Сліпий кінь (українська народна казка) - Історія редагувань

Snak в 16:54, 30 серпня 2013

2013-08-30T16:54:56Z

Kos Street King в 10:01, 28 вересня 2009

2009-09-28T10:01:03Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:09:32Z

1 версія

Нова сторінка

Сліпий кінь
Жив єден ґазда. У нього був красний кінь. Вірно 'му він служив.

Раз на ґазду в лісі напали розбійники, як вертав уночі із міста. Убили би 'го, якби не вірний кінь. Почав він бігти і втік од розбійників. Дуже цьому радувався ґазда. І казав, що ніколи свого коня не забуде, що до самої смерті буде 'го у себе держати.

Але то сказати — єдно діло, а зробити — друге. Забув і ґазда свою обіцянку. І як захворав кінь, він прогнав його, а ворота запер перед ним. А кінь той був осліп та й не знав, що його прогнали, бо не видів. Він чекав, що ґазда одкриє ворота і пустить 'го. Але коли зрозумів, що 'го прогнали, пішов од воріт, думав, що знайде собі хоть яку стеблину соломи. Але була зима, і нич не було на вулицях.

Дійшов кінь до стовпа із дзвоником. Голодний кінь занюхав шнурок і почав жувати 'го. А в тім селі був такий звичай, що коли кому треба було допомогти, то він у дзвін дзвонив. От коли кінь гриз мотуззя, то дзвін задзвонив. Прибігли люди і увиділи 'го. Прийшов і той ґазда, чий був кінь. І так йому страшно стало, коли увидів, що 'го кінь просить помочі. Жаль 'му стало коня. Взяв він 'го і вже більше не гнав з дому, а доглядав до смерті. А коло того стовпа на камені вирізали образ, як кінь у дзвоник дзвонить, щоби всі люди знали, що треба жаліти не тільки людей, а й тварин, бути милостивим до всіх.

[[Категорія:Українські народні казки]]

← Попередня версія		Версія за 16:54, 30 серпня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
−	~~[[Категорія:українська народна казка]]~~

		+	Жив єден ґазда. У нього був красний кінь. Вірно йому він служив.

		+	Раз на ґазду в лісі напали розбійники, як вертав уночі із міста. Убили би його, якби не вірний кінь. Почав він бігти і втік од розбійників. Дуже цьому радувався [[ґазда]]. І казав, що ніколи свого коня не забуде, що до самої смерті буде 'го у себе держати.

−	[[~~Категорія:Казки про коня~~]]	+	Але то сказати — єдно діло, а зробити — друге. Забув і [[ґазда]] свою обіцянку. І як захворав кінь, він прогнав його, а ворота запер перед ним. А кінь той був осліп та й не знав, що його прогнали, бо не видів. Він чекав, що ґазда одкриє ворота і пустить 'го. Але коли зрозумів, що 'го прогнали, пішов од воріт, думав, що знайде собі хоть яку стеблину соломи. Але була зима, і нич не було на вулицях.

		+	Дійшов [[кінь]] до стовпа із дзвоником. Голодний [[кінь]] занюхав шнурок і почав жувати його. А в тім селі був такий звичай, що коли кому треба було допомогти, то він у дзвін дзвонив. От коли кінь гриз мотуззя, то дзвін задзвонив. Прибігли люди і увиділи його. Прийшов і той [[ґазда]], чий був кінь. І так йому страшно стало, коли увидів, що 'го кінь просить помочі. Жаль йому стало коня. Взяв він його і вже більше не гнав з дому, а доглядав до смерті. А коло того стовпа на камені вирізали образ, як [[кінь]] у дзвоник дзвонить, щоби всі люди знали, що треба жаліти не тільки людей, а й [[Казки про тварин\|тварин]], бути милостивим до всіх.


		+	[[Категорія:українська народна казка]]

−	~~Сліпий кінь~~
−	~~Жив єден ґазда. У нього був красний кінь. Вірно 'му він служив.~~
−
−	Раз на ґазду в лісі напали розбійники, як вертав уночі із міста. Убили би 'го, якби не вірний кінь. Почав він бігти і втік од розбійників. Дуже цьому радувався ґазда. І казав, що ніколи свого коня не забуде, що до самої смерті буде 'го у себе держати.
−
−	Але то сказати — єдно діло, а зробити — друге. Забув і ґазда свою обіцянку. І як захворав кінь, він прогнав його, а ворота запер перед ним. А кінь той був осліп та й не знав, що його прогнали, бо не видів. Він чекав, що ґазда одкриє ворота і пустить 'го. Але коли зрозумів, що 'го прогнали, пішов од воріт, думав, що знайде собі хоть яку стеблину соломи. Але була зима, і нич не було на вулицях.

−	Дійшов кінь до стовпа із дзвоником. Голодний кінь занюхав шнурок і почав жувати 'го. А в тім селі був такий звичай, що коли кому треба було допомогти, то він у дзвін дзвонив. От коли кінь гриз мотуззя, то дзвін задзвонив. Прибігли люди і увиділи 'го. Прийшов і той ґазда, чий був кінь. І так йому страшно стало, коли увидів, що 'го кінь просить помочі. Жаль 'му стало коня. Взяв він 'го і вже більше не гнав з дому, а доглядав до смерті. А коло того стовпа на камені вирізали образ, як кінь у дзвоник дзвонить, щоби всі люди знали, що треба жаліти не тільки людей, а й тварин, бути милостивим до всіх.	+	{{Казки про тварин}}
		+	{{Казка про коня}}
		+	{{Казка про чоловіка}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Сліпий кінь
@@ Рядок 7: / Рядок 15: @@
 Але то сказати — єдно діло, а зробити — друге. Забув і ґазда свою обіцянку. І як захворав кінь, він прогнав його, а ворота запер перед ним. А кінь той був осліп та й не знав, що його прогнали, бо не видів. Він чекав, що ґазда одкриє ворота і пустить 'го. Але коли зрозумів, що 'го прогнали, пішов од воріт, думав, що знайде собі хоть яку стеблину соломи. Але була зима, і нич не було на вулицях.
 Дійшов кінь до стовпа із дзвоником. Голодний кінь занюхав шнурок і почав жувати 'го. А в тім селі був такий звичай, що коли кому треба було допомогти, то він у дзвін дзвонив. От коли кінь гриз мотуззя, то дзвін задзвонив. Прибігли люди і увиділи 'го. Прийшов і той ґазда, чий був кінь. І так йому страшно стало, коли увидів, що 'го кінь просить помочі. Жаль 'му стало коня. Взяв він 'го і вже більше не гнав з дому, а доглядав до смерті. А коло того стовпа на камені вирізали образ, як кінь у дзвоник дзвонить, щоби всі люди знали, що треба жаліти не тільки людей, а й тварин, бути милостивим до всіх.