Сандалії-скороходи (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:38, 8 січня 2014

2014-01-08T04:38:50Z

Bogdan в 15:37, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:37:16Z

Bogdan: перейменував «Сандалії-скороходи» на «Сандалії-скороходи (японська народна казка)»

2013-09-24T15:30:22Z

перейменував «Сандалії-скороходи» на «Сандалії-скороходи (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

2013-09-24T15:26:19Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Давно це було.
-Жила собі жінка з трьома синами. Чоловік її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.
+Жила собі [[жінка]] з трьома синами. [[Чоловік]] її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.
 «Нема ради, доведеться дітей позбутися»,— вирішила вона й повела їх у ліс.
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 —    Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і поверну ся,— сказала вона й пішла з лісу.
-Настав уже вечір, а мати все не поверталася.
+Настав уже вечір, а [[мати]] все не поверталася.
-—    Я хочу додому! — заплакав старший брат.
+—    Я хочу додому! — заплакав старший [[брат]].
 —    І я хочу додому! — крізь сльози сказав середущий. Тільки найменший не зронив і сльози.
@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 Він видряпався  на  дерево,  дивиться — вдалині  щось   світиться.
-—    Он там чиясь оселя! — вигукнув хлопець.
+—    Он там чиясь оселя! — вигукнув [[хлопець]].
 Він зліз із дерева, взяв старшого і середущого за руки й повів темною дорогою.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 Невдовзі  хлопці   побачили  хатину,   а  в  ній  біля   вогнища —бабусю.
-—    Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? — запитав найменший брат.
+—    Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? — запитав найменший [[брат]].
 Бабуся злякано стрепенулася.
@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 —    Що ви! Тут живе чудовисько оні. Воно скоро повернеться, швид ше тікайте!
-Брати, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?
+[[Брат]]и, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?
 —    Бабусю, не виганяйте нас! Бо куди ж ми підемо в таку темінь? — ще раз попросив найменший брат.
@@ Рядок 57: / Рядок 57: @@
 —    Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і, мабуть, зараз далеко звідси, тож тікайте куди очі дивляться.
-Брати подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.
+[[Брат]]и подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.
 Раптом чують — щось гуркотить, наче грім.
@@ Рядок 65: / Рядок 65: @@
 Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук. Дивляться — розкинувши лапи,  на узбіччі спить чудовисько оні.
-—    Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середущий брати.
+—    Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середущий [[брат]]и.
 —    Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього,— порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.
-Найменший брат помітив, що  чудовисько взуте в  сандалії-скороходи.
+Найменший [[брат]] помітив, що  чудовисько взуте в  сандалії-скороходи.
 «Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти»,— подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.
@@ Рядок 77: / Рядок 77: @@
 Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба.,.»
-Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.
+Менший [[брат]] схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.
 —    Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив середущого йому на спину, сам виліз на самий верх і скомандував: — Сандалії-скороходи, несіть!
@@ Рядок 93: / Рядок 93: @@
 Бабусі відлягло від серця.
-Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.
+Три [[брат]]и пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.
 Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»
@@ Рядок 101: / Рядок 101: @@
 Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 15:37, 24 вересня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Давно це було.

		+	Жила собі жінка з трьома синами. Чоловік її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.
		+
		+	«Нема ради, доведеться дітей позбутися»,— вирішила вона й повела їх у ліс.
		+
		+	— Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і поверну ся,— сказала вона й пішла з лісу.
		+
		+	Настав уже вечір, а мати все не поверталася.
		+
		+	— Я хочу додому! — заплакав старший брат.
		+
		+	— І я хочу додому! — крізь сльози сказав середущий. Тільки найменший не зронив і сльози.
		+
		+	— Плач не поможе! — мовив він.— Краще подумаймо, де б нам пере ночувати.
		+
		+	Він видряпався на дерево, дивиться — вдалині щось світиться.
		+
		+	— Он там чиясь оселя! — вигукнув хлопець.
		+
		+	Він зліз із дерева, взяв старшого і середущого за руки й повів темною дорогою.
		+
		+	Невдовзі хлопці побачили хатину, а в ній біля вогнища —бабусю.
		+
		+	— Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? — запитав найменший брат.
		+
		+	Бабуся злякано стрепенулася.
		+
		+	— Що ви! Тут живе чудовисько оні. Воно скоро повернеться, швид ше тікайте!
		+
		+	Брати, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?
		+
		+	— Бабусю, не виганяйте нас! Бо куди ж ми підемо в таку темінь? — ще раз попросив найменший брат.
		+
		+	— Не можна вам тут лишатися! Чудовисько вас поїсть! — тільки і встигла сказати бабуся, бо в цю мить знадвору долинув тупіт.
		+
		+	— Ой лишенько! Що мені з вами робити? Мерщій сюди!
		+
		+	Стара заховала дітей під підлогою, а ляду прикрила циновкою. За хвилину в хижку зайшло чудовисько оні.
		+
		+	— Людським духом пахне! —сказало воно, потягши носом повітря.— Бабо, що за люди в нашій хаті?
		+
		+	І чудовисько занишпорило по кутках.
		+
		+	Розгублена бабуся відповіла:
		+
		+	— Оце недавно приходили троє хлопців проситися на ніч, але злякались тебе і повтікали. Мабуть, це їхній дух тут лишився.
		+
		+	Чудовисько аж підскочило — так зраділо.
		+
		+	— Куди вони побігли? Я їх швидко спіймаю і поїм! Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і вибігло з хати. Воно мчало стрілою, але хлопців ніде не знаходило.
		+
		+	«Невже я випередило їх? Почекаю — може, незабаром підійдуть»,— вирішило чудовисько й сіло на узбіччі. Від швидкого бігу воно, певно, втомилося, бо відразу заснуло.
		+
		+	Тим часом бабуся випустила хлопців із сховку й сказала:
		+
		+	— Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і, мабуть, зараз далеко звідси, тож тікайте куди очі дивляться.
		+
		+	Брати подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.
		+
		+	Раптом чують — щось гуркотить, наче грім.
		+
		+	Хлопці зупинилися.
		+
		+	Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук. Дивляться — розкинувши лапи, на узбіччі спить чудовисько оні.
		+
		+	— Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середущий брати.
		+
		+	— Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього,— порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.
		+
		+	Найменший брат помітив, що чудовисько взуте в сандалії-скороходи.
		+
		+	«Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти»,— подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.
		+
		+	Стягнув одну — чудовисько дриґнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба...» — і знову захропло.
		+
		+	Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба.,.»
		+
		+	Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.
		+
		+	— Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив середущого йому на спину, сам виліз на самий верх і скомандував: — Сандалії-скороходи, несіть!
		+
		+	І сталося диво — троє хлопців полетіли мов куля. Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.
		+
		+	— Ой, мої сандалії вкрали! — закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів. Та хіба могло воно змагатися із сандаліями-скороходами? Тож довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.
		+
		+	Бабуся, стурбована долею братів, запитала:
		+
		+	— Ну що, впіймав дітей?
		+
		+	— Та де там! Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи,— скрушно відповіло чудовисько.
		+
		+	Бабусі відлягло від серця.
		+
		+	Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.
		+
		+	Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»
		+
		+	Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.
		+
		+	Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.

	{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}

	{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}		{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}