Хитрий Петр на тому світі - Історія редагувань

Bogdana в 22:02, 16 грудня 2013

2013-12-16T22:02:28Z

Bogdan в 15:30, 15 листопада 2013

2013-11-15T15:30:32Z

Bogdan в 15:30, 15 листопада 2013

2013-11-15T15:30:21Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:09:15Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці.
-—	Звідки йдете, дядьку? — запитала його жінка, що саме брала воду,
+—	Звідки йдете, дядьку? — запитала його [[жінка]], що саме брала воду,
 —	З того світу,— відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр.
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 —	Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині.
-Сказала це дурна жінка й дала п’ять золотих незнайомому чоловікові.
+Сказала це дурна [[жінка]] й дала п’ять золотих незнайомому [[чоловік]]ові.
 Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі.
-А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.
+А [[жінка]] прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.
 А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому:
@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра:
-—	А чи не.бачив ти, вівчарю, чоловіка — йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку — п’ять золотих у неї забрав.
+—	А чи не.бачив ти, вівчарю, [[чоловік]]а — йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку — п’ять золотих у неї забрав.
 —	Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його.
@@ Рядок 35: / Рядок 35: @@
 Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік.
-Вернувся чоловік додому, а жінка й питає його:
+Вернувся [[чоловік]] додому, а [[жінка]] й питає його:
 —	Гей, чоловіче, забрав гроші?
-—	Ні,— відказав чоловік,— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові.
+—	Ні,— відказав [[чоловік]],— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові.

@@ Рядок 19: / Рядок 19: @@
 Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі.
-А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був та
+А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був такий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.
 А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому:

← Попередня версія	Версія за 15:30, 15 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Якось ішов подорожній через село, захотілося йому пити, і він підійшов до криниці.

	+	— Звідки йдете, дядьку? — запитала його жінка, що саме брала воду,
	+
	+	— З того світу,— відповів подорожній, що був не хто інший, як Хитрий Петр.
	+
	+	— Справді з того світу?
	+
	+	— Авжеж. Я прийшов на цей світ прогулятись, набратися здоров’ячка, а тоді піду й віднесу здоров’ячко померлим.
	+
	+	— Знаєте, дядьку, є в мене син на тому світі, Іванчом його звуть. Може, ви знаєте його? Чи не бачили його часом?
	+
	+	— Звичайно, бачив. Тільки хочу тобі сказати — дуже вже він зубожів: носить воду на спині, продає і тим собі на хліб заробляє.
	+
	+	— Ой, бідний мій Іванчо! Дам я вам, дядьку, грошей, занесіть йому, нехай він купить собі коня та не носить воду на спині.
	+
	+	Сказала це дурна жінка й дала п’ять золотих незнайомому чоловікові.
	+
	+	Узяв Хитрий Петр гроші й пішов собі.
	+
	+	А жінка прийшла додому і похвалилася чоловікові, як вона послала Іванчові гроші на той світ, спасибі добрій людині. Та чоловік не був та
	+
	+	кий дурний, як його жінка, одразу дотямив, що тут брехня, вибіг з хати, стрибнув на коня й кинувся навздогін.
	+
	+	А Хитрий Петр ішов та все озирався. Як помітив позаду вершника, зрозумів, у чім річ. Підійшов він до вівчаря, що недалечко пас вівці, і каже йому:
	+
	+	— Вівчарю, бачиш он того вершника? Це страшна людина. Він скрізь ходить, вишукує вівчарів, дере з них шкіру й робить з неї барабани. Як хочеш врятуватись, то дай мені свою одежу, а я тобі дам мою, бо він мене знає і нічого мені не заподіє, а ти одягни мою одежу, вилізь на отого дуба і сиди в гіллі, поки вершник поїде собі геть.
	+
	+	Злякався вівчар, повірив Хитрому Петрові, помінявся з ним одежею і поліз на дерево.
	+
	+	Аж ось і вершник від дороги над’їхав і питає Хитрого Петра:
	+
	+	— А чи не.бачив ти, вівчарю, чоловіка — йшов тут недавно? Хай йому грець, обдурив мою жінку — п’ять золотих у неї забрав.
	+
	+	— Он він, сховався на дубі. Давай я тобі коня потримаю, а ти полізь та піймай його.
	+
	+	Той так і зробив, а Хитрий Петр скочив на коня і втік.
	+
	+	Вернувся чоловік додому, а жінка й питає його:
	+
	+	— Гей, чоловіче, забрав гроші?
	+
	+	— Ні,— відказав чоловік,— я ще й коня йому дав, щоб він швидше відніс гроші нашому Іванчові.