Піймався, цвіркун! (французька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:59, 4 жовтня 2013

2013-10-04T04:59:53Z

Bogdan в 10:08, 22 вересня 2013

2013-09-22T10:08:25Z

Bogdan: перейменував «Піймався, цвіркун!» на «Піймався, цвіркун! (французька народна казка)»

2013-09-22T09:53:45Z

перейменував «Піймався, цвіркун!» на «Піймався, цвіркун! (французька народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською м...

2013-09-22T09:51:04Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською м...

Нова сторінка

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 —    Мабуть, тату, я стану ясновидцем, щоб заробляти собі на хліб.
-—    Ясновидцем? Ти? — засміявся батько.— Вигадав таке, що й купи не держиться.
+—    Ясновидцем? Ти? — засміявся [[батько]].— Вигадав таке, що й купи не держиться.
 —    Ось побачиш! — вигукнув Венсан і подався на луг розказати хлопцям про свій намір.
@@ Рядок 19: / Рядок 19: @@
 Почухав   Венсан   за   вухом   і   сказав:
-—    Ех, недаремно мені батько казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить.
+—    Ех, недаремно мені [[батько]] казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить.
 —    Молодець! — вигукнули вони.— А тепер — друга загадка. Написали вони щось на  тарілці, склали  той папірець учетверо  та  й питають Венсана:
@@ Рядок 47: / Рядок 47: @@
 Ішов, ішов Венсан та й дійшов до великого міста. Якраз тоді був ярмарок, тож людей зібралося сила-силенна. Та не побоявся Венсан і на весь базар оголосив, що він — великий ясновидець і ладен показати свій хист усім, хто тільки захоче.
-Аж раптом підбігла до нього якась жінка і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала:
+Аж раптом підбігла до нього якась [[жінка]] і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала:
 —    Це ви ясновидець?
@@ Рядок 57: / Рядок 57: @@
 Пішов Венсан за служницею в дім і там дізнався, що трапилося; Виявляється, коли господиня підрізала троянди в саду, то скинула з руки перстень і поклала його на край фонтана. Та й забула. Згодом похопилась, а там і місце холодне.
-—    Пані, я знайду злодія,— впевнено мовив Венсан.— Дайте мені на це три дні!
+—    [[Пан]]і, я знайду злодія,— впевнено мовив Венсан.— Дайте мені на це три дні!
 —    О! Живіть у нас скільки завгодно! — сказала господиня.— Я накажу відвести для вас найкращу кімнату і подавати вам найсмачніші страви!
@@ Рядок 91: / Рядок 91: @@
 Прийшли вони всі троє до Венсана і впали перед ним навколішки:
-—    Пане ясновидець, ви відгадали: це ми вкрали злощасний перстень. Ось він. Тільки не виказуйте нас, бо запроторять нас до в'язниці. Скажіть пані, що знайшли перстень у саду, а ми віддамо вам усі наші гроші.
+—    [[Пан]]е ясновидець, ви відгадали: це ми вкрали злощасний перстень. Ось він. Тільки не виказуйте нас, бо запроторять нас до в'язниці. Скажіть пані, що знайшли перстень у саду, а ми віддамо вам усі наші гроші.
 Подивився Венсан суворо на злодіїв та й каже:

← Попередня версія	Версія за 10:08, 22 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Колись давно дітям не треба було ходити до школи, та й шкіл тоді не було. Навчав дітей сільський староста, який умів так-сяк читати, писати й рахувати. І всі, хто хотів учитися, збиралися в його домі. Навчалися діти тільки взимку, бо ранньої весни починалась сівба — тут уже не до книжок. З весни дітям теж було що робити: одні, накинувши на плечі яку-небудь стареньку шматину, пасли на лузі череду, інші йшли до лісу хмиз збирати. А часом сходилися гуртом на галявині, розкладали багаття й веселилися аж до ранку.
	+
	+	За тих часів жив у селі пастушок. Звали його Венсаном, а прозивали Цвіркуном.
	+
	+	Якось підійшов він до батька та й каже:
	+
	+	— Мабуть, тату, я стану ясновидцем, щоб заробляти собі на хліб.
	+
	+	— Ясновидцем? Ти? — засміявся батько.— Вигадав таке, що й купи не держиться.
	+
	+	— Ось побачиш! — вигукнув Венсан і подався на луг розказати хлопцям про свій намір.
	+
	+	— Влаштуймо йому іспит! — вирішили хлопці.— Ти повинен відгадати три загадки,— сказали вони Венсанові.— Якщо відгадаєш, вважатимемо тебе ясновидцем, а ні — матимеш на горіхи!
	+
	+	Стали вони збоку, поклали щось в олов'яну тарілку, прикрили великим лопухом, а потім підійшли до Венсана:
	+
	+	— Кажи, що в тарілці.
	+
	+	Почухав Венсан за вухом і сказав:
	+
	+	— Ех, недаремно мені батько казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить.
	+
	+	— Молодець! — вигукнули вони.— А тепер — друга загадка. Написали вони щось на тарілці, склали той папірець учетверо та й питають Венсана:
	+
	+	— Що тут написано?
	+
	+	Побачив Венсан, що не виплутатися йому, і, вже й сам не радий, що похвалився завчасно, сумно зітхнув:
	+
	+	— Ех, Венсан, Венсан!
	+
	+	Розгорнули хлопці папірець і показали написане на ньому слово. Це слово було «венсан», а означало воно за тих давніх часів «дві тисячі».
	+
	+	— Знову вгадав! — захоплено вигукнули хлопці.— Тепер остання загадка. Почекай трохи!
	+
	+	Вони кудись пішли, а за кілька хвилин повернулися з коробкою в руках.
	+
	+	— Відгадай, що в ній!
	+
	+	Сушив, сушив голову Венсан і, вирішивши, що не минути йому прочуханки, крикнув:
	+
	+	— Піймався, Цвіркун!
	+
	+	Відкрили коробку, а в ній справжній цвіркун сидить...
	+
	+	Отоді-то визнали Венсаиа ясновидцем. Він навіть сам у це повірив і вирішив піти в далеку дорогу, щоб і світу побачити, і себе показати.
	+
	+	Ішов, ішов Венсан та й дійшов до великого міста. Якраз тоді був ярмарок, тож людей зібралося сила-силенна. Та не побоявся Венсан і на весь базар оголосив, що він — великий ясновидець і ладен показати свій хист усім, хто тільки захоче.
	+
	+	Аж раптом підбігла до нього якась жінка і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала:
	+
	+	— Це ви ясновидець?
	+
	+	— Так я, Венсан-Цвіркун, ясновидець.
	+
	+	— Тоді ходімо зі мною. У моєї господині вкрали коштовний перстень з діамантами. Якщо знайдете злодія — вона віддячить вам по-королів-ському.
	+
	+	Пішов Венсан за служницею в дім і там дізнався, що трапилося; Виявляється, коли господиня підрізала троянди в саду, то скинула з руки перстень і поклала його на край фонтана. Та й забула. Згодом похопилась, а там і місце холодне.
	+
	+	— Пані, я знайду злодія,— впевнено мовив Венсан.— Дайте мені на це три дні!
	+
	+	— О! Живіть у нас скільки завгодно! — сказала господиня.— Я накажу відвести для вас найкращу кімнату і подавати вам найсмачніші страви!
	+
	+	«Це теж непогано,— подумав Венсан.— Хоч три дні матиму м'яку постіль та смачну їжу. А далі видно буде».
	+
	+	Надвечір подав йому слуга в кімнату обід. Ніколи в житті не їв Венсан таких смачних страв. Наївся досхочу, вийшов з-за столу і, подумавши, що один з трьох обідів уже з'їдено, вигукнув:
	+
	+	— От уже один і позаду!
	+
	+	Почув ці слова слуга, що стояв позад Венсана, зблід і кинувся до кухні, де на нього нетерпляче чекали двоє інших слуг: це вони, змовившись, украли перстень.
	+
	+	— Він справжній ясновидець! — розпачливо крикнув слуга, увірвавшися в кухню. — Побачив мене та й каже: «От один уже й позаду!» Більше я нізащо до нього не піду.
	+
	+	А наш Венсан гарно виспався на м'якій постелі і вранці в сад вийшов. Помилувався квітами, подивився на фонтан і повернувся в кімнату.
	+
	+	Того дня приніс йому обід другий слуга. Наївся, напився Венсан, устав з-за столу і мовив:
	+
	+	— От і другий позаду!
	+
	+	Переказав другий слуга його слова своїм поплічникам, і тепер вони вже не на жарт полякалися.
	+
	+	На третій день подавав Венсанові обід третій слуга. Коли обід було з'їдено, почув слуга, як каже ясновидець:
	+
	+	— От і третій позаду! З цим таки треба кінчати!
	+
	+	Сказав так і пішов спати. Однак заснути не міг, а все думав, як би рано-вранці непомітно з дому ушитися.
	+
	+	Тим часом зібралися на кухні всі троє слуг і почали раду радити.
	+
	+	— Краще нам признатися,— вирішили вони нарешті,— бо як не признаємось, завтра нас кинуть до в'язниці. Тож зробимо так: повернемо перстень ясновидцю, умовимо його, щоб він нас не виказував, а за це віддамо йому всі наші гроші.
	+
	+	Прийшли вони всі троє до Венсана і впали перед ним навколішки:
	+
	+	— Пане ясновидець, ви відгадали: це ми вкрали злощасний перстень. Ось він. Тільки не виказуйте нас, бо запроторять нас до в'язниці. Скажіть пані, що знайшли перстень у саду, а ми віддамо вам усі наші гроші.
	+
	+	Подивився Венсан суворо на злодіїв та й каже:
	+
	+	— Підлі злодюжки! Плаче за вами шибениця! Та хай уже так і буде, не викажу вас... І грошей ваших не візьму.
	+
	+	Згодом, подумавши, спитав:
	+
	+	— Скажіть, чи немає в пташнику гусака?
	+
	+	— Аякже, аякже! У нашому пташнику п'ятнадцять гусок і великий білий гусак.
	+
	+	— Добре. Треба зробити так, щоб він проковтнув цей перстень. Заліпили слуги перстень в шматочок солодкого тіста і підсунули білому гусакові. Схопив гусак дзьобом солодкий шматочок і миттю його проковтнув.
	+
	+	А вранці Венсан-Цвіркун зажадав побачитися з господинею.
	+
	+	— Пані,— поважно промовив він,— знайшов я винного: вашого персня проковтнув білий гусак. Звеліть його зарізати, і ви знайдете той перстень в гусаковому волі.
	+
	+	Господиня наказала куховарці зарізати білого гусака, і в його волі справді знайшовся перстень.
	+
	+	— Пане! — захоплено вигукнула господиня.— Ви таки великий ясновидець. Візьміть з моїх рук щедру винагороду!
	+
	+	І простягла Венсанові велику калитку, повну золотих монет.
	+
	+	Узяв Венсан гроші та й пішов додому. Купив він собі гарний дім, завів господарство й зажив щасливо та весело.
	+
	+	Минуло багато років, перш ніж стало відомо про Венсанову пригоду, та хай там як, а обійшла ця історія усю Францію. І тепер, коли поліцейський схопить злодюжку, або солдат візьме за петельки браконьєра, або ж хлопчик знайде товариша, що сховався від нього, всі — і поліцейський, і солдат, і хлопчик — завжди вигукують: «Піймався, цвіркун!»