Чисті води (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) - Історія редагувань

Сонце в 13:00, 22 вересня 2016

2016-09-22T13:00:11Z

Сонце в 04:52, 19 вересня 2016

2016-09-19T04:52:53Z

Сонце в 15:19, 18 вересня 2016

2016-09-18T15:19:34Z

Сонце в 15:06, 18 вересня 2016

2016-09-18T15:06:10Z

Сонце в 09:31, 18 вересня 2016

2016-09-18T09:31:43Z

Сонце в 07:35, 18 вересня 2016

2016-09-18T07:35:10Z

Сонце в 13:16, 17 вересня 2016

2016-09-17T13:16:32Z

Сонце в 12:16, 17 вересня 2016

2016-09-17T12:16:52Z

Сонце в 09:58, 30 липня 2016

2016-07-30T09:58:17Z

Сонце в 10:17, 11 липня 2016

2016-07-11T10:17:43Z

@@ Рядок 2491: / Рядок 2491: @@
 -  З  тих  пір  в  сім'ях,  де  народжуються  сини,  виховують  майбутніх  воїнів-захисників  своєї  рідної  священної  землі.  Колись  і  ти,  сину,  станеш  захисником   України.
 -  Тату,  а  ти  розповів  мені  легенду  про  свого  друга   Саіта.
--  Так,  сину,   історія  життя  їхнього  народу  тісно  переплітається  з  історією  життя  нашого  народу.
+-  Так,  сину,   історія  життя  їхнього  народу  тісно  переплітається  з  історією  життя  нашого  народу.  Прийде  час  і  ми  з  тобою  ще  поговоримо  про  це.

@@ Рядок 2491: / Рядок 2491: @@
 -  З  тих  пір  в  сім'ях,  де  народжуються  сини,  виховують  майбутніх  воїнів-захисників  своєї  рідної  священної  землі.  Колись  і  ти,  сину,  станеш  захисником   України.
 -  Тату,  а  ти  розповів  мені  легенду  про  свого  друга   Саіта.
--  Так,  сину,  але  то  вже  інша  історія  життя.
+-  Так,  сину,   історія  життя  їхнього  народу  тісно  переплітається  з  історією  життя  нашого  народу.

@@ Рядок 2490: / Рядок 2490: @@
     Батько  замовкнув,  а  через  хвилину  додав:
 -  З  тих  пір  в  сім'ях,  де  народжуються  сини,  виховують  майбутніх  воїнів-захисників  своєї  рідної  священної  землі.  Колись  і  ти,  сину,  станеш  захисником   України.
--  Тату,  а  ти  розповів  мені  легенду  про  свого  друга ........
+-  Тату,  а  ти  розповів  мені  легенду  про  свого  друга   Саіта.
 -  Так,  сину,  але  то  вже  інша  історія  життя.

@@ Рядок 2462: / Рядок 2462: @@
     Раптом  у  двері  постукали  і  до  хати  забігла  молода  жінка.  Вона,  плачучи,  розповідала,  що  на  її  чоловіка  напав  ведьмідь  і  сильно  покусав,  тому  просить  його  врятувати.
     Вони  швидко  зібралися  і  спустилися  на  полонину.  Коли  зайшли  до  хати,  то  побачили,  що  біля  чоловіка  вже  поралися  старенька  бабуся  і   молода  дівчина.  Андрій  відразу  впізнав  у  ній  Ягідку.  Побачивши  його,  вона  зашарілася  і  поступилася  місцем.
-    Руки  Андрія  були  вправні  і  сильні.  Він  складав  розтрощені  кістки  рук  і  ніг  молодого  чоловіка.  А  мольфар,  разом  з бабусею  та  Ярославною,  готував  трави  і  поїв  ними  зраненого.  Затим  вони  разом  шепотіли  заговори,  тільки  їм  відомі,  та  перев'язували  його  руки  і  ноги.  Під  вечір  чоловік  заснув.
+    Руки  Андрія  були  вправні  і  сильні.  Він  складав  розтрощені  кістки  рук  і  ніг  молодого  чоловіка,  спиняючи  кров.  А  мольфар,  разом  з бабусею  та  Ярославною,  готував  трави  і  поїв  ними  зраненого.  Затим  вони  разом  шептали  заговори,  тільки  їм  відомі,  та  перев'язували  його  руки  і  ноги.  Під  вечір  чоловік  заснув.
     Всі  стомлені  і  виснажені  вийшли  надвір.  Вечірня  прохолода  трохи  остудила   їхню  напругу.  Господарі  запросили  всіх  до  столу,  який  стояв  біля  старого  дуба.  Вони  їли  мовчки,  заглибившись  у  свої  думи.  Та  раптом,  всі  як  один,  відчули  тривогу  і  зміну  в  природі.  Андрій  повернувся  на  схід  і  сказав:
 -  Щось  темне  і  страшне  лізе  на  нашу  землю.
@@ Рядок 2488: / Рядок 2488: @@
     Андрій  упізнав  його.  Це  був  той  самий  Змій,  з  яким  бився  його  батько,  захищаючи  ці  землі  та  родину.  Батько  був  смертельно  ранений,  а  мати,    рятуючи  його,  загинула  від  ядучої  стріли  цього  гада.  Тоді  Андрій  і  використав  шосте  відчуття,  щоб  врятуватись.  І  тільки  дідусь  зумів  знайти  його  і  прогнати  Змія.  І  ось  доля  знову  випробовує.  Він  поставив  побратимів  трійками,  наказав  взяти  вогнемети  і  стати  за  деревами.
     Двоголовий  сунув,  випускаючи  вогонь  та  плюючи  ядом.  Вони  підпустили  його  ближче  і  вдарили  по  гадині  з  усіх  сторін.  За  годину  все  було  скінчено.  Вогнемети  розірвали  і  спалили  тіло  змія.  Стомлені  і  щасливі  вони  присіли,  а  хто  й  приліг  відпочити  на  рідну  землю.  З  усіх  сторін  до  них  бігли  люди.  Вони  несли  воїнам-визволителям  квіти,  хліб  і  сіль,  святу  воду,  очищаючи  рідну  землю  від  цієї  гадини.

@@ Рядок 2459: / Рядок 2459: @@
     Мольфар  від  здивування  глянув  уважно  на  хлопця.  Минуло  стільки  років  і  він  вперше  назвав  його  вчителем,  вперше  зацікавився  дівчиною.  Юнак  стояв  перед  ним,  опустивши  очі.  Поборовши  свої  двоякі  почуття,  мольфар  відповів:
 -  Ця  дівчина  живе  з  бабусею  на  полонині  в  селі.  Вони  добре  знаються  на  травах  і  лікують  людей.  А  чому  ти  запитуєш,  Андрію?
-    Юнак  від  несподіванки  здригнувся.
+    Юнак  від  несподіванки  здригнувся.   Адже   це  вперше  мольфар  назвав  його  по  імені.  І  тільки  батько  називав  його  Андрієм,  а  матуся -  Андрійчиком.  Він  любив  своїх  батьків  так  сильно,  як  може  любити  тільки  син.  Але  ця  любов  залишилася  ,  як  марево,  в  минулому.  В  його  душі  щось  надломилося  і  він  заплакав.  Спочатку  плакав  мовчки,  ковтаючи  сльози,  а  потім  здригаючись  вголос.  Мольфар  хлопця  не  спиняв.  Він  розумів,  йому  треба  виплакати  свій  біль  і  тугу.  Підступивши  до  нього,  обняв  і  притиснув  до  себе,  як  колись  це  робили  його  батьки.

@@ Рядок 2413: / Рядок 2413: @@
                                                                                                       Легенда  про  воїна
-    Батько  повернувся  додому  з  АТО  пізно  ввечері.  Вранці,  поки  він  ще  спав,  Сергійко  розглядав  його  нагороди.  Сонячні  зайчики  вигравали  на  медалях  та  орденах,  а  зірочка  сяяла,  ніби  сонце.  Він  з гордістю  подивився  на  батька  і  помітив,  що  той  хитрувато  розглядає  його  з  під  прикритих  повік.
+    Батько  повернувся  додому  з  АТО  пізно  ввечері.  Вранці,  поки  він  ще  спав,  Сергійко  розглядав  його  нагороди.  Сонячні  зайчики  вигравали  на  медалях  та  орденах,  а  зірочка  сяяла,  ніби  сонце.  Він  з гордістю  подивився  на  батька  і  помітив,  що  той  хитрувато  розглядає  його  з- під  прикритих  повік.
 -  Тату, ти  не  спиш?
 -  Ні.  Іди  до  мене.  Я  тебе  обніму,  як  колись,  коли  ти  був  ще  малий.  Пам'ятаєш?
@@ Рядок 2421: / Рядок 2421: @@
 -  Тату, -  малий  обняв  батька,  -  ти  мені  раніше  розповідав  різні  історій,  легенди,  казки.  І  нам  з  тобою  було  добре,  а  зараз  ти  відповів  якось  дивно.
     Батько  уважно  глянув  на  сина  і  зрозумів,  що  його  хлопчик  виріс.
-   -  Ну  добре,  розповім  тобі  легенду  про  воїна.
+   -  Ну  добре,  розповім  тобі  легенду  про  воїна...
      Високо  в  горах  Карпатах  жив  старий  мольфар.  Одного  разу,  на  світанку,  хтось  постукав  до  нього  в  двері.  Він  вийшов  на  ганок  і  побачив  старого  і  змученого  дракона.  Біля  нього  стояв  малий  хлопчик,  років 6-7.  Мольфар  запитав:
 -  Що  привело  тебе  до  мене?
@@ Рядок 2431: / Рядок 2431: @@
 -  Добре,  -  сказав  він  і  повів  його  до  світлиці.
     Минали  роки.  Мольфар  навчав  хлопця.  Той  вчився  легко  і  вправно,  але  з  часом  мольфар  став  помічати,  що  з  ним  відбуваються,  якісь  дивні  зміни.  Очі  часом  горіли  дивним  вогнем  і  не  можна  було  зрозуміти,  якого  вони  кольору  і  про  що  думає.  Тоді  здавалося,  що  він  десь  там,  далекло-далеко...  І  ніхто  не  має  права,  навіть,  поглянути  туди.
-   Одного  разу  мольфар  помітив  його  над  прірвою.  Він  стояв,  усамотнений  і  заглиблений  в  себе.  Очі  були  спрямовані  вниз  прірви.  Здавалося,  що  юнак  когось  відстежує.
+    Якось  мольфар  помітив  його  над  прірвою.  Він  стояв,  усамотнений  і  заглиблений  в  себе.  Очі  були  спрямовані  вниз  прірви.  Здавалося,  що  юнак  когось  відстежує.
 Мольфар  запитав:
 -  Що  там?
--  Не знаю.  Не  зрозумів,  -  була,  як  завжди,  коротка  відповідь.  А  наступної  миті  він  підійшов  до  гори  і  з  усієї  сили  вдарив  по  ній.  Гора  розступилася.  Вони  побачили  велику  кімнату.  Юнак  сміливо  пішов  вперед,  а  мольфар  за  ним.  Біля  каміну,  в  кріслі,  сидів  старий  і  стомлений  чоловік.  Юнак,  побачивши  його,  швидко  підійшов  і  впав  на  коліна.
+-  Не знаю.  Не  зрозумів,  -  була,  як  завжди,  коротка  відповідь.  А  наступної  миті  він  підійшов  до  гори  і  з  усієї  сили  вдарив  по  ній.  Гора  розступилася...  Вони  побачили  велику  кімнату.  Юнак  сміливо  пішов  вперед,  а  мольфар  за  ним.  Біля  каміну,  в  кріслі,  сидів  старий  і  стомлений  чоловік.  Юнак,  побачивши  його,  швидко  підійшов  і  впав  на  коліна.
 -  Дідуню,  -  з  теплотою  в  голосі  і  цілуючи  його  руки  тихо  промовив  він.  Старий  підняв  внука  з  колін  і  міцно  притиснув  до  себе.  Затим  подивився  на  мольфара.
 -  Наука  мого  внука  не  закінчилася,  -  сказав  він. -  Ти  повинен  навчити  його  жити  серед  людей,   -  сказавши  це  він  зник.  Зникла  і  кімната.  Юнак  і  мольфар  побачили,  що  стоять  в  печері,  внизу  якої  вирує  лава.  Вони  поспішили.  І  тільки-но  вийшли,  як  гора  закрилася.
     Мольфар  уважно  глянув  на  хлопця  і  зрозумів,  що  це  дитя  дракона  і  жінки.
 -  Так.  Мій  внук  -  дитя  великого  кохання  жінки  і  дракона.  Але  вони  загинули...  ти  повинен  навчити  його  жити  серед  людей,  - почув  мольфар  над  собою  голос  дракона.
-    З  тих  пір  він  почав  брати  юнака  з  собою  до  людей  на  полонину,  якщо  в  тім  була  нагальна  потреба.  Спрочатку  юнак  ішов  без  особливого  ентузіазму  і  вмконував  свою  роботу.  Але  поступово  його  сум'яття  і  вдчудженість  почали  зникати,  а  натомість  прийшла  зацікавленість  людським  життям  та  традиціями.  Проте,  він  ніколи  і  нікого  не  підпускав  близько  до  себе,  хоч  люди  відносилися  до  нього  з  любов'ю,  радістю  і  вдячністю.
+    З  тих  пір  він  почав  брати  юнака  з  собою  до  людей  на  полонину,  якщо  в  тім  була  нагальна  потреба.  Спрочатку  юнак  ішов  без  особливого  ентузіазму  і  виконував  свою  роботу.  Але  поступово  його  сум'яття  і  вдчудженість  почали  зникати,  а  натомість  прийшла  зацікавленість  людським  життям  та  традиціями.  Проте,  він  ніколи  і  нікого  не  підпускав  близько  до  себе,  хоч  люди  відносилися  до  нього  з  любов'ю,  радістю  і  вдячністю.
-    Одного  разу,  восени,  блукаючи  горами та  лісом  він  зустрів   дівчину.  Його  здивуванню  не  було  меж.  Адже  він  прийшов  туди,  куди  не  ступала   жодна   нога   людини.  І  це  було  його  улюблене  місце.  Дівчина  стояла  на  березі  гірського  струмка  біля  калини,  якої  він  ніколи  не  помічав.  Вона  тримала  в  руках  китяги  калинових  ягід,  а  на  голві  в  неї  був  віночок  з  лісових  трав,  прикрашений  калиною.  Юнак  здивовано  запитав:
+    Одного  разу,  восени,  блукаючи  горами та  лісом  він  зустрів   дівчину.  Його  здивуванню  не  було  меж.  Адже  він  прийшов  туди,  куди  не  ступала   жодна   нога   людини.  І  це  було  його  улюблене  місце.  Дівчина  стояла  на  березі  гірського  струмка  біля  калини,  якої  він  ніколи  не  помічав.  Вона  тримала  в  руках  китяги  калинових  ягід,  а  на  голові  в  неї  був  віночок  з  лісових  трав,  прикрашений  калиною.  Юнак  здивовано  запитав:
 -  Ти  хто?
 -  Ягідка,  -  посміхнувшись  відповіла  та.
@@ Рядок 2452: / Рядок 2452: @@
     Дівчина  підступила  до  нього  і  подала  ягоди,  сказавши:
 -  Скуштуй.  Тільки   не  поспішай.  Спочатку  візьми  ось  цю,  одну  ягідку,  і  відчуй  її  смак.
-    Юнак  з  недовірою  подивився  на  дівчину,  а  потім  на  ягідку.  Ягідка  в  тендітній  руці  дівчини  здалася  йому  маленьким  янтарем,  в  якому  переливається  здорова  енергія  світу.  Він  взяв  китяги,   а  я гідку  поклад  до  рота  і  відчув  гіркий  присмак.
+    Юнак  з  недовірою  подивився  на  дівчину,  а  потім  на  ягідку.  Ягідка  в  тендітній  руці  дівчини  здалася  йому  маленьким  янтарем,  в  якому  переливається  здорова  енергія  світу.  Він  взяв  китяги,   а  я гідку  поклад  до  рота  і  відчув  гіркий  присмак.   Йому   захотілося  скривитися  і  виплюнути  її,  та  наразі   щось  стало  змінюватись  в  природі  і  в  ньому  самому.  Ліс,  що  хвилину  тому  був  просто  лісом,  став  сяяти,  ніби  золото  скіфів,  яке  колись  показував  йому  батько.  Ліс  шумів,  але  в  тому  шумі  відчувалась,  якась  дивна  гармонія  буття.  Він  кожною  клітиночкою  свого  тіла  відчув  світ,  який  його  оточував  і  наповнював  мелодією  життя  і  краси.  Воно  йшло  з  лісу  і  гір,  з  неба  та  землі.  За  хвилину  він  зрозумів,  що  щось  йшло  і  від  нього  самого.

← Попередня версія	Версія за 12:16, 17 вересня 2016
Рядок 2411:	Рядок 2411:


	+	Легенда про воїна
	+
	+	Батько повернувся додому з АТО пізно ввечері. Вранці, поки він ще спав, Сергійко розглядав його нагороди. Сонячні зайчики вигравали на медалях та орденах, а зірочка сяяла, ніби сонце. Він з гордістю подивився на батька і помітив, що той хитрувато розглядає його з під прикритих повік.
	+	- Тату, ти не спиш?
	+	- Ні. Іди до мене. Я тебе обніму, як колись, коли ти був ще малий. Пам'ятаєш?
	+	Син швидко заліз до батька в ліжко і притулився. Той обняв його і притиснув до себе, як теплий клубочок світла. Від сина йшло тепло і спокій. Він пахнув, як пахнуть усі діти світу - молоком і щастям.
	+	- Тату, розкажи мені щось про війну.
	+	- А що війна? Війна, як війна... - була коротка відповідь.
	+	- Тату, - малий обняв батька, - ти мені раніше розповідав різні історій, легенди, казки. І нам з тобою було добре, а зараз ти відповів якось дивно.
	+	Батько уважно глянув на сина і зрозумів, що його хлопчик виріс.
	+	- Ну добре, розповім тобі легенду про воїна.
	+	Високо в горах Карпатах жив старий мольфар. Одного разу, на світанку, хтось постукав до нього в двері. Він вийшов на ганок і побачив старого і змученого дракона. Біля нього стояв малий хлопчик, років 6-7. Мольфар запитав:
	+	- Що привело тебе до мене?
	+	Дракон підштовхнув хлопця вперед і сказав:
	+	- Ти повинен навчити його всього того, що знаєш сам, - він обняв малого, постов, а за мить полетів. Малий з сумом дивився, як дракон піднімався і зникав за хмарами.
	+	Мольфар підійшов до нього і запитав:
	+	- Як тебе звуть?
	+	- Як назвеш, - коротко відповів той. Мольфар уважно глянув на малого і відчув великий сум і боротьбу почуттів.
	+	- Добре, - сказав він і повів його до світлиці.
	+	Минали роки. Мольфар навчав хлопця. Той вчився легко і вправно, але з часом мольфар став помічати, що з ним відбуваються, якісь дивні зміни. Очі часом горіли дивним вогнем і не можна було зрозуміти, якого вони кольору і про що думає. Тоді здавалося, що він десь там, далекло-далеко... І ніхто не має права, навіть, поглянути туди.
	+	Одного разу мольфар помітив його над прірвою. Він стояв, усамотнений і заглиблений в себе. Очі були спрямовані вниз прірви. Здавалося, що юнак когось відстежує.
	+	Мольфар запитав:
	+	- Що там?
	+	- Не знаю. Не зрозумів, - була, як завжди, коротка відповідь. А наступної миті він підійшов до гори і з усієї сили вдарив по ній. Гора розступилася. Вони побачили велику кімнату. Юнак сміливо пішов вперед, а мольфар за ним. Біля каміну, в кріслі, сидів старий і стомлений чоловік. Юнак, побачивши його, швидко підійшов і впав на коліна.
	+	- Дідуню, - з теплотою в голосі і цілуючи його руки тихо промовив він. Старий підняв внука з колін і міцно притиснув до себе. Затим подивився на мольфара.
	+	- Наука мого внука не закінчилася, - сказав він. - Ти повинен навчити його жити серед людей, - сказавши це він зник. Зникла і кімната. Юнак і мольфар побачили, що стоять в печері, внизу якої вирує лава. Вони поспішили. І тільки-но вийшли, як гора закрилася.
	+	Мольфар уважно глянув на хлопця і зрозумів, що це дитя дракона і жінки.
	+	- Так. Мій внук - дитя великого кохання жінки і дракона. Але вони загинули... ти повинен навчити його жити серед людей, - почув мольфар над собою голос дракона.
	+	З тих пір він почав брати юнака з собою до людей на полонину, якщо в тім була нагальна потреба. Спрочатку юнак ішов без особливого ентузіазму і вмконував свою роботу. Але поступово його сум'яття і вдчудженість почали зникати, а натомість прийшла зацікавленість людським життям та традиціями. Проте, він ніколи і нікого не підпускав близько до себе, хоч люди відносилися до нього з любов'ю, радістю і вдячністю.
	+	Одного разу, восени, блукаючи горами та лісом він зустрів дівчину. Його здивуванню не було меж. Адже він прийшов туди, куди не ступала жодна нога людини. І це було його улюблене місце. Дівчина стояла на березі гірського струмка біля калини, якої він ніколи не помічав. Вона тримала в руках китяги калинових ягід, а на голві в неї був віночок з лісових трав, прикрашений калиною. Юнак здивовано запитав:
	+	- Ти хто?
	+	- Ягідка, - посміхнувшись відповіла та.
	+	- Такого імені немає, - трохи розгублено і сердито відповів він.
	+	Вона щиро розсміялася і її сміх забринів, ніби гірський струмок.
	+	- Так зовуть мене люди, бо я їм приношу найсмачніші ягоди лісу. А бабуня мене називає Ярочкою, Ярославною. А ти хто?
	+	- А я - Дракоша.
	+	- Що? Ти любиш битися чи дратувати?
	+	Юнак не хотів дівчині щось пояснювати, тому відповів просто:
	+	- Можливо, й так, а можливо - ні. Так зовуть мене люди, а вже їм краще знати, що вони хочуть сказати.
	+	Дівчина підступила до нього і подала ягоди, сказавши:

← Попередня версія	Версія за 09:58, 30 липня 2016
Рядок 2378:	Рядок 2378:


−	+	Гуляє вітер по Вкраїні,
	+	Шукає місце, де б спочить,
	+	Та крик людський
	+	Й безладдя світу
	+	Знов гонить вітер
	+	Полютить. І він кричить:
	+	- Спиніться, люди!
	+	Війна... теракт. А душі де?
	+	Не заважайте добру жити...
	+	Природа хоче відпочити
	+	І дать життя усім нове. -
	+	Та ворог злий гуляти хоче
	+	На полі битви жатву жне.
	+	І проливає кров людськую
	+	Так, наче воду з криниць п'є.
	+	Вітер стомився і присів,
	+	Та раптом чує сміх дитячий
	+	Він обернуася і побачив
	+	Мале дівча у вишиванці.
	+	Вітер здригнувся і піднявся:
	+	- Та ж поле мінами зроста
	+	І зараз будуть бити "Гради"...
	+	Як врятувати це дівча?
	+	Вона ж всміхнулася й побігла
	+	До воїнів, що стали в ряд.
	+	І срібний сміх й веселка в небі
	+	Змінили землю водночас -
	+	Пшеничне поле і васильки,
	+	В погруддях воїни стоять -
	+	Захисники, сини Вкраїни,
	+	І дівча миру на руках.

@@ Рядок 1516: / Рядок 1516: @@
-      ЛИТОВИЩЕ
+      ЛЕТОВИЩЕ
       І був  день,
@@ Рядок 2334: / Рядок 2334: @@
 Краплі  кровиночок
 Маком  зійшли...
-Дине Вкраїною:
+Лине Вкраїною:
 - Сини, мої  рідні
 В  маминім  серці
@@ Рядок 2341: / Рядок 2341: @@