Про батька і вірного сина (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 23:23, 3 січня 2014

2014-01-03T23:23:14Z

Bogdan в 15:42, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:42:46Z

Bogdan: перейменував «Про батька і вірного сина» на «Про батька і вірного сина (японська народна казка)»

2013-09-24T15:29:36Z

перейменував «Про батька і вірного сина» на «Про батька і вірного сина (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

2013-09-24T15:25:43Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Давно колись жив собі син, дуже вірний своєму батькові.
+Давно колись жив собі [[син]], дуже вірний своєму батькові.
 Та з діда-прадіда був у тій стороні звичай відносити в гори й залишати там батька або матір, коли їм сповниться шістдесят років. За недотримання того звичаю місцевий вельможа жорстоко карав.
@@ Рядок 9: / Рядок 9: @@
 Довелося йти крізь темний ліс і бамбукові зарості.
-Син помітив, що батько раз у раз ламає гілки з дерев, і захвилювався:
+[[Син]] помітив, що [[батько]] раз у раз ламає гілки з дерев, і захвилювався:
 —    Тату, навіщо ви це робите?
@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 —    Не плач, сину, не плач! Мені теж довелося віднести твого діда у гори. Не докоряй собі, ти ні в чому не винен. Це вельможа підтримує такий поганий звичай.
-Син засмутився іще більше, а потім сказав:
+[[Син]] засмутився іще більше, а потім сказав:
 —    А чому це я повинен лишати вас, тату, в горах? Я нізащо цього не зроблю, навіть якщо мене чекає найстрашніша кара.
-Як сказав, так і зробив: повернувся додому разом із батьком. А щоб люди не знали, заховав його у погребі за хатою і потай носив йому їсти.
+Як сказав, так і зробив: повернувся додому разом із [[батько]]м. А щоб люди не знали, заховав його у погребі за хатою і потай носив йому їсти.
 Одного разу вельможа звелів своїм підлеглим сплести з попелу мотузку. Та хоч як люди сушили собі тим голови, нічого не могли придумати. Добрий син теж не знав, що робити, і звернувся за порадою до батька.
@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 —    Це ж так простої — відповів той.— Спочатку треба сплести мотузку, а потім покласти на дошку і спалити.
-Син вчинив так, як сказав батько, і приніс вельможі мотузку з попелу.
+Син вчинив так, як сказав [[батько]], і приніс вельможі мотузку з попелу.
 —    О, чудово придумано! — похвалив вельможа.
@@ Рядок 33: / Рядок 33: @@
 Іншого разу вельможа передав хлопцеві гладко обстругану палицю і звелів визначити, з якого боку був корінь.
-Хлопець думав-гадав, у розумних людей розпитував, та все марно. Воді звернувся за порадою до батька.
+[[Хлопець]] думав-гадав, у розумних людей розпитував, та все марно. Воді звернувся за порадою до батька.
-—    Це ж так просто! — відповів батько.— Кинь палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь.
+—    Це ж так просто! — відповів [[батько]].— Кинь палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь.
-Син поспішив до вельможі, а той питає його:
+[[Син]] поспішив до вельможі, а той питає його:
 —    Ну як, здогадався?
@@ Рядок 43: / Рядок 43: @@
 —    Здогадався. Треба кинути палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь.
-—    Правильно. Ти розумний хлопець. Наостанок дам тобі ще одне завдання,— сказав вельможац-і велів зробити барабан, який гудів би сам по собі.
+—    Правильно. Ти розумний [[хлопець]]. Наостанок дам тобі ще одне завдання,— сказав вельможац-і велів зробити барабан, який гудів би сам по собі.
 «Ох і важке завдання!» — подумав хлопець  і подався  до  батька.
-—    Це ж так просто! — відповів батько.— Принеси з лісу бджолиний рій і купи у кушніра дві шкури.
+—    Це ж так просто! — відповів [[батько]].— Принеси з лісу бджолиний рій і купи у кушніра дві шкури.
-Син зробив так, як звелів батько приніс з лісу бджолиний рій і купив у кушніра дві. шкури. Батько зшив барабан і впустив усередину бджіл. Від легенького дотику пальцями бджоли починали гудіти, а разом з ними й барабан.
+[[Син]] зробив так, як звелів батько приніс з лісу бджолиний рій і купив у кушніра дві. шкури. Батько зшив барабан і впустив усередину бджіл. Від легенького дотику пальцями бджоли починали гудіти, а разом з ними й барабан.
 Зраділий хлопець поніс барабан вельможі.
@@ Рядок 61: / Рядок 61: @@
 —    Чудово придумано! щ похвалив вельможа.— А тепер проси будь-яку винагороду. Тільки спочатку скажи, як ти додумався розв'язати такі складні завдання.
-—    Мене навчив цього старий батько, що переховується у погребі,— щиро признався хлопець.
+—    Мене навчив цього старий [[батько]], що переховується у погребі,— щиро признався хлопець.
 —    Невже старі люди такі розумні? — здивувався вельможа.— Коли так,  то  віднині  я  не  вимагатиму,   щоб  їх  відносили помирати  в   гори.
 Кажуть, що той син повернувся додому із щедрими подарунками.
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 15:42, 24 вересня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Давно колись жив собі син, дуже вірний своєму батькові.

		+	Та з діда-прадіда був у тій стороні звичай відносити в гори й залишати там батька або матір, коли їм сповниться шістдесят років. За недотримання того звичаю місцевий вельможа жорстоко карав.

		+	І от настав час і цьому синові нести батька в гори, бо сповнилося йому шістдесят.
		+
		+	— Тату, простіть мене! — благав крізь сльози син, вирушаючи в дорогу з батьком на спині.
		+
		+	Довелося йти крізь темний ліс і бамбукові зарості.
		+
		+	Син помітив, що батько раз у раз ламає гілки з дерев, і захвилювався:
		+
		+	— Тату, навіщо ви це робите?
		+
		+	— Щоб ти дорогу назад знайшов і щасливо повернувся додому. «Який жорстокий звичай! Як же мені покинути такого доброго батька?» — подумав син і знов заплайав.
		+
		+	— Не плач, сину, не плач! Мені теж довелося віднести твого діда у гори. Не докоряй собі, ти ні в чому не винен. Це вельможа підтримує такий поганий звичай.
		+
		+	Син засмутився іще більше, а потім сказав:
		+
		+	— А чому це я повинен лишати вас, тату, в горах? Я нізащо цього не зроблю, навіть якщо мене чекає найстрашніша кара.
		+
		+	Як сказав, так і зробив: повернувся додому разом із батьком. А щоб люди не знали, заховав його у погребі за хатою і потай носив йому їсти.
		+
		+	Одного разу вельможа звелів своїм підлеглим сплести з попелу мотузку. Та хоч як люди сушили собі тим голови, нічого не могли придумати. Добрий син теж не знав, що робити, і звернувся за порадою до батька.
		+
		+	— Це ж так простої — відповів той.— Спочатку треба сплести мотузку, а потім покласти на дошку і спалити.
		+
		+	Син вчинив так, як сказав батько, і приніс вельможі мотузку з попелу.
		+
		+	— О, чудово придумано! — похвалив вельможа.
		+
		+	Іншого разу вельможа передав хлопцеві гладко обстругану палицю і звелів визначити, з якого боку був корінь.
		+
		+	Хлопець думав-гадав, у розумних людей розпитував, та все марно. Воді звернувся за порадою до батька.
		+
		+	— Це ж так просто! — відповів батько.— Кинь палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь.
		+
		+	Син поспішив до вельможі, а той питає його:
		+
		+	— Ну як, здогадався?
		+
		+	— Здогадався. Треба кинути палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь.
		+
		+	— Правильно. Ти розумний хлопець. Наостанок дам тобі ще одне завдання,— сказав вельможац-і велів зробити барабан, який гудів би сам по собі.
		+
		+	«Ох і важке завдання!» — подумав хлопець і подався до батька.
		+
		+	— Це ж так просто! — відповів батько.— Принеси з лісу бджолиний рій і купи у кушніра дві шкури.
		+
		+	Син зробив так, як звелів батько приніс з лісу бджолиний рій і купив у кушніра дві. шкури. Батько зшив барабан і впустив усередину бджіл. Від легенького дотику пальцями бджоли починали гудіти, а разом з ними й барабан.
		+
		+	Зраділий хлопець поніс барабан вельможі.
		+
		+	— Вельможний пане, я зробив барабан, що гуде сам по собі.
		+
		+	— Ану покажи!
		+
		+	— Вельможа взяв у руки цей інструмент — бджоли загули, а разом з ними і барабан.
		+
		+	— Чудово придумано! щ похвалив вельможа.— А тепер проси будь-яку винагороду. Тільки спочатку скажи, як ти додумався розв'язати такі складні завдання.
		+
		+	— Мене навчив цього старий батько, що переховується у погребі,— щиро признався хлопець.
		+
		+	— Невже старі люди такі розумні? — здивувався вельможа.— Коли так, то віднині я не вимагатиму, щоб їх відносили помирати в гори.
		+
		+	Кажуть, що той син повернувся додому із щедрими подарунками.
	{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}

	{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}		{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}