Про Івана-дурника (Українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: Перенаправлено на Про Івана-дурника (українська народна казка)

2014-08-14T16:20:52Z

Перенаправлено на Про Івана-дурника (українська народна казка)

Kos Street King: перейменував «Про Івана-дурника ID 141» на «Про Івана-дурника (Українська народна казка)»

2009-09-23T06:40:05Z

перейменував «Про Івана-дурника ID 141» на «Про Івана-дурника (Українська народна казка)»

Kos Street King в 06:39, 23 вересня 2009

2009-09-23T06:39:43Z

Snak в 21:08, 18 вересня 2009

2009-09-18T21:08:40Z

Snak: 1 версія

2009-09-18T19:51:21Z

1 версія

Нова сторінка

[[Категорія:українська народна казка]]

Як був собі дід та баба, у їх був син Іван, та такий дурний, що нічого не вмів робити. От йому і зробили повозочку, щоб він з нею возився та не докучав старій своїй матері. От він її звезе на гору, а там сяде та й з'їде. Іде троє бурлаків і питають:

— Що се у тебе за возок, щоб сам, без коней, їздить?

— Се мені один пан подарував.

— Продай лишень його нам, бо нам треба його: ми ідем у велику дорогу, а у нас нема коней, усе треба наймати.

— Ну добре, купіть.

— А що ж тобі за нього?

— Та що? Сто карбованців.

— Ну так, то й так.

Купили вони той возок, а дурень і каже:

— Не сідайте ж на нього, аж поки не ввійдете в ліс, а там сядете та й поїдете безпечно.

От вони ввійшли в ліс, сіли на той візок, поганяють його, ні, не їде та й не їде.

— Ну що тепер будем робить? Пропали наші гроші; ходімо до Івана, нехай оддасть наші гроші назад, та й його уб'ємо.

От ідуть шляхом, дивляться — сидить Іван. Вони до нього:

— Давай гроші, бо будем тебе бить.

— Хоч закусимо ж перед смертю.

— Ну добре, де ж та закуска?

— Постривайте, зараз.

Вийняв паличку, кинув у кущ і каже до них:

— Ідіть сміло, там чого душі забажається, те й буде!

А він уже давно заготовив тую закуску, бо він знав, що вернуться, то лихо йому буде. Пішли вони туди, аж там усього вдоволь. От вони його й питають:

— Де ти взяв цюю паличку, що як кинеш, то так ласощі і вродяться?

— Е! Де взяв — найшов!

— Продай нам її.

— Ні, не продам, бо мені самому треба.

— Та продай, будь ласка.

— Ну добре, як дасте дві сотні, так ваша буде.

Вони дали йому, не сказавши ні слова. Такі веселі, що нічого їм тепер журиться за харч. От їдуть та їдуть. Захотілося їм їсти. Кинули паличку, пішли — нема нічого. От вони і кажуть:

— Отепер же ходімо та уб'ємо Івана: не одуре тепер нас. От і пішли, а він уже і чекає на них, бо зна, що прийдуть, та каже жінці:

— Візьми, Хівре, той пузир, що діти граються, та набери повен квасу з буряків, та й прив'яжи до бока.

Вона так і зробила. Він дивиться у вікно, аж ідуть. Ввійшли в хату та й кажуть:

— Прощайся, Іване, з жінкою, бо зараз тебе уб'ємо.

— Ні, коли мені умирать, так я і її зараз уб'ю.

Узяв ніж — та так у бік і штрикнув, а кров так і побігла. А ті:

— Що се ти, Іване, наробив, у тебе ж дітки маленькі.

— Та я, як захочу, то вона і оживе. Взяв паличку та й каже:

— Пушка-живушка! Кинься, Марушка! Вона і встала.

— Оце добре Іван видумав; нам самим такої пушки треба, бо в нас такі жінки, що підчас так розсердять, що як не ударить, то очі видеруть. Продай нам її.

— Купіть.

От вони купили і пішли собі додому. Уходять в хату.

— Здорові, жіночки!

— Здорові.

— А є що обідать?

— Оце! Заради вас у страсну п'ятницю варили б. Ми й самі ще нічого не їли.

— Так ви ще будете спориться? — Взяли та й побили жінок, а далі кажуть: — Оживете, ще рано іти вам у пекло.— Узяли тую паличку і приговорюють: — Пушка-живушка! Кинься, Марушка!

А жінки лежать і не двинуться. Вони тоді і кажуть:

— О, тепер ходім та утопим Івана.

От пішли, положили його в мішок, зав'язали, а самі пішли шукать каменя, щоб прив'язать та й пустить на дно. А він кричить у тому мішкові:

— Рятуйте, хто в бога вірує!

А крамар їхав через греблю, почув та й каже:

— Піду обрятую сердешного чоловіка.

От прийшов, розв'язав той мішок, а Іван виліз, та мерщій туди крамаря, та й зав'язав, а сам сів на повозку та й поїхав.

Прийшли туди бурлаки, прив'язали гарненько той камінь до мішка та й пустили на дно.

— Отепер же то одплатили ми тобі, Іване, за все. Гуляй собі на дні та не дури людей!

От ідуть собі додому і зустрічають Івана. Вони й руки опустили. А Іван їм дякує:

— Спасибі вам, добрі люди, що ви мене укинули у воду; там добра, що хто його й зна скільки... і повозки стоять, так я набрав собі повну повозку та й виїхав відтіль.

— Іване, повпихай і нас туди!

— Е, не хочу, дайте сто карбованців, то повпихаю!

— Ну, на, тільки повпихай; наберемо і ми собі добра!

Повпихав Іван бурлаків, тільки бульби здіймаються. Засміявсь наш Іван, та сів на свою повозку, та й поїхав собі.

← Попередня версія		Версія за 16:20, 14 серпня 2014
Рядок 1:		Рядок 1:
−	[[~~Категорія:~~українська народна казка]]	+	#redirect [[Про Івана-дурника (українська народна казка)]]
−
−	Як був собі [[дід]] та [[баба]], у їх був син [[Іван]], та такий дурний, що нічого не вмів робити. От йому і зробили повозочку, щоб він з нею возився та не докучав старій своїй матері. От він її звезе на гору, а там сяде та й з'їде. Іде троє бурлаків і питають:
−
−	~~— Що се у тебе за возок, щоб сам, без коней, їздить?~~
−
−	~~— Се мені один пан подарував.~~
−
−	— Продай лишень його нам, бо нам треба його: ми ідем у велику дорогу, а у нас нема [[кінь\|коней]], усе треба наймати.
−
−	~~— Ну добре, купіть.~~
−
−	~~— А що ж тобі за нього?~~
−
−	~~— Та що? Сто карбованців.~~
−
−	~~— Ну так, то й так.~~
−
−	~~Купили вони той возок, а дурень і каже:~~
−
−	~~— Не сідайте ж на нього, аж поки не ввійдете в ліс, а там сядете та й поїдете безпечно.~~
−
−	~~От вони ввійшли в ліс, сіли на той візок, поганяють його, ні, не їде та й не їде.~~
−
−	— Ну що тепер будем робить? Пропали наші гроші; ходімо до [[Іван\|Івана]], нехай оддасть наші гроші назад, та й його уб'ємо.
−
−	~~От ідуть шляхом, дивляться — сидить [[Іван]]. Вони до нього:~~
−
−	~~— Давай гроші, бо будем тебе бить.~~
−
−	~~— Хоч закусимо ж перед смертю.~~
−
−	~~— Ну добре, де ж та закуска?~~
−
−	~~— Постривайте, зараз.~~
−
−	~~Вийняв паличку, кинув у кущ і каже до них:~~
−
−	~~— Ідіть сміло, там чого душі забажається, те й буде!~~
−
−	А він уже давно заготовив тую закуску, бо він знав, що вернуться, то лихо йому буде. Пішли вони туди, аж там усього вдоволь. От вони його й питають:
−
−	~~— Де ти взяв цюю паличку, що як кинеш, то так ласощі і вродяться?~~
−
−	~~— Е! Де взяв — найшов!~~
−
−	~~— Продай нам її.~~
−
−	~~— Ні, не продам, бо мені самому треба.~~
−
−	~~— Та продай, будь ласка.~~
−
−	~~— Ну добре, як дасте дві сотні, так ваша буде.~~
−
−	Вони дали йому, не сказавши ні слова. Такі веселі, що нічого їм тепер журиться за харч. От їдуть та їдуть. Захотілося їм їсти. Кинули паличку, пішли — нема нічого. От вони і кажуть:
−
−	— Отепер же ходімо та уб'ємо [[Іван\|Івана]]: не одуре тепер нас. От і пішли, а він уже і чекає на них, бо зна, що прийдуть, та каже жінці:
−
−	~~— Візьми, Хівре, той пузир, що діти граються, та набери повен квасу з буряків, та й прив'яжи до бока.~~
−
−	~~Вона так і зробила. Він дивиться у вікно, аж ідуть. Ввійшли в хату та й кажуть:~~
−
−	~~— Прощайся, Іване, з жінкою, бо зараз тебе уб'ємо.~~
−
−	~~— Ні, коли мені умирать, так я і її зараз уб'ю.~~
−
−	~~Узяв ніж — та так у бік і штрикнув, а кров так і побігла. А ті:~~
−
−	~~— Що се ти, [[Іван\|Іване]], наробив, у тебе ж дітки маленькі.~~
−
−	~~— Та я, як захочу, то вона і оживе. Взяв паличку та й каже:~~
−
−	~~— Пушка-живушка! Кинься, Марушка! Вона і встала.~~
−
−	— Оце добре [[Іван]] видумав; нам самим такої пушки треба, бо в нас такі жінки, що підчас так розсердять, що як не ударить, то очі видеруть. Продай нам її.
−
−	~~— Купіть.~~
−
−	~~От вони купили і пішли собі додому. Уходять в хату.~~
−
−	~~— Здорові, жіночки!~~
−
−	~~— Здорові.~~
−
−	~~— А є що обідать?~~
−
−	~~— Оце! Заради вас у страсну п'ятницю варили б. Ми й самі ще нічого не їли.~~
−
−	— Так ви ще будете спориться? — Взяли та й побили жінок, а далі кажуть: — Оживете, ще рано іти вам у пекло.— Узяли тую паличку і приговорюють: — Пушка-живушка! Кинься, Марушка!
−
−	~~А жінки лежать і не двинуться. Вони тоді і кажуть:~~
−
−	~~— О, тепер ходім та утопим [[Іван\|Івана]].~~
−
−	От пішли, положили його в мішок, зав'язали, а самі пішли шукать каменя, щоб прив'язать та й пустить на дно. А він кричить у тому мішкові:
−
−	~~— Рятуйте, хто в бога вірує!~~
−
−	~~А крамар їхав через греблю, почув та й каже:~~
−
−	~~— Піду обрятую сердешного чоловіка.~~
−
−	От прийшов, розв'язав той мішок, а Іван виліз, та мерщій туди крамаря, та й зав'язав, а сам сів на повозку та й поїхав.
−
−	~~Прийшли туди бурлаки, прив'язали гарненько той камінь до мішка та й пустили на дно.~~
−
−	~~— Отепер же то одплатили ми тобі, [[Іван\|Іване]], за все. Гуляй собі на дні та не дури людей!~~
−
−	~~От ідуть собі додому і зустрічають Івана. Вони й руки опустили. А Іван їм дякує:~~
−
−	— Спасибі вам, добрі люди, що ви мене укинули у воду; там добра, що хто його й зна скільки... і повозки стоять, так я набрав собі повну повозку та й виїхав відтіль.
−
−	~~— [[Іван\|Іване]], повпихай і нас туди!~~
−
−	~~— Е, не хочу, дайте сто карбованців, то повпихаю!~~
−
−	~~— Ну, на, тільки повпихай; наберемо і ми собі добра!~~
−
−	Повпихав [[Іван]] бурлаків, тільки бульби здіймаються. Засміявсь наш Іван, та сів на свою повозку, та й поїхав собі.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 [[Категорія:українська народна казка]]
-Як був собі дід та баба, у їх був син Іван, та такий дурний, що нічого не вмів робити. От йому і зробили повозочку, щоб він з нею возився та не докучав старій своїй матері. От він її звезе на гору, а там сяде та й з'їде. Іде троє бурлаків і питають:
+Як був собі [[дід]] та [[баба]], у їх був син [[Іван]], та такий дурний, що нічого не вмів робити. От йому і зробили повозочку, щоб він з нею возився та не докучав старій своїй матері. От він її звезе на гору, а там сяде та й з'їде. Іде троє бурлаків і питають:
 — Що се у тебе за возок, щоб сам, без коней, їздить?
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 — Се мені один пан подарував.
-— Продай лишень його нам, бо нам треба його: ми ідем у велику дорогу, а у нас нема коней, усе треба наймати.
+— Продай лишень його нам, бо нам треба його: ми ідем у велику дорогу, а у нас нема [[кінь|коней]], усе треба наймати.
 — Ну добре, купіть.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 От вони ввійшли в ліс, сіли на той візок, поганяють його, ні, не їде та й не їде.
-— Ну що тепер будем робить? Пропали наші гроші; ходімо до Івана, нехай оддасть наші гроші назад, та й його уб'ємо.
+— Ну що тепер будем робить? Пропали наші гроші; ходімо до [[Іван|Івана]], нехай оддасть наші гроші назад, та й його уб'ємо.
-От ідуть шляхом, дивляться — сидить Іван. Вони до нього:
+От ідуть шляхом, дивляться — сидить [[Іван]]. Вони до нього:
 — Давай гроші, бо будем тебе бить.
@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 Вони дали йому, не сказавши ні слова. Такі веселі, що нічого їм тепер журиться за харч. От їдуть та їдуть. Захотілося їм їсти. Кинули паличку, пішли — нема нічого. От вони і кажуть:
-— Отепер же ходімо та уб'ємо Івана: не одуре тепер нас. От і пішли, а він уже і чекає на них, бо зна, що прийдуть, та каже жінці:
+— Отепер же ходімо та уб'ємо [[Іван|Івана]]: не одуре тепер нас. От і пішли, а він уже і чекає на них, бо зна, що прийдуть, та каже жінці:
 — Візьми, Хівре, той пузир, що діти граються, та набери повен квасу з буряків, та й прив'яжи до бока.
@@ Рядок 67: / Рядок 67: @@
 Узяв ніж — та так у бік і штрикнув, а кров так і побігла. А ті:
-— Що се ти, Іване, наробив, у тебе ж дітки маленькі.
+— Що се ти, [[Іван|Іване]], наробив, у тебе ж дітки маленькі.
 — Та я, як захочу, то вона і оживе. Взяв паличку та й каже:
@@ Рядок 73: / Рядок 73: @@
 — Пушка-живушка! Кинься, Марушка! Вона і встала.
-— Оце добре Іван видумав; нам самим такої пушки треба, бо в нас такі жінки, що підчас так розсердять, що як не ударить, то очі видеруть. Продай нам її.
+— Оце добре [[Іван]] видумав; нам самим такої пушки треба, бо в нас такі жінки, що підчас так розсердять, що як не ударить, то очі видеруть. Продай нам її.
 — Купіть.
@@ Рядок 91: / Рядок 91: @@
 А жінки лежать і не двинуться. Вони тоді і кажуть:
-— О, тепер ходім та утопим Івана.
+— О, тепер ходім та утопим [[Іван|Івана]].
 От пішли, положили його в мішок, зав'язали, а самі пішли шукать каменя, щоб прив'язать та й пустить на дно. А він кричить у тому мішкові:
@@ Рядок 105: / Рядок 105: @@
 Прийшли туди бурлаки, прив'язали гарненько той камінь до мішка та й пустили на дно.
-— Отепер же то одплатили ми тобі, Іване, за все. Гуляй собі на дні та не дури людей!
+— Отепер же то одплатили ми тобі, [[Іван|Іване]], за все. Гуляй собі на дні та не дури людей!
 От ідуть собі додому і зустрічають Івана. Вони й руки опустили. А Іван їм дякує:
@@ Рядок 111: / Рядок 111: @@
 — Спасибі вам, добрі люди, що ви мене укинули у воду; там добра, що хто його й зна скільки... і повозки стоять, так я набрав собі повну повозку та й виїхав відтіль.
-— Іване, повпихай і нас туди!
+— [[Іван|Іване]], повпихай і нас туди!
 — Е, не хочу, дайте сто карбованців, то повпихаю!
@@ Рядок 117: / Рядок 117: @@
 — Ну, на, тільки повпихай; наберемо і ми собі добра!
-Повпихав Іван бурлаків, тільки бульби здіймаються. Засміявсь наш Іван, та сів на свою повозку, та й поїхав собі.
+Повпихав [[Іван]] бурлаків, тільки бульби здіймаються. Засміявсь наш Іван, та сів на свою повозку, та й поїхав собі.

← Попередня версія	Версія за 21:08, 18 вересня 2009
(Немає відмінностей)