Три гвоздики. Іспанська народна казка - Історія редагувань

Bogdana в 22:30, 12 вересня 2013

2013-09-12T22:30:47Z

Bogdana в 22:29, 12 вересня 2013

2013-09-12T22:29:56Z

Bogdan: Створена сторінка: Жив собі селянин. Була в нього дочка, яку він дуже любив. Одного дня пішов селянин у поле...

2013-06-01T03:19:57Z

Створена сторінка: Жив собі селянин. Була в нього дочка, яку він дуже любив. Одного дня пішов селянин у поле...

Нова сторінка

Жив собі селянин.

Була в нього дочка, яку він дуже любив.

Одного дня пішов селянин у поле, побачив там три прегарні гвоздики, зірвав їх і приніс додому.

Побачила дочка квіти і дуже зраділа. Якось сиділа вона в кухні та милувалася своїми гвоздиками, коли це раптом одна з них упала в вогнище й згоріла.

Тої ж миті постав перед дівчиною надзвичайно вродливий юнак і запитав:

— Що з тобою? Що ти робиш?

Дівчина нічого не відповіла, і юнак сказав:

— Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.

І він зник.

А дівчина схопила другу гвоздику й кинула у вогнище: тої ж миті з’явився перед нею другий юнак і спитав:

— Що з тобою? Що ти робиш?

Дівчина знову не відповіла, і юнак сказав:

— Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.

І він зник.

Тоді Марія — так звали дівчину — схопила останню гвоздику і кинула у вогнище. І постав перед нею ще вродливіший юнак, ніж ті двоє, і спитав:

— Що з тобою? Що ти робиш?

І знов промовчала дівчина, а юнак сказав:

— Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.

І зник.

А Марія, котра до нестями закохалася в третього юнака, зажурилась і за кілька днів вирішила піти шукати його серед каміння.

Вийшла вона з дому, довго йшла полем і нарешті побачила три великих камені. Дівчина дуже втомилась, сіла на землю і заплакала. Коли це крізь сльози побачила, як один
із трьох каменів розкрився, і з нього вийшов юнак, котрого вона покохала.

— Маріє! Що з тобою? Чого ти плачеш? — спитав він.

Дівчина плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:

— Не журися, зійди он на той пагорб, побачиш звідти селянську садибу. Зайди туди і попроси, щоб господиня взяла тебе в служниці.

Підвелась дівчина, зійшла на пагорб, побачила мальовничу селянську садибу і, розшукавши господиню, попросила, щоб та взяла її в служниці. Сподобалась господині юна
красуня, пожаліла вона її і взяла до себе служницею. А що дівчина була роботяща й добра, то за кілька днів стала улюбленицею господині, яка щиро до неї прихилилася.

Інші служниці заздрили новій і домовилися будь-що знеславити її перед господинею. Довго міркували вони, як це зробити, аж ось одного дня прибігли до господині й
заторохтіли:

— Ви чули, що сказала Марія?

— А що?

— Мовляв, навіщо вам стільки служниць, якщо вона сама за один день випере всю брудну білизну.

— А йди-но сюди, Маріє,— гукнула господиня.— Ти хвалилася, що за один день випереш усю брудну білизну?

— Ні, сеньйоро,— заперечила Марія,— я цього не казала.

— Але ж дівчата запевняють, що це твої слова. Доведеться тобі тепер або виконати обіцянку, або залишити мій дім.

Звеліла господиня прислужникам зібрати всю брудну білизну й віднести на берег річки, а бідолашна Марія, не знаючи, як вийти з такої скрути, пішла до того місця, де
побачила колись три камені, й заплакала. В ту ж мить один із каменів розкрився, вийшов з нього той самий юнак і запитав:

— Що з тобою? Чого ти плачеш?

Дівчина плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:

— Не думай про білизну, яку моя мати загадала тобі випрати. Іди до річки

й гукни птахів: «Птахи з усього світу, до мене летіть Білизну прати мені до-поможіть!»

Пішла Марія до річки, повторила ці слова і тої ж миті побачила, як звідусіль злітаються до неї зграї всяких птахів і негайно починають прати білизну. Швидко, як оком
змигнути, випрали всю білизну, тож надвечір, коли з’явилися прислужники, вона вже й висохла.

Господиня дуже зраділа і ще дужче прихилилася серцем до нової служниці. Але інші служниці мало не луснули від злості і не переставали думати, чим би дозолити Марії.

А треба сказати, що господиня слабувала на очі, бо виплакала їх із того дня, як троє і синів пішли на полювання і, зачаровані чаклуном, пропали безвісти.
Нещасна жінка так побивалася за ними, стільки сліз вилила, що очі в неї не переставали боліти. Служниці, які весь час шукали нагоди очорнити Марію, прибігли до господині й заторохтіли:

— Ви чули, що сказала Марія?

— А що?

— Мовляв, вона знає, де знайти цілющу воду для ваших очей.

— Та невже? — перепитала сеньйора.— Йди но сюди, Маріє,— покликала вона дівчину.— Скажи, це правда, що ти знаєш, де знайти цілющу воду для моїх очей?

— Ні, сеньйоро,— відповіла Марія,— не знаю і нікому про таке не казала.

— А дівчата ж запевняють, що чули на власні вуха. Чого б це вони стали таке вигадувати? Отож вибирай одне з двох: або принесеш воду, або йди геть.

Бідолашна Марія пішла в поле, сіла біля трьох каменів і заплакала, бо й гадки не мала, де шукати ту воду. Почувши її плач, з’явився перед нею юнак і запитав:

— Що з тобою? Чого ти плачеш?

Дівчина не озвалася, а юнак заспокоїв її:

— Не журися, що моя мати загадала тобі принести цілющу воду. Візьми оцей келих, піди на берег річки та й гукни: «Птахи з усього світу, летіть сюди! Поплачте зі
мною, виручіть з біди!» Коли всі птахи позлітаються, останній зронить пір’їнку. Візьми ту пір’їнку, змочи в келиху, потім проведи нею по очах господині, і вона
одужає.

Марія так і зробила. Пішла до річки й гукнула:

— Птахи з усього світу, летіть сюди! Поплачте зі мною, виручіть з біди!

Позліталися звідусіль зграї птахів і швидко наповнили келих. А останній

птах, розправляючи крила, зронив пір’їнку. Взяла Марія келих та пір’їнку, повернулась додому, змочила пір’їнку в келиху і провела по очах господині.

За кілька днів та зовсім одужала. Вона не могла нахвалитися своєю служницею і не знала, де її посадовити.

Інші служниці скаженіли, роздумуючи, як спекатися Марії. Якось прибігли вони до господині й заторохтіли:

— Ви чули, що сказала Марія?

— А що?

— Мовляв, вона може звільнити ваших синів од чарів.

— Це неможливо!

— Але ж вона сама запевняє, сеньйоро!

Покликала господиня Марію й запитала, чи казала вона таке.

— Ні, сеньйоро,— заперечила Марія.

— А служниці твердять, що казала. І тепер ти повинна виконати це доручення, як два попередні.

Бідолашна Марія пішла в поле, сіла біля трьох каменів і заплакала. З’явився перед нею юнак і спитав:

— Що з тобою, Маріє? Чого ти плачеш?

Дівчина плакала й не озивалася, і тоді юнак каже:

— Я знаю, що тебе гнітить. Моя мати загадала, щоб ти звільнила нас від чарів. Не журися, піди й скажи їй, щоб вона скликала усіх тутешніх дівчат. Нехай вони
прийдуть сюди із запаленими свічками й тричі обійдуть навколо каміння, але щоб жодна свічка не згасла.

Повернулася Марія додому і все переказала господині. Та скликала всіх довколишніх дівчат і дала кожній — Марії теж — запалену свічку. Пішли вони до каміння, обійшли
двічі, а коли обходили втретє, налетів вітер і згасив Маріїну свічку. Згадала вона тоді юнакові слова й скрикнула:

— Ой леле, моя свічка загасла!

І розкрилися три камені, вийшли з них три брати, й молодший сказав Марії:

— Спасибі, що ти заговорила.

Тої ж миті не стало трьох каменів, а юнаки розповіли, що коли вони, полюючи, проходили тут, то перестріли чаклуна, який зачарував їх і перетворив на гвоздики. А
звільнити їх від чарів могла людина, яка б спалила ті гвоздики, а потім заговорила б до каміння.

Мати.й сини не могли натішитися одне одним, а молодший із братів запитав Марію, чи не згодиться вона стати його дружиною. А що дівчина його теж покохала, то й
згодилась. І побралися вони добрим людям на радість.

А служниці більше не допікали Марії, бо вона тепер зробилась їхньою господинею.

Повинилися дівчата перед Марією, і вона їм вибачила.

{{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 22:30, 12 вересня 2013
Рядок 163:		Рядок 163:
	{{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}}		{{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}}
	{{Казка про дівчину}}		{{Казка про дівчину}}
		+	{{Чарівні казки}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жив собі селянин.
+Жив собі [[селянин]].
 Була в нього дочка, яку він дуже любив.
@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 —	Що з тобою? Що ти робиш?
-Дівчина нічого не відповіла, і юнак сказав:
+[[Дівчина]] нічого не відповіла, і юнак сказав:
 —	Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.
@@ Рядок 39: / Рядок 39: @@
 А Марія, котра до нестями закохалася в третього юнака, зажурилась і за кілька днів вирішила піти шукати його серед каміння.
-Вийшла вона з дому, довго йшла полем і нарешті побачила три великих камені. Дівчина дуже втомилась, сіла на землю і заплакала. Коли це крізь сльози побачила, як один
+Вийшла вона з дому, довго йшла полем і нарешті побачила три великих камені. Дівчина дуже втомилась, сіла на землю і заплакала. Коли це крізь сльози побачила, як один  із трьох каменів розкрився, і з нього вийшов юнак, котрого вона покохала.
 —	Маріє! Що з тобою? Чого ти плачеш? — спитав він.
@@ Рядок 71: / Рядок 70: @@
 —	Що з тобою? Чого ти плачеш?
-Дівчина плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:
+[[Дівчина]] плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:
 —	Не думай про білизну, яку моя мати загадала тобі випрати. Іди до річки
@@ Рядок 77: / Рядок 76: @@
 й гукни птахів: «Птахи з усього світу, до мене летіть Білизну прати мені до-поможіть!»
-Пішла Марія до річки, повторила ці слова і тої ж миті побачила, як звідусіль злітаються до неї зграї всяких птахів і негайно починають прати білизну. Швидко, як оком
+Пішла Марія до річки, повторила ці слова і тої ж миті побачила, як звідусіль злітаються до неї зграї всяких птахів і негайно починають прати білизну. Швидко, як оком змигнути, випрали всю білизну, тож надвечір, коли з’явилися прислужники, вона вже й висохла.
 Господиня дуже зраділа і ще дужче прихилилася серцем до нової служниці. Але інші служниці мало не луснули від злості і не переставали думати, чим би дозолити Марії.
-А треба сказати, що господиня слабувала на очі, бо виплакала їх із того дня, як троє і синів пішли на полювання і, зачаровані чаклуном, пропали безвісти.
+А треба сказати, що господиня слабувала на очі, бо виплакала їх із того дня, як троє і [[син]]ів пішли на полювання і, зачаровані чаклуном, пропали безвісти.
-Нещасна жінка так побивалася за ними, стільки сліз вилила, що очі в неї не переставали боліти. Служниці, які весь час шукали нагоди очорнити Марію, прибігли до господині й заторохтіли:
+Нещасна [[жінка]] так побивалася за ними, стільки сліз вилила, що очі в неї не переставали боліти. Служниці, які весь час шукали нагоди очорнити Марію, прибігли до господині й заторохтіли:
 —	Ви чули, що сказала Марія?
@@ Рядок 103: / Рядок 101: @@
 Дівчина не озвалася, а юнак заспокоїв її:
-—	Не журися, що моя мати загадала тобі принести цілющу воду. Візьми оцей келих, піди на берег річки та й гукни: «Птахи з усього світу, летіть сюди! Поплачте зі
+—	Не журися, що моя мати загадала тобі принести цілющу воду. Візьми оцей келих, піди на берег річки та й гукни: «Птахи з усього світу, летіть сюди! Поплачте зі мною, виручіть з біди!» Коли всі птахи позлітаються, останній зронить пір’їнку. Візьми ту пір’їнку, змочи в келиху, потім проведи нею по очах господині, і вона
 одужає.
@@ Рядок 144: / Рядок 141: @@
 прийдуть сюди із запаленими свічками й тричі обійдуть навколо каміння, але щоб жодна свічка не згасла.
-Повернулася Марія додому і все переказала господині. Та скликала всіх довколишніх дівчат і дала кожній — Марії теж — запалену свічку. Пішли вони до каміння, обійшли
+Повернулася Марія додому і все переказала господині. Та скликала всіх довколишніх дівчат і дала кожній — Марії теж — запалену свічку. Пішли вони до каміння, обійшли двічі, а коли обходили втретє, налетів вітер і згасив Маріїну свічку. Згадала вона тоді юнакові слова й скрикнула:
 —	Ой леле, моя свічка загасла!
@@ Рядок 162: / Рядок 158: @@
 Повинилися дівчата перед Марією, і вона їм вибачила.
 {{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}}