Про скупого чоловіка (Українська народна казка ) - Історія редагувань

Bogdana: Перенаправлено на Про скупого чоловіка (українська народна казка)

2014-08-14T17:08:37Z

Перенаправлено на Про скупого чоловіка (українська народна казка)

Kos Street King: перейменував «Про скупого чоловіка ID 42» на «Про скупого чоловіка (Українська народна казка )»

2009-09-29T07:04:31Z

перейменував «Про скупого чоловіка ID 42» на «Про скупого чоловіка (Українська народна казка )»

Kos Street King в 07:03, 29 вересня 2009

2009-09-29T07:03:46Z

Snak в 21:08, 18 вересня 2009

2009-09-18T21:08:40Z

Snak: 1 версія

2009-09-18T19:51:39Z

1 версія

Нова сторінка

[[Категорія:українська народна казка]]

Був собі на селі один чоловік — такий скупий, що не дай господь! Жінка його скільки не заробить, а все ходить у драному і боса й гола, ще й голодна. Жалко їй діток, та нічого не може вдіяти, такий поганий у неї був чоловік: скриню від неї замикає і нічого їй не дає, а сам на себе витрачає. Пішла тая жінка до попа — розказала усе. А піп каже:

— А ти ось що зроби — умри. Я тебе наче поховаю, потім побачим, що буде. Нехай тільки про це знає твоя кума, а більш ніхто.

Пішла тая жінка та й каже усе кумі, щоб вона прийшла, як вона вмирать буде. На другий день жінка тая лягла та й стогне. І кума її прийшла.

— Ідіть,— каже, — куме, жінка ваша вмирає.

Вона ж певне знає, що то тільки кумедія.

Прийшов чоловік, подивився, баче, що справді таки вмирає. А він її не любив.

— Дайте ж хоч білу сорочку на мертву надіти,— каже кума.

Він витяг з скрині таку драну сорочку, що кума як наділа, так і сором дивитись: аж грішне тіло світиться. Закрила вона її рядном, поклала вже й у труну.

Та жінка чує, що біля неї діти плачуть. Як їй, бідній, було лежати! Але вона все терпіла. Тоді була зима, то на кладовище ніхто не пішов: тільки чоловік, кума та тії люди, що несли. Оце вже треба її ховать у яму, та ні на чім спускати. Батюшка каже до чоловіка:

— Іди додому та принеси полотно.

Він пішов додому за полотном, а батюшка вже каже жінці:

— Вставай швидше!

Вона встала. Кума наділа на неї кожушанку,

— Біжи, — каже піп, — до мене.

Побігла жінка до попа. Приніс чоловік теє полотно, труну порожню поховали. Живе та жінка у попа, а чоловік з дітьми бідує: хата не топлена, діти голодні, немиті. Не знає він, що з ними робити. Кличе його батюшка до себе на роботу. Коли увійшов той чоловік у хату, бачить—жінка коло печі порається.

— Якби оце я сам не бачив, батюшко, як ви мою жінку ховали, то подумав би, що це моя жінка,— каже мужик до попа.

А піп йому каже:

— Се удова з сусіднього села, вона в мене другий рік живе, дуже гарна жінка, роботяща така.

Через кілька днів приходить чоловік знову до попа.

— Се я,— каже,— хочу одружитись, та не знаю, чи піде ж хто за мене, що в мене дітей багато?

— А може, моя наймичка й піде? Та тільки я боюся їй і казати про тебе, бо ти і з нею будеш так жити, як з першою. Ти в гості і до шинку, а вона дома. Ти гарно вдягнутий, а вона в драній спідниці.

— Їй-богу, батюшко, тепер уже я так не буду, аби ця жінка пішла за мене.

— Та хто ж його знає? Може й піде? Я з нею поговорю,— каже піп.

Так у того чоловіка аж очі загорілись — так уже йому та жінка подобалась. Він до неї усе придивляється, а вона скаже слово, два, та й знову за роботу. Не дуже-то на його й дивиться.

Знов приходить чоловік до попа, а його нема дома. А піп уже навчив жінку, що треба й казать.

— Це,— каже,— я до вас.— Та й став коло порога й очей не зведе.

— Та чого ж ви стали коло порога? Йдіть сюди,— каже його жінка.

Витягла з печі млинці, поставила на стіл горілку. Він такий радий. Поїв, попив, потім каже:

— Це я прийшов до вас, та боюсь, що ви й слухати мене не схочете.

— Та кажіть уже, може й послухаю.

— Чи не підете ви за мене заміж? В мене дітей багато, та ще й малі.

— Так що ж? Я дітей люблю.

Він такий радий, а вона ще більше. Повінчав їх батюшка. Як увійшла вона в хату, то старша дочка думає: «Як вона похожа на нашу матінку, та чи буде ж вона така добра, як мати?»

Чоловік каже:

— Ми ляжемо на піч, а діти нехай долі сплять.

А в неї аж серце болить, та вона йому нічого вже не каже. Він кличе старшу дочку:

— Нахились, нехай мати на твою спину стане, щоб на піч злізти.

Бідна дитина думає: «Як наступить мачуха на спину, то й кістки поламає».

А вона легесенько ступила — тільки що доторкнулась ногою.

Тоді діти лежать та нишком розмовляють:

— Мабуть, і мачуха така буде добра, як мати.

З того часу взяла та жінка все добро в свої руки. Діти вже не спали долі. Вона гарно одягнута. Що хоче, те й робить. Чоловік зовсім другий став. Вийдуть діти на вулицю, так інші кажуть:

— В нас мачуха лиха. А вони кажуть:

— А наша мачуха така добра, як рідна мати.

Так от який чоловік зробився, як удруге побрався з своєю жінкою.

← Попередня версія		Версія за 17:08, 14 серпня 2014
Рядок 1:		Рядок 1:
−	[[~~Категорія:~~українська народна казка]]	+	#redirect [[Про скупого чоловіка (українська народна казка)]]
−
−
−	~~[[Категорія:Казки про чоловіка]]~~
−
−
−
−
−	Був собі на селі один [[чоловік]] — такий скупий, що не дай господь! Жінка його скільки не заробить, а все ходить у драному і боса й гола, ще й голодна. Жалко їй діток, та нічого не може вдіяти, такий поганий у неї був [[чоловік]]: скриню від неї замикає і нічого їй не дає, а сам на себе витрачає. Пішла тая жінка до попа — розказала усе. А піп каже:
−
−	— А ти ось що зроби — умри. Я тебе наче поховаю, потім побачим, що буде. Нехай тільки про це знає твоя кума, а більш ніхто.
−
−	Пішла тая жінка та й каже усе кумі, щоб вона прийшла, як вона вмирать буде. На другий день жінка тая лягла та й стогне. І кума її прийшла.
−
−	~~— Ідіть,— каже, — куме, жінка ваша вмирає.~~
−
−	~~Вона ж певне знає, що то тільки кумедія.~~
−
−	~~Прийшов [[чоловік]], подивився, баче, що справді таки вмирає. А він її не любив.~~
−
−	~~— Дайте ж хоч білу сорочку на мертву надіти,— каже кума.~~
−
−	Він витяг з скрині таку драну сорочку, що кума як наділа, так і сором дивитись: аж грішне тіло світиться. Закрила вона її рядном, поклала вже й у труну.
−
−	Та жінка чує, що біля неї діти плачуть. Як їй, бідній, було лежати! Але вона все терпіла. Тоді була зима, то на кладовище ніхто не пішов: тільки [[чоловік]], кума та тії люди, що несли. Оце вже треба її ховать у яму, та ні на чім спускати. Батюшка каже до [[чоловік]]а:
−
−	~~— Іди додому та принеси полотно.~~
−
−	~~Він пішов додому за полотном, а батюшка вже каже жінці:~~
−
−	~~— Вставай швидше!~~
−
−	~~Вона встала. Кума наділа на неї кожушанку,~~
−
−	~~— Біжи, — каже піп, — до мене.~~
−
−	Побігла жінка до попа. Приніс [[чоловік]] теє полотно, труну порожню поховали. Живе та жінка у попа, а [[чоловік]] з дітьми бідує: хата не топлена, діти голодні, немиті. Не знає він, що з ними робити. Кличе його батюшка до себе на роботу. Коли увійшов той [[чоловік]] у хату, бачить—жінка коло печі порається.
−
−	~~— Якби оце я сам не бачив, батюшко, як ви мою жінку ховали, то подумав би, що це моя жінка,— каже мужик до попа.~~
−
−	~~А піп йому каже:~~
−
−	~~— Се удова з сусіднього села, вона в мене другий рік живе, дуже гарна жінка, роботяща така.~~
−
−	~~Через кілька днів приходить [[чоловік]] знову до попа.~~
−
−	~~— Се я,— каже,— хочу одружитись, та не знаю, чи піде ж хто за мене, що в мене дітей багато?~~
−
−	— А може, моя наймичка й піде? Та тільки я боюся їй і казати про тебе, бо ти і з нею будеш так жити, як з першою. Ти в гості і до шинку, а вона дома. Ти гарно вдягнутий, а вона в драній спідниці.
−
−	~~— Їй-богу, батюшко, тепер уже я так не буду, аби ця жінка пішла за мене.~~
−
−	~~— Та хто ж його знає? Може й піде? Я з нею поговорю,— каже піп.~~
−
−	Так у того [[чоловік]]а аж очі загорілись — так уже йому та жінка подобалась. Він до неї усе придивляється, а вона скаже слово, два, та й знову за роботу. Не дуже-то на його й дивиться.
−
−	~~Знов приходить [[чоловік]] до попа, а його нема дома. А піп уже навчив жінку, що треба й казать.~~
−
−	~~— Це,— каже,— я до вас.— Та й став коло порога й очей не зведе.~~
−
−	~~— Та чого ж ви стали коло порога? Йдіть сюди,— каже його жінка.~~
−
−	~~Витягла з печі млинці, поставила на стіл горілку. Він такий радий. Поїв, попив, потім каже:~~
−
−	~~— Це я прийшов до вас, та боюсь, що ви й слухати мене не схочете.~~
−
−	~~— Та кажіть уже, може й послухаю.~~
−
−	~~— Чи не підете ви за мене заміж? В мене дітей багато, та ще й малі.~~
−
−	~~— Так що ж? Я дітей люблю.~~
−
−	Він такий радий, а вона ще більше. Повінчав їх батюшка. Як увійшла вона в хату, то старша дочка думає: «Як вона похожа на нашу матінку, та чи буде ж вона така добра, як мати?»
−
−	~~[[чоловік]] каже:~~
−
−	~~— Ми ляжемо на піч, а діти нехай долі сплять.~~
−
−	~~А в неї аж серце болить, та вона йому нічого вже не каже. Він кличе старшу дочку:~~
−
−	~~— Нахились, нехай мати на твою спину стане, щоб на піч злізти.~~
−
−	~~Бідна дитина думає: «Як наступить мачуха на спину, то й кістки поламає».~~
−
−	~~А вона легесенько ступила — тільки що доторкнулась ногою.~~
−
−	~~Тоді діти лежать та нишком розмовляють:~~
−
−	~~— Мабуть, і мачуха така буде добра, як мати.~~
−
−	З того часу взяла та жінка все добро в свої руки. Діти вже не спали долі. Вона гарно одягнута. Що хоче, те й робить. [[чоловік]] зовсім другий став. Вийдуть діти на вулицю, так інші кажуть:
−
−	~~— В нас мачуха лиха. А вони кажуть:~~
−
−	~~— А наша мачуха така добра, як рідна мати.~~
−
−	~~Так от який [[чоловік]] зробився, як удруге побрався з своєю жінкою.~~

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 [[Категорія:українська народна казка]]
 Був собі на селі один чоловік — такий скупий, що не дай господь! Жінка його скільки не заробить, а все ходить у драному і боса й гола, ще й голодна. Жалко їй діток, та нічого не може вдіяти, такий поганий у неї був чоловік: скриню від неї замикає і нічого їй не дає, а сам на себе витрачає. Пішла тая жінка до попа — розказала усе. А піп каже:
 — А ти ось що зроби — умри. Я тебе наче поховаю, потім побачим, що буде. Нехай тільки про це знає твоя кума, а більш ніхто.
@@ Рядок 11: / Рядок 17: @@
 Вона ж певне знає, що то тільки кумедія.
-Прийшов чоловік, подивився, баче, що справді таки вмирає. А він її не любив.
+Прийшов [[чоловік]], подивився, баче, що справді таки вмирає. А він її не любив.
 — Дайте ж хоч білу сорочку на мертву надіти,— каже кума.
@@ Рядок 17: / Рядок 23: @@
 Він витяг з скрині таку драну сорочку, що кума як наділа, так і сором дивитись: аж грішне тіло світиться. Закрила вона її рядном, поклала вже й у труну.
-Та жінка чує, що біля неї діти плачуть. Як їй, бідній, було лежати! Але вона все терпіла. Тоді була зима, то на кладовище ніхто не пішов: тільки чоловік, кума та тії люди, що несли. Оце вже треба її ховать у яму, та ні на чім спускати. Батюшка каже до чоловіка:
+Та жінка чує, що біля неї діти плачуть. Як їй, бідній, було лежати! Але вона все терпіла. Тоді була зима, то на кладовище ніхто не пішов: тільки [[чоловік]], кума та тії люди, що несли. Оце вже треба її ховать у яму, та ні на чім спускати. Батюшка каже до [[чоловік]]а:
 — Іди додому та принеси полотно.
@@ Рядок 29: / Рядок 35: @@
 — Біжи, — каже піп, — до мене.
-Побігла жінка до попа. Приніс чоловік теє полотно, труну порожню поховали. Живе та жінка у попа, а чоловік з дітьми бідує: хата не топлена, діти голодні, немиті. Не знає він, що з ними робити. Кличе його батюшка до себе на роботу. Коли увійшов той чоловік у хату, бачить—жінка коло печі порається.
+Побігла жінка до попа. Приніс [[чоловік]] теє полотно, труну порожню поховали. Живе та жінка у попа, а [[чоловік]] з дітьми бідує: хата не топлена, діти голодні, немиті. Не знає він, що з ними робити. Кличе його батюшка до себе на роботу. Коли увійшов той [[чоловік]] у хату, бачить—жінка коло печі порається.
 — Якби оце я сам не бачив, батюшко, як ви мою жінку ховали, то подумав би, що це моя жінка,— каже мужик до попа.
@@ Рядок 37: / Рядок 43: @@
 — Се удова з сусіднього села, вона в мене другий рік живе, дуже гарна жінка, роботяща така.
-Через кілька днів приходить чоловік знову до попа.
+Через кілька днів приходить [[чоловік]] знову до попа.
 — Се я,— каже,— хочу одружитись, та не знаю, чи піде ж хто за мене, що в мене дітей багато?
@@ Рядок 47: / Рядок 53: @@
 — Та хто ж його знає? Може й піде? Я з нею поговорю,— каже піп.
-Так у того чоловіка аж очі загорілись — так уже йому та жінка подобалась. Він до неї усе придивляється, а вона скаже слово, два, та й знову за роботу. Не дуже-то на його й дивиться.
+Так у того [[чоловік]]а аж очі загорілись — так уже йому та жінка подобалась. Він до неї усе придивляється, а вона скаже слово, два, та й знову за роботу. Не дуже-то на його й дивиться.
-Знов приходить чоловік до попа, а його нема дома. А піп уже навчив жінку, що треба й казать.
+Знов приходить [[чоловік]] до попа, а його нема дома. А піп уже навчив жінку, що треба й казать.
 — Це,— каже,— я до вас.— Та й став коло порога й очей не зведе.
@@ Рядок 67: / Рядок 73: @@
 Він такий радий, а вона ще більше. Повінчав їх батюшка. Як увійшла вона в хату, то старша дочка думає: «Як вона похожа на нашу матінку, та чи буде ж вона така добра, як мати?»
-Чоловік каже:
+[[чоловік]] каже:
 — Ми ляжемо на піч, а діти нехай долі сплять.
@@ Рядок 83: / Рядок 89: @@
 — Мабуть, і мачуха така буде добра, як мати.
-З того часу взяла та жінка все добро в свої руки. Діти вже не спали долі. Вона гарно одягнута. Що хоче, те й робить. Чоловік зовсім другий став. Вийдуть діти на вулицю, так інші кажуть:
+З того часу взяла та жінка все добро в свої руки. Діти вже не спали долі. Вона гарно одягнута. Що хоче, те й робить. [[чоловік]] зовсім другий став. Вийдуть діти на вулицю, так інші кажуть:
 — В нас мачуха лиха. А вони кажуть:
@@ Рядок 89: / Рядок 95: @@
 — А наша мачуха така добра, як рідна мати.
-Так от який чоловік зробився, як удруге побрався з своєю жінкою.
+Так от який [[чоловік]] зробився, як удруге побрався з своєю жінкою.