Цзун — Довгий День (китайська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan в 14:17, 31 серпня 2013

2013-08-31T14:17:14Z

Bogdan: перейменував «Цзун — Довгий День» на «Цзун — Довгий День (китайська народна казка)»

2013-08-29T18:41:47Z

перейменував «Цзун — Довгий День» на «Цзун — Довгий День (китайська народна казка)»

Bogdan в 17:56, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:56:47Z

Bogdan в 17:22, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:22:39Z

Bogdan: Створена сторінка: всю провінцію прославився своїм багатством зажерливий номіщик Цзун. Його прибутки зрост...

2013-08-26T15:39:36Z

Створена сторінка: всю провінцію прославився своїм багатством зажерливий номіщик Цзун. Його прибутки зрост...

Нова сторінка

всю провінцію прославився своїм багатством зажерливий номіщик Цзун. Його прибутки зростали з кожним днем, але йому все було мало. Перекидаючись з боку на бік на м’якій перині, він цілісінькі ночі мріяв про те, як розбагатіти ще більше.
Одного разу, коли аж перед світанням він усе-таки заснув, йому приснив¬ся сон, ніби він знайшов спосіб подовжити добу аж на шість годин.
Ледве-но прокинувся, одразу ж склав руки і почав благати небесного вла дику подовжити добу. А в душі заздалегідь радів, що тоді наймити працюва¬тимуть на нього щодня на шість годин більше, ніж досі.
Прочули селяни про поміщицькі молитви, і їм моторошно стало. Ще б пак! Вони й так працювали на Цзуновому полі годин по дванадцять. А господар не дозволяв їм навіть спину розігнути. Коли ж хтось із його наймитів хотів пере¬почити, Цзун кричав:
— Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане!
Ось чому так злякалися селяни, дізнавшись про його молитви. Вони боя¬лись, що бог почує його благання і вдовольнить його.
Якось під вечір до поміщика завітав чернець. Коли Цзуну доповіли про гостя, він вибіг йому назустріч. Посадив до столу, наказав добре почастувати і влаштувати на нічліг. А піклувався він про ченця тому, що чув, ніби ченці здатні всілякі творити чудеса.
Коли вранці чернець прокинувся, Цзун зайшов до нього в кімнату й почав розповідати:
— Не один день і не одну ніч молю я бога, щоб явив чудо. Чи не зміг би ти, вельмишановний, допомогти мені?
І він признався ченцеві, що його непокоїть. Чернець, вислухавши його уважно, відповів:
— Бог почув твою молитву. Тепер усе залежить від тебе самого. Доба ма¬тиме стільки годин, скільки ти зумієш пропрацювати без відпочинку на своє¬му полі.
Зрадів Цзун: «Якщо голодні наймити здатні працювати на мене по дванадцять годин на день, то я хоч один раз та зумію витримати без відпочин¬ку годин тридцять. Тоді доба матиме тридцять годин, і я стану найбагатшим в усьому світі».

Ще й сіріти не починало, а Цзун уже був на ділянці, де росли земляні горіхи. Взявся він їх викопувати. Услід за ним по рядках ішов чернець. Першу годину поміщикові працювалося легко й весело. В кінці другої години він уже відчув утому і вирішив хоч на хвилинку розігнути снину. Але чернець закричав на нього:
— Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане!
Важко дихаючи, Цзун знову взявся за мотику. Коли зійшло сонце, з нього
уже стікав десятий піт. Він навіть не помічав, що всі його наймити покидали роботу і чекають, чим же закінчиться поміщицька витівка. До того ж, де ще таке диво побачиш, щоб поміщик та на своєму полі працював?
Витер Цзун рукавом піт з чола і хотів спитати ченця, скільки вже минуло часу відтоді, як він прийшов на поле, але так стомився, що й слова вимовити не зміг. А чернець гукає на нього:
— Працюй, ледащо, працюй! Хіба не бачиш, яка тінь довга: і трьох годин ще не минуло.
Копнув поміщик мотикою ще разів зо два чи зо три і відчув, що в нього підкошуються ноги. Певно, вся сила в землю перейшла. Упав він па ді¬лянку, але й тут пожадливість брала своє. Мотику тримати в руках сили бра¬кувало, то він заходився розгрібати землю руками. Обідрав собі пальці до крові, далі не витримав і тихо питає:
— Скільки я пропрацював?
— Через чотири години обід настане,— відповів чернець.
Від цих слів поміщик зомлів.
Наймити поклали свого пана на ноші й віднесли додому. Цілком зрозу¬міло, що того ж дня на його полі ніхто не працював. А чернець перед обідом кудись зник. Опісля дехто з наймитів казав, що ніякого ченця не було. Просто один із селян нап’яв на себе чернечий одяг і провчив жадібного Цзуна.
Коли після цього випадку поміщик ішов вулицею, всі, кепкуючи з нього, казали:
—- Дивіться, іде Цзун — Довгий День!

← Попередня версія		Версія за 17:56, 29 серпня 2013
Рядок 48:		Рядок 48:

	— Дивіться, іде Цзун — Довгий День!		— Дивіться, іде Цзун — Довгий День!
		+
		+
		+
		+	{{Китайські народні казки українською мовою}}
		+	{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

← Попередня версія		Версія за 17:22, 29 серпня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
−	всю провінцію прославився своїм багатством зажерливий номіщик Цзун. Його прибутки зростали з кожним днем, але йому все було мало. Перекидаючись з боку на бік на м’якій перині, він цілісінькі ночі мріяв про те, як розбагатіти ще більше.	+	На всю провінцію прославився своїм багатством зажерливий номіщик Цзун. Його прибутки зростали з кожним днем, але йому все було мало. Перекидаючись з боку на бік на м’якій перині, він цілісінькі ночі мріяв про те, як розбагатіти ще більше.
−	Одного разу, коли аж перед світанням він усе-таки заснув, йому приснив¬ся сон, ніби він знайшов спосіб подовжити добу аж на шість годин.
−	Ледве-но прокинувся, одразу ж склав руки і почав благати небесного вла дику подовжити добу. А в душі заздалегідь радів, що тоді наймити працюва¬тимуть на нього щодня на шість годин більше, ніж досі.
−	Прочули селяни про поміщицькі молитви, і їм моторошно стало. Ще б пак! Вони й так працювали на Цзуновому полі годин по дванадцять. А господар не дозволяв їм навіть спину розігнути. Коли ж хтось із його наймитів хотів пере¬почити, Цзун кричав:
−	~~— Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане!~~
−	Ось чому так злякалися селяни, дізнавшись про його молитви. Вони боя¬лись, що бог почує його благання і вдовольнить його.
−	Якось під вечір до поміщика завітав чернець. Коли Цзуну доповіли про гостя, він вибіг йому назустріч. Посадив до столу, наказав добре почастувати і влаштувати на нічліг. А піклувався він про ченця тому, що чув, ніби ченці здатні всілякі творити чудеса.
−	~~Коли вранці чернець прокинувся, Цзун зайшов до нього в кімнату й почав розповідати:~~
−	~~— Не один день і не одну ніч молю я бога, щоб явив чудо. Чи не зміг би ти, вельмишановний, допомогти мені?~~
−	~~І він признався ченцеві, що його непокоїть. Чернець, вислухавши його уважно, відповів:~~
−	— Бог почув твою молитву. Тепер усе залежить від тебе самого. Доба ма¬тиме стільки годин, скільки ти зумієш пропрацювати без відпочинку на своє¬му полі.
−	Зрадів Цзун: «Якщо голодні наймити здатні працювати на мене по дванадцять годин на день, то я хоч один раз та зумію витримати без відпочин¬ку годин тридцять. Тоді доба матиме тридцять годин, і я стану найбагатшим в усьому світі».
−
−

		+	Одного разу, коли аж перед світанням він усе-таки заснув, йому приснився сон, ніби він знайшов спосіб подовжити добу аж на шість годин.

		+	Ледве-но прокинувся, одразу ж склав руки і почав благати небесного вла дику подовжити добу. А в душі заздалегідь радів, що тоді наймити працюватимуть на нього щодня на шість годин більше, ніж досі.

		+	Прочули селяни про поміщицькі молитви, і їм моторошно стало. Ще б пак! Вони й так працювали на Цзуновому полі годин по дванадцять. А господар не дозволяв їм навіть спину розігнути. Коли ж хтось із його наймитів хотів перепочити, Цзун кричав:

		+	— Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане!

		+	Ось чому так злякалися селяни, дізнавшись про його молитви. Вони боялись, що бог почує його благання і вдовольнить його.

		+	Якось під вечір до поміщика завітав чернець. Коли Цзуну доповіли про гостя, він вибіг йому назустріч. Посадив до столу, наказав добре почастувати і влаштувати на нічліг. А піклувався він про ченця тому, що чув, ніби ченці здатні всілякі творити чудеса.

		+	Коли вранці чернець прокинувся, Цзун зайшов до нього в кімнату й почав розповідати:

		+	— Не один день і не одну ніч молю я бога, щоб явив чудо. Чи не зміг би ти, вельмишановний, допомогти мені?

		+	І він признався ченцеві, що його непокоїть. Чернець, вислухавши його уважно, відповів:

		+	— Бог почув твою молитву. Тепер усе залежить від тебе самого. Доба матиме стільки годин, скільки ти зумієш пропрацювати без відпочинку на своєму полі.

		+	Зрадів Цзун: «Якщо голодні наймити здатні працювати на мене по дванадцять годин на день, то я хоч один раз та зумію витримати без відпочинку годин тридцять. Тоді доба матиме тридцять годин, і я стану найбагатшим в усьому світі».

		+	Ще й сіріти не починало, а Цзун уже був на ділянці, де росли земляні горіхи. Взявся він їх викопувати. Услід за ним по рядках ішов чернець. Першу годину поміщикові працювалося легко й весело. В кінці другої години він уже відчув утому і вирішив хоч на хвилинку розігнути снину. Але чернець закричав на нього:

		+	— Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане!

		+	Важко дихаючи, Цзун знову взявся за мотику. Коли зійшло сонце, з нього

		+	уже стікав десятий піт. Він навіть не помічав, що всі його наймити покидали роботу і чекають, чим же закінчиться поміщицька витівка. До того ж, де ще таке диво побачиш, щоб поміщик та на своєму полі працював?

		+	Витер Цзун рукавом піт з чола і хотів спитати ченця, скільки вже минуло часу відтоді, як він прийшов на поле, але так стомився, що й слова вимовити не зміг. А чернець гукає на нього:

		+	— Працюй, ледащо, працюй! Хіба не бачиш, яка тінь довга: і трьох годин ще не минуло.

		+	Копнув поміщик мотикою ще разів зо два чи зо три і відчув, що в нього підкошуються ноги. Певно, вся сила в землю перейшла. Упав він па ділянку, але й тут пожадливість брала своє. Мотику тримати в руках сили бракувало, то він заходився розгрібати землю руками. Обідрав собі пальці до крові, далі не витримав і тихо питає:

		+	— Скільки я пропрацював?

		+	— Через чотири години обід настане,— відповів чернець.

		+	Від цих слів поміщик зомлів.

		+	Наймити поклали свого пана на ноші й віднесли додому. Цілком зрозуміло, що того ж дня на його полі ніхто не працював. А чернець перед обідом кудись зник. Опісля дехто з наймитів казав, що ніякого ченця не було. Просто один із селян нап’яв на себе чернечий одяг і провчив жадібного Цзуна.

		+	Коли після цього випадку поміщик ішов вулицею, всі, кепкуючи з нього, казали:

−		+	— Дивіться, іде Цзун — Довгий День!
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−	Ще й сіріти не починало, а Цзун уже був на ділянці, де росли земляні горіхи. Взявся він їх викопувати. Услід за ним по рядках ішов чернець. Першу годину поміщикові працювалося легко й весело. В кінці другої години він уже відчув утому і вирішив хоч на хвилинку розігнути снину. Але чернець закричав на нього:
−	— ~~Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане!~~
−	~~Важко дихаючи, Цзун знову взявся за мотику. Коли зійшло сонце, з нього~~
−	уже стікав десятий піт. Він навіть не помічав, що всі його наймити покидали роботу і чекають, чим же закінчиться поміщицька витівка. До того ж, де ще таке диво побачиш, щоб поміщик та на своєму полі працював?
−	Витер Цзун рукавом піт з чола і хотів спитати ченця, скільки вже минуло часу відтоді, як він прийшов на поле, але так стомився, що й слова вимовити не зміг. А чернець гукає на нього:
−	~~— Працюй, ледащо, працюй! Хіба не бачиш, яка тінь довга: і трьох годин ще не минуло.~~
−	Копнув поміщик мотикою ще разів зо два чи зо три і відчув, що в нього підкошуються ноги. Певно, вся сила в землю перейшла. Упав він па ді¬лянку, але й тут пожадливість брала своє. Мотику тримати в руках сили бра¬кувало, то він заходився розгрібати землю руками. Обідрав собі пальці до крові, далі не витримав і тихо питає:
−	~~— Скільки я пропрацював?~~
−	~~— Через чотири години обід настане,— відповів чернець.~~
−	~~Від цих слів поміщик зомлів.~~
−	Наймити поклали свого пана на ноші й віднесли додому. Цілком зрозу¬міло, що того ж дня на його полі ніхто не працював. А чернець перед обідом кудись зник. Опісля дехто з наймитів казав, що ніякого ченця не було. Просто один із селян нап’яв на себе чернечий одяг і провчив жадібного Цзуна.
−	~~Коли після цього випадку поміщик ішов вулицею, всі, кепкуючи з нього, казали:~~
−	—- Дивіться, іде Цзун — Довгий День!

@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 —	Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане!
-Важко дихаючи, Цзун знову взявся за мотику. Коли зійшло сонце, з нього
+Важко дихаючи, Цзун знову взявся за мотику. Коли зійшло сонце, з нього уже стікав десятий піт. Він навіть не помічав, що всі його наймити покидали роботу і чекають, чим же закінчиться поміщицька витівка. До того ж, де ще таке диво побачиш, щоб поміщик та на своєму полі працював?
 Витер Цзун рукавом піт з чола і хотів спитати ченця, скільки вже минуло часу відтоді, як він прийшов на поле, але так стомився, що й слова вимовити не зміг. А чернець гукає на нього:
@@ Рядок 53: / Рядок 51: @@
 {{Китайські народні казки українською мовою}}
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}