Старі ворони (кубинська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 15:48, 16 березня 2014

2014-03-16T15:48:42Z

Bogdana в 15:48, 16 березня 2014

2014-03-16T15:48:25Z

Bogdan: перейменував «Старі ворони» на «Старі ворони (кубинська народна казка)»

2013-12-13T14:34:30Z

перейменував «Старі ворони» на «Старі ворони (кубинська народна казка)»

Bogdan в 16:35, 29 листопада 2013

2013-11-29T16:35:57Z

Bogdan в 16:35, 29 листопада 2013

2013-11-29T16:35:39Z

Bogdan в 16:34, 29 листопада 2013

2013-11-29T16:34:55Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...

2013-11-29T15:49:50Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...

Нова сторінка

@@ Рядок 63: / Рядок 63: @@
 —	Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі!
-{{Казки про природу}}
+{{Казка про природу}}
 {{Казки про тварин}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жила собі вороняча пара — чоловік і жінка. Вони крали в сільських хатах котушки, шпильки, поворозки та всілякий інший дріб’язок, без угаву каркали «карр, карр!» і не помітили, як і старість прийшла, а з нею й чорні дні.
+Жила собі вороняча пара — [[чоловік]] і [[жінка]]. Вони крали в сільських хатах котушки, шпильки, поворозки та всілякий інший дріб’язок, без угаву каркали «карр, карр!» і не помітили, як і старість прийшла, а з нею й чорні дні.
 Сидять якось вони на гілці хагуея , і чоловік каже жінці: Як же ми тепер житимемо, старі й немічні? Та ще ця страшна посуха ніде й пальмового горішка не знайдеш, не те що гусені. Гірка наша доля!
@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 Не журись, відказує стара ворона.
-— Хоч ми з тобою вже старі та немічні, зате досвід маємо чималии, і він нам на старість усе замінить. Поглянь-но на верхні гілки — бачиш, там вороняче гніздо з маленькими пташками? Батьки в них молоді, зелені. Що, як ми з тобою повискубуємо в себе пір’я, викинемо з гнізда воронят, а с; мі сядемо на їхнє місце? Тоді в нас досхочу буде їжі, і ми з тобою не повмираємо з голоду. В цих молодят, сам знаєш, вітер у голові, вони не помітять підміни.
+— Хоч ми з тобою вже старі та немічні, зате досвід маємо чималии, і він нам на старість усе замінить. Поглянь-но на верхні гілки — бачиш, там вороняче гніздо з маленькими пташками? Батьки в них молоді, зелені. Що, як ми з тобою повискубуємо в себе пір’я, викинемо з гнізда воронят, а самі сядемо на їхнє місце? Тоді в нас досхочу буде їжі, і ми з тобою не повмираємо з голоду. В цих молодят, сам знаєш, вітер у голові, вони не помітять підміни.
 Чоловікові ця думка сподобалася, і вони почали одне в одного пір’я вискубувати. Геть голі лишилися — аж дивитися бридко. Вискочили вони на верхню гілку, повикидали з гнізда маленьких вороняток і самі всілися на їхнє місце. Сидять, чекають, що буде далі. Незабаром прилетіли молоді батьки, проте нічого не помітили. А наші хитруни роззявили дзьоби, наїлися досхочу гусені та іншої поживи — сито й без клопоту! Коли знову залишилися самі, стара ворона й каже:
@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 —	Ну що я тобі казала? Яструб хитрий не від природи, а тому, що довго живе на світі. Заживемо ми з тобою, горя не знаючи...
-А чоловік на радощах тільки «карр» та «карр!»
+А [[чоловік]] на радощах тільки «карр» та «карр!»
-Та якось стара ворона помітила, що в неї і в чоловіка почало пробиватися пір’ячко.
+Та якось стара [[ворона]] помітила, що в неї і в чоловіка почало пробиватися пір’ячко.
 —	Пробі!—каркнула вона.— Треба його мерщій вискубти! Ми до кінця своїх днів повинні залишитися пташатами.
@@ Рядок 19: / Рядок 19: @@
 І старі знов заходилися вискубувати одне в одного пір’я. Потім, задоволені, повсідалися на гілці, яку тихенько гойдав вітерець, а довкола щебетали та виспівували пташки.
-—	Яка краса! Живи й радій! — примовляє ворона.
+—	Яка краса! Живи й радій! — примовляє [[ворона]].
-—	Карр, карр! — уторує їй чоловік.
+—	Карр, карр! — уторує їй [[чоловік]].
 Так минув тиждень, потім другий. Молоді батьки занепокоїлися, що їхні малята не вбиваються в пір’ячко.
@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 —	Обростайте, діточки, пір’ячком, обростайте! Бачте, яка стоїть посуха — поживи ніде й зі свічкою не знайдеш. Пора вже вам у колодочки вбиватися. Не лінуйтесь, діточки!
-А стара ворона їм відказує:
+А стара [[ворона]] їм відказує:
 —	Не журіться, любі наші мамо й татку, поживи для нас іще вистачить. Летіть до пальмового гаю Амаро, що за садибою Фло- рентіно — весь час прямо, вздовж межі, аж до самої річки. Там ви й побачите пальмовий гай Амаро. У ньому ніколи не буває посухи й усякої поживи завжди доволі.
@@ Рядок 51: / Рядок 51: @@
 Але настав і для них час розплати за їхній підлий злочин. По випаленому степу проїздив верхи веселий парубок у хвацько за-ломленому капелюсі й кинув на землю незагашений недопалок. Спалахнула суха трава, запалало все навколо. Звився вгору стовп густого диму, застрибали-затанцювали іскри. Незабаром вогонь перекинувся й на великі дерева — загорілися дикі сливи, сосни, берести. Старі ворони ще здалеку помітили пожежу.
-	 Глянь, горить! — захвилювалася жінка.— Ой, лишенько!
+	 Глянь, горить! — захвилювалася [[жінка]].— Ой, лишенько!
 Що ж нам робити?
-З переляку вони спробували злетіти вгору, але на крилах у них зовсім не було пір’я, й вони знову попадали в гніздо. Тоді чоловік вирішив злізти додолу по сухих ліанах.
+З переляку вони спробували злетіти вгору, але на крилах у них зовсім не було пір’я, й вони знову попадали в гніздо. Тоді [[чоловік]] вирішив злізти додолу по сухих ліанах.
 	 Куди ти, не треба! — закричала жінка.— Впадеш!
@@ Рядок 63: / Рядок 63: @@
 —	Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі!
+{{Казки про природу}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}

@@ Рядок 47: / Рядок 47: @@
 Дивляться старі ворони згори на цю сумну картину й радіють:
-	 Ну й пощастило ж нам на старість! Щоправда, ми зовсім
+	 Ну й пощастило ж нам на старість! Щоправда, ми зовсім розучилися літати, зате живемо, як пани!
 Але настав і для них час розплати за їхній підлий злочин. По випаленому степу проїздив верхи веселий парубок у хвацько за-ломленому капелюсі й кинув на землю незагашений недопалок. Спалахнула суха трава, запалало все навколо. Звився вгору стовп густого диму, застрибали-затанцювали іскри. Незабаром вогонь перекинувся й на великі дерева — загорілися дикі сливи, сосни, берести. Старі ворони ще здалеку помітили пожежу.

@@ Рядок 61: / Рядок 61: @@
 	 Куди ти, не треба! — закричала жінка.— Впадеш!
-Вони почали сперечатися та сваритися, а тим часом ПОЛУМ’Я підступало все ближче й ближче й нарешті охопило хагуей. Затріщали гілки, усе дерево повив дим, язики полум’я в одну мить доповзли аж до самісінького вершечка. І в цьому пеклі ще довго
+Вони почали сперечатися та сваритися, а тим часом ПОЛУМ’Я підступало все ближче й ближче й нарешті охопило хагуей. Затріщали гілки, усе дерево повив дим, язики полум’я в одну мить доповзли аж до самісінького вершечка. І в цьому пеклі ще довго лунав голос старої ворони. Вона до останньої хвилини бідкалася та каркала:
 —	Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі!

← Попередня версія		Версія за 16:34, 29 листопада 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Жила собі вороняча пара — чоловік і жінка. Вони крали в сільських хатах котушки, шпильки, поворозки та всілякий інший дріб’язок, без угаву каркали «карр, карр!» і не помітили, як і старість прийшла, а з нею й чорні дні.

		+	Сидять якось вони на гілці хагуея , і чоловік каже жінці: Як же ми тепер житимемо, старі й немічні? Та ще ця страшна посуха ніде й пальмового горішка не знайдеш, не те що гусені. Гірка наша доля!

		+	Не журись, відказує стара ворона.
		+
		+	— Хоч ми з тобою вже старі та немічні, зате досвід маємо чималии, і він нам на старість усе замінить. Поглянь-но на верхні гілки — бачиш, там вороняче гніздо з маленькими пташками? Батьки в них молоді, зелені. Що, як ми з тобою повискубуємо в себе пір’я, викинемо з гнізда воронят, а с; мі сядемо на їхнє місце? Тоді в нас досхочу буде їжі, і ми з тобою не повмираємо з голоду. В цих молодят, сам знаєш, вітер у голові, вони не помітять підміни.
		+
		+	Чоловікові ця думка сподобалася, і вони почали одне в одного пір’я вискубувати. Геть голі лишилися — аж дивитися бридко. Вискочили вони на верхню гілку, повикидали з гнізда маленьких вороняток і самі всілися на їхнє місце. Сидять, чекають, що буде далі. Незабаром прилетіли молоді батьки, проте нічого не помітили. А наші хитруни роззявили дзьоби, наїлися досхочу гусені та іншої поживи — сито й без клопоту! Коли знову залишилися самі, стара ворона й каже:
		+
		+	— Ну що я тобі казала? Яструб хитрий не від природи, а тому, що довго живе на світі. Заживемо ми з тобою, горя не знаючи...
		+
		+	А чоловік на радощах тільки «карр» та «карр!»
		+
		+	Та якось стара ворона помітила, що в неї і в чоловіка почало пробиватися пір’ячко.
		+
		+	— Пробі!—каркнула вона.— Треба його мерщій вискубти! Ми до кінця своїх днів повинні залишитися пташатами.
		+
		+	І старі знов заходилися вискубувати одне в одного пір’я. Потім, задоволені, повсідалися на гілці, яку тихенько гойдав вітерець, а довкола щебетали та виспівували пташки.
		+
		+	— Яка краса! Живи й радій! — примовляє ворона.
		+
		+	— Карр, карр! — уторує їй чоловік.
		+
		+	Так минув тиждень, потім другий. Молоді батьки занепокоїлися, що їхні малята не вбиваються в пір’ячко.
		+
		+	— Обростайте, діточки, пір’ячком, обростайте! Бачте, яка стоїть посуха — поживи ніде й зі свічкою не знайдеш. Пора вже вам у колодочки вбиватися. Не лінуйтесь, діточки!
		+
		+	А стара ворона їм відказує:
		+
		+	— Не журіться, любі наші мамо й татку, поживи для нас іще вистачить. Летіть до пальмового гаю Амаро, що за садибою Фло- рентіно — весь час прямо, вздовж межі, аж до самої річки. Там ви й побачите пальмовий гай Амаро. У ньому ніколи не буває посухи й усякої поживи завжди доволі.
		+
		+	Вирушили молоді ворони в далеку дорогу. Відшукали вони і пальмовий гай Амаро, і поживу — все, як їм сказали дітки. Це й справді була чудова місцина — пальмових горішків тьма-тьменна, вся земля ними встелена, і ніхто їх не їсть. Справжнісінький тобі рай!
		+
		+	І здивувалися молоді ворони:
		+
		+	Ти ба, які мудрі наші дітки! Ще зовсім маленькі, а вже знають, де шукати поживу. Диво та й годі!
		+
		+	І старі ворони й далі ніякої біди не знали, погладшали, жирком обросли. Щодня одержували від молодят ситий харч і верещали від задоволення. А обмануті батьки весь час їм казали:
		+
		+	Не лінуйтеся, діточки, обростайте пір’ячком! Ви вже не ма-ленькі! Погляньте: воронята з сусіднього хукаро давно літають і самі собі поживу добувають. Тож час і вам, діточки, дбати самим про себе!
		+
		+	Але «діточки» й гадки не мали слухатися їхньої поради — навпаки, для них не було приємнішої розваги, як вискубувати на собі пір’ячко.
		+
		+	Та настав день, коли хагуей, у кроні якого було їхнє гніздечко, почав усихати через сильну спеку. Його довгі батоги зробилися тонкими, легкими — ледь повіє вітерець, і здається, вони от-от обламаються. А гвінейська трава, яка росла довкола дерева, вигоріла, побуріла.
		+
		+	Дивляться старі ворони згори на цю сумну картину й радіють:
		+
		+	Ну й пощастило ж нам на старість! Щоправда, ми зовсім
		+
		+	розучилися літати, зате живемо, як пани!
		+
		+	Але настав і для них час розплати за їхній підлий злочин. По випаленому степу проїздив верхи веселий парубок у хвацько за-ломленому капелюсі й кинув на землю незагашений недопалок. Спалахнула суха трава, запалало все навколо. Звився вгору стовп густого диму, застрибали-затанцювали іскри. Незабаром вогонь перекинувся й на великі дерева — загорілися дикі сливи, сосни, берести. Старі ворони ще здалеку помітили пожежу.
		+
		+	Глянь, горить! — захвилювалася жінка.— Ой, лишенько!
		+
		+	Що ж нам робити?
		+
		+	З переляку вони спробували злетіти вгору, але на крилах у них зовсім не було пір’я, й вони знову попадали в гніздо. Тоді чоловік вирішив злізти додолу по сухих ліанах.
		+
		+	Куди ти, не треба! — закричала жінка.— Впадеш!
		+
		+	Вони почали сперечатися та сваритися, а тим часом ПОЛУМ’Я підступало все ближче й ближче й нарешті охопило хагуей. Затріщали гілки, усе дерево повив дим, язики полум’я в одну мить доповзли аж до самісінького вершечка. І в цьому пеклі ще довго
		+
		+	лунав голос старої ворони. Вона до останньої хвилини бідкалася та каркала:
		+
		+	— Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі!


	{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}		{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
	{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}		{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}

← Попередня версія	Версія за 14:34, 13 грудня 2013
(Немає відмінностей)