Швець і п’ятнадцять сентаво боргу (кубинська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 15:58, 16 березня 2014

2014-03-16T15:58:41Z

Bogdan: перейменував «Швець і п’ятнадцять сентаво боргу» на «Швець і п’ятнадцять сентаво боргу (кубинська народна казка)»

2013-12-13T14:35:03Z

перейменував «Швець і п’ятнадцять сентаво боргу» на «Швець і п’ятнадцять сентаво боргу (кубинська народна казка)»

Bogdan в 16:46, 29 листопада 2013

2013-11-29T16:46:31Z

Bogdan в 16:46, 29 листопада 2013

2013-11-29T16:46:10Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...

2013-11-29T15:50:03Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п'ятнадцять сентаво   — щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:
+Жив собі один [[чоловік]], що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п'ятнадцять сентаво   — щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:
 Віддай мої п ятнадцять сентаво або скидай черевики.
-Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
+Тоді [[чоловік]], у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
 —	Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.
-Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжник заборгував вісімдесят песо, й каже:
+Сказано — зроблено. Дружина заголосила над [[чоловік]]ом, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжник заборгував вісімдесят песо, й каже:
 Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 —	Ходімо до каплиці — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.
-Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
+Отож [[злодії]] подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
 —	Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому...
-Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:
+Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді [[чоловік]], що прикинувся мертвим, вигукнув:
 —	А ці тисяча вісімсот мені!
@@ Рядок 59: / Рядок 59: @@
 —	Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.
-Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.
+Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший [[злодій]] пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.
-Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:
+Прийшов на кладовище [[злодій]], ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:
 —	Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять — не менше!
+{{Казка про бідного}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}

@@ Рядок 13: / Рядок 13: @@
 Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:
--	Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
+— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
 Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого: Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.

← Попередня версія	Версія за 16:46, 29 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п'ятнадцять сентаво — щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:

	+	Віддай мої п ятнадцять сентаво або скидай черевики.
	+
	+	Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
	+
	+	— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.
	+
	+	Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжник заборгував вісімдесят песо, й каже:
	+
	+	Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.
	+
	+	Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:
	+
	+	- Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
	+
	+	Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого: Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.
	+
	+	А та йому:
	+
	+	— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?
	+
	+	А швець їй у відповідь:
	+
	+	— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.
	+
	+	Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.
	+
	+	Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:
	+
	+	— Ходімо до каплиці — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.
	+
	+	Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
	+
	+	— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому...
	+
	+	Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:
	+
	+	— А ці тисяча вісімсот мені!
	+
	+	Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.
	+
	+	В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живі- сінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.
	+
	+	Швець йому й каже:
	+
	+	— Хіба ти не вмер?
	+
	+	— Ні, чоловіче,— відповів той.— Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.
	+
	+	А швець йому:
	+
	+	— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.
	+
	+	— Зачекай хвилинку,— каже чолов к.— Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п'ятнадцять сентаво.
	+
	+	Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:
	+
	+	— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.
	+
	+	Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.
	+
	+	Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:
	+
	+	— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять — не менше!