Таро-Силач (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 19:20, 22 грудня 2013

2013-12-22T19:20:22Z

Bogdan в 15:10, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:10:14Z

Bogdan: перейменував «Таро-Силач» на «Таро-Силач (японська народна казка)»

2013-09-24T15:05:42Z

перейменував «Таро-Силач» на «Таро-Силач (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

2013-09-24T15:01:14Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жили собі колись чоловік і жінка. Та не було в них дітей. А їм так хотілося мати синочка!
+Жили собі колись [[чоловік]] і [[жінка]]. Та не було в них дітей. А їм так хотілося мати синочка!
-От жінка почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.
+От [[жінка]] почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.
 —    Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!
@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 Та от лихо — хлопець виріс здоровий, але не говорив ні слова.
-Батько й мати занепокоїлися.
+[[Батько]] й мати занепокоїлися.
 На превелике щастя, коли хлопцеві минуло п'ятнадцять років, він раптом проголосив:
@@ Рядок 21: / Рядок 21: @@
 —    Вона правитиме мені за ціпок.
-Здивовані батько й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.
+Здивовані [[батько]] й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.
 Вони зібрали всі свої гроші і попросили коваля викувати залізну палицю на триста кілограмів. Тягти її додому довелося усім селом.
-Хлопець глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув :
+[[Хлопець]] глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув :
 —    Е-е-е-х!..
@@ Рядок 91: / Рядок 91: @@
 —    О-о-ой!..— простогнало   воно,   виплюнуло   двох   велетнів   і   сконало.
-—    Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!.. Батько й мати дівчини на радощах аж плакали. А три велетні добряче наїлися та й пішли далі.
+—    Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!.. [[Батько]] й мати дівчини на радощах аж плакали. А три велетні добряче наїлися та й пішли далі.
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

← Попередня версія	Версія за 15:10, 24 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Жили собі колись чоловік і жінка. Та не було в них дітей. А їм так хотілося мати синочка!

	+	От жінка почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.

	+	— Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!
	+
	+	Молилася вона сто днів, а на сто перший знайшовся в неї хлопчик.
	+
	+	Ріс він швидко, мов на дріжджах. Батьки тішилися ним, як найдорожчим скарбом.
	+
	+	Та от лихо — хлопець виріс здоровий, але не говорив ні слова.
	+
	+	Батько й мати занепокоїлися.
	+
	+	На превелике щастя, коли хлопцеві минуло п'ятнадцять років, він раптом проголосив:
	+
	+	— Мамо, тату, не журіться, а купіть мені важкенну залізну палицю, бо я вирушаю в подорож.
	+
	+	— Навіщо?
	+
	+	— Вона правитиме мені за ціпок.
	+
	+	Здивовані батько й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.
	+
	+	Вони зібрали всі свої гроші і попросили коваля викувати залізну палицю на триста кілограмів. Тягти її додому довелося усім селом.
	+
	+	Хлопець глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув :
	+
	+	— Е-е-е-х!..
	+
	+	І враз обернувся на велетня.
	+
	+	Приголомшені й водночас зраділі селяни дали йому ім'я Таро-Силач.
	+
	+	Таро-Силач закинув палицю на плече й вирушив у путь.
	+
	+	Іде та йде, коли це бачить — чолов'яга котить здоровенну каменюку.
	+
	+	— Не заважай мені своїм камінням! — і Таро-Силач одним ударом палиці відсунув каменюку на узбіччя.
	+
	+	Незнайомий розгнівався:
	+
	+	— Як ти посмів?! А ти знаєш, що я, Таро-Котикамінь, найсильніший у Японії?
	+
	+	І він замахнувся на Таро-Силача палицею.
	+
	+	Але Таро-Силач випередив його: розмахнувся своєю палицею, і незнайомий полетів, мов куля, в небо.
	+
	+	Таро-Силач глянув угору, почекав трохи, дивиться — Таро-Котикамінь уже на землі.
	+
	+	— Ну що, зрозумів, з ким справу маєш?
	+
	+	— Зрозумів. Будь ласка, візьміть мене на службу! — склавши долоні докупи, благав Таро-Котикамінь,
	+
	+	Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони пішли далі. Ідуть та йдуть, коли це зустрічають чолов'ягу з червоним храмом на спині.
	+
	+	— Уступися! Уступися! — гукнув Таро-Силач незнайомому й тицьнув залізною палицею в його ношу. Храм загуркотів й покотився на землю.
	+
	+	Незнайомий чолов'яга аж почервонів зі злості.
	+
	+	— Як ти посмів! А ти знаєш, що я, Таро-Храмоносець, найсильніший у Японії? — вигукнув він і зчепився з Таро-Силачем.
	+
	+	А той як схопить його за шию, як швиргоне геть від себе!
	+
	+	«Цікаво, куди він полетів?» — подумав Таро-Силач. Аж тут на рисовому полі знялися вгору бризки болота — певно, Таро-Храмоносець приземлився там.
	+
	+	— Ха-ха-ха!..
	+
	+	Таро-Силач і Таро-Котикамінь від реготу аж за животи бралися. А тим часом Таро-Храмоносець вибрався з болота і заблагав:
	+
	+	— Бачу, що ви — найсильніші в Японії. Візьміть мене, будь ласка, на службу!
	+
	+	Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони втрьох пішли далі. Дивляться — на узбіччі дороги сидить дівчина й гірко плаче.
	+
	+	— Дівчино, що сталося? — питає Таро-Силач.
	+
	+	— Як же мені не плакати, коли в нашому селі страшне чудовисько дівчат викрадає?
	+
	+	— Заспокойся, ми його провчимо!
	+
	+	Разом зі слугами Таро-Силач зайшов у дім дівчини.
	+
	+	Опівночі, завиваючи, як вітер, прикотилося у двір величезне чудовисько.
	+
	+	Перший кинувся до нього Таро-Храмоносець — чудовисько його проковтнуло. Тоді зчепився з ним Таро-Котикамінь — і його не стало.
	+
	+	— Ну що ж, тепер ти матимеш справу зі мною!
	+
	+	Таро-Силач розмахнувся палицею і садонув чудовисько в живіт.
	+
	+	— О-о-ой!..— простогнало воно, виплюнуло двох велетнів і сконало.
	+
	+	— Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!.. Батько й мати дівчини на радощах аж плакали. А три велетні добряче наїлися та й пішли далі.

← Попередня версія	Версія за 15:05, 24 вересня 2013
(Немає відмінностей)