Kos Street King в 10:36, 28 вересня 2009

2009-09-28T10:36:11Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:09:49Z

1 версія

Нова сторінка

Циций

Була собі бідна сирота, найшла вона серед людей собі синка (якщо єго добре вигодувати, то стане людиною), якого своїми грудьми годувала. Росте Івась рік, другий, третій, десятий і все цицьку ссе. І п'ятнадцять ему вже, і двадцять - і все далі цицьку ссе. І тому прозвали всі Іваська Цицієм. Мамі це вже все наскучило і хотіла єго від грудей відлучити. Пішов Івась на поле, взяв маму на руки, приніс додому, посадив на лавку, нассався цицьки (для того додому і ніс), бо серед людей вже стидно стало. Мати плакала, просила:
- Покинь, сину, цицьку, та йди у світ широкий, та й живи собі, працюючи.
- Я не піду мамо, бо вас не покину, бо я ваш син, я мушу бути з вами в лиху годину. А від завтра я піду на роботу, ще й сьогодні піду до лісу, виріжу дерева на ціп, а завтра піду молотити.
Пішов [[Іван]] до лісу, вирізав три граби: одного — на ціп, другого — на копиці, третього — на бияк. На другий день вранці нассався цицьки, взяв ціп під паху, півтора рубля і пішов до господарки молотити. Показався на фільварку, а єго всі засміяли, бо казали: для циція вже пізня година, тобі вже тут нема чого робити. Прийдеш завтра.
На другий день [[Іван]] вже цицьку навіть не чекав, а ще до сходу сонця вже на [[пан]]ському7 фільварку до роботи став. Не брав, як люди, до стодоли снопи носити, а відразу три взяв (жито, ячмінь, пшеницю) й почав молотити. До полудня намолотив всі три окрити (ото [[Іван]] був!).
Попоїв і взявся млинкувати. Як на диво: і ячмінь, і пшениця, і жито все добре змолоте, все гарне, чисте, що всі почали дивуватися. А після роботи пішов до [[пан]]а по зарплату.
- А зо що ти Іваську молотив: за гроші чи за збіжжя? - питає [[пан]].
- За збіжжя, прошу [[пан]]а.
- Скільки хочеш?
- Стільки, щоб залізло у нагавиці.
- Добре, добре, Іваську, як би я так стільки років цицьку ссав, я би також у нагавиці зарплату забрав. Зараз візьмеш, чи пізніше?
- По закінченні роботи, прошу [[пан]]а. Я ще завтра прийду (бо за ті нагавиці збіжжя треба змолотити все. Прийшов додому і каже:
- Мамуню, дайте їсти. Я нині цілий день молотив, ще й завтра піду, а ви йдіть до Шльомки, візьміть гроші на корову. А потім ідіть на село, купуйте полотно, де можна, за всі гроші, а потім з того полотна пошийте одні нагавиці. На другий день рано [[Іван]] уже на роботі. А всі люди злі на него, та й вокоман каже:
- Знаєте, люди добрі, що той цицій у нас усіх заробітки повідбирав. Ви ж би ті три скирти цілих півроку молотили б. Я б над вами стояв, для вас би гроші рахував, і так би трималися. Він як прийде на роботу два, три дні, так гумно чисте буде. Для вас, мої любі, це все погано буде.
А наш Цицій, як той [[дід]]ич, одну скирту за другою — шмиг та й все зібрав. Вийшов [[дід]]ич, подивився на ту роботу та ще й Іваська по голові погладив. А третього дня було так само, як і всі ті дні. І робота вся була зроблена, і все так чисто було і ладно, що аж ніколи так не було, і мило було дивитися. Прийшов Івась додому і каже мамуні:
- А готові нагавиці?
- Вже завтра дошию.
- Добре, добре, дошивайте, а я піду на подвір'я і заховаю те збіжжя, котре завтра додому принесу. На другий день пішов Цицій до [[пан]]а, зміряв амбар, а потім свої нагавиці — все до міри, аж втішився. І каже матері:
- Тихо, мамо, я не нароблю дурниць.
З'являється перед [[пан]]ом Цицій по зарплату:
- Прийшов до вас [[пан]]е по заробіток, та й журюся, бо не знаю, чи влізе в хату.
- А що мені до того? - каже [[пан]]. — Постав на подвір'ї. Так Івась і зробив. Приніс додому цілу копицю, що намолотив, закликав маму і так
- Маєте, мамуню, що їсти? Можете трохи продати. Аби мали за що їсти. І ще можна продати, та й за ті гроші корову собі купити, бо я вже при вас не буду — піду служити.
А мама вже й не рада, від того, що сина не буде, побачивши такий заробіток від него і як вона тепер буде сама.
- Та я мушу йти служити, навчуся в Божім світі, що і як треба робити. Пішов [[Іван]]. Шкандибає дорогою і вдалечині бачить фіру. Хто то їде? То — ксьондз. Під'їхала фіра до подорожнього, [[Іван]] скинув шапку і каже:
- Слава Богу!
- Навіки, - відповів священик. — А звідки і куди? [[Іван]] відповідає, що йде службу шукати.
- А до мене підеш? Вмієш все робити?
- Та що скажете, єгомосць, те й буду робити.
- Сідай на фіру, дома будемо розмовляти.
Приїхали, пообідали, та Івасько до роботи. А ксьондз каже:
- Е ні, так не піде, Івасю. Спершу згодимося, а тоді до діла берись.
- Та прошу, єгомосць, я багато платні не хочу у вас брати, коли пробуду рік, то прошу в чоло від мене один кулак взяти. Погодився ксьондз: "То цілком добре. Кулак в чоло витримаю, бо він не є такий хоробрий, як здається".
Казав Івасеві йти до стодоли молотити, а сам поїхав до собору. Приїжджає аж на другий день, та й почав жінку сварити:
- Біда на тій господарці, поки мене один день не було... ш А жінка відповідає, що то все один [[Іван]] поробив, сам помолотив, сам помлинував і до амбару поносив. "Біда, - каже до себе ксьондз, - де ще рік, він мене в чоло ще не бив, а вже біль чую". І з того всього ксьондз собі гадає: нема що робити, тільки єго треба відіслати у ті ліси, ніби по дрова, а там звір ходить, і там єго смерть чекає.
А то були ліси такі, не теперішні, всі в заростях. Там тигри, там ведмеді, там леви свої гнізда мали. "Вже не пожалію волів, навіть якщо їх позбудуся, але Іваська не буде. А якщо навіть вернеться, то сам від мене утече, а я за тиждень-два за ті воли забуду" — сам собі міркує ксьондз і каже:
- Добре, добре, Івасю, все добре поробив. Хвалю за те. А завтра поїдеш у той ліс, привезеш дрова, бо немає чим палити. Раненько вставши, [[Іван]] запряг воли до воза і пішов до ксьондза по сокиру. - На, дитиночко Божа, та привези дрова. [[Іван]] взяв сокиру та обглядає її: "Я би нею навіть зуби не теребив, хто ж такою рубає?"
І викинув її за браму. Сам поїхав до тих Бескидів, до того ліса, нарвав грабів, наклав фіру величезну, мотузкою прив'язав і знову пішов до ліса тоншого граба шукати, аби фіру заклинувати. Найшов прут гнучкий та й повертається до фіри, аж бачить: біда, волів уже не має. Прийшли за той час ведмеді, кров з волів висмоктали, а м'ясо за собою потягнули. Як побачив це [[Іван]] і давай за ними навздогін, а вони ще швидше до своєї нори:
- А, чекайте, я з вами інакше зроблю. До фіри вертається, відв'язав мотузку і чимдуж за ними у хащу. Ввійшов у нору, а там їх так багато, і великих, і малих, аж страх бере. Відваги набрався і з мотузком до ведмедів. Вибрав собі двох найсильніших, до купи зв'язав, а іншим кулаком межи вуха:
- То за воли мої!
І повів їх, як телят, за собою і запряг до воза. А неживих волів покидав зверху на дрова та й поїхав до ксьондза дорогою мислить: "Ото біда мені буде, як до ксьондза приїду". Іде селом, а люди дивуються: якими ж то малими телятами ксьондзів наймит фіру запряг, коли вона така велика. Напевно і в браму не ввійде.
Приїхав Цицій перед браму, а вона зачинена. Він узяв переставив її і почав вже на подвір'я в'їжджати:
- Ага, єгомосць, ви мене волами до лісу проводжали, а приїхав я лошатами.
- О, нещастя, що ж тепер робити? Та то силач якийсь, коли він з ведмедями справився. Що з волами сталося, Іваську?
- Та коли я прийшов з ліса до них, то вони вже були такі неживі, як ви їх зараз бачите.
- А як то сталося, яка причина?
- А отих лошат мама прийшла, хотіла води напитися, а води не було, так вона крові волів напилася. Та не можна єгомосць так довго розмовляти, краще винесіть хліба та й нагодуйте тих лошат.
Ксьондз пішов до хати, виніс три буханки хліба і вручив [[Іван]]ові в руки, а сам повернувся в хату до жінки й каже:
- Біда, жінко, мене смерть чекає. Де ж я той кулак витримаю, коли він таку силу має. Він граба нарвав фіру, переставив браму, скільки живу, ще не бачив такого сильного хлопа. Але й він мав маму! Що ж робити?
А жінка й радить:
- Відправ єго знову до ліса, до тих Бескидів. Там ему і станеться.
Послухався ксьондз жінку та й каже [[Іван]]у:
- Іваську, послухай мене, сину, наше лисеньке лоша ось туди побігло, тими долами, аж до того лісу. Піди пошукай його і приведи додому, бо шкода, аби пропало.
Послухався [[Іван]] і пішов, узяв уздечку і пішов вказаною дорогою аж до того місця, де та язь сиділа. Прийшов і накинув на неї уздечку і промовляє:
- І чого ти втікаєш, ну хто тебе тут буде годувати? І повів її додому до ксьондза. Як побачив єго ксьондз і єго жінка, мало не помліли:
- Господи, що ж то ми будемо тепер робити? Чи нам із дому втікати? Але чекай-но, небоже, що ти зараз будеш робити? Дай ему їсти, а піду до покоїв письмо писати.
- Що, пообідав Іваську?
- Дякую.
- На тобі письмо, йди до цисаря і сам з ним розмовляй. А він винен мені гроші. Дай ему листа в руки, потім забери гроші і привези додому, - каже ксьондз Іваськові.
Заложив коня, набрав фуражу на фіру, а письмо подер і викинув і мислить:
- Повірте, ксьондзе, що я вам гроші привезу, бо я з такими людьми порозуміюся. Взяв із собою повісьмо, зробив батіг короткий і облив єго оливою, положив усе на фіру і поїхав. Приїжджає на цісарський двір, а там варта стоїть, не пускають єго та й ще стріляти думають.
- Я вас не боюся, нічого мені не робіть, я приїхав по своє, бо справедливості немає. Якщо вмів гроші позичити, то вмій віддавати, аби моя праця У того господаря марно не пропала, якщо мені не заплатить.
А варта почала наступати на [[Іван]]а, а він не з лякливих та й узяв батіг та й почав усіх їх бити, примовляючи:
- Мене теж родила мама!
Побив Івась варту і наробив галасу. А варти все прибуває, а Івась їх всіх б'є і в скирти складає, що аж брама зламалася. Аж тут сам цісар вийшов і наказав усім стати, підходить до [[Іван]]а і почав єго питати:
- Звідки ти, сину? Чого хочеш? Розкажи коротко. Навіщо стільки варти побив? Мені то не потрібно!
- До цісаря я хочу, прошу [[пан]]а, аби борг відібрати. Позичив він гроші у ксьондза нашого і не хоче віддати.
- А то дурні, дурні, що вони з тобою билися. А вони хотіли у цісаря гроші взяти, а тебе забити і тими грошима поділитися. Зачекай, зараз піду і скажу віддати. Але прошу, нічого більше не роби, зараз будеш мати гроші. -—- Аж тут і викосять гроші та й кличуть [[Іван]]а:
- Ми тільки позичали, а тепер перед вами всі гроші віддаємо і просимо нам вірити.
- Добре, добре, мене це не обходить, аби лише наші гроші не пропали, а то я ще раз можу приїхати, якщо тих буде замало.
Отримав Івась гроші і приїхав на подвір'я ксьондза і заходить до хати. Ох, Боже мій милий і ти рідний тату, так той ксьондз заплакав, як побачив гроші.
- То не наймит, то сатана, він би вояком був би хорошим. [[Іван]]очку, голубчику, прошу тебе, дитинко, не можу я тебе тримати, бо у мене і так три служниці, крім тебе, два пастухи. І всіх треба годувати. Аби ми з тобою порозумілися, милий синку, я віддам тобі лоша, і ті гроші візьми, тільки відступися від своєї зі мною угоди.
Спасибі вам, єгумосць, я того й хочу. Маю лоша, стайню, збіжжя, купу грошей, йду вже додому і більше не волочуся...

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році.
Стиль запису збережено.

[[Категорія:Українські народні казки]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Циций
@@ Рядок 77: / Рядок 86: @@
 Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році.
 Стиль запису збережено.

Циций (українська народна казка) - Історія редагувань

Kos Street King в 10:36, 28 вересня 2009

Snak: 1 версія