Хортові чобітки (румунська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:50, 18 жовтня 2013

2013-10-18T04:50:23Z

Bogdan в 13:49, 4 жовтня 2013

2013-10-04T13:49:44Z

Bogdan: перейменував «Хортові чобітки» на «Хортові чобітки (румунська народна казка)»

2013-10-04T13:45:29Z

перейменував «Хортові чобітки» на «Хортові чобітки (румунська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Румунські казки українською мовою}} {{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,198...

2013-10-04T13:42:57Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Румунські казки українською мовою}} {{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,198...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Якось восени зайчик подався на ярмарок. Звідки в зайця взялися дві золоті монети, важко сказати, тільки ж він давно вже збирався придбати собі білого капелюха з пір'їною та новий зелений одяг... Та про це він зараз і мріяти не міг, бо лапки в нього зовсім босі.
+Якось восени [[зайчик]] подався на ярмарок. Звідки в зайця взялися дві золоті монети, важко сказати, тільки ж він давно вже збирався придбати собі білого капелюха з пір'їною та новий зелений одяг... Та про це він зараз і мріяти не міг, бо лапки в нього зовсім босі.
 А вже настала осінь, лили студені дощі, і за ноги хапав холод. Тому заєць натягнув свого старенького капелюха на самісінькі очі, якомога тісніше закутався в свою одежину й швиденько подався на ярмарок купляти взуття.
@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 —    Скажи, будь ласка, скільки ти заплатив за чобітки? — боязко спитав заєць.
-—    Дві золоті монети,— чванькувато відповів собака.
+—    Дві золоті монети,— чванькувато відповів [[собака]].
 —    Оце і я йду на ярмарок, хочу купити собі чобітки.
@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 —    Я теж туди. Чобіт там — хоч греблю гати. Аби тільки гроші були.
-—    Та в мене є дві золоті монетки,— прошепотів зайчик.
+—    Та в мене є дві золоті монетки,— прошепотів [[зайчик]].
-Хорт нічого на те не сказав, а став лише вуса закручувати з таким виглядом, ніби йому геть байдуже, чи є в зайчика гроші.
+Хорт нічого на те не сказав, а став лише вуса закручувати з таким виглядом, ніби йому геть байдуже, чи є в [[зайчик]]а гроші.
 Ішли вони, йшли, доки не стемніло так, що й дороги вже не видно. А тут ще линув крижаний дощ, і такий холодний, що в бідолашного зайчика зуб на зуб не попадає.
@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 Заєць щільніше закутався в свою одежину, щоб краще відчувати гроші, які тримав у кишені.
-—    Що ж нам робити? — спитав зайчик.
+—    Що ж нам робити? — спитав [[зайчик]].
 —    А для чого корчма? Щоб можна було перебути ввгоду. Тут ось поруч є ведмежа корчма. Зайдемо до діда Мартина, виспимося як слід, а завтра вранці підемо далі. А тим часом, може й дощ перейде.
@@ Рядок 33: / Рядок 33: @@
 Погодився зайчик, і вони почимчикували до корчми. Дід Мартин зустрів їх привітно.
-—    Ох і погода! — промимрив старий ведмідь, струшуючи зі своєї люльки попіл.— Добрий господар і собаки не вижене на вулицю в таку погоду... А ти ще й роззутий... Ходи-но ось до вогню, погрій лапи.
+—    Ох і погода! — промимрив старий [[ведмідь]], струшуючи зі своєї люльки попіл.— Добрий господар і собаки не вижене на вулицю в таку погоду... А ти ще й роззутий... Ходи-но ось до вогню, погрій лапи.
 Підійшов заєць до печі, а сам весь тремтить.
@@ Рядок 51: / Рядок 51: @@
 Хорт так жадібно хапав страви, що можна було подумати, ніби він цілий місяць нічого не їв. Доки дід Мартин викурив люльку, всі страви були з'їдені.
-Здивувався старий ведмідь та й каже хортові:
+Здивувався старий [[ведмідь]] та й каже хортові:
 —    Оце-то так! Не доводилося мені бачити подорожнього, голоднішого за тебе. Та хай, аби тільки було тобі на здоров'я! А тепер ось що: дружба дружбою, а за вечерю треба платити. З'їли ви якраз на дві золоті монети.
-Заходився   хорт   нишпорити по   кишенях.   Шукав   він у шубі,   шукав у штанях — нема грошей та й годі. Ось він, сміючись, і каже зайчикові:
+Заходився   хорт   нишпорити по   кишенях.   Шукав   він у шубі,   шукав у штанях — нема грошей та й годі. Ось він, сміючись, і каже [[зайчик]]ові:
 —    Плати, голубе!
@@ Рядок 65: / Рядок 65: @@
 —    Не буду платити... Бо залишуся на  зиму босий. Хорт аж захлинався зо сміху.
-Ведмідь спалахнув гнівом та як зареве:
+[[Ведмідь]] спалахнув гнівом та як зареве:
 —    Е, ні, не на такого натрапили! Зараз же платіть, а то погано буде!
@@ Рядок 85: / Рядок 85: @@
 Тільки зайчикові було не до сну. За вікнйм люто завивав вітер, а в шибки барабанив дощ.
-І заплакав тихенько зайчик. Як це він дався хортові так обдурити себе? Як подумає, що незабаром прийде зима, завиють хуртовини, з'являться снігові замети, стане ще холодніше, а він ходитиме босий, то ніякий сон не бере.
+І заплакав тихенько [[зайчик]]. Як це він дався хортові так обдурити себе? Як подумає, що незабаром прийде зима, завиють хуртовини, з'являться снігові замети, стане ще холодніше, а він ходитиме босий, то ніякий сон не бере.
-Все думав та гадав зайчик, як йому бути? І надумав він розбудити собаку й зажадати від нього розрахунку.
+Все думав та гадав [[зайчик]], як йому бути? І надумав він розбудити собаку й зажадати від нього розрахунку.
 Зайшов зайчик до кімнати, де спав хорт, і перше, що він побачив, були чобітки, які стояли коло грубки. Заєць, не роздумуючи, взувся в них, тихцем вийшов із корчми й подався в ліс.
-Вранці хорт проснувся і хотів було взутися. Кшувся і сюди, і туди, а чобіт ніде нема. Ведмідь тільки плечима стенув. Хорт же не затримувався більше в корчмі, а чимдуж подався наздоганяти свої чобітки. На мокрій землі добре було видко сліди від чобіток. Ото й побіг гончий собака по тих слідах. Спершу йому важко було бігти, бо занадто ж товстий був, але помалу від біганини став худнути.
+Вранці хорт проснувся і хотів було взутися. Кинувся і сюди, і туди, а чобіт ніде нема. Ведмідь тільки плечима стенув. Хорт же не затримувався більше в корчмі, а чимдуж подався наздоганяти свої чобітки. На мокрій землі добре було видко сліди від чобіток. Ото й побіг гончий собака по тих слідах. Спершу йому важко було бігти, бо занадто ж товстий був, але помалу від біганини став худнути.
 Упіймав хорт того зайчика чи ні, не можу сказати, але добре знаю, що й зараз, як тільки побачить десь зайця, то й кидається за ним услід!

← Попередня версія		Версія за 13:49, 4 жовтня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Якось восени зайчик подався на ярмарок. Звідки в зайця взялися дві золоті монети, важко сказати, тільки ж він давно вже збирався придбати собі білого капелюха з пір'їною та новий зелений одяг... Та про це він зараз і мріяти не міг, бо лапки в нього зовсім босі.

		+	А вже настала осінь, лили студені дощі, і за ноги хапав холод. Тому заєць натягнув свого старенького капелюха на самісінькі очі, якомога тісніше закутався в свою одежину й швиденько подався на ярмарок купляти взуття.

		+	Ішов він собі й ішов, позираючи то праворуч, то ліворуч та нашорошуючи вуха при кожному шереху. А надвечір заєць зустрівся з мисливським собакою — хортом.
		+
		+	Був цей хорт міцний і високий, одягнений у теплу шубу, а на лапах — новісінькі чобітки. Привітався заєць з хортом, і пішли вони далі разом лісовою пущею.
		+
		+	Ідуть вони й ідуть, а заєць очей своїх не зводить з хортових чобіток: такі вже вони гарні, до того ж заячим лапкам ставало дедалі холодніше й холодніше.
		+
		+	— Скажи, будь ласка, скільки ти заплатив за чобітки? — боязко спитав заєць.
		+
		+	— Дві золоті монети,— чванькувато відповів собака.
		+
		+	— Оце і я йду на ярмарок, хочу купити собі чобітки.
		+
		+	— Я теж туди. Чобіт там — хоч греблю гати. Аби тільки гроші були.
		+
		+	— Та в мене є дві золоті монетки,— прошепотів зайчик.
		+
		+	Хорт нічого на те не сказав, а став лише вуса закручувати з таким виглядом, ніби йому геть байдуже, чи є в зайчика гроші.
		+
		+	Ішли вони, йшли, доки не стемніло так, що й дороги вже не видно. А тут ще линув крижаний дощ, і такий холодний, що в бідолашного зайчика зуб на зуб не попадає.
		+
		+	— Слухай-но, голубе,— каже собака.— Бачу я, що ти босий. А воно ж ніч і холодно. І в тебе гроші при собі. Так само і в мене. Хто знає, що нас жде в дорозі, а в лісі ж, мабуть, повно розбійників.
		+
		+	Заєць щільніше закутався в свою одежину, щоб краще відчувати гроші, які тримав у кишені.
		+
		+	— Що ж нам робити? — спитав зайчик.
		+
		+	— А для чого корчма? Щоб можна було перебути ввгоду. Тут ось поруч є ведмежа корчма. Зайдемо до діда Мартина, виспимося як слід, а завтра вранці підемо далі. А тим часом, може й дощ перейде.
		+
		+	Погодився зайчик, і вони почимчикували до корчми. Дід Мартин зустрів їх привітно.
		+
		+	— Ох і погода! — промимрив старий ведмідь, струшуючи зі своєї люльки попіл.— Добрий господар і собаки не вижене на вулицю в таку погоду... А ти ще й роззутий... Ходи-но ось до вогню, погрій лапи.
		+
		+	Підійшов заєць до печі, а сам весь тремтить.
		+
		+	А хорт шепотить до нього:
		+
		+	— Попроси чого-небудь поїсти.
		+
		+	— Попроси, друже, сам. Я не голодний. До того ж, у мене нема дрібних грошей. А якщо розміняю золоту монету, то вважай, що на всю зиму лишуся босий.
		+
		+	— Ох же й дивак ти, друже! Та хто тебе примушує міняти золоту монету? У мене вистачить грошей заплатити за двох! — І, повернувшись до дща Мартина, хорт сказав: — Подавай нам, голубе, все, що є, бо ми так зголодніли, аж в очах темно.
		+
		+	Дід Мартин, як справжній корчмар, одягнув фартух і заходився подавати страви. Хорт жадібно ковтав шматок за шматком. А соромливий зайчик покуштував лише плачинти з капустою. Він, може, й зовсім нічого б не їв, якби хорт не напосідався.
		+
		+	— Їж, друже, це для тебе!
		+
		+	Хорт так жадібно хапав страви, що можна було подумати, ніби він цілий місяць нічого не їв. Доки дід Мартин викурив люльку, всі страви були з'їдені.
		+
		+	Здивувався старий ведмідь та й каже хортові:
		+
		+	— Оце-то так! Не доводилося мені бачити подорожнього, голоднішого за тебе. Та хай, аби тільки було тобі на здоров'я! А тепер ось що: дружба дружбою, а за вечерю треба платити. З'їли ви якраз на дві золоті монети.
		+
		+	Заходився хорт нишпорити по кишенях. Шукав він у шубі, шукав у штанях — нема грошей та й годі. Ось він, сміючись, і каже зайчикові:
		+
		+	— Плати, голубе!
		+
		+	— Як це — плати? Хіба ми так домовлялись?
		+
		+	— Плати! Я гаманець удома забув! Віддам тобі: на ярмарку. Візьму в борг у знайомого торгівця.
		+
		+	— Не буду платити... Бо залишуся на зиму босий. Хорт аж захлинався зо сміху.
		+
		+	Ведмідь спалахнув гнівом та як зареве:
		+
		+	— Е, ні, не на такого натрапили! Зараз же платіть, а то погано буде!
		+
		+	— Це він затягнув мене до корчми й запросив до столу,— сказав хорт і зайшовся сміхом,— нехай він і платить!
		+
		+	— Все це неправда, дідусю Мартине! Зима на носі, якщо я заплачу, то залишуся без взуття!
		+
		+	— То я що, маю зігрівати усіх голодранців на світі? Тепер я зрозумів, хто ви такі! Змовилися, щоб мене круг пальця обвести! — І ведмідь схопив палицю, яку спеціально тримав за дверима для таких гостей.
		+
		+	А хорт знов показує на зайця.
		+
		+	Заєць затремтів від страху. Хочеш не хочеш, а змушений був витягати з кишені хустку, в яку загорнув свої дві золоті монети, і віддав їх ведмедеві.
		+
		+	А хорт лише пирснув сміхом та ц улігся собі спати. Невдовзі й захропів.
		+
		+	Ведмідь теж пішов спати.
		+
		+	Тільки зайчикові було не до сну. За вікнйм люто завивав вітер, а в шибки барабанив дощ.
		+
		+	І заплакав тихенько зайчик. Як це він дався хортові так обдурити себе? Як подумає, що незабаром прийде зима, завиють хуртовини, з'являться снігові замети, стане ще холодніше, а він ходитиме босий, то ніякий сон не бере.
		+
		+	Все думав та гадав зайчик, як йому бути? І надумав він розбудити собаку й зажадати від нього розрахунку.
		+
		+	Зайшов зайчик до кімнати, де спав хорт, і перше, що він побачив, були чобітки, які стояли коло грубки. Заєць, не роздумуючи, взувся в них, тихцем вийшов із корчми й подався в ліс.
		+
		+	Вранці хорт проснувся і хотів було взутися. Кшувся і сюди, і туди, а чобіт ніде нема. Ведмідь тільки плечима стенув. Хорт же не затримувався більше в корчмі, а чимдуж подався наздоганяти свої чобітки. На мокрій землі добре було видко сліди від чобіток. Ото й побіг гончий собака по тих слідах. Спершу йому важко було бігти, бо занадто ж товстий був, але помалу від біганини став худнути.
		+
		+	Упіймав хорт того зайчика чи ні, не можу сказати, але добре знаю, що й зараз, як тільки побачить десь зайця, то й кидається за ним услід!

	{{Шаблон:Румунські казки українською мовою}}		{{Шаблон:Румунські казки українською мовою}}
	{{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,1981)}}		{{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,1981)}}