гукнула: «Нехай Просинка стане такою самою дівчиною, як раніш!»
	+
	+	Тієї ж миті Просинка знову стала людиною. Щасливий королевич пішов до батька просити дозволу одружитися з ГІросинкою. Король погодився, але поставив умову: щоб і менший, і старший сини гуляли весілля в один день. А старший королевич якраз мав одружитися з негарною, горбатою, ледачою і лихою на вдачу, але дуже багатою дівчиною.
	+
	+	Привезли слуги посаг обох наречених і виставили його перед усім королівським двором. Все, що мала Просинка, уміщалося в горіховій шкаралупці, яку тітонька Лаклет передала собакою Вірним, а в нареченої старшого королевича були великі важкі скрині. Та коли їх відчинили — побачили тільки сувої сирового полотна, грубі сорочки та шмаття.
	+
	+	За звичаєм, дівчата повинні були самі пошити собі весільне вбрання. Просинка почала шити сукню з шовку, зітканого з тоненької павутинки; а наречена старшого брата зовсім не вміла шити і прийшла до Просинки просити поради. Добра серцем Просищш порадила їй пошити весільну сукню трохи довшу ззаду, а на плечі пристебнути шлейф, щоб приховати горб.
	+
	+	Довго трудилися дівчата. Зате в день весілля на Просинку любо було подивитися, а наречена старшого брата все переплутала: шлейф пристебнула спереду, сукню одягла коротшим краєм зі спини, так що горб здавався ще більшим, ніж був насправді.
	+
	+	Король з королевою цілий день частували гостей найсмачнішими в світі стравами, і Просинка раз у раз кидала крихти хліба в пелену своєї сніжно-білої сукні.
	+
	+	Наречена старшого брата тільки й думала про те, щоб робити все так, як Просинка, але недодивилася і стала кидати в пелену обсмоктані кістки.
	+
	+	Увечері всіх гостей запросили на бал. Старший брат відкривав бал із своєю дружиною, а менший — з Просинкою.
	+
	+	Як вставала Просинка з-за столу, з її пелени спурхнули золоті пташки; танцювала Просинка легко, красиво, ледь торкаючись підлоги. А коли підвелася дружина старшого брата, то з її пелени на блискучу підлогу посипалися малі й великі кістки; танцювала вона незграбно, під забрудненою, недоладно пошитою сукнею виднівся горб, а знизу виглядали негарні ноги.
	+
	+	Насупився король, розгнівався і оголосив меншого сина своїм спадкоємцем. А пожадливий старший син пішов зі своєю ледачою і незугарною дружиною світ за очі.