Скарб (китайська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 15:16, 6 січня 2014

2014-01-06T15:16:27Z

Bogdan в 14:19, 31 серпня 2013

2013-08-31T14:19:55Z

Bogdan: перейменував «Скарб» на «Скарб (китайська народна казка)»

2013-08-29T18:41:57Z

перейменував «Скарб» на «Скарб (китайська народна казка)»

Bogdan в 17:57, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:57:00Z

Bogdan в 17:26, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:26:00Z

Bogdan: Створена сторінка: Я. кось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранк...

2013-08-26T15:40:04Z

Створена сторінка: Я. кось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранк...

Нова сторінка

Я. кось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
— Чого ти припхався? Я ж вигнав тебе! — визвірився поміщик на най¬мита.— Геть звідси! Щоб я й ноги твоєї не бачив!
— Пане! Коли ви вчора вигнали мене, я прийшов додому, пожурився тро¬хи та й заснув. А вранці прокинувся та й згадав, що мені треба неодмінно щось вам сказати. Як тільки згадав, що саме, одразу ж бігом сюди, щоб зро¬бити вам приємність.
Почувши, що наймит хоче сказати щось приємне, поміщик полагіднішав і промовив:
— То кажи, чим ти хотів порадувати мене?
— Учора я копав у вашому саду землю,— почав селянин,— і раптом моя лопата натрапила на щось тверде. Я думав, що то камінь. А то був не камінь, а великий казан. Зверху на кришці було викарбуване ваше ім’я. Я підняв кришку, а там повно срібла!
Поміщик розхвилювався, скоса подивився на наймита й подумав: «А чи не набрав він собі срібла звідти?» Проте спитати прямо не наважився, а, навпа¬ки, прикинувшись добрягою, сказав:
— Хоч скарб знайдено в моєму саду, але знайшов його ти, то й міг би взя¬ти частину собі.
— Ні, пане,—відповів наймит.— Там було викарбуване тільки ваше ім’я, як же б я посмів взяти хоч частину того срібла?
Поміщик зрадів, що увесь скарб дістанеться йому одному. Тож покликав наймита до кімнати, заходився виставляти на стіл вино та закуски і навіть сам сів до столу. Поки наймит пив та заїдав, у поміщика виникла думка: «Не може бути, щоб він не взяв дещицю срібла собі!»
— Невже ти міг спокійно дивитися на величезний казан зі сріблом? Скажи мені чесно.
Наймит зітхнув і тихо мовив:
— Є таке прислів’я: хіба можна залізти у воду і не намочитись? Щиро признаюсь: узяв собі один невеличкий зливок.
Поміщика кинуло в жар, лютим поглядом він зміряв наймита, та вчасно отямився. «Зараз не слід з ним сваритись, адже там, певно, ще немало срібла залишилось. Якщо я ображу його, він не покаже, де лежить той скарб,» — подумав він. Силувано всміхнувшись, поміщик і далі пригощав наймита. А той нив і їв з великим задоволенням.
Поміщик помовчав деякий час, а потім знову питає:
— Невже тільки один зливочок узяв? Мабуть, більше? Признайся чесно, я не сваритиму тебе.
Наймит уже добряче напився й наївся, тому підвівся із-за столу, випрос¬тався й сказав поміщикові:
— Я знав, що це срібло ваше, але на якусь мить жадоба охопила мене, і мої руки мимоволі потяглися до казана. Тільки хотів зачерпнути повну жме¬ню, як раптом хтось штовхнув мене в бік. Від страху я й прокинувся. І так мені шкода стало, що не набрав якомога більше срібла. А винна в цьому моя дружина — це вона мене розбудила.
Поміщик вилупив очі, а тоді, задихаючись від люті, тихо просичав:
— Так це тільки сон...
— Авжеж,— спокійно відповів наймит, відступаючи до порога.— А ви думали, що правда?

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Якось розгнівався [[поміщик]] на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
+Якось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
 —	Чого ти припхався? Я ж вигнав тебе! — визвірився поміщик на наймита.— Геть звідси! Щоб я й ноги твоєї не бачив!
@@ Рядок 9: / Рядок 9: @@
 —	То кажи, чим ти хотів порадувати мене?
-—	Учора я копав у вашому саду землю,— почав селянин,— і раптом моя лопата натрапила на щось тверде. Я думав, що то камінь. А то був не камінь, а великий казан. Зверху на кришці було викарбуване ваше ім’я. Я підняв кришку, а там повно срібла!
+—	Учора я копав у вашому саду землю,— почав [[селянин]],— і раптом моя лопата натрапила на щось тверде. Я думав, що то камінь. А то був не камінь, а великий казан. Зверху на кришці було викарбуване ваше ім’я. Я підняв кришку, а там повно срібла!
 Поміщик розхвилювався, скоса подивився на наймита й подумав: «А чи не набрав він собі срібла звідти?» Проте спитати прямо не наважився, а, навпаки, прикинувшись добрягою, сказав:
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 {{Китайські народні казки українською мовою}}
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}
-{{Казка про царя}}
+{{Казка про бідняка}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Якось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
+Якось розгнівався [[поміщик]] на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
 —	Чого ти припхався? Я ж вигнав тебе! — визвірився поміщик на наймита.— Геть звідси! Щоб я й ноги твоєї не бачив!
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 {{Китайські народні казки українською мовою}}
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

← Попередня версія		Версія за 17:57, 29 серпня 2013
Рядок 40:		Рядок 40:

	— Авжеж,— спокійно відповів наймит, відступаючи до порога.— А ви думали, що правда?		— Авжеж,— спокійно відповів наймит, відступаючи до порога.— А ви думали, що правда?
		+
		+
		+
		+	{{Китайські народні казки українською мовою}}
		+	{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Я. кось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
+Якось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
-—	Чого ти припхався? Я ж вигнав тебе! — визвірився поміщик на най¬мита.— Геть звідси! Щоб я й ноги твоєї не бачив!
-—	Пане! Коли ви вчора вигнали мене, я прийшов додому, пожурився тро¬хи та й заснув. А вранці прокинувся та й згадав, що мені треба неодмінно щось вам сказати. Як тільки згадав, що саме, одразу ж бігом сюди, щоб зро¬бити вам приємність.
+—	Чого ти припхався? Я ж вигнав тебе! — визвірився поміщик на наймита.— Геть звідси! Щоб я й ноги твоєї не бачив!
 Почувши, що наймит хоче сказати щось приємне, поміщик полагіднішав і промовив:
 —	То кажи, чим ти хотів порадувати мене?
 —	Учора я копав у вашому саду землю,— почав селянин,— і раптом моя лопата натрапила на щось тверде. Я думав, що то камінь. А то був не камінь, а великий казан. Зверху на кришці було викарбуване ваше ім’я. Я підняв кришку, а там повно срібла!
-Поміщик розхвилювався, скоса подивився на наймита й подумав: «А чи не набрав він собі срібла звідти?» Проте спитати прямо не наважився, а, навпа¬ки, прикинувшись добрягою, сказав:
-—	Хоч скарб знайдено в моєму саду, але знайшов його ти, то й міг би взя¬ти частину собі.
+Поміщик розхвилювався, скоса подивився на наймита й подумав: «А чи не набрав він собі срібла звідти?» Проте спитати прямо не наважився, а, навпаки, прикинувшись добрягою, сказав:
 —	Ні, пане,—відповів наймит.— Там було викарбуване тільки ваше ім’я, як же б я посмів взяти хоч частину того срібла?
 Поміщик зрадів, що увесь скарб дістанеться йому одному. Тож покликав наймита до кімнати, заходився виставляти на стіл вино та закуски і навіть сам сів до столу. Поки наймит пив та заїдав, у поміщика виникла думка: «Не може бути, щоб він не взяв дещицю срібла собі!»
 —	Невже ти міг спокійно дивитися на величезний казан зі сріблом? Скажи мені чесно.
 Наймит зітхнув і тихо мовив:
 —	Є таке прислів’я: хіба можна залізти у воду і не намочитись? Щиро признаюсь: узяв собі один невеличкий зливок.
 Поміщика кинуло в жар, лютим поглядом він зміряв наймита, та вчасно отямився. «Зараз не слід з ним сваритись, адже там, певно, ще немало срібла залишилось. Якщо я ображу його, він не покаже, де лежить той скарб,» — подумав він. Силувано всміхнувшись, поміщик і далі пригощав наймита. А той нив і їв з великим задоволенням.
 Поміщик помовчав деякий час, а потім знову питає:
 —	Невже тільки один зливочок узяв? Мабуть, більше? Признайся чесно, я не сваритиму тебе.
-Наймит уже добряче напився й наївся, тому підвівся із-за столу, випрос¬тався й сказав поміщикові:
-—	Я знав, що це срібло ваше, але на якусь мить жадоба охопила мене, і мої руки мимоволі потяглися до казана. Тільки хотів зачерпнути повну жме¬ню, як раптом хтось штовхнув мене в бік. Від страху я й прокинувся. І так мені шкода стало, що не набрав якомога більше срібла. А винна в цьому моя дружина — це вона мене розбудила.
+Наймит уже добряче напився й наївся, тому підвівся із-за столу, випростався й сказав поміщикові:
 Поміщик вилупив очі, а тоді, задихаючись від люті, тихо просичав:
 —	Так це тільки сон...
 —	Авжеж,— спокійно відповів наймит, відступаючи до порога.— А ви думали, що правда?