Bogdan в 17:27, 24 серпня 2013

2013-08-24T17:27:42Z

Bogdan: Створена сторінка: Ж ив собі колись мисливець на ім’я Жоан. Якось, вирушивши на полювання, він побачив біля р...

2013-08-10T19:01:52Z

Створена сторінка: Ж ив собі колись мисливець на ім’я Жоан. Якось, вирушивши на полювання, він побачив біля р...

Нова сторінка

Ж ив собі колись мисливець на ім’я Жоан. Якось, вирушивши на полювання, він побачив біля річки лева й крокодила, які тоді ворогували. Вгледівши хлопця, крокодил почав проха¬ти його:
— О мисливцю, вбий цього лісового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу.
А лев і собі:
— Не слухай його, мисливцю. Вбий цього річкового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу.
А мисливець їм на те:
— Ні, ні, нікого я не вб’ю, адже ви мої друзі.
А крокодил йому каже:
! :
— Ти повинен убити когось із нас двох, ти ж бо мисливець, то вбий лева, а я тобі віддячу.
А лев і собі:
— Не вбивай мене, я допомагатиму тобі на полюванні.
Хлопець хвилину подумав і вирішив: «Гаразд, якщо я повинен когось убити, то нехай це буде лев». Узяв він рушницю, прицілився, вистрілив у лева і пішов додому.
По дорозі його зустріла одна жінка та й питає:
— Навіщо ти вбив лева? Невже ти не знаєш, що він був нашим захисником у лісі?
— А що я мав робити? Адже я мисливець і мусив був убити одного з них.
Наступного разу побачив Жоан крокодила. Той йому й каже:
— Дякую тобі, друже. Ти врятував мені життя, тепер я тобі віддячу. Хо¬дімо зі мною, я познайомлю тебе з моїм батьком.
— А що мені робити з рушницею?
— Залиш її на березі.
Жоан сховав зброю недалеко від берега і ввійшов у воду.
Довго пливли вони по річці, а потім пірнули на дно і ввійшли у велику печеру. Деякий час ішли мовчки, аж ось прийшли до села. Біля однієї хати весело танцювали молоді красуні. Крокодил привітався до них:
— Добридень, красуні.
А вони йому:
— Добридень, друже. Як ся маєш? Це ти рибу впіймав на обід?
— Ні,— відповів крокодил.— Це не риба, це мій приятель. Він мені життя врятував.
— Он воно що! Тоді заходьте до хати, їжте, відпочивайте.
Жоан з крокодилом попоїли, відпочили, а тоді знову вирушили в дорогу. Невдовзі зустріли вони сестру крокодила.
— Добридень. Як ся маєш, братику? Ого, яку ти велику рибу впіймав на обід!
— Ні, люба сестричко. Це мій приятель, він мені врятував життя, і я веду його до батька.
— Он воно що! Тоді йдіть до хати, батько ось-ось має прийти.
По дорозі зустріли ще й матір крокодила.
— Добридень, синочку. Ти що, рибу впіймав на обід?
— Ні, матусю. Це не риба, це мій приятель, я його запросив до нас у гості за те, що він урятував мені життя.
— Тоді йдіть до хати, батько ось-ось прийде.
Пішли вони далі, коли це назустріч їм стара жінка, у якої все тіло було вкрите колючками.

Жоан і каже:
— Добрий день, бабусю. Що це з вами?
— Здоров був, синочку. Я дуже хвора, все тіло вкрилось колючками. Але руками їх не витягнеш, це можна зробити лише зубами.
— Лише зубами?
— Саме так.
— Добре, бабусю, я вам їх повитягаю.
Так і зробив. А коли повитягав з тіла старої всі колючки, рот у нього був закривавлений.
Старенька дала йому мазі і вина. Хлопець розтер тіло бабусі, а сам випив вино. Бабуся одужала, і Жоан також.
Тоді бабуся й каже:
— Три Калебунгу!
І відразу з’явився стіл, накритий чудовою скатертиною, що аж угинався від різноманітних страв, солодощів і напоїв.
— їж, синочку,— сказала стара,— адже ти мене вилікував, хоч я й не твоя бабуся. Інші відмовилися мені допомогти, твердячи, що я не їхня родичка.
Жоан і крокодил почали їсти, а стара питає:
— А куди ти йдеш, синку?
— Йду до батька мого приятеля,— відповідає хлопець.— Я йому життя врятував, ось він і запросив мене до себе в гості.
— Будь обережним, сину. Коли прийде батько крокодила, не сідай ліворуч від нього, а сідай праворуч.
— Дякую, бабусю. Бувайте здорові.
— Будьте і ви здорові.
Пішли вони далі. Нарешті прийшли до хати, сіли в світлиці, а невдовзі прийшов і господар.
— Добрий день, сину! Гарну рибину ти на обід упіймав!
— Добрий день, тату! Це не риба, це мій приятель, що врятував мені
життя. Його не можна їсти. .
— Ну добре. Сідайте до столу.
Сів крокодилів батько за стіл, а крокодил із Жоаном сіли ліворуч від нього.
Почали їсти, раптом хлопець пригадав слова старої, підвівся і сів праворуч від господаря.
Нараз батько крокодила розкрив пащу, повернувся і вкусив того, хто сидів ліворуч,— свого сина.
— А хай тобі всячина! Я помилився. Думав, що тут твій приятель, а він сів з другого боку. І замість нього я вкусив тебе.
— Батьку, це мій рятівник, ми не можемо його з’їсти. Я запросив його сюди і повинен відвести на землю.'
1 '2П

— Хто приходить сюди, той ніколи не повертається на землю. Але якщо це твій приятель, який урятував тобі життя, нехай повертається, а в дарунок я йому дам бика, козу і курей.
— Ні, тату. Краще хай дістане з вашого живота помаранчеву шкуринку і чорний камінець з-під помаранчевого дерева.
— Нехай буде по-твоєму. Хай увійде в мій живіт і дістане все, про що ти кажеш. Але нехай поспішає, на все це я даю йому лише п’ять хвилин.
Крокодил роззявив пащу, і Жоан увійшов туди. Спустившись у живіт, він побачив помаранчеве дерево. Взяв помаранчеву шкуринку і чорний ка¬мінець, що лежав біля дерева. Повернувши назад, сміливець хотів був уже вийти з пащі, як крокодил закрив її. Заплакав син крокодила:
— Тату, не їжте мого друга. Він урятував мені життя і повинен вернутися на землю.
Тоді батько роззявив пащу і випустив Жоана. Попрощавшись з усіма, сміливець повернувся на землю з чорним камінцем і помаранчевою шку¬ринкою.
Узявши свою рушницю, він пішов далі. Дійшовши до поля, хлопець по¬бачив старого чоловіка.
— Здоров був, хлопче! — привітався старий.
— Здорові були, діду. Що ви тут робите?
— Я шукаю красуню Марікіну, з якою ніхто ще не зумів одружитися.
— Якщо ніхто не зумів досі одружитися з нею, то як же ви зробите це? Адже ви вже дідусь?
— Я не можу одружитися з нею, бо не маю грошей, а її батько править за неї багато золота. Я хочу зустрітися з любою Марікіною і попросити її змилуватися наді мною. Її дім ось за цим високим каменем, але я не можу зрушити його. Ну добре, хлопче, бувай,— сказав старий і пішов додому.
А хлопець дістав чорний камінець і помаранчеву шкуринку, вдарив ними і промовив:
— Три Калебунгу!
І тут з’явилося чудове дороге вбрання. Знову вдарив хлопець камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив чарівні слова, і з’явилися блискучі чобітки. Мисливець убрався, взувся і рушив до великого каменя, за яким жила красуня.
Знову стукнув він камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив:
— Три Калебунгу!
Камінь розкрився і з нього вийшла чарівна Марікіна: нічого прекраснішого не бачив ще хлопець на цьому світі.
Дівчина й мисливець розгублено дивились одне на одного. Нарешті, зача¬рований її красою, хлопець тут-таки освідчився їй у коханні.
Наступного дня він знову прийшов до каменя. Камінь розкрився. І хлопець знову освідчився красуні в коханні. Вона йому сказала, що також кохає його, але одразу попередила, що батько віддасть її за того, хто має багато грошей. Мисливець попросив її поговорити з батьком про одруження.
Марікіна розказала батькові про свого коханого і про те, що він просить у нього дозволу одружитися з нею. Батько на це відповів:
— Той, хто хоче одружитися з моєю дочкою, повинен віддати мені за це три будинки без вікон і без кімнат, заповнені до самої стелі золотом.
Довідавшись про це, мисливець ударив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і сказав:
— Три Калебунгу!
І одразу з’явились три будинки, повні золота.
Якби це були кораблі, вони неодмінно потонули б під вагою цього золота.
Дізнавшись про це, батько красуні був задоволений, наче мавпа, яка зірвала сто грон бананів, і пообіцяв віддати доньку за Жоана.
Чутки про цю подію швидко розлетілися по всьому царстві. Люди диву¬валися цьому, бо навіть сам цар не зумів одружитися з Марікіною. Він дуже розлютився і вирішив помститися. Зібріав своє військо, щоб знищити мислив¬ця. Але той зібрав ще більше військо. Почалася кривава січа, в якій цар зазнав поразки.
Після одруження Жоан знову вдарив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і одразу з’явився палац з усім, що тільки забажаєш. І стали вони жити з дружиною в мирі та злагоді.
Пан Жоан перестав ходити на полювання, а всю роботу вдома виконували служниці.
Одного дня він пішов на прогулянку, а гаманець з чорним камінцем і по-маранчевою шкуринкою залишив удома, в спальні. Служниця, яка зайшла по¬міняти постіль, побачила гаманець і подумала: «Ось цей камінець і ця шку¬ринка принесли щастя пану Жоану. Візьму і сховаю їх, а потім віднесу царю».
Пані Марікіна, яка в цей час була вдома, відчула щось недобре і зайшла в спальню. Не знайшовши гаманця, вона запитала служницю:
— Послухай-но, чи не знаходила ти тут чорного камінця і помаранчеву шкуринку?
— Ні, пані, я знайшла лише оцей порожній гаманець, який Жоан залишив удома.
— Якщо він залишив гаманець, то і камінець та шкуринка повинні бути в ньому...
— Але я нічого не бачила, пані, окрім цього гаманця. А що, це дуже важли¬ві речі?
— Та ні, цей камінець та шкуринка виганяють кашель,— відповіла Марі¬кіна, щоб не виказати свого хвилювання.
В обід служниця побігла в палац до царя і передала йому камінець та шкуринку, кажучи, що саме в цьому причина щастя пана Жоана> Цар одразу послав вояків, щоб вони негайно спіймали Жоана.
Мисливця кинули у в’язницю.
Сидить Жоан сам у темній в’язниці, а цар насолоджується помстою у своє¬му палаці. Уже четвертий місяць минає, як Жоан розлучений зі своєю дру¬жиною.
От одного разу просить він, щоб йому дозволили обміняти брудний одяг на чистий. Цар дозволив дружині передати йому чистий одяг.
Склала Марікіна чистий одяг у торбу і засунула туди ще двох кошенят. Коли Жоан розв’язав торбу, кошенята почали ловити мишей, яких у в’язниці
була сила-силенна. І спіймали маленьку мишку. Почала плакати мишка:
— Панове коти, не їжте мене, я ж нікому не зробила нічого поганого!
— Ми з’їмо тебе,— відповідають кошенята,— бо ти крадеш їжу в людей. Але якщо зробиш нам послугу, то ми тебе відпустимо.
— Я нічого не боюся, панове, кажіть, що треба зробити?
— То ти така смілива?
— Так, я дуже смілива і відчайдушна.
— Тоді слухай. Ти повинна забратися у царський палац, викрасти там чорний камінець і помаранчеву шкуринку, що заховані в спальні.
— Добре, панове коти. Чекайте, я швидко повернусь.
Кошенята відпустили мишку, та вискочила з в’язниці через відому їй дірочку й невдовзі опинилася біля палацу. Швиденько прогризла вона собі прохід у спальню. Схопивши камінець і шкуринку, повернулася до в’язниці і віддала їх кошенятам, а ті передали камінець і шкуринку Жоанові. Мисли¬вець дав кошенятам два шматки м’яса, а ті віддали м’ясо мишці, як винаго¬роду за службу.
А пан Жоан стукнув чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і про¬мовив:
— Три Калебунгу!
І вийшов з темниці. А тоді знову промовив:
— Три Калебунгу!
Тут з’явилася чудова карета, яка відвезла його до дружини, а та вся в дорогих шатах уже зустрічала свого любого чоловіка.

{{Шаблон:Казки народів Африки, Веселка(1993)}}

Про мисливця, чорний камінець І помаранчеву шкуринку - Історія редагувань

Bogdan в 17:27, 24 серпня 2013

Bogdan: Створена сторінка: Ж ив собі колись мисливець на ім’я Жоан. Якось, вирушивши на полювання, він побачив біля р...