Про селянина та його пана (французька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 23:53, 30 вересня 2013

2013-09-30T23:53:39Z

Bogdan в 09:35, 22 вересня 2013

2013-09-22T09:35:09Z

Bogdan: перейменував «Про селянина та його пана» на «Про селянина та його пана (французька народна казка)»

2013-09-22T09:31:57Z

перейменував «Про селянина та його пана» на «Про селянина та його пана (французька народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською мо...

2013-09-22T09:31:10Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською мо...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Якось зібрався один селянин на ймення Гаспар повернути панові борг. Прийшов він до пана додому та й питає у наймички:
+Якось зібрався один [[селянин]] на ймення Гаспар повернути панові борг. Прийшов він до пана додому та й питає у наймички:
 —    Чи пан дома?
@@ Рядок 25: / Рядок 25: @@
 —    Сів Гаспар скраєчку на лавці і втупив очі в пана та його гостей.
-А пан підморгнув приятелям і питає Гаспара:
+А [[пан]] підморгнув приятелям і питає Гаспара:
 —    Ну, що новенького в твоєму хазяйстві?
@@ Рядок 59: / Рядок 59: @@
 —    От спасибі, що сказали, пане, бо в мене страх яка балакуча й сварлива жінка. Візьму-но я, коли ваша ласка, решту окосту і примушу її з'їсти. Може, тоді перестане мені голову гризти.
-Забрав Гаспар окіст і попрощався, а пан, щоб іще чогось не трапилося, вирішив аж на вулицю його провести.
+Забрав Гаспар окіст і попрощався, а [[пан]], щоб іще чогось не трапилося, вирішив аж на вулицю його провести.
 Коли вони вийшли, панові гості вхопилися за боки та так і покотились зо сміху. Як ви гадаєте, з кого вони сміялися? Мабуть-таки, не з Гаспара!
 {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 09:35, 22 вересня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Якось зібрався один селянин на ймення Гаспар повернути панові борг. Прийшов він до пана додому та й питає у наймички:

		+	— Чи пан дома?

		+	— А де ж іще? Сидить снідає зі своїми приятелями.
		+
		+	— То скажи йому, що приніс я позичені гроші.
		+
		+	Побігла наймичка і відразу ж сповістила панові:
		+
		+	— Прийшов до вас Гаспар, гроші приніс.
		+
		+	— От і добре! Веди його до мене,— радо засміявся пан і, обернувшись до приятелів, додав:— Це один мій боржник, дурень дурнем. Ось побачите, як я з нього зараз покепкую. Він і не помітить нічого, а ми посміємося досхочу.
		+
		+	Завела наймичка Гаспара до кімнати.
		+
		+	— День добрий, пане!
		+
		+	— Здрастуй, Гаспаре, здрастуй.
		+
		+	— Ось приніс вам гроші.
		+
		+	— Молодець, Гаспаре! Сідай он там, біля каміна. Відпочинь, мабуть, стомився з дороги.
		+
		+	— Сів Гаспар скраєчку на лавці і втупив очі в пана та його гостей.
		+
		+	А пан підморгнув приятелям і питає Гаспара:
		+
		+	— Ну, що новенького в твоєму хазяйстві?
		+
		+	— Та, бачите, пане, трапилась у нас дивна пригода! Привела наша корова аж п'ятеро телят.
		+
		+	— П'ятеро телят? — здивувався пан.— Ой, брешеш! Що ж тоді робить п'яте теля, як четверо корову ссуть?
		+
		+	— Що робить? А те саме, що й я зараз: чекає та очима пасе.
		+
		+	— Гм...— буркнув пан, зрозумівши натяк.— Гей, Сюзанн, подай-но Гас-парові тарілку!
		+
		+	Принесла наймичка Гаспарові тарілку, і сів він до столу. Аж тут поставили перед паном величезний таріль із смаженою рибою.
		+
		+	Поклав пан на Гаспарову тарілку дві маленькі худющі рибинки. Взяв їх селянин за хвостики, підніс до вуха, прислухався і, похитавши головою, знову кинув на тарілку.
		+
		+	— Чи не хочеш ти сказати, що вони не дуже свіжі? — спитав пан.
		+
		+	— Не в тім річ, пане,— почухав за вухом селянин.— Рік тому втопився у річці мій дядечко. От я й спитав у рибок, як йому там ведеться. Тільки не втішили вони мене, сказали, що нічого не чули про дядечка, бо їх ще й на світі не було, коли сталося з ним нещастя. Хай я краще візьму он того жирненького коропа. Може, хоч він мені скаже що-небудь.
		+
		+	— От дивак! Ну бери, коли... Після риби принесли великий окіст.
		+
		+	— Гаспаре, а шинки не хочеш?
		+
		+	— Ще й як хочу!..
		+
		+	— Тоді частуйся,— запропонував пан і простяг селянинові крихітний шматочок.
		+
		+	Проковтнув Гаспар той шматочок і задоволено кахикнув: смачна шинка! Вийняв він з кишені складаного ножика, відрізав від окосту добрячий шматок, з'їв і знову потягся до окосту...
		+
		+	— Зачекай, Гаспаре, мені, звісно, не личить уривати твою трапезу, але затям: у того, хто їсть забагато шинки, відбирає мову. Чув про таке?
		+
		+	— От спасибі, що сказали, пане, бо в мене страх яка балакуча й сварлива жінка. Візьму-но я, коли ваша ласка, решту окосту і примушу її з'їсти. Може, тоді перестане мені голову гризти.
		+
		+	Забрав Гаспар окіст і попрощався, а пан, щоб іще чогось не трапилося, вирішив аж на вулицю його провести.
		+
		+	Коли вони вийшли, панові гості вхопилися за боки та так і покотились зо сміху. Як ви гадаєте, з кого вони сміялися? Мабуть-таки, не з Гаспара!
	{{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}}

	{{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}		{{Шаблон:Французькі казки українською мовою}}