Піп-ворожка (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: Перенаправлено на Піп-ворожка (Українська народна казка)

2014-04-24T00:14:45Z

Перенаправлено на Піп-ворожка (Українська народна казка)

Kos Street King в 09:40, 28 вересня 2009

2009-09-28T09:40:28Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:09:19Z

1 версія

Нова сторінка

Піп-ворожка

Жив собі у якомусь селі піп, та такий бідний, такий бідний! Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, чи кобилку,— і є чим годувать,— гляди, й подохне, або [[вовк]] поїсть. Ніяк не розживеться. І синів три було в нього, хлопці уже на зрості, давно б уже й учить оддать, так лихо,— ні за що. Байдикують собі дома при батьку; звісно, не косить, ні жать не підуть.— поповичі, стидно.

От і приходить раз до того попа староста церковний та й каже.

— Ви знаєте, батюшко, оце ви бідні зовсім, а я вам, коли хочете, нараю, як розбагатіти.

— Нарай, будь ласка!

— Ось ви що зробіть: у вас сини вже великі, нехай же вони підуть надвечір у поле та займуть чиїх-небудь коней та й заведуть у ліс; тогді, прийшовши додому, і скажуть вам, де тії коні. А я, як шукатиме хто коней, нараю йти до вас, а ви візьміть яку-небудь книжку, подивіться, буцімто ворожите, та й скажете, де коні. От і розбагатієте.

— Добре! — каже піп.

Отож він і став так робити: сини позаводять коней у ліс та й поприв'язують. От хазяїн шукає, шукає та почує, що піп уміє ворожить,— до попа. От він і скаже, де коні. То йому і грошей, і того, і сього. Почав багатіть.

Коли ж ото у якогось чи царя, чи князя, бог його знає, пропали золоті речі якісь чи гроші. До усіх знахарів кидались, до усіх ворожок,— не найдуть. От і дочувсь той цар, що піп такий є, що вгадує. Зараз попа й туди.

— Скажи,— кажуть,— де такі і такі вещі.

А піп аж труситься: звісно, не знає нічого.

— Я,— каже,— не можу вгадать, де вони є.

— А,— каже цар,— другим угадуєш, а мені не хочеш! Отже, тобі три дні строку, як угадаєш, награжу тебе, а не вгадаєш,— тут тобі й смерть.

Взяли того попа, заперли у якусь там кімнату і сторожу приставили.

А тії злодії, що покрали речі, як почули, що привезли попа-ворожку і що заперли його ворожить на три дні, то трохи й спужнулись. От один і каже первого дня увечері:

— Піду я, — каже, — подивлюсь, що той піп робить.

І пішов. Прийшов до оконця та й дивиться. Аж піп саме повечеряв та став богу молиться.

— Господи,— каже, зітхнувши,— уже один і пройшов.— Себто про те, що день уже один пройшов. Злодій відтіля.

— Біда, братці! Непевний,— каже,— піп, тільки що підійшов я до віконця, він і вгадав; уже один і прийшов.

От на другий день увечері ізнов той злодій каже:

— Піду ще під вікно до попа.

А другий і собі:

— І я ж піду.

І пішли. А піп знов богу молиться.

— Господи,— каже,— уже й другий пройшов.

Злодії відти; сумують, прийшовши додому: «Знає піп та й знає». На третій день увечері збираються тії два знов до попа під вікно. А третій і собі:

— І я піду.

Прийшли. А у попа уже й душі нема: звісно, три дні пройшли,— завтра смерть, аж плаче.

— Господи,— каже,— що мені робить! Уже всі три пройшли!

А злодії під вікном:

— Біда,— кажуть,— знає піп; бач, каже: «Усі три прийшли». Ходімо лучче до нього та будем просить, чи не помилує.

Уходять до попа та йому в ноги: «Так і так,— кажуть,— угадали ви, ми винуваті; милуйте й жалуйте,— уже тепер до віку й до суду не будем!» Піп той і себе не тямить од радощів, що так прийшлось, звісно,— треба було помирать. От і каже їм:

— Добре ж, на сей раз прощаю вам, не виявлю; тільки кажіть, де вещі тії, та щоб цілі вони всі були.

Злодії і сказали йому: там і там. От він до царя.

— Отам і там,— говорить,— вещі, а злодіїв не можна виворожить.

А царю бог з ними, із злодіями, аби речі! Послав, познаходили там, де піп сказав, передивились — усі. От цар дав велике награждєніє попу і одпустив додому.

Оце ж піп і розбагатів уже, годі б уже й ворожить; так од людей одбою нема, так і пливуть: поворожіть та й поворожіть. Звісно, пішла чутка, що цареві речі виворожив. А йому як і ворожить, коли не знає нічогісінько? Посилає він по церковного старосту.

— Оце я розживсь трохи, — каже. — Спасибі тобі! Та нарай ще, що тепер мені робить: лізуть та й лізуть люди, щоб ворожив, а я не вмію.

— А ви от як ізробіть, батюшко,— каже староста.— У вас хати ветхії, нічого не стоящі, от ви й стройте скорій собі новий дім, а як построїте, то й перебирайтесь скорій, а старий запаліть, та як буде горіть, то ви бігайте кругом нього та й кричіть: «Лихо моє, пропав мій хліб, згоріла тая книга, що я по їй ворожив!»

От він так і зробив: нові будинки поставив, вибравсь туди зовсім та ніччю старі й запалив. Збіглись люди на пожар, будинки горять, а піп бігає кругом та знай репетує:

— Пропав мій хліб тепер, згоріла моя книга, що я ворожив! То оце як прийдуть уже до нього люди, щоб виворожив що, то він і одказує:

— Що ж, люди добрі, не можу я тепер нічого, книга моя згоріла.

От його й покинули, не лізуть, а він розживсь, живе собі й гадки не має.

[[Категорія:Українські народні казки]]

← Попередня версія		Версія за 00:14, 24 квітня 2014
Рядок 1:		Рядок 1:
−	[[~~Категорія:українська народна казка]]~~	+	#redirect [[Піп-ворожка (Українська народна казка)]]
−
−
−	~~[[Категорія:Казки про вовка]]~~
−
−
−
−	~~[[Категорія:Казки про чоловіка]]~~
−
−
−
−	Піп-ворожка
−
−	Жив собі у якомусь селі піп, та такий бідний, такий бідний! Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, чи кобилку,— і є чим годувать,— гляди, й подохне, або [[вовк]] поїсть. Ніяк не розживеться. І синів три було в нього, хлопці уже на зрості, давно б уже й учить оддать, так лихо,— ні за що. Байдикують собі дома при батьку; звісно, не косить, ні жать не підуть.— поповичі, стидно.
−
−	~~От і приходить раз до того попа староста церковний та й каже.~~
−
−	~~— Ви знаєте, батюшко, оце ви бідні зовсім, а я вам, коли хочете, нараю, як розбагатіти.~~
−
−	~~— Нарай, будь ласка!~~
−
−	— Ось ви що зробіть: у вас сини вже великі, нехай же вони підуть надвечір у поле та займуть чиїх-небудь коней та й заведуть у ліс; тогді, прийшовши додому, і скажуть вам, де тії коні. А я, як шукатиме хто коней, нараю йти до вас, а ви візьміть яку-небудь книжку, подивіться, буцімто ворожите, та й скажете, де коні. От і розбагатієте.
−
−	~~— Добре! — каже піп.~~
−
−	Отож він і став так робити: сини позаводять коней у ліс та й поприв'язують. От хазяїн шукає, шукає та почує, що піп уміє ворожить,— до попа. От він і скаже, де коні. То йому і грошей, і того, і сього. Почав багатіть.
−
−	Коли ж ото у якогось чи царя, чи князя, бог його знає, пропали золоті речі якісь чи гроші. До усіх знахарів кидались, до усіх ворожок,— не найдуть. От і дочувсь той цар, що піп такий є, що вгадує. Зараз попа й туди.
−
−	~~— Скажи,— кажуть,— де такі і такі вещі.~~
−
−	~~А піп аж труситься: звісно, не знає нічого.~~
−
−	~~— Я,— каже,— не можу вгадать, де вони є.~~
−
−	— А,— каже цар,— другим угадуєш, а мені не хочеш! Отже, тобі три дні строку, як угадаєш, награжу тебе, а не вгадаєш,— тут тобі й смерть.
−
−	~~Взяли того попа, заперли у якусь там кімнату і сторожу приставили.~~
−
−	А тії злодії, що покрали речі, як почули, що привезли попа-ворожку і що заперли його ворожить на три дні, то трохи й спужнулись. От один і каже первого дня увечері:
−
−	~~— Піду я, — каже, — подивлюсь, що той піп робить.~~
−
−	~~І пішов. Прийшов до оконця та й дивиться. Аж піп саме повечеряв та став богу молиться.~~
−
−	~~— Господи,— каже, зітхнувши,— уже один і пройшов.— Себто про те, що день уже один пройшов. Злодій відтіля.~~
−
−	~~— Біда, братці! Непевний,— каже,— піп, тільки що підійшов я до віконця, він і вгадав; уже один і прийшов.~~
−
−	~~От на другий день увечері ізнов той злодій каже:~~
−
−	~~— Піду ще під вікно до попа.~~
−
−	~~А другий і собі:~~
−
−	~~— І я ж піду.~~
−
−	~~І пішли. А піп знов богу молиться.~~
−
−	~~— Господи,— каже,— уже й другий пройшов.~~
−
−	Злодії відти; сумують, прийшовши додому: «Знає піп та й знає». На третій день увечері збираються тії два знов до попа під вікно. А третій і собі:
−
−	~~— І я піду.~~
−
−	~~Прийшли. А у попа уже й душі нема: звісно, три дні пройшли,— завтра смерть, аж плаче.~~
−
−	~~— Господи,— каже,— що мені робить! Уже всі три пройшли!~~
−
−	~~А злодії під вікном:~~
−
−	~~— Біда,— кажуть,— знає піп; бач, каже: «Усі три прийшли». Ходімо лучче до нього та будем просить, чи не помилує.~~
−
−	Уходять до попа та йому в ноги: «Так і так,— кажуть,— угадали ви, ми винуваті; милуйте й жалуйте,— уже тепер до віку й до суду не будем!» Піп той і себе не тямить од радощів, що так прийшлось, звісно,— треба було помирать. От і каже їм:
−
−	~~— Добре ж, на сей раз прощаю вам, не виявлю; тільки кажіть, де вещі тії, та щоб цілі вони всі були.~~
−
−	~~Злодії і сказали йому: там і там. От він до царя.~~
−
−	~~— Отам і там,— говорить,— вещі, а злодіїв не можна виворожить.~~
−
−	А царю бог з ними, із злодіями, аби речі! Послав, познаходили там, де піп сказав, передивились — усі. От цар дав велике награждєніє попу і одпустив додому.
−
−	Оце ж піп і розбагатів уже, годі б уже й ворожить; так од людей одбою нема, так і пливуть: поворожіть та й поворожіть. Звісно, пішла чутка, що цареві речі виворожив. А йому як і ворожить, коли не знає нічогісінько? Посилає він по церковного старосту.
−
−	— Оце я розживсь трохи, — каже. — Спасибі тобі! Та нарай ще, що тепер мені робить: лізуть та й лізуть люди, щоб ворожив, а я не вмію.
−
−	— А ви от як ізробіть, батюшко,— каже староста.— У вас хати ветхії, нічого не стоящі, от ви й стройте скорій собі новий дім, а як построїте, то й перебирайтесь скорій, а старий запаліть, та як буде горіть, то ви бігайте кругом нього та й кричіть: «Лихо моє, пропав мій хліб, згоріла тая книга, що я по їй ворожив!»
−
−	От він так і зробив: нові будинки поставив, вибравсь туди зовсім та ніччю старі й запалив. Збіглись люди на пожар, будинки горять, а піп бігає кругом та знай репетує:
−
−	— Пропав мій хліб тепер, згоріла моя книга, що я ворожив! То оце як прийдуть уже до нього люди, щоб виворожив що, то він і одказує:
−
−	~~— Що ж, люди добрі, не можу я тепер нічого, книга моя згоріла.~~
−
−	~~От його й покинули, не лізуть, а він розживсь, живе собі й гадки не має.~~

← Попередня версія		Версія за 09:40, 28 вересня 2009
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	[[Категорія:українська народна казка]]
		+
		+
		+	[[Категорія:Казки про вовка]]
		+
		+
		+
		+	[[Категорія:Казки про чоловіка]]
		+
		+
		+
	Піп-ворожка		Піп-ворожка

Рядок 84:		Рядок 95:

	От його й покинули, не лізуть, а він розживсь, живе собі й гадки не має.		От його й покинули, не лізуть, а він розживсь, живе собі й гадки не має.
−
−
−	~~[[Категорія:Українські народні казки]]~~