Bogdan в 18:14, 2 липня 2013

2013-07-02T18:14:06Z

Bogdan: Створена сторінка: R якомусь краї було два великі царства, одним правив цар Петар. іншим — цар Татарин, злий, ...

2013-06-13T04:25:06Z

Створена сторінка: R якомусь краї було два великі царства, одним правив цар Петар. іншим — цар Татарин, злий, ...

Нова сторінка

R якомусь краї було два великі царства, одним правив цар Петар. іншим — цар Татарин, злий, недобрий.
У царя Петара була дочка красуня — іншої такої в цілім світі не знай¬ти. Дізнався цар Татарин про неї й послав гінця до царя ГІетара: віддай, мовляв, за мене дочку свою, бо якщо не віддаси, то піду на тебе війною й силою захоплю її, а тебе в неволю пожену.
Вислухав цар гінця й відповідає:
— Передай цареві Татарину, що моя дочка померла, хай він собі іншу дружину шукає, воювати йому зі мною нема чого.
Як тільки гонець пішов, цар Петар звелів збудувати неприступну баш¬ту без вікон і дверей, щоб у ній двоє могло поміститися і запас харчів на три роки. Коли спорудили башту, цар із своєю дочкою зайшов до неї й замурувався. На престол цар Петар посадив вірного слугу, щоб той правив країною три роки, а коли мине три роки, хай розбере башту і випустить його та царівну на волю. А якщо питатимуть, де він, то хай відповідає, що цар Петар подався до Сонця запитати його, чому взимку
дні коротші й холодніші і ного підданці не можуть працювати так само, як влітку, а сидять удома склавши руки.
Невдовзі в країну ввійшов цар Татарин. Він розшукував царя Петара і його дочку. Йому сказали, що царева дочка померла, а цар Петар по¬дався до Сонця про щось там розпитати і його нема в царстві. Не по¬вірив цар Татарин, обдивився весь палац, але не знайшов нікого і ні. з чим повернув додому.
Минуло три роки. Башту, як цар Петар і наказував, розібрали. Але звідти вийшов тільки сам батько, дочки не було. Цар Петар і не помі-тив, як і коли вона щезла.
А саме цього дня мали скарати одного раба за якусь дрібницю. Люд валив до в’язниці подивитися на страту. Раб, який чекав смерті, раптом гукнув до натовпу:
— Якби цар Петар знав те, чого він не відає, він би відпустив мене, а я б знайшов йому дочку і привів додому!
Його слова за кілька хвилин облетіли все місто й донеслися до вух царя. І той звелів негайно привести засудженого до нього. На щастя, раб ще був живий, і mnti жттк, т^таялмш. перед, црреві очі. Цар запи¬тав його:
— Ти й справді можеш розшукати мою дочку? І
— Можу,— відповів раб,— тільки звільни мене від оцього заліза. І
Наказав цар Петар зняти кайдани з нього, дав йому грошей на дорогу І
й послав шукати царівну. J
Довго тинявся раб білим світом, розпитував усіх і кожного про цареву і дочку, але ніхто нічого не знав. Обійшов він дев’ять земель і зайшов у і десяту. Тут побачив хату й у ній бабусю.
— Боже поможи, матусю,— гукнув раб, підійшов до неї й поцілував | У РУКУ-
— Дай боже тобі здоров’я, сину! Що доброго скажеш?
— Шукаю дочку царя Петара,— відповів раб і виклав усе підряд: як зникла царівна з башти, як його самого осудили і він пообіцяв знайти цареву дочку, якщо цар помилує його, і як він пройшов уже дев’ять земель, а про царівну ні слуху ні духу.
Каже йому бабуся:
— Твоє щастя, що ти мене матусею назвав і поцілував у руку. Тепер ти став моїм сином. Інші п’ятеро моїх синів — вогняні змії. Якщо вони кого-небудь чужого застануть вдома, вмить розправляться з ним. Але ти тепер не чужий.
Посадила бабуся раба поруч себе й стала розповідати:
— У першого мого сина гострий нюх: хай дев’ять років мине — він по запаху слід розшукає. Другий же мій син такий промітний, що з-під орлиці яйця забере — і та не помітить. Третій син уміє швидко будувати: не встигнеш кліпнути оком — будинок уже стоїть. Четвертий син — добрий стрілець, хоч у зірку в небі влучить. А п’ятий спритно ловить: навіть блискавку з неба руками впіймає. Якщо мої сини не розшукають царівну, то ніхто її тобі не розшукає.
Тільки бабуся закінчила розповідати, за дверима зашуміло, загуркоті¬ло— п’ятеро бабусиних смнів-зміїв повернулися. Бабуся мерщій запхнула раба під корито, щоб сини, чого доброго, з поспіху не розірвали його. Змії втовішлись у хату, гукають:
— Добрий вечір, матусю!
А мати у відповідь їм:
— Доброго здоров’я вам, діти! Як вам велося?
— Добре, матусю,— промовив один.
— Щось у хаті людським духом пахне,— принюхався другий.— У нас хтось чужий?
— Ти вгадав, сину,— відповіла мати.—Тут побратим ваш. Він, щойно до хати зайшов, назвав мене матусею і руку поцілував мені — я йому за матір стала.
— А що потрібно нашому побратимові? — запитав син.
— Він розшукує цареву дочку,— мовила мати й розповіла все, що зна¬ла, а потім додала:—Завтра, діти мої, ви теж підете шукати царівну. А зараз я покажу вам побратима вашого — будьте з ним, як і між со¬бою.
Випустила бабуся названого сина з-під корита. Він привітався зі своїми побратимами й поцілувався з кожним. А доки цілувався, то мало не кухоль крові втратив. Що не кажіть — а з зміями! Потім усі повечеряли й спати лягли. Зміїна мати і її сини швидко заснули, а бідолаха раб від болю цілу ніч у ліжку перевертався.
Рано-вранці, щойно на світ благословилося, встали брати-змії і разом з рабом подалися в країну, де правив цар ГІетар. Змій із гострим нюхом одразу натрапив на слід царівни. Здогадалися брати, що, поки батько спав, семиголовий змій її викрав. Тоді той, що міг яйця з-під орлиці викрасти, пробрався нишком до палацу семиголового змія. А змій саме спав, поклавши голову на коліна царівні. Прибулець узяв легенько дівчи¬ну на руки так, що й змій не почув, і вилетів з нею.
Але семиголовий змій скоро прокинувся й одразу збагнув, хто це забрав дівчину в нього, й подався за ними в погоню. Змій-будівник поба-чив, що семиголовий змій наздоганяє брата, поставив, як оком змигнути, башту. І всі сховалися в ній.

Примчав семиголовий змій, лютий-лрелютий. Три голови повернув на-ліво, три — направо, а сьому, середню, вгору підняв і дихнув полум’ям: сонце померкло, темінь згусла, мовби настала ніч, і башта розсипалася в порох. Змій схопив дівчину і з нею шугнув понад хмари. Та четвер¬тий із братів-зміїв, той, що влучно стріляв, натягнув тятиву на луці, пустив стрілу і вцілив у самісіньке серце семиголового змія. Той випустив дівчину з кігтів і сам почав надати вслід за нею. П’ятий брат простяг руки й коло самої трави обережно підхопив дівчину й поставив на ноги.
А інші брати-змії підбігли до семиголового страховиська, і не встиг він до землі доторкнутися, як вони вже повідрубували йому всі голови.
Так п’ятеро братів-зміїв звільнили царівну з полону. 1 відразу ж засперечалися, чия вона має бути.
В їхню суперечку втрутився засуджений до страти раб, який подався на пошуки царівни. Він сказав:
— Побратими, дівчина — моя! Я повинен її відвести до батька, щоб він помилував мене. Якби не я, то ви б і не знайшли її, бо нічого б не знали про неї.
Перший змій заперечив:
— Вона — моя! Якби я не натрапив на її слід, ніхто б не знайшов її.
І ти, рабе, марно б шукав царівну.
Озвався другий змій:
— Ця дівчина — моя! Якби я не викрав її в семиголового змія, ви б ніколи не звільнили її. І раб даремно ходив би по світу, і ти, любий брате, марно б натрапив на її слід.
Промовив третій змій:
— Дівчина ця — моя! Якби я миттю не збудував башту й не сховав усіх вас разом з царівною, то семиголовий змій догнав би брата й за¬брав би дівчину, а тоді ні до чого було б те, що раб шукав її, даремно б мій перший брат натрапив на її слід, марно б другий викрадав її в семиголового змія.
Четвертий змій відповів:
— Вона — моя! Якби я не вцілив у семиголового змія, він би втік із царівною, і ви б не наздогнали його. Тоді б рабові не варто було ви¬рушати на її пошуки, ні до чого було б першому моєму братові винюху¬вати її слід, даремно б другий викрадав її в семиголового змія, марно б третій будував башту.
Відказав п’ятий змій:
— Ця дівчина — моя! Якби я не підхопив її, коли вона падала на ■ землю, то вона розбилася б на смерть, і ви все одно не мали б її. Раб дурно ходив би по світу, не варто було б першому братові шукати її сліду, ні до чого було б другому викрадати її в семиголового змія, да¬ремно б третій споруджував башту, марно б четвертий влучав у семиго¬лового змія.
Так сперечалися брати, доки не зустріли матір Вітрів і не попросили її розсудити їх. Вислухала мати Вітрів усіх шістьох і запитала:
— Скажіть-но мені, а ви ходили до матері ясного Місяця?
Врати призналися, що до матері ясного Місяця не ходили. Тоді вона їм порадила:
— Підіть до матері ясного Місяця, вона краще розсудить вас, адже її син знає мало не весь білий світ.
Пішли брати разом з царівною до Місяцевої матері. Навіть не при-віталися, а вже гукають з порога:
— Прислала нас мати Вітрів, щоб ти розсудила нас! — І розповіли, як вони врятували дівчину і чому кожен вважає її своєю.
Запитала їх Місяцева мати:
— А в матері ясного Сонця ви були?
Брати відказали, що в матері ясного Сонця вони ще не були. Тоді
Місяцева мати їм і каже:
— Підіть, діти мої, до матері ясного Сонця, вона краще розсудить вас, адже її син знає весь білий світ.
Подалися брати до Сонцевої матері. Не привіталися, а вже гукають з порога:
— Прислала нас до тебе Місяцева мати, щоб ти розсудила, кому із нас має бути царівна.— І розповіли, як вони врятували дівчину і чому ко¬жен вважає її своєю.
Запитала їх Сонцева мати:
— А у вас, діти, своя мати є?
Брати відповіли, що є. Тоді Сонцева мати вирядила їх додому й таке
сказала:
— Рідна мати — найсправедливіший суддя для своїх дітей. От і ваша мати вас найкраще розсудить.
Повернулися брати додому й розповіли своїй матері все, як було і до кого за порадою ходили. Мати їм і каже:
— Ось послухайте, діти мої, що я вам скажу. Щоб не було між вами розбрату, то царівна хай вам усім сестрою буде. Ви мені сини, а вона дочкою мені стане.
І брати погодилися з материним рішенням.
Так усі шість братів і їхня сестра в добрій злагоді й стоять на небі. Це сім зірок у сузір’ї Волосожару. Кожен рік вони відвідують матір Вітрів, Місяцеву матір та Сонцеву матір і дякують за те, що вони їм на добре порадили. Тому їх від початку травня й до кінця червня не видно на небі.

Сім зірок Волосожару. Сербська народна казка - Історія редагувань

Bogdan в 18:14, 2 липня 2013

Bogdan: Створена сторінка: R якомусь краї було два великі царства, одним правив цар Петар. іншим — цар Татарин, злий, ...