Червона Шапочка - Історія редагувань

Bogdana в 13:59, 27 березня 2014

2014-03-27T13:59:14Z

Bogdana в 19:43, 19 вересня 2013

2013-09-19T19:43:29Z

Bogdan в 06:46, 8 вересня 2013

2013-09-08T06:46:40Z

Bogdan в 05:48, 8 вересня 2013

2013-09-08T05:48:51Z

Bogdan: Створена сторінка: Жила собі на світі маленька славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, х...

2013-09-08T05:48:32Z

Створена сторінка: Жила собі на світі маленька славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, х...

Нова сторінка

Жила собі на світі маленька славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся — вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла.

Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка. Одного разу мати каже до неї:

— Іди-но, доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка соку, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, з дороги не звертай,— бо ще впадеш та розіб'єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі? А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько.

— Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш,— сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір'ю і пішла.

А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.

— Добридень, Червона Шапочко,— сказав вовк.

— Красно дякую, вовче, добридень і тобі.

— А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко?

— До бабусі.

— А що ти несеш у фартушку?

— Пиріг і сік. Вчора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться.

— А де ж твоя бабуся живе?

— Трохи далі в лісі, з чверть годинки ходи звідсіль. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а кругом хатки ліщина. Та ти, мабуть, сам знаєш де,— мовила Червона Шапочка.

А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше, ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти.

Він трохи пройшовся поруч із Червоною Шапочкою, а тоді й каже такі слова:

— Червона Шапочко, а подивись-но, які гарні квіточки ростуть навколо. Чому ти й не глянеш на них? І невже ти не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі можна так любо погратися!

Глянула Червона Шапочка і справді побачила, що навкруги вся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: «А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся».

І вона побігла з дороги в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі в ліс.

А вовк тим часом не гаявся — подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.

— А хто там?

— Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і сік, відчини.

— Натисни клямку,— гукнула бабуся,— я слаба, нездужаю встати. Вовк натиснув клямку, двері відчинились і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її.

Потім натяг на себе її вбрання, посадив на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й закрив ліжко запоною.

А Червона Шапочка все бігала за квітками. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала знову про бабусю і подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли ввійшла до хати, то їй стало аж моторошно і вона подумала: «Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала в бабусі!»

Дівчинка голосно гукнула:

— Доброго ранку!

Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, але якась чудна, і чепець її насунувся аж на обличчя.

— Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха?

— А щоб краще тебе чути!

— Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі?

— Щоб тебе краще бачити!

— Ой, бабусю, а чого в тебе такі великі руки?

— Щоб краще тебе схопити!

— Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот?

— Щоб краще тебе зжерти!

Тільки-но вовк це сказав, як прожогом схопився з постелі й проковтнув бідну Червону Шапочку.

Наситившись, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.

А саме на ту пору йшов повз хату мисливець та й подумав:

«Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не сталося чого з нею».

Він зайшов до світлиці, глянув на ліжко — а там лежить вовк.

— А, старий лиходію, то ось де ти! — сказав мисливець.— Давненько я тебе шукаю!

Хотів був застрелити його з рушниці, та подумав, що вовк міг ковтнути бабусю живцем, то, може, якось пощастить її врятувати, і не вистрелив, а взяв ножиці й почав пороти черево сонному вовкові.

Розпоров трохи і бачить, щось там ясніє червоне — оксамитова шапочка! Розпоров ще далі—аж звідтіль вискочила дівчинка й скрикнула:

— Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві!

А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом вовк прокинувся й хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох.

Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому. Бабуся з'їла пиріг, випила соку, що принесла Червона Шапочка, і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє».

А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею, і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповіла бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з'їв би її.

— Ну, то йди замкни добре двері,— сказала бабуся,— щоб часом він знову не прийшов.

Тільки-но вони замкнули двері, як приходить вовк і гукає:

— Відчини, бабусю, я Червона Шапочка, принесла тобі пирога. Та вони мовчать, дверей не відчиняють.

Покрутився сірий коло хати, обійшов її кілька разів, потім стрибнув на стріху і став чекати, поки Червона Шапочка ввечері вертатиметься додому: тоді він її наздожене поночі і з'їсть.

Але бабуся здогадалася, що, в нього на думці.

А під стріхою стояв великий кам'яний кадіб. От бабуся й каже дитині:

— А вилий-но у кадіб ту воду, що в ній я вчора варила ковбасу. Червона Шапочка доти носила воду, поки великий-великий кадіб став ущерть повний. Запах ковбаси залоскотав вовкові в носі, він став принюхуватись і поглядати вниз, аж нарешті так витяг шию, що не втримався, гепнув із хати просто в кадіб і втопився.

А дівчинка весело пішла додому, і дорогою більш ніхто її не зупиняв.

{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}

← Попередня версія		Версія за 06:46, 8 вересня 2013
Рядок 111:		Рядок 111:

	{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}
		+
		+	{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 05:48, 8 вересня 2013
Рядок 90:		Рядок 90:

	Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому. Бабуся з'їла пиріг, випила соку, що принесла Червона Шапочка, і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє».		Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому. Бабуся з'їла пиріг, випила соку, що принесла Червона Шапочка, і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє».
−
−

	А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею, і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповіла бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з'їв би її.		А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею, і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповіла бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з'їв би її.

@@ Рядок 87: / Рядок 87: @@
 —    Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві!
-А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом вовк прокинувся й хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох.
+А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом [[вовк]] прокинувся й хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох.
 Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому. Бабуся з'їла пиріг, випила соку, що принесла Червона Шапочка, і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє».
-А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею, і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповіла бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з'їв би її.
+А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею, і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповіла бабусі, як зустрів її [[вовк]], навіть сказав їй «добридень», але так блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з'їв би її.
 —    Ну, то йди замкни добре двері,— сказала бабуся,— щоб часом він знову не прийшов.
@@ Рядок 109: / Рядок 109: @@
 А дівчинка весело пішла додому, і дорогою більш ніхто її не зупиняв.
+{{Казки про тварин}}
 {{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 —    Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш,— сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір'ю і пішла.
-А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І  щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.
+А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І  щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла [[вовк]]а. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.
 —    Добридень, Червона Шапочко,— сказав вовк.
@@ Рядок 35: / Рядок 35: @@
 І вона побігла з дороги в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі в ліс.
-А вовк тим часом не гаявся — подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.
+А [[вовк]] тим часом не гаявся — подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.
 —    А хто там?
@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 —    Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і сік, відчини.
-—    Натисни клямку,— гукнула бабуся,— я слаба, нездужаю встати. Вовк натиснув клямку, двері відчинились і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її.
+—    Натисни клямку,— гукнула бабуся,— я слаба, нездужаю встати.  Вовк натиснув клямку, двері відчинились і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її.
 Потім натяг на себе її вбрання, посадив на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й закрив ліжко запоною.
@@ Рядок 47: / Рядок 47: @@
 А Червона Шапочка все бігала за квітками. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала знову про бабусю і подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли ввійшла до хати, то їй стало аж моторошно і вона подумала: «Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала в бабусі!»
-Дівчинка голосно гукнула:
+[[Дівчина]] голосно гукнула:
 —    Доброго ранку!
-Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, але якась чудна, і чепець її насунувся аж на обличчя.
+Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить [[бабуся]], але якась чудна, і чепець її насунувся аж на обличчя.
 —    Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха?
@@ Рядок 71: / Рядок 71: @@
 Тільки-но вовк це сказав, як прожогом схопився з постелі й проковтнув бідну Червону Шапочку.
-Наситившись, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.
+Наситившись, [[вовк]] знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.
 А саме на ту пору йшов повз хату мисливець та й подумав: