Bogdan в 04:45, 3 липня 2013

2013-07-03T04:45:23Z

Bogdan в 23:29, 19 червня 2013

2013-06-19T23:29:33Z

Bogdan: Створена сторінка: ^їкось один кравчик їв груші. Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку. До них назлі...

2013-06-13T04:28:01Z

Створена сторінка: ^їкось один кравчик їв груші. Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку. До них назлі...

Нова сторінка

^їкось один кравчик їв груші. Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку. До них назліталося повно мух. Кравчик ударив по гнилих грушах,— мухи так і попадали. І от він здумав порахувати вбитих мух. Порахував: їх виявилося сорок.
«Ого,— подумав собі кравчик,— за одним махом сорок душ я убив. Отже, я дуже великий силач. А якщо я такий силач, то чого мені тут сидіти? Піду світом, пошукаю, чи є хто сильніший від мене!»
Вирубав кравчик жердину, прив’язав до неї прапорець, а на ньому, щоб усі знали, хто він такий, написав: «За одним махом сорок душ по- бивахом»,— і подався шукати сильнішого від себе. Іде і питається, чи хто не знає, чи не чув яких-небудь силачів десь поблизу. От люди йому й сказали, що в темному лісі живе два брати-молодці. Султан побудував їм хату, посилає харчі, а вони охороняють йому державу.
Кравчик вирішив розшукати братів-молодців і переконатися, що вони за силачі. Отож він повернув у темний ліс і довго так йшов, доки нади¬бав криницю. Коло неї ріс гіллястий дуб, а на криничних цямринах було
написано: «Хто сяде під дуба, намнемо тому чуба». І внизу підпис: «Бра- ти-молодці». Але кравчик анітрохи не злякався. Він напився води з кри¬ниці, устромив свій прапорець у землю й ліг собі під дубом спати.
Не минуло багато часу, аж їдуть два брати-молодці — коні під ними в землю вгрузають. Глянули: під їхнім дубом спить-таки хтось, а йому в головах прапорець стоїть устромлений. Ближче під’їхали, читають: «За одним махом сорок душ иобивахом». Спочатку брати-молодці було хотіли завдати чосу тому сміливцеві, а то вже й охололи: де ж бо — сорок за
одним разом! Підстуиилися обережно до кравчика, шанобливо розбудили його й запросили до себе в гості.
Кравчик пішов до них. Пригостили брати його добре, а потім на про¬гулянку вийшли. Брати-молодці узяли з собою здоровенну залізну булаву й надворі стали кидатися нею: один підкине її вгору — другий ловить, а потім навпаки. Отак якусь часинку погралися, а тоді й кажуть кравчи¬кові:
І — Покидайся й ти.
Кравчик узяв булаву в обидві руки — і ледве втримався на ногах: така вона була важкезна.
— Ех,— каже,— таку гарну річ шкода запропастити. Бо як підкину я цю соломинку вгору, то вона вже й не повернеться на землю — так і завис¬не в небі.
— Е, то тоді не треба,— кажуть брати. І забрали в нього булаву назад.
А в одному лісі був здоровенний ведмідь, усій околиці збитки чинив:
то овець подушить, то корові бока обдере, а то й на людей почав кида¬тися. І саме султан переказав двом братам, щоб вони приборкали нарешті того страшного звіра.
Два брати-молодці узяли з собою кравчика, і пішли вони втрьох. Дов¬го йшли, поки дісталися до лісу, де жив той ведмідь. А він уже ба¬гатьох мисливців, що хотіли його вполювати, на смерть задер. Тому бра- ти-молодці і кравчик повилізали на дерева, щоб звідти безпечніше було стріляти по ведмедеві.
А ведмідь, як тільки нанюшив людей у лісі, відразу так і кинувся до них. І спершу підбіг саме під те дерево, на якому сидів кравчик. У то¬го ноги й руки так і затрусилися, і він не втримався й упав просто вед¬медеві на спину. Ведмідь застрибав, закрутився на місці, щоб скинути кравчика з себе, але де там: той зі страху так учепився йому в шкуру, що, здавалося, ніяка сила його не відірве.
Брати-молодці тим часом прицілилися добре, вистрілили влучно й уби¬ли ведмедя. А кравчик, як оговтався трохи, то й почав дорікати братам:
— Ах, що ж ви наробили! Я ж хотів живим привести ведмедя сул¬танові. Я вже так міцно тримав його, а ви вбили, всю справу зіпсували.
Здивувалися брати-молодці, який то силач трапився їм, і про все роз¬повіли султанові. Султан зрадів, що має такого дужого вояка, дав йому повно дарунків і сказав, щоб відтепер вони втрьох жили разом і захища¬ли його державу.
Не минуло багато часу, як на країну напав чужий цар з великим вій¬ськом. Султан негайно покликав своїх трьох силачів-молодців, щоб ішли битися з тим царем.
Силачі-молодці осідлали добрих коней,— а кравчик ще й наказав заку¬вати собі ноги під животом у коня, поклявшись, що він доти не зійде на землю, доки всіх ворогів не винищить,— і вони рушили супроти чужо¬го війська. Коли ж під’їхали ближче і кравчик побачив, що то за сила висипала на бойове поле, то зовсім перелякався. І подумав про себе: «Все одно погибати, то вже краще сам собі заподію смерть, аніж мають мене вороги посікти на капусту».
Нагледів кравчик неподалік товстелезне дерево, повернув коня до нього, під’їхав упритул та й обхопив його міцно. А тоді як пришпорить коня: нехай, мовляв, кінь надвоє розірве його. Але дерево було сухе й гіідгниле, тож і зламалося, а кінь злякався і поніс кравчика з деревиною в руках просто на ворожі лави. Побачило чуже військо, що на них вихо¬ром мчить дивний воїн із страшенною довбнею, та й, перелякане, кинуло¬ся врозтіч. Тут уже, рятуючи життя, і свої своїх не щадили: з ніг зби¬вали, розтоптували, списами кололи, аби швидше втекти від того страхо¬вища. Братам-молодцям уже й робити було нічого. Кравчик сам справив¬ся з ворожим військом.
Коли ж брати-молодці та кравчик прибули до султана й розповіли, як ворогів прогнали, султан зрадів неймовірно і дав їм багаті дарунки, а найкращі й найдорожчі вручив найхоробрішому й найсильнішому з-по¬між них — кравчикові. Тоді повернулися брати-молодці до своєї хати в темному лісі, а з ними й кравчик, і стали жити в спокої й достатках. І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.

← Попередня версія		Версія за 04:45, 3 липня 2013
Рядок 128:		Рядок 128:

	І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.		І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.
		+
		+
		+
		+
		+
		+	{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

Хоробрий кравчик. Македонська народна казка - Історія редагувань

Bogdan в 04:45, 3 липня 2013

Bogdan в 23:29, 19 червня 2013

Bogdan: Створена сторінка: ^їкось один кравчик їв груші. Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку. До них назлі...