Bogdan в 16:16, 25 вересня 2013

2013-09-25T16:16:58Z

Показати зміни

Bogdan в 16:15, 25 вересня 2013

2013-09-25T16:15:55Z

Bogdan: перейменував «Розумні сини» на «Розумні сини (індійська народна казка)»

2013-09-25T15:45:25Z

перейменував «Розумні сини» на «Розумні сини (індійська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Індійські народні казки українською мовою}} {{Казки з книги Індійські народні казки (Ве...

2013-09-25T15:41:52Z

Створена сторінка: {{Індійські народні казки українською мовою}} {{Казки з книги Індійські народні казки (Ве...

Нова сторінка

← Попередня версія	Версія за 16:15, 25 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Пішла якось одинока бабуся до гончара й купила чотири горщики. Вдома поставила їх рядочком на полиці, а сама взяла борошно й заходилася пекти коржі.
	+
	+	Бабуся була зовсім старенька, недужа й ходила згорбившись. Руки її вже не слухалися. Місить вона тісто, думає про свою гірку долю та все зітхає.
	+
	+	— Ох, якби я мала синочка,— мовила нарешті старенька,— то було б кому жати пшеницю.
	+
	+	А горщики ніби зрозуміли її слова, враз загойдалися на полиці та стук-стук один об один, стук-стук — наче розмовляють. А бабуся місить тісто та все зітхає. Тоді один горщик загойдався дужче, й старенька раптом почула:
	+
	+	— Матусю, я піду жати пшеницю!
	+
	+	Подивилася старенька в один бік, подивилася в другий — нікого немає. А голос знову промовляє:
	+
	+	— Матусю, дозволь жати пшеницю мені!
	+
	+	— Хто тут? Хто це балакає?
	+
	+	А горщик скок із полиці — і до бабусі:
	+
	+	— Це я, матусю, я!
	+
	+	Старенька подивилася на горщик, усміхнулась та й каже:
	+
	+	— От малий бешкетник! Як же ти жатимеш пшеницю?
	+
	+	— А ось побачиш! Дозволь, матусю, я швиденько впораюся!
	+
	+	І горщик, підскакуючи, викотився з хати.
	+
	+	Підкотившись до двору сільського старости, горщик гукнув:
	+
	+	— Агов, старосто! Найми жати пшеницю!
	+
	+	Староста примружив очі й засміявся:
	+
	+	— Жати пшеницю? Та тебе від землі не видно!
	+
	+	— А ти все ж таки найми! — не відступався горщик.
	+
	+	— Куди тобі! Котися своєю дорогою!
	+
	+	— А я кажу — найми! Де те поле з пшеницею?
	+
	+	Староста знов сміється:
	+
	+	— Ти диви — хоч і малий, а завзятий! Ну гаразд. У мене півсотні бігхів пшениці. Йди в поле й берися до роботи. Покажи, на що здатен,
	+
	+	Горщик покотився в поле, а за якусь хвилину прикотився назад.
	+
	+	Дивиться староста — пшениця вся вижата і в снопи зв'язана, а снопи складені на току.
	+
	+	Староста вражено вигукнув:
	+
	+	— Оце так! Я думав, роботи стане кільком наймитам на тиждень! А тут не встиг оком змигнути — пшениця вже на току!
	+
	+	Почухав він потилицю та й каже до горщика:
	+
	+	— А ходи-но, друже, сюди. Треба ж якось розрахуватися з тобою за роботу.
	+
	+	Горщик крутнувся на місці й мовить:
	+
	+	— Я не кваплюся. Обмолотиш пшеницю, тоді й розрахуєшся. Даси мені горщик зерна.
	+
	+	Скупий староста дуже зрадів, що платити доведеться так мало. Майже задурно вижав горщик поле! Хіба ж то плата — горщик пшениці за таку роботу!
	+
	+	Проте не був би він староста, якби не заходився торгуватися.
	+
	+	— Як?! Аж горщик пшениці за те, що вижав одне-однісіньке поле? Та гаразд уже, хай буде по-твоєму. Приходь після обмолоту, дам тобі горщик пшениці.
	+
	+	Горщик покотився додому.
	+
	+	Обмолотив староста пшеницю, провіяв і в комору зсипав. Чекає, коли горщик прийде по зерно. А той не загаявся — вже й котиться. Прикотився та й каже:
	+
	+	— Старосто, старосто, сип у мене пшеницю!
	+
	+	Заходився староста насипати у горщик пшеницю. Сипле, сипле, а по вінця ніяк не насипле. Підсипав іще, дивиться,— а зерна знов тільки на денці. Взяв староста більший совок і став швидше черпати пшеницю з комори. Минає година, друга, у старости вже й чуб упрів, а горщик усе одно майже порожній.
	+
	+	Довелося старості вишкребти всю пшеницю із засіків, поки він насипав горщика по вінця.
	+
	+	Засапався староста, упрів. Від жадібності й злості обличчя в нього аж перекривилося. Такий невеличкий горщик, а вся пшениця в нього влізла!
	+
	+	«Щось, видно, тут не чисто»,— подумав староста. Жаль йому розлучатися з своєю пшеничкою, ой жаль! Але він мовчав, рота не розтуляв. Та й що тут казати? Адже сам обіцяв заплатити горщик зерна.
	+
	+	Тим часом повз старостин двір проїздив селянин. Горщик гукнув до нього:
	+
	+	— Гей, земляче, підвези-но мене додому! А то важко стало мені котитися. Я заплачу тобі пшеницею.
	+
	+	Селянин підсадив горщика на віз та й поїхав. А коли приїхав до хати старенької, горщик закричав:
	+
	+	— Матусю, відчиняй! Я привіз пшеницю!
	+
	+	Відчинила старенька двері: перед нею стоїть горщик, з горою насипаний пшеницею. Не встигла вона розтулити рота, коли бачить: в усіх глечиках, у горщиках, у комірчині й навіть у дворі — скрізь повно-повнісінько пшениці.
	+
	+	Заходилася бабуся обід варити. Та от біда—ненароком обпекла собі руку. Побачив це горщик та й каже:
	+
	+	— Годі тобі, матусю, самій хазяйнувати. Пора й відпочити. Ось піду я шукати собі наречену. Одружуся, і невістка помагатиме тобі.
	+
	+	Вирушив горщик шукати собі наречену. Котиться по дорозі, підскакує. Коли бачить — сидять край дороги люди, відпочивають. «Мабуть, з весілля повертаються»,— подумав горщик.
	+
	+	Тут наречений відійшов убік і став чогось шукати. Горщик підкотився ближче й наповнився по вінця холодною чистою водою. Побачив горщика наречений — і враз до нього. Та тільки-но хлопець схопив його, горщик прилип йому до рук. Хоч як намагався наречений відірвати горщика — все було марно.
	+
	+	— Дай, що попрошу, тоді й відпущу!— каже горщик.— Дай, що попрошу, тоді й відпущу!
	+
	+	Наречений, злякавшись, був ладен на все.
	+
	+	— Чого тобі треба? Кажи!
	+
	+	— Віддай наречену!
	+
	+	Наречений злякався ще дужче.
	+
	+	— Гаразд,— каже,— бери наречену, тільки мене відпусти.
	+
	+	Забрав горщик наречену й покотився додому. Підкотився до свого двору й гукає:
	+
	+	— Матусю, відчиняй! Твій горщик наречену привів!
	+
	+	Вийшла старенька з хати, дивиться — справді, стоїть горщик, а біля нього дівчина. Запросила її бабуся в дім. Т стали вони жити в щасті, мирі та злагоді.
	+
	+	Якось горщик каже:
	+
	+	— Стара ти вже стала, матусю. Важко тобі сухий хліб їсти. Треба буйволицю придбати, щоб вона тобі молоко давала.
	+
	+	І горщик покотився до двору старости. Вибрав добру буйволицю й прилип до її вим'я. Буйволиця хвицає, крутить головою, та звільнитися від горщика ніяк не може. Зірвалася вона з налигача й кинулася бігти. Бігла, бігла, аж нарешті спинилася якраз перед горщиковим двором. А горщик і гукає:
	+
	+	— Матусю, відчиняй! Я тобі буйволицю привів! Загнали вони буйволицю в двір та й прив'язали.
	+
	+	Стали вони жити всі разом у щасті, мирі та злагоді. Буйволиця давала молоко, невістка порала хату й двір, а старенька не знала клопоту. Горщик дбав про те, щоб у них всього було вдосталь. Бабуся не могла ним нахвалитися, і їй здавалось, що по хаті бігає її власний синочок. Невістка часом аж сміялася, дивлячись, яка щаслива бабуся.
	+
	+	А горщик тільки вдень був горщиком; уночі він обертався на гарного молодика. Адже він був зачарований.
	+
	+	Три інші горщики дивилися на всіх з полиці й постукували один об один, ніби раділи їхньому щастю. А коли до хати залітав вітерець, із горщика долинали звуки, схожі на дитячий лепет.

← Попередня версія	Версія за 15:45, 25 вересня 2013
(Немає відмінностей)

Розумні сини (індійська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan в 16:16, 25 вересня 2013

Bogdan в 16:15, 25 вересня 2013

Bogdan: перейменував «Розумні сини» на «Розумні сини (індійська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Індійські народні казки українською мовою}} {{Казки з книги Індійські народні казки (Ве...