Чарівний чан (китайська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan в 16:17, 31 серпня 2013

2013-08-31T16:17:09Z

Bogdan в 14:56, 31 серпня 2013

2013-08-31T14:56:23Z

Bogdan: перейменував «Чарівний чан» на «Чарівний чан (китайська народна казка)»

2013-08-29T18:42:23Z

перейменував «Чарівний чан» на «Чарівний чан (китайська народна казка)»

Bogdan в 17:57, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:57:50Z

Bogdan в 17:53, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:53:43Z

Bogdan: Створена сторінка: УІ і; тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом ле...

2013-08-26T16:01:02Z

Створена сторінка: УІ і; тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом ле...

Нова сторінка

УІ і; тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепив¬ся й відламавсь.
— Треба ж такому лихові статися! — вигукнув селянин.— Ніколи не ба¬чив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?
Узяв лопату й викопав здоровенного глиняного чана. Розгнівався селянин і хотів був розбити посудину, тоді передумав і вирішив: «Він мені в госпо¬дарстві пригодиться, буде куди дощову воду зливати».
Приніс він свою знахідку додому, взяв ножа і почав зчищати з неї рештки глини. Раптом ніж вислизнув у нього з рук і впав усередину. Дістав селянин звідти свого ножа — що за дивина? На дні знову лежить такий самий ніж. Дістав і того, а там — третій.
Селянин здогадався, що иосудина ця не проста, а чарівна, і кинув у неї мідяка. Як тільки вийняв його, на дні ще один лежить, дістав і того, а там тре¬тій поблискує.
День і ніч витягував селянин мідяки з чана, а на ранок, зовсім знесилівши, упав і заснув.
А тим часом діти того селянина, побачивши дивовижну знахідку, розпові¬ли про неї всьому селу.
По обіді до селянина прийшов сусід і сказав:
— Твоє поле з моїм межує, отже, й чан наш спільний, бо ж ти викопав йо¬го прямо на межі.
Селянинові не хотілося ділитися знахідкою, а довести свого права на неї він не міг. Адже свідків не було. Довелося звернутись до суду.
Розповів селянин судді, як він поле орав і як леміш у нього поламався. Ніколи не бачив на тому полі ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Почав копати на тому місці і натрапив на чарівний чан.
— А ти певен, що той чан чарівний? — поцікавився суддя. Тут усі сусіди, що зібрались у залі суду, закричали в один голос:
— Чарівний! Чарівний!
Суддя трохи подумав, а тоді наказав:
— Принесіть-ио знахідку сюди. Хочу перевірити, чи справді воно так. Невдовзі чан уже стояв перед суддею на столі. Кинув суддя всередину
золоту монету, дістав її звідти, а на дні — інша лежить.
— Так-так,— сказав суддя,— чан справді чарівний. Нелегко буде спра¬ведливо розсудити вас, але спробую.
І суддя задумався. Годину думав, другу, третю, а тоді важко зітхнув і спи¬тав селянина, який знайшов чан:
— Скажи мені, чоловіче добрий, коли присуджу чан твоєму сусідові, як ти назвеш моє рішення?
— Несправедливим, пане суддя,— мовив селянин.
Суддя знову важко зітхнув, а тоді спитав сусіда:
— А тепер скажи ти мені, чоловіче добрий, як ти назвеш моє рішення, якщо я присуджу чан не тобі?
— Несправедливим, пане суддя,— відповів і сусід.
— От бачите,— сказав суддя,— як важко справедливо розсудити вас. Добре, що ви звернулися до такого мудрого судді, як я. Щоб не скривдити жодного з вас несправедливим вироком, я вирішив залишити чан у себе. Отож ідіть додому і більше не сваріться.
Не посміли селяни перечити судді. Насупившись, пішли вони по домівках і всю дорогу кляли хитрого суддю. А той, залишившись наодинці, поквапився замкнути двері, щоб ніхто йому не заважав, і почав витягувати з чана золото.
Він так захопився своїм ділом, що не помітив, як через вікно до кімнати залетів рій бджіл. Покружляли вони по кімнаті і сіли на краю чана. Ледве-но суддя встромив руку в чан, щоб узяти монету, як бджоли накинулись на нього. Вони обліпили все його обличчя і почали немилосердно жалити його в ніс, щоки, вуха, а якась примудрилась всунути йому своє жало у самісіньке око.
Шахрай відбивався від них руками — нічого не допомагало. На зміну сот¬ням убитих бджіл прилітали все нові й нові. І всі вони з голосним дзижчанням накидалися на нього, заповзали під комір, за пазуху, у волосся на голові, на¬віть за п’яти кусали.
Тепер суддю, мабуть, і батько рідний не впізнав би. Обличчя розпухло, вкрилося пухирями і стало схожим на величезну червону редьку, а вуха — на здоровецькі мушлі. Очі у нього зовсім заплющились, і він, мов загнаний звір, бігав по кімнаті, натикаючись то на стіл, то на стільці.
Хотів був знайти двері, щоб вискочити на вулицю, та натомість натрапив на чан і розбив його на дрібне череп’я. І весь рій тієї ж миті вилетів у вікно.
До тями суддя прийшов лише на другий день. Біля його ліжка сиділо кіль¬ка поважних лікарів у великих чорних окулярах. Вони лікували потерпілого майже рік. Довелося судді віддати за лікування не тільки ті гроші, які він на¬тягав із чана, а й те, що було в капшуку. Але вилікувати його до кінця так і не зуміли. Ліве око осліпло назавжди.
Ось так був покараний несправедливий суддя!

← Попередня версія		Версія за 16:17, 31 серпня 2013
Рядок 66:		Рядок 66:
	{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}		{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}
	{{чарівні казки}}		{{чарівні казки}}
		+	{{Казка про працю}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Як тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепився й відламавсь.
+Як тільки сніг зійшов із землі, селянин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепився й відламавсь.
 —	Треба ж такому лихові статися! — вигукнув селянин.— Ніколи не бачив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?
@@ Рядок 65: / Рядок 65: @@
 {{Китайські народні казки українською мовою}}
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

← Попередня версія		Версія за 17:57, 29 серпня 2013
Рядок 60:		Рядок 60:

	Ось так був покараний несправедливий суддя!		Ось так був покараний несправедливий суддя!
		+
		+
		+
		+	{{Китайські народні казки українською мовою}}
		+	{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

← Попередня версія	Версія за 18:42, 29 серпня 2013
(Немає відмінностей)

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-УІ і; тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепив¬ся й відламавсь.
+Як тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепився й відламавсь.
-—	Треба ж такому лихові статися! — вигукнув селянин.— Ніколи не ба¬чив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?
-Узяв лопату й викопав здоровенного глиняного чана. Розгнівався селянин і хотів був розбити посудину, тоді передумав і вирішив: «Він мені в госпо¬дарстві пригодиться, буде куди дощову воду зливати».
+—	Треба ж такому лихові статися! — вигукнув селянин.— Ніколи не бачив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?
 Приніс він свою знахідку додому, взяв ножа і почав зчищати з неї рештки глини. Раптом ніж вислизнув у нього з рук і впав усередину. Дістав селянин звідти свого ножа — що за дивина? На дні знову лежить такий самий ніж. Дістав і того, а там — третій.
-Селянин здогадався, що иосудина ця не проста, а чарівна, і кинув у неї мідяка. Як тільки вийняв його, на дні ще один лежить, дістав і того, а там тре¬тій поблискує.
 День і ніч витягував селянин мідяки з чана, а на ранок, зовсім знесилівши, упав і заснув.
-А тим часом діти того селянина, побачивши дивовижну знахідку, розпові¬ли про неї всьому селу.
 По обіді до селянина прийшов сусід і сказав:
-—	Твоє поле з моїм межує, отже, й чан наш спільний, бо ж ти викопав йо¬го прямо на межі.
 Селянинові не хотілося ділитися знахідкою, а довести свого права на неї він не міг. Адже свідків не було. Довелося звернутись до суду.
 Розповів селянин судді, як він поле орав і як леміш у нього поламався. Ніколи не бачив на тому полі ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Почав копати на тому місці і натрапив на чарівний чан.
 —	А ти певен, що той чан чарівний? — поцікавився суддя. Тут усі сусіди, що зібрались у залі суду, закричали в один голос:
 —	Чарівний! Чарівний!
 Суддя трохи подумав, а тоді наказав:
 —	Принесіть-ио знахідку сюди. Хочу перевірити, чи справді воно так. Невдовзі чан уже стояв перед суддею на столі. Кинув суддя всередину
 золоту монету, дістав її звідти, а на дні — інша лежить.
-—	Так-так,— сказав суддя,— чан справді чарівний. Нелегко буде спра¬ведливо розсудити вас, але спробую.
-І суддя задумався. Годину думав, другу, третю, а тоді важко зітхнув і спи¬тав селянина, який знайшов чан:
+—	Так-так,— сказав суддя,— чан справді чарівний. Нелегко буде справедливо розсудити вас, але спробую.
 —	Скажи мені, чоловіче добрий, коли присуджу чан твоєму сусідові, як ти назвеш моє рішення?
 —	Несправедливим, пане суддя,— мовив селянин.
 Суддя знову важко зітхнув, а тоді спитав сусіда:
 —	А тепер скажи ти мені, чоловіче добрий, як ти назвеш моє рішення, якщо я присуджу чан не тобі?
 —	Несправедливим, пане суддя,— відповів і сусід.
 —	От бачите,— сказав суддя,— як важко справедливо розсудити вас. Добре, що ви звернулися до такого мудрого судді, як я. Щоб не скривдити жодного з вас несправедливим вироком, я вирішив залишити чан у себе. Отож ідіть додому і більше не сваріться.
 Не посміли селяни перечити судді. Насупившись, пішли вони по домівках і всю дорогу кляли хитрого суддю. А той, залишившись наодинці, поквапився замкнути двері, щоб ніхто йому не заважав, і почав витягувати з чана золото.
 Він так захопився своїм ділом, що не помітив, як через вікно до кімнати залетів рій бджіл. Покружляли вони по кімнаті і сіли на краю чана. Ледве-но суддя встромив руку в чан, щоб узяти монету, як бджоли накинулись на нього. Вони обліпили все його обличчя і почали немилосердно жалити його в ніс, щоки, вуха, а якась примудрилась всунути йому своє жало у самісіньке око.
-Шахрай відбивався від них руками — нічого не допомагало. На зміну сот¬ням убитих бджіл прилітали все нові й нові. І всі вони з голосним дзижчанням накидалися на нього, заповзали під комір, за пазуху, у волосся на голові, на¬віть за п’яти кусали.
 Тепер суддю, мабуть, і батько рідний не впізнав би. Обличчя розпухло, вкрилося пухирями і стало схожим на величезну червону редьку, а вуха — на здоровецькі мушлі. Очі у нього зовсім заплющились, і він, мов загнаний звір, бігав по кімнаті, натикаючись то на стіл, то на стільці.
 Хотів був знайти двері, щоб вискочити на вулицю, та натомість натрапив на чан і розбив його на дрібне череп’я. І весь рій тієї ж миті вилетів у вікно.
-До тями суддя прийшов лише на другий день. Біля його ліжка сиділо кіль¬ка поважних лікарів у великих чорних окулярах. Вони лікували потерпілого майже рік. Довелося судді віддати за лікування не тільки ті гроші, які він на¬тягав із чана, а й те, що було в капшуку. Але вилікувати його до кінця так і не зуміли. Ліве око осліпло назавжди.
 Ось так був покараний несправедливий суддя!