Три амулети (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:41, 8 січня 2014

2014-01-08T04:41:33Z

Bogdan в 15:36, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:36:52Z

Bogdan: перейменував «Три амулети» на «Три амулети (японська народна казка)»

2013-09-24T15:30:32Z

перейменував «Три амулети» на «Три амулети (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

2013-09-24T15:26:22Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Нова сторінка

@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 «Що це за звуки?» — подумав він. Підійшов до дверей сусідньої кімнати, дивиться — над вогнищем у, казані кипить вода, а поряд відьма гострить сікача. її сиві коси розпатлались, а з рота, розтягнутого по самісінькі вуха, раз по раз витикався червоний язик.
-«Оце знайшов собі нічліг! Як не втечу, вона мене з'їсть»,— жахнувшися, подумав послушник і хотів був прокрастися на задвір'я, але відьма його помітила.
+«Оце знайшов собі нічліг! Як не втечу, вона мене з'їсть»,— жахнувшися, подумав послушник і хотів був прокрастися на задвір'я, але [[відьма]] його помітила.
 —    Ти куди, хлопче?
@@ Рядок 35: / Рядок 35: @@
 —    Я тебе прив'яжу — щоб не втік.
-Відьма відпустила послушника лише тоді, коли обв'язала його мотузкою; другий кінець мотузки тримала в руках.
+[[Відьма]] відпустила послушника лише тоді, коли обв'язала його мотузкою; другий кінець мотузки тримала в руках.
 Надворі хлопець розв'язав мотузку, прив'язав до неї амулет і звелів йому:
@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 —    Відповідай замість мене!
-—    Хлопче,   ти   скоро   повернешся? — вряди-годи   питала   відьма.
+—    Хлопче,   ти   скоро   повернешся? — вряди-годи   питала   [[відьма]].
 —    Почекайте ще трохи! — відповідав амулет.
@@ Рядок 49: / Рядок 49: @@
 —    От капосний хлопчисько!
-Відьма поламала амулет і, розлючена, кинулась наздоганяти послушника.
+[[Відьма]] поламала амулет і, розлючена, кинулась наздоганяти послушника.
-Той біг щодуху, а коли озирнувся, то побачив — відьма наступає йому на п'яти.
+Той біг щодуху, а коли озирнувся, то побачив — [[відьма]] наступає йому на п'яти.
 Послушник вийняв другий амулет, звелів йому: «Стань широкою річкою!» — і кинув позад себе.
@@ Рядок 67: / Рядок 67: @@
 А тим часом послушник прибіг до свого храму.
-—    Отче, сховайте мене! За мною женеться відьма!
+—    Отче, сховайте мене! За мною женеться [[відьма]]!
 Тільки-но священик заховав послушника у шафу, як улетіла  відьма.
@@ Рядок 84: / Рядок 84: @@
 —    Дивись! — і  відьма  перетворилася  на  квасолиику.  Священик   схопив її, кинув у рот і проковтнув.
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 15:36, 24 вересня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Давно колись при одному гірському храмі жили священик із послушником.

		+	Як настала осінь, за кожним подмухом вітру з каштанів у лісі біля храму падали плоди й гупали об землю. Послушник дуже любив каштани, тож попросив священика:

		+	— Отче, пустіть мене, будь ласка, в ліс по каштани.
		+
		+	— Не можна. Там живе страшна відьма,— відповів священик. Проте послушник наполягав на своєму, і священик дав йому три амулети й сказав:
		+
		+	— Коли вже тобі так забаглося тих каштанів, то візьми ось це. Як опинишся у скруті, то кидатимеш по одному.
		+
		+	Послушник подався в ліс збирати каштани. Ох і було там цікаво: дмухне вітер, і каштани градом сиплються на землю. Послушник збирав їх з таким запалом, що й не помітив, як забрів у гущавину.
		+
		+	Опам'ятався тоді, коли стемніло. Та от біда — не міг знайти дороги додому.
		+
		+	«Що ж мені робити?» — подумав послушник. Ащ тут побачив — попереду блимає вогник. Послушник полегшено зітхнув і пішов на нього. Незабаром опинився перед гарним будинком.
		+
		+	— Будь ласка, пустіть мене переночувати. Я заблукав,— постукавши, мовив послушник.
		+
		+	На порозі з'явилася бабуся з дбайливо заплетеним волоссям і пофарбованими начорно зубами.
		+
		+	— Ну що ж, заходь,— сказала бабуся і провела послушника до вогнища.
		+
		+	Потім щедро почастувала його печеними і вареними каштанами, а коли він почав куняти, вклала спати.
		+
		+	Серед ночі послушника розбудили якесь рипіння й булькіт.
		+
		+	«Що це за звуки?» — подумав він. Підійшов до дверей сусідньої кімнати, дивиться — над вогнищем у, казані кипить вода, а поряд відьма гострить сікача. її сиві коси розпатлались, а з рота, розтягнутого по самісінькі вуха, раз по раз витикався червоний язик.
		+
		+	«Оце знайшов собі нічліг! Як не втечу, вона мене з'їсть»,— жахнувшися, подумав послушник і хотів був прокрастися на задвір'я, але відьма його помітила.
		+
		+	— Ти куди, хлопче?
		+
		+	— Та треба мені вийти,— пробелькотів послушник.
		+
		+	— Я тебе прив'яжу — щоб не втік.
		+
		+	Відьма відпустила послушника лише тоді, коли обв'язала його мотузкою; другий кінець мотузки тримала в руках.
		+
		+	Надворі хлопець розв'язав мотузку, прив'язав до неї амулет і звелів йому:
		+
		+	— Відповідай замість мене!
		+
		+	— Хлопче, ти скоро повернешся? — вряди-годи питала відьма.
		+
		+	— Почекайте ще трохи! — відповідав амулет.
		+
		+	Нарешті відьмі увірвався терпець, і вона визирнула з дверей.
		+
		+	— От капосний хлопчисько!
		+
		+	Відьма поламала амулет і, розлючена, кинулась наздоганяти послушника.
		+
		+	Той біг щодуху, а коли озирнувся, то побачив — відьма наступає йому на п'яти.
		+
		+	Послушник вийняв другий амулет, звелів йому: «Стань широкою річкою!» — і кинув позад себе.
		+
		+	Тієї ж миті між ним і відьмою утворилася річка.
		+
		+	— От капосний хлопчисько! Відьма стрибнула у воду і попливла.
		+
		+	Послушник мчав як навіжений, та невдовзі відьма знову його наздогнала.
		+
		+	Послушник вийняв останній амулет, наказав йому стати піщаною горою і кинув позад себе.
		+
		+	Тієї ж миті між ним і відьмою виросла піщана гора. Відьма почала видряпуватися на неї, але пісок осипався і вона раз у раз сповзала вниз.
		+
		+	А тим часом послушник прибіг до свого храму.
		+
		+	— Отче, сховайте мене! За мною женеться відьма!
		+
		+	Тільки-но священик заховав послушника у шафу, як улетіла відьма.
		+
		+	— Послушник тут?
		+
		+	— Ні, пішов у ліс по каштани і ще не повернувся,— відповів священик.
		+
		+	— Не бреши! Як не віддаси його, я тебе з'їм!
		+
		+	— Нехай буде по-твоєму, але тільки тоді його з'їси, коли зумієш краще за мене прибрати будь-якої подоби.
		+
		+	— Згода. Я можу стати будь-чим.
		+
		+	— То спробуй стати квасолинкою.
		+
		+	— Дивись! — і відьма перетворилася на квасолиику. Священик схопив її, кинув у рот і проковтнув.
	{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}

	{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}		{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}