У нашій стороні (італійська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 13:08, 18 вересня 2013

2013-09-18T13:08:02Z

Bogdan в 23:31, 9 травня 2013

2013-05-09T23:31:00Z

Bogdan в 21:38, 9 травня 2013

2013-05-09T21:38:14Z

Bogdan: перейменував «У нашій стороні» на «У нашій стороні (італійська народна казка)»

2013-05-07T23:32:15Z

перейменував «У нашій стороні» на «У нашій стороні (італійська народна казка)»

Bogdan в 18:28, 4 травня 2013

2013-05-04T18:28:11Z

Bogdan: Створена сторінка: Жив колись в одному італійському селі парубок на ймення Бортоло. Він був дуже кумедний і...

2013-05-04T18:27:57Z

Створена сторінка: Жив колись в одному італійському селі парубок на ймення Бортоло. Він був дуже кумедний і...

Нова сторінка

Жив колись в одному італійському селі парубок на ймення Бортоло.

Він був дуже кумедний із себе: рот широченний, ніс довгий і грубий, а підборіддя невеличке і гостреньке.

Зате ходив він завжди усміхнений і всім розповідав цікаві-прецікаві оповідки. Селяни тільки-но побачать, було, Бортоло, так і починають брати його на сміх.

А він хоч би коли образився на них!

Що не кажіть, а в мене в голові розуму більше, ніж у декого,— мирно відповідав він.— Аби мені тільки побачити світа, я знайшов би свою долю, ще й іншим би допоміг.

Селяни, чуючи таке, ще голосніше реготалися. Ще б пак! Адже в селі мало хто вмів читати й писати, а Бортоло й підписатися не тямив! І отаке темне, ротате й носате хвастається, що знайде щасливу долю для себе та ще допоможе й іншим!

Але Бортоло правив своє — що далі, то наполегливіше. Тому селяни подумали: а може, і з сміху люди вийдуть?

І вирішили вони громадою зібрати трохи грошей та й дати їх Бортоло: нехай, мовляв, іде шукати свого щастя.

Ану ж, поталанить йому розжитися? Може, тоді він чимось зарадить хоча б убогим та немічним своїм землякам.

Отож якось погідного ранку вирушив Бортоло у світ.

Іде він день, іде й другий. На третій день увечері прийшов парубок до великого, ясно освітленого міста.

Бачить — на вулицях людей-людей, та всі такі веселі, співають, танцюють! Бортоло й питає, що в них за свято.

А городяни йому розказують: мовляв, улюблена королівська донька поїхала до свого жениха — королевича з сусідньої країни, і король, щоб хоч якось розважити свою тугу, наказав усім співати й танцювати.

Того дня і в королівському палаці було влаштовано бал. Довідався про це Бортоло та й подався туди. Підійшов він до брами перед палацом і вже мав був шаснути на подвір’я, але вартовий перегородив йому алебардою дорогу.

А сам звів очі на Бортоло — та в сміх! Так реготав, аж зігнувся, вхопившися за живіт, і алебарду свою опустив.

А Бортоло мерщій повз нього та до палацу. Приходить у велику залу. А там усе так сяє та виблискує, що й не сказати.

Усі придворні й гості в дорогих уборах, в оксамитах і шовках. Бортоло спершу аж оторопів. Та ненадовго. Не такий він удався, щоб перед чимось зовсім розгубитися.

Спинився Бортоло перед королем і промовив:

— Синьйоре!..

Придворні як почули, що якийсь приблуда назвав короля не «ваша величність», як належить, а «синьйор», то аж заніміли з дива.

Та як поглянули на його чудернацьке обличчя, так усі й зайшлися реготом. Один підійшов і навіть шарпнув Бортоло за полу його простацької вдяганки, другий схилився йому до вуха і нарозтяг проспівав: «О-пу-да-ло!» Та Бортоло зовсім не збентежився — у себе в селі над ним ще й не так глузували.

А коли пишні дами й панове трохи вгамувалися, він сказав:

— Дива та й годі! Вельможні синьйори мене вперше бачать і вже беруть на сміх.

У моїй стороні не так ведеться: коли заходить гість, ніхто не дивиться, чи пишно він убраний, чи не дуже, рудий він, чи чорнявий. Його щонайперше питають, чи не стомився він з дороги, і приймають, як свого рідного.

Ці сміливі слова так вразили поважних синьйорів, що один з них навіть схилився до сусіда й прошепотів йому на вухо:

— Зрештою, він правду каже...

А тим часом Бортоло вів далі:

— У моїй стороні гостя завжди запитують, чи не зголоднів він у дорозі і чи не хочеться йому пити.

Тут король звелів посадити Бортоло за окремий стіл і принести добірних наїдків. Він подумав, що коли чужинець наважився так сміливо розмовляти з самим королем, то він, певно, перевдягнутий вельможа.

Повечеряв Бортоло і дуже схотів спати. Та й не дивно: адже дома, в селі, він завжди лягав спати, тільки-но стемніє, і вставав, тільки-но благословиться на світ.

Проте він зумів перебороти сон, підвівся з-за столу, вклонився королю з королевою і сказав:

— У моїй стороні, коли гість повечеряє, його кладуть спати.

— Авжеж, і в нас так само,— запевнив король.

І він наказав, щоб Бортоло відвели в одну з палацових спалень.

На другий день, уранці, коли Бортоло ще тільки одягався, до нього ввійшов служник, низенько вклонився і сказав, що принц-престоло- наступник просить прийняти його.

«Ти диви! — подумав Бортоло.— Мабуть, мене справді мають тут за велику цяцю».

Принц нерішуче став у дверях і спитав:

— Я, може, занадто рано?..

— Нічого, нічого,— відповів Бортоло.— Розповідайте, що вас привело до мене.

Принц розповів, що в нього весь час болить голова й живіт і ниють ноги. А двірцеві лікарі ніяк не можуть знайти причини цієї недуги.

— Можливо, ваша милість,— вів далі принц,— у вашій стороні кращі лікарі і ви порадите, що мені робити?

Бортоло залюбки давав людям поради, тому й принцові порадив дуже добре:

— У моїй стороні,— сказав він,— проти такої хвороби є один певний спосіб: рано лягати спати, рано вставати, чимбільше ходити пішки і їсти лише, коли добре виголодаєшся. До речі, багато ви платите своїм лікарям?

— Тисячу лір за кожен день, коли я хворію.

— Це кепсько, дуже кепсько. Ви краще платіть їм дві тисячі лір за кожен день, коли ви здорові, а коли ви хворієте — хай платять вони вам.

— Красно дякую,— сказав принц.— Спробую все робити так, як ви порадили. А тепер, будь ласка, прийміть від мене оце.— І принц подав Бортоло повний гаманець золотих монет.

Трохи згодом Бортоло оглянувся й пішов до їдальні випити кави з молоком. Ате в коридорі зустрів короля.

— Добрий день, ваша величносте! — привітався Бортоло.

- Добрий день, друже мій,— відповів король.— Ну як вам у нас спалося?

— Чудово! А вам? — запитав Бортоло.

— Препогано,— сумно сказав король.

— Чому ж би то? -— здивувався Бортоло.

— Я вам скажу, але нехай це буде між нами,— півголосом протяг король.— Бачите, у мене велике багатство: дуже багато землі, палаців, коштовностей.

А я вже старий і хочу поділити усю спадщину між сином та одруженою дочкою. Але ось не можу вирішити, як поділити все це між ними коли й не цілком нарівно, то хоча б так, щоб після моєї смерті син і дочка не пересварились між собою.

Цілісіньку ніч сушив собі над цим голову, але так нічогісінько й не придумав.

— А знаєте, як у таких випадках роблять у моїй стороні? — сказав Бортоло.

— О, це дуже цікаво! — вигукнув король.

— Ось як. Той, хто пише заповіт, окремо зазначає: «Одне з моїх дітей хай поділить спадщину на дві частини, а друге нехай вибере собі ту з них, яку побажає».

— Пречудово! Як розумно роблять у вашій стороні! — вигукнув король і подарував Бортоло гаманець, повний золотих монет.

Тільки-но королева довідалась, чому раптом так повеселішали її чоловік та син, вона й собі вирішила спитати в Бортоло поради.

— Скажіть, чому це я що рік, то дужче старію? — тяжко зітхаючи, спитала королева.— Скільки я вже грошей витратила на пудру, помаду та рум’яна, проте на обличчі в мене з’являються все нові й нові зморшки, а коси щодалі більше сивіють.

— У моїй стороні, ваша величносте, старості не соромляться,— сказав Бортоло.— Ну а пудритись та рум’янитись наші синьйори та синьйорини ніколи й не думали. Адже від цього здаєшся тільки старішим і негарним.

Королева нізащо не хотіла здаватися старішою і негарною. Тому вона негайно наказала віддати Бортоло за його розумну пораду всі ті гроші, які досі витрачала на дорогі білила та рум’яна.

Невдовзі слава про мудрого Бортоло розійшлась по всьому королівству.
З самого ранку десятки поважних синьйорів товпились до нього, щоб попросити доброї поради. А Бортоло не вдавав із себе чаклуна чи мага. Він щоразу ввічливо казав: у моїй стороні роблять у таких випадках отак і отак, а ви вже робіть, як самі знаєте.

Тим часом придворних дедалі дужче змагала цікавість: що то воно за така чудова сторона, де всі такі розумні? Зібралось четверо найбільш цікавих синьйорів та й поїхали до тієї «сторони».

Приїжджають, глянули та й очам своїм не повірили: убоге з убогих, брудне й темне село, де навіть читати й писати майже ніхто не вміє.

Але не могли ж такі панове відверто визнати, що якийсь зовсім неписьменний селянин зумів їх так спритно перехитрити. Тому, коли вони вернулися до королівського палацу, то серед друзів і знайо-мих повели зовсім іншу мову:

— Ох, якби ж ви тільки бачили, що то за містечко! Невелике, зате таке чепурне, а яке гарне та культурне!

Незабаром гультяйське життя при дворі неабияк набридло Бортоло, адже він не звик байдикувати.

Тільки-но в нього набралось чималенько грошей, він розпрощався з усіма та й поїхав назад у своє село.

Там Бортоло щонайперше віддав громаді гроші, за які він їздив мандрувати.

Потім, як і обіцяв, надав допомогу всім убогим селянам. А ввечері до нього посходилися друзі. Бортоло, сидячи коло печі й пахкаючи люлькою, розповів їм про свої пригоди.

— Що й казати, я радий, що дотримав свого слова і допоміг бідним моїм землякам.

А яка ж нудьга жити при дворі й годинами висиджувати у м’якому кріслі та розмовляти з королем і королевою!

Всі, звертаючись до мене, називали мене тільки «ясновельможний синьйоре», «ясновельможний синьйоре».

І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!

← Попередня версія		Версія за 23:31, 9 травня 2013
Рядок 151:		Рядок 151:

	І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!		І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!
−	{{Шаблон:~~Грецькі~~ народні казки українською мовою}}	+
		+
		+	{{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 21:38, 9 травня 2013
Рядок 151:		Рядок 151:

	І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!		І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!
		+	{{Шаблон:Грецькі народні казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 18:28, 4 травня 2013
Рядок 150:		Рядок 150:
	Всі, звертаючись до мене, називали мене тільки «ясновельможний синьйоре», «ясновельможний синьйоре».		Всі, звертаючись до мене, називали мене тільки «ясновельможний синьйоре», «ясновельможний синьйоре».

−	І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!	+	І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жив колись в одному італійському селі парубок на ймення Бортоло.
+Жив колись в одному італійському селі [[парубок]] на ймення Бортоло.
 Він був дуже кумедний із себе: рот широченний, ніс довгий і грубий, а підборіддя невеличке і гостреньке.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 Бачить — на вулицях людей-людей, та всі такі веселі, співають, танцюють! Бортоло й питає, що в них за свято.
-А городяни йому розказують: мовляв, улюблена королівська донька поїхала до свого жениха — королевича з сусідньої країни, і король, щоб хоч якось розважити свою тугу, наказав усім співати й танцювати.
+А городяни йому розказують: мовляв, улюблена королівська донька поїхала до свого жениха — королевича з сусідньої країни, і [[король]], щоб хоч якось розважити свою тугу, наказав усім співати й танцювати.
 Того дня і в королівському палаці було влаштовано бал. Довідався про це Бортоло та й подався туди. Підійшов він до брами перед палацом і вже мав був шаснути на подвір’я, але вартовий перегородив йому алебардою дорогу.
@@ Рядок 47: / Рядок 47: @@
 У моїй стороні не так ведеться: коли заходить гість, ніхто не дивиться, чи пишно він убраний, чи не дуже, рудий він, чи чорнявий. Його щонайперше питають, чи не стомився він з дороги, і приймають, як свого рідного.
-Ці сміливі слова так вразили поважних синьйорів, що один з них навіть схилився до сусіда й прошепотів йому на вухо:
+Ці сміливі слова так вразили поважних синьйорів, що один з них навіть схилився до [[сусід]]а й прошепотів йому на вухо:
 —	Зрештою, він правду каже...
@@ Рядок 63: / Рядок 63: @@
 —	У моїй стороні, коли гість повечеряє, його кладуть спати.
-—	Авжеж, і в нас так само,— запевнив король.
+—	Авжеж, і в нас так само,— запевнив [[король]].
 І він наказав, щоб Бортоло відвели в одну з палацових спалень.
@@ Рядок 71: / Рядок 71: @@
 «Ти диви! — подумав Бортоло.— Мабуть, мене справді мають тут за велику цяцю».
-Принц нерішуче став у дверях і спитав:
+[[Принц]] нерішуче став у дверях і спитав:
 —	Я, може, занадто рано?..
@@ Рядок 89: / Рядок 89: @@
 —	Це кепсько, дуже кепсько. Ви краще платіть їм дві тисячі лір за кожен день, коли ви здорові, а коли ви хворієте — хай платять вони вам.
-—	Красно дякую,— сказав принц.— Спробую все робити так, як ви порадили. А тепер, будь ласка, прийміть від мене оце.— І принц подав Бортоло повний гаманець золотих монет.
+—	Красно дякую,— сказав [[принц]].— Спробую все робити так, як ви порадили. А тепер, будь ласка, прийміть від мене оце.— І [[принц]] подав Бортоло повний гаманець золотих монет.
 Трохи згодом Бортоло оглянувся й пішов до їдальні випити кави з молоком. Ате в коридорі зустрів короля.
@@ Рядок 101: / Рядок 101: @@
 —	Препогано,— сумно сказав король.
-—	Чому ж би то? -— здивувався Бортоло.
+—	Чому ж би то? — здивувався Бортоло.
 —	Я вам скажу, але нехай це буде між нами,— півголосом протяг король.— Бачите, у мене велике багатство: дуже багато землі, палаців, коштовностей.
@@ Рядок 111: / Рядок 111: @@
 —	А знаєте, як у таких випадках роблять у моїй стороні? — сказав Бортоло.
-—	О, це дуже цікаво! — вигукнув король.
+—	О, це дуже цікаво! — вигукнув [[король]].
 —	Ось як. Той, хто пише заповіт, окремо зазначає: «Одне з моїх дітей хай поділить спадщину на дві частини, а друге нехай вибере собі ту з них, яку побажає».
@@ Рядок 132: / Рядок 132: @@
 Приїжджають, глянули та й очам своїм не повірили: убоге з убогих, брудне й темне село, де навіть читати й писати майже ніхто не вміє.
-Але не могли ж такі панове відверто визнати, що якийсь зовсім неписьменний селянин зумів їх так спритно перехитрити. Тому, коли вони вернулися до королівського палацу, то серед друзів і знайо-мих повели зовсім іншу мову:
+Але не могли ж такі панове відверто визнати, що якийсь зовсім неписьменний [[селянин]] зумів їх так спритно перехитрити. Тому, коли вони вернулися до королівського палацу, то серед друзів і знайо-мих повели зовсім іншу мову:
 —	Ох, якби ж ви тільки бачили, що то за містечко! Невелике, зате таке чепурне, а яке гарне та культурне!
@@ Рядок 154: / Рядок 154: @@
 {{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}}