Троє братів і золота яблуня (Болгарська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 17:03, 14 грудня 2013

2013-12-14T17:03:22Z

Bogdan: перейменував «Троє братів і золота яблуня» на «Троє братів і золота яблуня (Болгарська народна казка)»

2013-11-19T15:02:00Z

перейменував «Троє братів і золота яблуня» на «Троє братів і золота яблуня (Болгарська народна казка)»

Bogdan в 14:55, 15 листопада 2013

2013-11-15T14:55:00Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:07:45Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Було в жінки троє синів. На обійсті в них росла яблуня, яка щороку родила по одному золотому яблуку. І щороку приходила змія та зривала те яблуко.
-От найстарший син каже:
+От найстарший [[син]] каже:
 —	Мамо, дайте мені ножа й горіхів, я піду стерегти яблуню.
@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 Пішов і також захопився горіхами, а змія підкралась і знову вкрала яблуко.
-На третій рік мовить найменший син:
+На третій рік мовить найменший [[син]]:
 —	Мамо, тепер дайте ножа мені, я піду пильнувати яблуню.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 Він виліз на дерево, примостився біля яблука і, коли вночі знову підкралася змія, вдарив її ножем і поранив. Змія втекла, а хлопець зірвав яблуко і приніс його матері.
-Тоді покликав своїх братів іти шукати змію. Рушили вони по кривавих слідах і дісталися до глибокої прірви, де змія сховалася. Найменший брат сказав, що треба комусь спуститися в прірву. Зголосився найстарший, щоб спустили його. Але на півдорозі злякався, почав смикати за мотузку, і брати витягли його назад. Почали спускати середульшого, але й той злякався, смикнув за мотузку, і його також витягли, як і старшого. Тоді найменший брат каже:
+Тоді покликав своїх [[брат]]ів іти шукати змію. Рушили вони по кривавих слідах і дісталися до глибокої прірви, де змія сховалася. Найменший брат сказав, що треба комусь спуститися в прірву. Зголосився найстарший, щоб спустили його. Але на півдорозі злякався, почав смикати за мотузку, і брати витягли його назад. Почали спускати середульшого, але й той злякався, смикнув за мотузку, і його також витягли, як і старшого. Тоді найменший брат каже:
 —	Тепер спущусь я. Коли смикну за мотузку — спускайте, смикну вдруге — спускайте ще далі, аж поки перестану смикати.
-Отже двоє братів спускали його, спускали, аж поки він опинився на дні. Там знайшов будинок змії, зазирнув у віконце й побачив: сидять у кімнаті три дівчини. Одна грається золотим яблуком, і в другої золоте яблуко, а в найменшої золотого яблука немає, грається вона золотою мишкою на золотому блюдці. І він гукнув до найменшої:
+Отже двоє [[брат]]ів спускали його, спускали, аж поки він опинився на дні. Там знайшов будинок змії, зазирнув у віконце й побачив: сидять у кімнаті три дівчини. Одна грається золотим яблуком, і в другої золоте яблуко, а в найменшої золотого яблука немає, грається вона золотою мишкою на золотому блюдці. І він гукнув до найменшої:
 —	Дівчино, а відчини мені двері!
-Та інша дівчина відказала:
+Та інша [[дівчина]] відказала:
 —	Вертайся хутчій назад! Наша мати ось уже два роки ходить у світ і приносить нам по золотому яблуку, а цього разу повернулася хвора. Як ми тебе впустимо, вона тебе з’їсть.
-Але хлопець сказав:
+Але [[хлопець]] сказав:
 —	Відчиніть двері, а то розіб’ю шибку і влізу у вікно!
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 —	Як прив’яжу я тебе й смикну за мотузку, щоб тебе підняли вгору, мої брати пересваряться через тебе й не захочуть витягти мене; як я сам прив’яжусь і виберуся звідси перший, тоді навряд чи ти захочеш піднятися нагору. Тож я прив’яжу й відправлю нагору тебе, а мої брати, коли люблять мене, витягнуть мене потім.
-А дівчина сказала:
+А [[дівчина]] сказала:
 —	Візьми оцей перстень, я дарую його тобі. Як там, нагорі, посваряться, я зажадаю самотканого вбрання — хто зшиє, за того й піду. А ти зачекаєш трохи і, коли твої брати не витягнуть тебе, провалишся ще глибше. Там буде двоє баранів — один білий, другий чорний. Сядеш на білого, він одвезе тебе на білий світ, сядеш на чорного — завезе тебе в підземне царство.
-Прив’язав хлопець дівчину до мотузки, і брати підняли її нагору.
+Прив’язав [[хлопець]] дівчину до мотузки, і брати підняли її нагору.
 Хлопець постояв трохи, а тоді провалився вниз — просто на чорного барана. Тільки-но приїхав у підземне царство, як баран зник, і хлопець рушив навмання, світ за очі. Приблукав до якоїсь бабусі, а та бабуся жила в місті, де був царський палац. Бабуся була сама. Стала вона замішувати тісто на вечерю — плакала й на сльозах замішувала борошно. Хлопець запитав її, навіщо вона так робить, і бабуся відповіла:
@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 —	А що вдієш, синку! Було і в мене шестеро дітей. Але змія не дозволяє нам брати воду, доки не віддадуть їй на поживу людину. Я давала, давала — віддала всіх дітей, а вона ось уже рік знову не підпускає нікого до води Тепер цар посилає свою доньку на поталу ненажерливій змії,
-Спитав хлопець, де царський палац, і бабуся показала. Пішов він у палац, разом із царською донькою вони сіли в карету й рушили до того місця, де вилазить змія. Хлопець приліг і заснув на колінах у царської доньки. В цей час вилізла з ями змія і підповзла до дівчини, щоб проковтнути її. Царівна заплакала, сльозинка з її очей капнула хлопцеві на обличчя і розбудила його. Він швидко підхопився і вбив .змію. І зразу потекла вода. Цар хотів віддячити сміливцеві й запитав, чого той бажає.
+Спитав [[хлопець]], де [[цар]]ський палац, і бабуся показала. Пішов він у палац, разом із царською донькою вони сіли в карету й рушили до того місця, де вилазить змія. Хлопець приліг і заснув на колінах у [[цар]]ської доньки. В цей час вилізла з ями змія і підповзла до дівчини, щоб проковтнути її. Царівна заплакала, сльозинка з її очей капнула хлопцеві на обличчя і розбудила його. Він швидко підхопився і вбив .змію. І зразу потекла вода. Цар хотів віддячити сміливцеві й запитав, чого той бажає.
-—	Нічого мені не треба на цьому світі,— відповів хлопець,— хочу по-вернутися на нашу землю.
+—	Нічого мені не треба на цьому світі,— відповів хлопець,— хочу повернутися на нашу землю.
 —	Як знайдеться такий, хто підніме тебе туди,— відказав на те цар,— я зроблю все, що буде треба.
-Пішов хлопець містом, питаючи всіх, чи не згодиться хто підняти його на горішню землю, і один чоловік йому сказав:
+Пішов [[хлопець]] містом, питаючи всіх, чи не згодиться хто підняти його на горішню землю, і один чоловік йому сказав:
 —	За містом росте високе дерево, на тому дереві сидить орлиця — вона ніяк не може вигодувати своїх орлят. Іди туди — може, вона тобі якось зарадить.
-Знайшов хлопець те дерево, ліг під ним і заснув. Але скоро орлята запищали, і він прокинувся. Глянув угору й побачив, що на дерево лізе триголова змія; махнув він ножем і відрубав їй всі три голови. Орли подумали, що хлопець напав на їхніх діток, і злетіли згори, хотіли заклювати його, та малі орлята сказали:
+Знайшов [[хлопець]] те дерево, ліг під ним і заснув. Але скоро орлята запищали, і він прокинувся. Глянув угору й побачив, що на дерево лізе триголова змія; махнув він ножем і відрубав їй всі три голови. Орли подумали, що хлопець напав на їхніх діток, і злетіли згори, хотіли заклювати його, та малі орлята сказали:
 —	Не чіпайте його, мамо- й тату, цей чоловік убив змію і врятував нас!
@@ Рядок 83: / Рядок 83: @@
 —	Невже? Коли б ми знали, що ти такий смачний, то з’їли б тебе ще під деревом,— сказали орли.
-Повернувся хлопець додому, до своїх братів, які й досі сварилися за найменшу дівчину. І він теж сказав, що хоче мати її за дружину.
+Повернувся хлопець додому, до своїх [[брат]]ів, які й досі сварилися за найменшу дівчину. І він теж сказав, що хоче мати її за дружину.
-—	Хочу мати самоткане вбрання,— сказала дівчина.— Хто його зшиє, за того й піду.
+—	Хочу мати самоткане вбрання,— сказала [[дівчина]].— Хто його зшиє, за того й піду.
 {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

← Попередня версія	Версія за 14:55, 15 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Було в жінки троє синів. На обійсті в них росла яблуня, яка щороку родила по одному золотому яблуку. І щороку приходила змія та зривала те яблуко.

	+	От найстарший син каже:
	+
	+	— Мамо, дайте мені ножа й горіхів, я піду стерегти яблуню.
	+
	+	Пішов він, сів під деревом і заходився лускати горіхи, а змія підкралася потемки і вкрала яблуко.
	+
	+	Повернувся син додому й сказав:
	+
	+	— Мамо, я не вберіг яблуко — прийшла змія і вкрала його.
	+
	+	Наступного року проситься середульший:
	+
	+	— Мамо, дайте мені ножа й горіхів, я піду стерегти яблуню.
	+
	+	Пішов і також захопився горіхами, а змія підкралась і знову вкрала яблуко.
	+
	+	На третій рік мовить найменший син:
	+
	+	— Мамо, тепер дайте ножа мені, я піду пильнувати яблуню.
	+
	+	Він виліз на дерево, примостився біля яблука і, коли вночі знову підкралася змія, вдарив її ножем і поранив. Змія втекла, а хлопець зірвав яблуко і приніс його матері.
	+
	+	Тоді покликав своїх братів іти шукати змію. Рушили вони по кривавих слідах і дісталися до глибокої прірви, де змія сховалася. Найменший брат сказав, що треба комусь спуститися в прірву. Зголосився найстарший, щоб спустили його. Але на півдорозі злякався, почав смикати за мотузку, і брати витягли його назад. Почали спускати середульшого, але й той злякався, смикнув за мотузку, і його також витягли, як і старшого. Тоді найменший брат каже:
	+
	+	— Тепер спущусь я. Коли смикну за мотузку — спускайте, смикну вдруге — спускайте ще далі, аж поки перестану смикати.
	+
	+	Отже двоє братів спускали його, спускали, аж поки він опинився на дні. Там знайшов будинок змії, зазирнув у віконце й побачив: сидять у кімнаті три дівчини. Одна грається золотим яблуком, і в другої золоте яблуко, а в найменшої золотого яблука немає, грається вона золотою мишкою на золотому блюдці. І він гукнув до найменшої:
	+
	+	— Дівчино, а відчини мені двері!
	+
	+	Та інша дівчина відказала:
	+
	+	— Вертайся хутчій назад! Наша мати ось уже два роки ходить у світ і приносить нам по золотому яблуку, а цього разу повернулася хвора. Як ми тебе впустимо, вона тебе з’їсть.
	+
	+	Але хлопець сказав:
	+
	+	— Відчиніть двері, а то розіб’ю шибку і влізу у вікно!
	+
	+	Тоді підвелася найменша, відчинила двері, він зайшов і вбив змію.
	+
	+	Потому вивів дівчат з будинку й пішов з ними до мотузки. Спочатку прив’язав найстаршу, смикнув за мотузку, і брати витягли її. Потім прив’язав середульшу, і витягли й ту. Залишилась найменша дівчина. Він їй каже:
	+
	+	— Як прив’яжу я тебе й смикну за мотузку, щоб тебе підняли вгору, мої брати пересваряться через тебе й не захочуть витягти мене; як я сам прив’яжусь і виберуся звідси перший, тоді навряд чи ти захочеш піднятися нагору. Тож я прив’яжу й відправлю нагору тебе, а мої брати, коли люблять мене, витягнуть мене потім.
	+
	+	А дівчина сказала:
	+
	+	— Візьми оцей перстень, я дарую його тобі. Як там, нагорі, посваряться, я зажадаю самотканого вбрання — хто зшиє, за того й піду. А ти зачекаєш трохи і, коли твої брати не витягнуть тебе, провалишся ще глибше. Там буде двоє баранів — один білий, другий чорний. Сядеш на білого, він одвезе тебе на білий світ, сядеш на чорного — завезе тебе в підземне царство.
	+
	+	Прив’язав хлопець дівчину до мотузки, і брати підняли її нагору.
	+
	+	Хлопець постояв трохи, а тоді провалився вниз — просто на чорного барана. Тільки-но приїхав у підземне царство, як баран зник, і хлопець рушив навмання, світ за очі. Приблукав до якоїсь бабусі, а та бабуся жила в місті, де був царський палац. Бабуся була сама. Стала вона замішувати тісто на вечерю — плакала й на сльозах замішувала борошно. Хлопець запитав її, навіщо вона так робить, і бабуся відповіла:
	+
	+	— А що вдієш, синку! Було і в мене шестеро дітей. Але змія не дозволяє нам брати воду, доки не віддадуть їй на поживу людину. Я давала, давала — віддала всіх дітей, а вона ось уже рік знову не підпускає нікого до води Тепер цар посилає свою доньку на поталу ненажерливій змії,
	+
	+	Спитав хлопець, де царський палац, і бабуся показала. Пішов він у палац, разом із царською донькою вони сіли в карету й рушили до того місця, де вилазить змія. Хлопець приліг і заснув на колінах у царської доньки. В цей час вилізла з ями змія і підповзла до дівчини, щоб проковтнути її. Царівна заплакала, сльозинка з її очей капнула хлопцеві на обличчя і розбудила його. Він швидко підхопився і вбив .змію. І зразу потекла вода. Цар хотів віддячити сміливцеві й запитав, чого той бажає.
	+
	+	— Нічого мені не треба на цьому світі,— відповів хлопець,— хочу по-вернутися на нашу землю.
	+
	+	— Як знайдеться такий, хто підніме тебе туди,— відказав на те цар,— я зроблю все, що буде треба.
	+
	+	Пішов хлопець містом, питаючи всіх, чи не згодиться хто підняти його на горішню землю, і один чоловік йому сказав:
	+
	+	— За містом росте високе дерево, на тому дереві сидить орлиця — вона ніяк не може вигодувати своїх орлят. Іди туди — може, вона тобі якось зарадить.
	+
	+	Знайшов хлопець те дерево, ліг під ним і заснув. Але скоро орлята запищали, і він прокинувся. Глянув угору й побачив, що на дерево лізе триголова змія; махнув він ножем і відрубав їй всі три голови. Орли подумали, що хлопець напав на їхніх діток, і злетіли згори, хотіли заклювати його, та малі орлята сказали:
	+
	+	— Не чіпайте його, мамо- й тату, цей чоловік убив змію і врятував нас!
	+
	+	Гей, побратиме,— сказали тоді орли,— кажи, чим відплатити тобі за твою добрість.
	+
	+	— Нічого мені не треба, хочу тільки, щоб ви занесли мене на горішню землю.
	+
	+	— Занесемо! Знайди дев’ять ялових корів, які вже дев’ять років не телилися, і годуй нас місяць; потім зроби скриню на залізних жердинах, поклади в неї те м’ясо, що лишиться, і сам сідай, та не забудь набрати води в шкіряний бурдюк. Ми покладемо жердини собі на спини й понесемо тебе. Коли скажемо тобі «га», даси нам м’яса, скажемо «пити» — даси води.
	+
	+	Юнак зробив усе так, як йому було сказано, і через місяць птахи взяли його на крила й підняли високо вгору. Але заготовленого м’яса не вистачило, а орли вимагали ще й ще. Тоді хлопець почав одрізувати шматки м’яса із своїх долонь і п’ят і тим годував орлів. Нарешті вони винесли його на землю і запитали:
	+
	+	— Скажи, а що то було за м’ясо, яким ти годував нас наостанку?
	+
	+	— Ніде правди діти, побратими, скажу вам, — відповів хлопець. — Я одрізував те м’ясо із своїх долонь і п’ят, бо не стало яловичини.
	+
	+	— Невже? Коли б ми знали, що ти такий смачний, то з’їли б тебе ще під деревом,— сказали орли.
	+
	+	Повернувся хлопець додому, до своїх братів, які й досі сварилися за найменшу дівчину. І він теж сказав, що хоче мати її за дружину.
	+
	+	— Хочу мати самоткане вбрання,— сказала дівчина.— Хто його зшиє, за того й піду.
	+
	+	Згадав найменший брат про перстень і щойно глянув на нього, як з’явилося самоткане вбрання. Помирилися брати, і найменша сестра вийшла заміж за найменшого з них.