Bogdan в 04:44, 3 липня 2013

2013-07-03T04:44:46Z

Bogdan в 17:27, 25 червня 2013

2013-06-25T17:27:41Z

Bogdan в 17:27, 25 червня 2013

2013-06-25T17:27:25Z

Показати зміни

Bogdan: Створена сторінка: Був мисливець, та такий убогий, що навіть рушниці путящої не мав. Тож ніхто й не хотів з ни...

2013-06-13T04:27:50Z

Створена сторінка: Був мисливець, та такий убогий, що навіть рушниці путящої не мав. Тож ніхто й не хотів з ни...

Нова сторінка

Був мисливець, та такий убогий, що навіть рушниці путящої не мав. Тож ніхто й не хотів з ним іти на полювання, він, бідолашний, завжди ходив сам. Одного разу подався він до лісу на лови — а може, щось уполює-таки! — і справді, натрапив на оленя. Кинувся до нього, а олень — утікати. Чоловік за ним. Три дні біг за оленем і нарешті третього дня наздогнав його. Але заблудився, не знав тепер, як вийти з дрімучого лісу. Звідки він біг: чи з того, чи з сього боку?
— Ох, якби хто показав мені дорогу додому, то й оленя віддав би йому,— чи то промовив, чи тільки подумав мисливець.
І раптом постав перед ним чоловік, мов із землі виріс, та й каже:
— Я виведу тебе з лісу. Але за це віддаси мені той прибуток, що маєш сьогодні в хаті?
А мисливець убогий відповідає:
— Та який там прибуток — я бідний, не маю нічого в хаті. Бери кра¬ще ось цього оленя, що я вполював.
— Не хочу оленя, віддай мені свій сьогоднішній прибуток.
— Гаразд,— погодився мисливець,—прибуток то прибуток, забереш його собі, якщо так хочеш.
І той вивів його з лісу. Повернувся чоловік додому: аж там син на¬родився в нього. Отже, він пообіцяв тому незнайомцеві віддати сина. Бід¬на його голівонька! Плаче нишком чоловік, але нікому нічого не каже.
Жінка його питає:
— Що з тобою, чоловіче?
— Ой і не питай, жінко, нема чого казати.
Рік минув, другий, шість років збігло, а чоловік усе наче сам не свій.
Нарешті не витерпіла жінка, напосілася на нього:
Скажи та скажи!
Розповів він їй, що сталося між ним і чортячим царем (бо той чо¬ловік, що вивів його з лісу, був не хто інший, як чортячий цар). І те¬пер уже обоє засумували, затужили, заплакали та сохли, мов одламана гілка. Сусіди, знайомі дивуються:
— Інші, коли в них народиться син, радіють, а ці ходять, мов у воду опущені. Що за люди, що з ними?
Уже й хлопець, той син їхній, почав питати:
— Чого це ви, мамо й тату, такі зажурені, невеселі?
— Ой сину, не питай нас, навіщо тобі це знати!
Але одного разу хлопець так причепився до них, відгалу їм не дає, тільки знай одне торочить (а було йому вже дев’ятнадцять років):
— Скажіть та й скажіть.
Що робити? Батьки й розповіли йому все. А він і каже:
— Не бійтеся нічого, піду я до того чортячого царя й запитаю, наві¬що я потрібен йому.
Батьки вжахнулися, почувши ці синові слова, і ну його відмовляти:
— Не йди, сину, бо не вернешся.
— Ні, я піду,— відповідає хлопець,— а ви не бійтеся, усе гаразд буде.
1 він пішов, довго мандрував лісом та блукав, аж надибав хатку. А на
тій хатці гайворон сидить, каріїає, ніби сказати щось хоче. Став хлопець, прислухався, чує немовби:
— Кар, кар, до хатки заглянь!
Відхиляє він двері, зазирає в хатину, а там баба на долівці побита лежить.
Хлопець допоміг їй підвестися, дав бабі води, вивів надвір.
— Ой дякую тобі, синку, за твою доброту! А куди ж ти мандруєш?
Хлопець розповів їй що і як.
— Вернися, дитино,— каже йому баба,— не йди, бо той чортячий цар зробить з тобою те саме, що й зі мною зробив. Начиш: мене побив, а сина закляв у гайворона. Послухайся мене, дитино.
— Та я нічого не боюсь, бабусю,— відказує їй хлопець.— Тільки от не знаю, де той чортячий цар живе!
— Ти цим не журися,— баба йому відповідає.— Мій син гайворон до¬веде тебе до срібної річки, у якій цареві дочки купаються, вони тобі іі покажуть, де чортячого царя палаци. Тільки затям собі: там є нечера, ти в ній сховайся, але пильнуй — не засни, бо біда буде, якщо тебе заста¬нуть сонним. Треба, щоб ти перший помітив їх. І тоді сховай одяг най¬меншої царевої дочки, доки вона купатиметься. Запам’ятав, хлопче?
Подався хлопець за гайвороном: гайворон у небі летить, а хлопець по землі йде. Дійшов до срібної річки, побачив печеру, сховався в ній і не спить — усе дивиться, пильнує. Раптом бачить: три пави до річки прийшли. Роздяглися — аж то три чудові дівчини — цареві дочки. Пішли вони купатися в срібну річку. Тричі перепливали на той бік, тричі — назад. Коли втретє перепливли річку назад, то одна за одною стали вби-ратися. Спочатку найстарша вдяглася, потім середня, нарешті найменша кинулася до одягу. А його нема — хлопець сховав. І дівчина гірко запла¬кала:
— Ой лелечко, що я робитиму, бідна! Тут мене день застане, сріб¬на річка поглине, навіки зостанусь у ній!
Хлопець почув її бідкання, вийшов з печери та й каже:
— Я віддам тобі одяг, а ти проведеш мене до чортячого царя?
— Проведу, аякже, я ж його дочка. Прямісіньку дорогу до царських палаців покажу.
Хлопець віддав їй одяг, вона вдяглася та й каже:
— Висмикни з мого павиного хвоста одно пірце, воно тобі у великій пригоді стане. Коли тобі важко буде, ти тільки дмухни на пірце, і я не¬гайно пришлю допомогу.
Хлопець так і зробив: коли дівчина вдягнулася, то знов стала павою, і він висмикнув з хвоста одно пірце та сховав собі до кишені.
Дівчина провела його до палаців чортячого царя. А там подвір’я ро¬гами обсаджене, оливом залите. Вступив хлопець до палацу, а цар одразу:
— Чого прийшов?
— А навіщо ти дев’ятнадцять ще років тому вимагав мене в мого батька? От я й прийшов у тебе спитати.
Тоді цар і каже йому:
— Гаразд, якщо ти прийшов до мене, то виори оце олив’яне подвір’я, засій просом, збери його і ще до вечора потовчи та принеси мені корж, спечений з того пшона, щоб я повечеряв ним. Інакше голови позбудешся.
— Добре,— каже хлопець.
Добре то добре, але як його зорати те олив’яне подвір’я? І де це видано, щоб за один день посіяти й зібрати просо та ще й спекти з нього корж? Зажурився хлопець. Але згадав про пірце в кишені. Скоріше дістав його, дмухнув, одразу перед ним з’явилася найстарша сестра (це наймолодша послала її)!
— Що треба, хлопче? — питає вона.— Що маєш зробити?
Хлопець каже:
— Цар, твій батько, загадав, аби я виорав олив’яне подвір’я, засіяв його просом і на вечерю йому приніс коржа, спеченого з того врожаю.
— Гаразд,— каже вона,— йди відпочивай і нічим не журися, а коли настане вечір, понесеш йому той пшоняний корж.
Тільки смерклося, хлопець і приніс цареві коржа з проса, що вирос¬ло на олив’яному подвір’ї. Чортячий цар узяв коржа, повечеряв, але ні¬чого не міг вдіяти хлопцеві, бо ж той виконав його завдання.
Наступного дня, тільки зоря зайнялася, цар знову загадує хлопцеві:
— Он бачиш болото? То щоб до вечора спустив мені воду з нього та висушив. Бо як ні, то голови позбудешся.
— Добре,— каже хлопець, а сам засмутився: хто його висушить, оте баговиння, оті мочарі? Але згадав про пірце, дмухнув на нього. Одразу середня сестра примчала (це найменша послала її) й питає:
— Що треба, хлопче?
— Та ось батько твій загадав,— відповідає хлопець,— щоб я спустив воду з болота й висушив його та приніс йому увечері жменю куряви з нього. Бо як ні, то, каже, голову мені зніме з пліч.
— Гаразд,— заспокоїла його середня сестра,— не бійся нічого, усе буде добре. Ти тільки повідпинай з ланцюгів он тих людей і скажи їм: «Черпайте воду, доки порох над болотом не закурить».
Повідпинав хлопець людей з ланцюгів та гукнув до них:
— Вичерпуйте воду з отого болота, доки воно пилом не стане!
Звільнені люди кинулися до роботи. А ввечері хлопець згріб жменю
пороху там, де ще вранці багнюка чвакала, й заніс чортячому цареві. Подивився цар — нічого хлопцеві зробити не може: адже той виконав його завдання.
Наступного дня чортячий цар загадує хлопцеві третє завдання.
— А тепер,— каже він,— мусиш впіймати Хвостату Золоту Зірку. Якщо не принесеш її мені, щоб я нею свого коня підкував, голови позбудешся.
Що має робити хлопець? Похилив голову на груди, але згадав про пірце, дмухнув на нього. Перед ним раптом постала наймолодша царева дочка.
— Чого тобі, хлопче, треба? — питає вона.— Що батько тобі загадав зробити?
— Сказав, щоб я приніс йому Хвостату Золоту Зірку — він хоче нею коня підкувати. А як не принесу, то мені більше білого світу не бачити.
— Гаразд, не переймайся тим. Хвостата Золота Зірка приходить до срібної річки нити воду, туди, де ми купалися і ти сховав мій одяг. Я дам тобі дванадцять челядників — вони миттю впіймають її, як тільки вона до водопою прийде.
— Добре,— мовив хлопець.
Щойно сонце зайшло, найменша царева дочка дала йому дванадцять челядників, і вони пішли на срібну річку. Прилетіла Хвостата Золота Зір¬ка пити воду, тільки зігнулася до річки, як на неї дванадцять челяд¬ників накинулися, крила їй пом’яли, схопили її та й віддали хлопцеві в руки.
Коли хлопець мав уже нести Хвостату Золоту Зірку цареві, дівчина попередила його:
— Тільки не давай йому в руки, а кинь у казан, у якому вода ки¬пить,— у Зірки знову виростуть крила, і вона втече. Батько запитає тебе, що тобі дати за те, що ти виконав усі його завдання. Ти нічого не про¬си, тільки мене, наймолодшу дочку його, та летючу бричку, яка за годину занесе мене й тебе до твоїх батька й матері.
Хлопець так і зробив. Зірку приніс, але кинув її в казан. Чортячий цар хотів був схопити Зірку, вже й руку простяг, та в неї раптом вирос¬ли крила й вона шугнула вгору.
І тоді хлопець за те, що виконав усі три завдання, став вимагати плату в царя.
— Дай мені,— каже,— летючу бричку та наймолодшу дочку свою. Я це заробив. Більше мені нічого не треба.
І чортячий цар мусив дати все, що сказав хлопець. Узяв тоді хло¬пець наймолодшу цареву дочку, сів з нею в бричку, і за годину вони бу¬ли в нього вдома. Батько й мати його дуже зраділи, бо думали, що син уже не повернеться до них ніколи й вони так і залишаться довіку самі. Тепер живуть щасливі батько з матір’ю та син з дружиною.

← Попередня версія		Версія за 04:44, 3 липня 2013
Рядок 218:		Рядок 218:

	Батько й мати його дуже зраділи, бо думали, що син уже не повернеться до них ніколи й вони так і залишаться довіку самі. Тепер живуть щасливі батько з матір’ю та син з дружиною.		Батько й мати його дуже зраділи, бо думали, що син уже не повернеться до них ніколи й вони так і залишаться довіку самі. Тепер живуть щасливі батько з матір’ю та син з дружиною.
		+
		+
		+
		+
		+
		+	{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

@@ Рядок 109: / Рядок 109: @@
 Дійшов до срібної річки, побачив печеру, сховався в ній і не спить — усе дивиться, пильнує.
-Раптом бачить: три пави до річки прийшли. Роздяглися — аж то три чудові дівчини — цареві дочки.
+Раптом бачить: три пави до річки прийшли.
- Пішли вони купатися в срібну річку. Тричі перепливали на той бік, тричі — назад. Коли втретє перепливли річку назад, то одна за одною стали вбиратися.
+Роздяглися — аж то три чудові дівчини — цареві дочки.
 Спочатку найстарша вдяглася, потім середня, нарешті найменша кинулася до одягу.

Хлопець і чортячий цар. Хорватська народна казка - Історія редагувань

Bogdan в 04:44, 3 липня 2013

Bogdan в 17:27, 25 червня 2013

Bogdan в 17:27, 25 червня 2013

Bogdan: Створена сторінка: Був мисливець, та такий убогий, що навіть рушниці путящої не мав. Тож ніхто й не хотів з ни...