Яйце-ватажок. Боснійська народна казка - Історія редагувань

Bogdana в 20:01, 7 січня 2014

2014-01-07T20:01:37Z

Bogdana в 19:58, 7 січня 2014

2014-01-07T19:58:10Z

Bogdana в 19:44, 3 січня 2014

2014-01-03T19:44:06Z

Bogdana в 22:19, 4 вересня 2013

2013-09-04T22:19:59Z

Bogdan в 07:58, 1 вересня 2013

2013-09-01T07:58:15Z

Bogdan в 07:56, 1 вересня 2013

2013-09-01T07:56:39Z

Bogdan в 17:53, 28 травня 2013

2013-05-28T17:53:22Z

Bogdan: Створена сторінка: Була собі баба і мала курку. І курка знесла їй десятеро яєць. Аж тут жандарми до села приї...

2013-05-28T17:52:46Z

Створена сторінка: Була собі баба і мала курку. І курка знесла їй десятеро яєць. Аж тут жандарми до села приї...

Нова сторінка

Була собі баба і мала курку. І курка знесла їй десятеро яєць.

Аж тут жандарми до села приїхали й одразу до бабиної хати.

Заходять і вже з порога:

Став, бабо, обід на стіл.

Ваба відмагається, що й сама по обідала, бо нема чого. А вони:

— Смаж яєчню.

Дістала баба хоч-не-хоч кошик із яйцями, побила яйця на сковороду. А одне під вишневий листок закотилося, баба ного й не помітила.

Лежить яйце та й думає: «Як сумно самому! І страшно. Треба тікати звідси, поки не пізно».

Як надумало, так і зробило: втекло яйце від баби до лісу.

Котиться стежкою, котиться, аж бачить: півень у червоних чоботях дибає. Зраділо яйце і швидше до нього.

Помітив його півень та й питає:

— Куди це ти, любо яєчко, вибралося на ніч?

А яйце йому відповідає:
— і не питай, любий півнику! Лихо мене гонить у світ. Хто б не прийшов, хто б не приїхав до баби, тільки іі розмови, чим би з дороги підкріпитися.

І зараз же яєчню смажать. Було нас десятеро, то дев’ятеро баба побила, тільки я одне й зосталося. «Ну,— думаю,— рятуватися треба, доки ще ціле».

Вискочило з кошика і гайда до лісу.

Каже йому півень:

— І в нас те саме. Хто б не завітав у гості до баби, то баба й ставить перед ним локшину з півнятиною.

Було нас п’ятнадцятеро товаришів, чотирнадцятеро голови склали, тільки я один живий залишився.

«Ну,— думаю,— рятуватися треба, доки ще голова на плечах». Вискочив з курника і гайда до лісу.

Подружилися яйце з півнем і далі помандрували вдвох. Ідуть, аж бачать: на камені, нагрітому сонцем, кіт сидить. І кіт помітив їх та й питав:

— А куди це ви, любе яєчко і любий півнику, вибралися на ніч?

Відповідає яйце:

— І не питай, любий котику! Лихо нас гонить у світ.

А кіт усе допитується:

— То яке ж вам лихо прилучилося?

— Ох, котику любий, біда та й годі. Люди злі наших товаришів перебили, ми тільки двоє живі залишилися.

І нам би те саме було, та ми втекли до лісу, життя своє рятуючи. А чого ж це ти покинув господаря?

Хіба неправду ото кажуть: живеться добре, наче котові?

— Ой, де там, де там! — забідкався кіт.— Яке там добро! Яких тільки образ не довелося мені зазнати!

Ото м’яса в господі не стане, одразу на мене: це кіт його з’їв. Зловлять мене і так відшмагають, що й жити не хочеться.

Вийде пшениця — і тут я винен: мовляв, миші пшеницю в коморі трублять, а котові й байдуже, І знову мені перепадає.

А ще, бува, дитина подряпається десь — і хто б, ви думали, винен?

Таж той самий кіт: мовляв, це він видирав м’ясо в бідолашного дитяти і так подер його.

І за лозину та й за мною. Сил уже нема такі збиткування далі зносити. От я і втік до лісу. Прийміть мене, будьте ласкаві, до своєї ватаги.
Подружилися яйце та півень з котом і далі помандрували втрьох.

Ідуть лісом, аж бачать: на галявині осел пасеться. Стали підходити ближче, і осел їх помітив. На радощах як не зареве, аж у вухах їм залящало, й запитує ї:

— Куди це ви, любе яєчко, півнику любий і котуню. вибралися на ніч?

Відповідає йому яйце:

— Лихо нас гонить, любий ослику! Стільки ми кривди мали від злих людей, що далі несила терпіти. І вирішили втекти до лісу, щоб хоч трохи вільно пожити.
— Та й я намордувався досить,— зітхнув осел.— Подумайте тільки. Треба горщки на базар везти — на осла вантажать.

Дрова з лісу — на ослі возять. Глину для горшків — теж на ослі. Воду — на ослі; сіль — на ослі; гній у йоле — осла запрягають.

Остогидло мені таке життя — ото й подався я до лісу.

Любе яєчко, і ти, півнику, і ти, котуню, прийміть мене, не відмовте, до своєї ватаги! Дозвольте — я піду разом з вами!

— Іди,— відповіло яйце.— А чого б і ні.

Пішов осел разом з ними. Йдуть вони лісом, аж бачать: баран листя з осики обскубує. І баран помітив їх та й питає:

— Куди це ви, любе товариство, вибралися на ніч?

— Лихо нас гонить, любий баранцю,— відповідає йому яйце.

— Яке лихо?

— І не питай. Нас і б’ють, і ріжуть, і лають, і до роботи запрягають — просто життя нема. А ти, любий баранцю, чого ото лісом блукаєш?

— Ох, і не питай, біле яєчко!

Господар мій — гірше ката. Усіх баранів, товаришів моїх, порізав, ще й кожухи з них поздирав, тільки я один і залишився.

Але й мені він муку вигадав: почепив на шию великий дзвін і в овечій отарі старшим поставив — за всіх відповідати.

Залізе яка- небудь вівця у спаш — мені боки латають, відіб’ється від отари — знову я відповідай.

Життя немає, тож я й надумав сховатися в лісі. Любе товариство, прийміть мене до себе, будьте ласкаві!

— А чому б і ні. Приставай до нашої компанії! — погодилося яйце.

Пішли далі всі разом — яйце, півень, кіт, осел і баран. Брели отак і вийшли на лужок, дивляться: вовк лежить, простягнувшись у траві. І вовк їх побачив та й питає:

— Куди це ви, товариство любе, вибралися на ніч?

Відповідає яйце:

— Ох, сірий вовче, не від добра тікаємо—лихо нас гонить світ за очі.

— А що ж це за лихо, біле яєчко?

— Страшне лихо! Люди нам усякі прикрощі роблять, знущаються з нас, що краще вже в лісі жити.

Каже їм вовк:

— Ох, і я знаю, почому ківш лиха. Чи лошатко, чи ягнятко, чи ще яка живність пропаде у людей, зараз на вовка помовка: це, мовляв, сірого справа.

А як побачать мене де, то такий крик, гам, гвалт здіймають, що хоч вуха затуляй.

Не піду я більше в село, отут, у лісі, і вік свій звікую.

Візьміть мене із собою.

Пішли далі разом. Дісталися до струмка і сіли відпочити.

Хто воду п’є, хто вмивається, хто на себе дивиться у водяне дзеркало.

А вовк і каже:

— Щось я ніби голодний уже. Кого б це його з’їсти?

— Я не годжуся, вовче, для тебе,— першим обізвалося яйце.— Надто я вже маленьке — ніякого поживку тобі.

— А на мені багато пір’я,— застеріг півень.

— Общипаєш його — і нічого не залишиться.

— Л в мене кігті гострі,— промовив кіт.— Подряпаю тебе всередині.

— А я хоч великий і кігтів не маю,— обізвався поважно осел,— та який наїдок з мене, коли те м’ясо на мені, наче лико, тверде!

— Зате я і великий, і гладкий, і м’ясо на мені смачне,— замекав баран.— Мною досхочу наїсися.

А щоб не завдавати собі труду багато, то ти стань отут, над струмком, а я з пагорба розженуся і сам тобі вскочу в рот.

Вовк став над струмком і розкрив пащу.

А баран вийшов на пагорб, розігнався добре та як лусне вовка рогами в лоб — той і дихати перестав.

— Так йому й треба, ненажері отакому! — вигукнуло яйце.— Тільки залишати його тут не слід, щоб води не споганив. А от хто його забере звідси?

— Я не можу,— сказав Півень.

— І я не можу,— зніяковів кіт.

— Я заберу,— промовив осел.— Мені не першина вантажі носити. Завдайте-но вовка мені на спину.

Гуртом завдали мертвого вовка ослові на спину і подалися далі.
Ідуть, аж бачать: між деревами будинок стоїть. Подумали: отут і заночувати можна.

А навколо будинку — паркан високий. Яйце — воно маленьке — між штахетами прокотилося.
Півень — він легкий — на крилах через паркан перелетів.

Кіт видряпався нагору, а потім зіскочив на землю.

Баран як розігнався, то й перестрибнув через огорожу.

Тільки бідолашний осел з вовком на спині ніяк на той бік перебратися не може.

Нарешті розігнався і таки перескочив, тільки вовк із спини під паркан упав.

От зайшли яйце, півень, кіт, баран і осел до хати, а в хаті — повнісінько вовків!

Сидять за столом — вечеряють. Поналивали чарки, піднесли їх за отаманове здоров’я, а яйце й обзивається:

— Щоб і ви всі були здорові, як той, що під парканом лежить!

— А хто там під парканом лежить? — питають вовки.— Ходімо побачимо.

Пішли, приглядаються: аж під парканом вовк неживий лежить!

Перелякалися вовки та й у ноги і в ліс — тільки зашуміло за ними. Ускочили в якісь хащі й причаїлися — анічичирк!

Тремтять.

Але один вовк не витримав та й каже:

— Ну й страхополохи ж ми! Самі накивали п’ятами, а яєчну ватагу в хаті залишили! Вернімось подивімося, що вони там роблять!
А вовки ніяк не погоджуються — такі були налякані.

— Чого ви боїтеся? Цього дріб’язку, що вкотився до хати, злякалися? Подумаєш, знайшли звірів страшних!

— То що, по-твоєму, нам робити?

— Повертаймося назад. Ви мене коло паркана почекаєте, а я піду в хату: не боюся я тої ватаги яєчної! Що проти мене біле яйце, чи м’якенький мурликало, чи цибатий кукурікало, чи товстий лобань, чи худий вухань! Я — вовк, я сильніший за всіх. Як роззявлю пащу, то всю їхню ватагу вмить проковтну.

Повернулися вовки назад, самі коло паркана зосталися, а хоробрий вовк посунув просто до дверей. Яєчна ватага як побачила його, то й перелякалася:

— Куди нам дітися, що робити? Зараз вовки розправляться з нами, поїдять усіх.

А яйце-ватажок і каже:

— Я зариюся в попіл, півень хай на жердку вискочить, кіт під лавкою ляже, осел за дверима стане, а баран у кутку сховається.

Як тільки вовк поткнеться до хати, я почну пихкати в попелі, а коли він до мене підступить, я сипону йому приску в очі.

Вовк злякається, кинеться під лавку — а там кіт дряпне його пазурами, баран із кутка буцне рогами, осел за дверима затупотить ногами, а півень на жердці хай кукурікає: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику».

Аж і вовк на поріг. Зайшов до хати — нема нікого.

Тільки в попелі щось пихкає, він туди, а звідти яйце як сипоне приском, аж зірки застрибали вовчиськові в очах.

Вовк під лавку, щоб умитися, а там кіт як запустить йому пазурі в писок, вовк утікати.

А тут баран вискочив з кутка і ще більше йому духу піддав, затупотів копитами осел за дверима, закукурікав півень на жердці.

Перелякався вовк — ледь живий добіг до своїх. Посірів страшенно.

Обступили його вовки та й допитуються, що там і як там.

А він тільки зубами клацає — зі страху, ясна річ:

— Ой, не піду я туди більше. Там такий жах: круглий білкун вогнем дихає, пухнастий м’якун з ножами бігає, гладкий дріботун рогачами тикає, сухоребрий ревун дрючками смикає, а цибатий крикун під стелею кукурікає: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику!»

Передихнув вовк, заспокоївся трохи і повів далі свою невеселу розповідь:

— Отож заходжу я до хати та й до вогню, щоб собі присвітити, а круглий білкун і обсипав мене жаром; я під лавку, щоб води набрати, а там пухнастий м’якун на мене з ножами; я в куток, щоб схопити кілок, а звідти гладкий дріботун з рогачами; я дверима був би його стримав, та тут сухоребрий ревун на мене з дрючками — але найстрашніше те, що цибатий крикун весь час горлав: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику!»

Ну, хай би вже мене вогнем обсмалили, ножами посікли, рогачами зрешетили, дрючками потовкли, а то ще й повісити на осиці хотіли.

Як би я тоді до вас повернувся?
Вовки як почули таку розповідь свого товариша, то вже й не стали чокати, коли яєчна ватага кинеться за ними — самі дременули до лісу.

А яйце-ватажок зі своєю ватагою залишилося жити у вовчій хаті. І, мабуть, ще ії досі вони там живуть та радіють з перемоги над вовками.

@@ Рядок 201: / Рядок 201: @@
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}
 {{Казки про тварин}}
-{{Казка про працю}}
+[[:Категорія:Казки про працю]]
-{{Казка про природу}}
+[[:Категорія:Казки про природу]]

@@ Рядок 200: / Рядок 200: @@
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}
-{{Казка про тварин}}
+{{Казки про тварин}}
 {{Казка про працю}}
 {{Казка про природу}}

← Попередня версія		Версія за 17:53, 28 травня 2013
Рядок 241:		Рядок 241:

	А яйце-ватажок зі своєю ватагою залишилося жити у вовчій хаті. І, мабуть, ще ії досі вони там живуть та радіють з перемоги над вовками.		А яйце-ватажок зі своєю ватагою залишилося жити у вовчій хаті. І, мабуть, ще ії досі вони там живуть та радіють з перемоги над вовками.
		+
		+
		+
		+	{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

@@ Рядок 13: / Рядок 13: @@
 Дістала [[баба]] хоч-не-хоч кошик із яйцями, побила яйця на сковороду. А одне під вишневий листок закотилося, баба ного й не помітила.
-Лежить [[яйце]] та й думає: «Як сумно самому! І страшно. Треба тікати звідси, поки не пізно».
+Лежить яйце та й думає: «Як сумно самому! І страшно. Треба тікати звідси, поки не пізно».
 Як надумало, так і зробило: втекло яйце від баби до лісу.
@@ Рядок 38: / Рядок 38: @@
 —	І не питай, любий котику! Лихо нас гонить у світ.
-А кіт усе допитується:
+А [[кіт]] усе допитується:
 —	То яке ж вам лихо прилучилося?
@@ Рядок 50: / Рядок 50: @@
 Ото м’яса в господі не стане, одразу на мене: це [[кіт]] його з’їв. Зловлять мене і так відшмагають, що й жити не хочеться. Вийде пшениця — і тут я винен: мовляв, миші пшеницю в коморі трублять, а котові й байдуже, І знову мені перепадає. А ще, бува, дитина подряпається десь — і хто б, ви думали, винен?
-Таж той самий кіт: мовляв, це він видирав м’ясо в бідолашного дитяти і так подер його.
+Таж той самий [[кіт]]: мовляв, це він видирав м’ясо в бідолашного дитяти і так подер його.
 І за лозину та й за мною. Сил уже нема такі збиткування далі зносити. От я і втік до лісу. Прийміть мене, будьте ласкаві, до своєї ватаги.
@@ Рядок 116: / Рядок 116: @@
 —       Общипаєш його — і нічого не залишиться.
-—	Л в мене кігті гострі,— промовив кіт.— Подряпаю тебе всередині.
+—	А в мене кігті гострі,— промовив кіт.— Подряпаю тебе всередині.
 —	А я хоч великий і кігтів не маю,— обізвався поважно [[осел]],— та який наїдок з мене, коли те м’ясо на мені, наче лико, тверде!
@@ Рядок 122: / Рядок 122: @@
 —	Зате я і великий, і гладкий, і м’ясо на мені смачне,— замекав баран.— Мною досхочу наїсися. А щоб не завдавати собі труду багато, то ти стань отут, над струмком, а я з пагорба розженуся і сам тобі вскочу в рот.
-Вовк став над струмком і розкрив пащу.
+[[Вовк]] став над струмком і розкрив пащу.
 А баран вийшов на пагорб, розігнався добре та як лусне вовка рогами в лоб — той і дихати перестав.
@@ Рядок 130: / Рядок 130: @@
 —	Я не можу,— сказав Півень.
-—	І я не можу,— зніяковів кіт.
+—	І я не можу,— зніяковів [[кіт]].
-—	Я заберу,— промовив осел.— Мені не першина вантажі носити. Завдайте-но вовка мені на спину.
+—	Я заберу,— промовив [[осел]].— Мені не першина вантажі носити. Завдайте-но вовка мені на спину.
 Гуртом завдали мертвого вовка ослові на спину і подалися далі.
@@ Рядок 140: / Рядок 140: @@
 Півень — він легкий — на крилах через паркан перелетів. Кіт видряпався нагору, а потім зіскочив на землю. Баран	як розігнався, то й перестрибнув через огорожу. Тільки бідолашний осел	з вовком на спині ніяк на той бік перебратися не може. Нарешті розігнався і таки перескочив, тільки вовк із спини під паркан упав. От зайшли [[яйце]], [[півень]], [[кіт]], [[баран]] і [[осел]] до хати, а в хаті — повнісінько [[вовк]]ів! Сидять за столом — вечеряють. Поналивали чарки, піднесли їх за отаманове здоров’я, а яйце й обзивається:
-—	Щоб і ви	всі були здорові, як	той, що під парканом лежить!
+—	Щоб і ви всі були здорові, як	той, що під парканом лежить!
 —	А хто там під парканом лежить? — питають вовки.— Ходімо побачимо.
@@ Рядок 146: / Рядок 146: @@
 Пішли, приглядаються: аж під парканом вовк неживий лежить!
-Перелякалися вовки та й у ноги і в ліс — тільки зашуміло за ними. Ускочили в якісь хащі й причаїлися — анічичирк! Тремтять. Але один вовк не витримав та й каже:
+Перелякалися [[вовк]]и та й у ноги і в ліс — тільки зашуміло за ними. Ускочили в якісь хащі й причаїлися — анічичирк! Тремтять. Але один вовк не витримав та й каже:
 —	Ну й страхополохи ж ми! Самі накивали п’ятами, а яєчну ватагу в хаті залишили! Вернімось подивімося, що вони там роблять!
@@ Рядок 156: / Рядок 156: @@
 —	То що, по-твоєму, нам робити?
-—	Повертаймося назад. Ви мене коло паркана почекаєте, а я піду в хату: не боюся я тої ватаги яєчної! Що проти мене біле яйце, чи м’якенький мурликало, чи цибатий кукурікало, чи товстий лобань, чи худий вухань! Я — вовк, я сильніший за всіх. Як роззявлю пащу, то всю їхню ватагу вмить проковтну.
+—	Повертаймося назад. Ви мене коло паркана почекаєте, а я піду в хату: не боюся я тої ватаги яєчної! Що проти мене біле яйце, чи м’якенький мурликало, чи цибатий кукурікало, чи товстий лобань, чи худий вухань! Я — [[вовк]], я сильніший за всіх. Як роззявлю пащу, то всю їхню ватагу вмить проковтну.
 Повернулися вовки назад, самі коло паркана зосталися, а хоробрий вовк посунув просто до дверей. Яєчна ватага як побачила його, то й перелякалася:
@@ Рядок 174: / Рядок 174: @@
 Тільки в попелі щось пихкає, він туди, а звідти яйце як сипоне приском, аж зірки застрибали вовчиськові в очах.
-Вовк під лавку, щоб умитися, а там кіт як запустить йому пазурі в писок, вовк утікати.
+[[Вовк]] під лавку, щоб умитися, а там кіт як запустить йому пазурі в писок, вовк утікати.
 А тут баран вискочив з кутка і ще більше йому духу піддав, затупотів копитами осел за дверима, закукурікав півень на жердці.
@@ Рядок 186: / Рядок 186: @@
 —	Ой, не піду я туди більше. Там такий жах: круглий білкун вогнем дихає, пухнастий м’якун з ножами бігає, гладкий дріботун рогачами тикає, сухоребрий ревун дрючками смикає, а цибатий крикун під стелею кукурікає: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику!»
-Передихнув вовк, заспокоївся трохи і повів далі свою невеселу розповідь:
+Передихнув [[вовк]], заспокоївся трохи і повів далі свою невеселу розповідь:
 —	Отож заходжу я до хати та й до вогню, щоб собі присвітити, а круглий білкун і обсипав мене жаром; я під лавку, щоб води набрати, а там пухнастий м’якун на мене з ножами; я в куток, щоб схопити кілок, а звідти гладкий дріботун з рогачами; я дверима був би його стримав, та тут сухоребрий ревун на мене з дрючками — але найстрашніше те, що цибатий крикун весь час горлав: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику!»

@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 —	Смаж яєчню.
-Дістала баба хоч-не-хоч кошик із яйцями, побила яйця на сковороду. А одне під вишневий листок закотилося, баба ного й не помітила.
+Дістала [[баба]] хоч-не-хоч кошик із яйцями, побила яйця на сковороду. А одне під вишневий листок закотилося, баба ного й не помітила.
-Лежить яйце та й думає: «Як сумно самому! І страшно. Треба тікати звідси, поки не пізно».
+Лежить [[яйце]] та й думає: «Як сумно самому! І страшно. Треба тікати звідси, поки не пізно».
 Як надумало, так і зробило: втекло яйце від баби до лісу.
-Котиться стежкою, котиться, аж бачить: півень у червоних чоботях дибає. Зраділо яйце і швидше до нього.
+Котиться стежкою, котиться, аж бачить: [[півень]] у червоних чоботях дибає. Зраділо яйце і швидше до нього.
 Помітив його півень та й питає:
@@ Рядок 26: / Рядок 26: @@
 —	і не питай, любий півнику! Лихо мене гонить у світ. Хто б не прийшов, хто б не приїхав до баби, тільки іі розмови, чим би з дороги підкріпитися. І зараз же яєчню смажать. Було нас десятеро, то дев’ятеро баба побила, тільки я одне й зосталося. «Ну,— думаю,— рятуватися треба, доки ще ціле». Вискочило з кошика і гайда до лісу.
-Каже йому півень:
+Каже йому [[півень]]:
 —	І в нас те саме. Хто б не завітав у гості до баби, то баба й ставить перед ним локшину з півнятиною.
@@ Рядок 68: / Рядок 68: @@
 —	Іди,— відповіло яйце.— А чого б і ні.
-Пішов осел разом з ними. Йдуть вони лісом, аж бачать: баран листя з осики обскубує. І баран помітив їх та й питає:
+Пішов [[осел]] разом з ними. Йдуть вони лісом, аж бачать: баран листя з осики обскубує. І баран помітив їх та й питає:
 —	Куди це ви, любе товариство, вибралися на ніч?
-—	Лихо нас гонить, любий баранцю,— відповідає йому яйце.
+—	Лихо нас гонить, любий [[баран]]цю,— відповідає йому яйце.
 —	Яке лихо?
@@ Рядок 138: / Рядок 138: @@
 А навколо будинку — паркан високий. Яйце — воно маленьке — між штахетами прокотилося.
-Півень — він легкий — на крилах через паркан перелетів. Кіт видряпався нагору, а потім зіскочив на землю. Баран	як розігнався, то й перестрибнув через огорожу. Тільки бідолашний осел	з вовком на спині ніяк на той бік перебратися не може. Нарешті розігнався і таки перескочив, тільки вовк із спини під паркан упав. От зайшли яйце, півень, кіт, баран і осел до хати, а в хаті — повнісінько вовків! Сидять за столом — вечеряють. Поналивали чарки, піднесли їх за отаманове здоров’я, а яйце й обзивається:
+Півень — він легкий — на крилах через паркан перелетів. Кіт видряпався нагору, а потім зіскочив на землю. Баран	як розігнався, то й перестрибнув через огорожу. Тільки бідолашний осел	з вовком на спині ніяк на той бік перебратися не може. Нарешті розігнався і таки перескочив, тільки вовк із спини під паркан упав. От зайшли [[яйце]], [[півень]], [[кіт]], [[баран]] і [[осел]] до хати, а в хаті — повнісінько [[вовк]]ів! Сидять за столом — вечеряють. Поналивали чарки, піднесли їх за отаманове здоров’я, а яйце й обзивається:
 —	Щоб і ви	всі були здорові, як	той, що під парканом лежить!
@@ Рядок 178: / Рядок 178: @@
 А тут баран вискочив з кутка і ще більше йому духу піддав, затупотів копитами осел за дверима, закукурікав півень на жердці.
-Перелякався вовк — ледь живий добіг до своїх. Посірів страшенно.
+Перелякався [[вовк]] — ледь живий добіг до своїх. Посірів страшенно.
 Обступили його вовки та й допитуються, що там і як там.

@@ Рядок 48: / Рядок 48: @@
 —	Ой, де там, де там! — забідкався кіт.— Яке там добро! Яких тільки образ не довелося мені зазнати!
-Ото м’яса в господі не стане, одразу на мене: це кіт його з’їв. Зловлять мене і так відшмагають, що й жити не хочеться. Вийде пшениця — і тут я винен: мовляв, миші пшеницю в коморі трублять, а котові й байдуже, І знову мені перепадає. А ще, бува, дитина подряпається десь — і хто б, ви думали, винен?
+Ото м’яса в господі не стане, одразу на мене: це [[кіт]] його з’їв. Зловлять мене і так відшмагають, що й жити не хочеться. Вийде пшениця — і тут я винен: мовляв, миші пшеницю в коморі трублять, а котові й байдуже, І знову мені перепадає. А ще, бува, дитина подряпається десь — і хто б, ви думали, винен?
 Таж той самий кіт: мовляв, це він видирав м’ясо в бідолашного дитяти і так подер його.
@@ Рядок 80: / Рядок 80: @@
 —	Ох, і не питай, біле яєчко!
-Господар мій — гірше ката. Усіх баранів, товаришів моїх, порізав, ще й кожухи з них поздирав, тільки я один і залишився.
+[[Господар]] мій — гірше ката. Усіх баранів, товаришів моїх, порізав, ще й кожухи з них поздирав, тільки я один і залишився.
 Але й мені він муку вигадав: почепив на шию великий дзвін і в овечій отарі старшим поставив — за всіх відповідати.
@@ Рядок 102: / Рядок 102: @@
 —	Страшне лихо! Люди нам усякі прикрощі роблять, знущаються з нас, що краще вже в лісі жити.
-Каже їм вовк:
+Каже їм [[вовк]]:
 —	Ох, і я знаю, почому ківш лиха. Чи лошатко, чи ягнятко, чи ще яка живність пропаде у людей, зараз на вовка помовка: це, мовляв, сірого справа.
@@ Рядок 118: / Рядок 118: @@
 —	Л в мене кігті гострі,— промовив кіт.— Подряпаю тебе всередині.
-—	А я хоч великий і кігтів не маю,— обізвався поважно осел,— та який наїдок з мене, коли те м’ясо на мені, наче лико, тверде!
+—	А я хоч великий і кігтів не маю,— обізвався поважно [[осел]],— та який наїдок з мене, коли те м’ясо на мені, наче лико, тверде!
 —	Зате я і великий, і гладкий, і м’ясо на мені смачне,— замекав баран.— Мною досхочу наїсися. А щоб не завдавати собі труду багато, то ти стань отут, над струмком, а я з пагорба розженуся і сам тобі вскочу в рот.
@@ Рядок 138: / Рядок 138: @@
 А навколо будинку — паркан високий. Яйце — воно маленьке — між штахетами прокотилося.
-Півень — він легкий — на крилах через паркан перелетів.
+Півень — він легкий — на крилах через паркан перелетів. Кіт видряпався нагору, а потім зіскочив на землю. Баран	як розігнався, то й перестрибнув через огорожу. Тільки бідолашний осел	з вовком на спині ніяк на той бік перебратися не може. Нарешті розігнався і таки перескочив, тільки вовк із спини під паркан упав. От зайшли яйце, півень, кіт, баран і осел до хати, а в хаті — повнісінько вовків! Сидять за столом — вечеряють. Поналивали чарки, піднесли їх за отаманове здоров’я, а яйце й обзивається:
 —	Щоб і ви	всі були здорові, як	той, що під парканом лежить!
@@ Рядок 158: / Рядок 146: @@
 Пішли, приглядаються: аж під парканом вовк неживий лежить!
-Перелякалися вовки та й у ноги і в ліс — тільки зашуміло за ними. Ускочили в якісь хащі й причаїлися — анічичирк!
+Перелякалися вовки та й у ноги і в ліс — тільки зашуміло за ними. Ускочили в якісь хащі й причаїлися — анічичирк! Тремтять. Але один вовк не витримав та й каже:
-Тремтять.
+—	Ну й страхополохи ж ми! Самі накивали п’ятами, а яєчну ватагу в хаті залишили! Вернімось подивімося, що вони там роблять!
 А вовки ніяк не погоджуються — такі були налякані.
@@ Рядок 215: / Рядок 200: @@
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Була собі баба і мала курку. І курка знесла їй десятеро яєць.
+Була собі [[баба]] і мала курку. І курка знесла їй десятеро яєць.
 Аж тут жандарми до села приїхали й одразу до бабиної хати.
@@ Рядок 24: / Рядок 24: @@
 А яйце йому відповідає:
-—	і не питай, любий півнику! Лихо мене гонить у світ. Хто б не прийшов, хто б не приїхав до баби, тільки іі розмови, чим би з дороги підкріпитися.
+—	і не питай, любий півнику! Лихо мене гонить у світ. Хто б не прийшов, хто б не приїхав до баби, тільки іі розмови, чим би з дороги підкріпитися. І зараз же яєчню смажать. Було нас десятеро, то дев’ятеро баба побила, тільки я одне й зосталося. «Ну,— думаю,— рятуватися треба, доки ще ціле». Вискочило з кошика і гайда до лісу.
 Каже йому півень:
@@ Рядок 34: / Рядок 30: @@
 —	І в нас те саме. Хто б не завітав у гості до баби, то баба й ставить перед ним локшину з півнятиною.
-Було нас п’ятнадцятеро товаришів, чотирнадцятеро голови склали, тільки я один живий залишився.
+Було нас п’ятнадцятеро товаришів, чотирнадцятеро голови склали, тільки я один живий залишився. «Ну,— думаю,— рятуватися треба, доки ще голова на плечах». Вискочив з курника і гайда до лісу.Подружилися яйце з півнем і далі помандрували вдвох. Ідуть, аж бачать: на камені, нагрітому сонцем, кіт сидить. І кіт помітив їх та й питав:
 —	А куди це ви, любе яєчко і любий півнику, вибралися на ніч?
@@ Рядок 52: / Рядок 44: @@
 —	Ох, котику любий, біда та й годі. Люди злі наших товаришів перебили, ми тільки двоє живі залишилися.
-І нам би те саме було, та ми втекли до лісу, життя своє рятуючи. А чого ж це ти покинув господаря?
+І нам би те саме було, та ми втекли до лісу, життя своє рятуючи. А чого ж це ти покинув господаря? Хіба неправду ото кажуть: живеться добре, наче котові?
 —	Ой, де там, де там! — забідкався кіт.— Яке там добро! Яких тільки образ не довелося мені зазнати!
-Ото м’яса в господі не стане, одразу на мене: це кіт його з’їв. Зловлять мене і так відшмагають, що й жити не хочеться.
+Ото м’яса в господі не стане, одразу на мене: це кіт його з’їв. Зловлять мене і так відшмагають, що й жити не хочеться. Вийде пшениця — і тут я винен: мовляв, миші пшеницю в коморі трублять, а котові й байдуже, І знову мені перепадає. А ще, бува, дитина подряпається десь — і хто б, ви думали, винен?
 Таж той самий кіт: мовляв, це він видирав м’ясо в бідолашного дитяти і так подер його.
@@ Рядок 78: / Рядок 64: @@
 —	Та й я намордувався досить,— зітхнув осел.— Подумайте тільки. Треба горщки на базар везти — на осла вантажать.
-Дрова з лісу — на ослі возять. Глину для горшків — теж на ослі. Воду — на ослі; сіль — на ослі; гній у йоле — осла запрягають.
+Дрова з лісу — на ослі возять. Глину для горшків — теж на ослі. Воду — на ослі; сіль — на ослі; гній у йоле — осла запрягають. Остогидло мені таке життя — ото й подався я до лісу. Любе яєчко, і ти, півнику, і ти, котуню, прийміть мене, не відмовте, до своєї ватаги! Дозвольте — я піду разом з вами!
 —	Іди,— відповіло яйце.— А чого б і ні.
@@ Рядок 124: / Рядок 106: @@
 —	Ох, і я знаю, почому ківш лиха. Чи лошатко, чи ягнятко, чи ще яка живність пропаде у людей, зараз на вовка помовка: це, мовляв, сірого справа.
-А як побачать мене де, то такий крик, гам, гвалт здіймають, що хоч вуха затуляй.
+А як побачать мене де, то такий крик, гам, гвалт здіймають, що хоч вуха затуляй. Не піду я більше в село, отут, у лісі, і вік свій звікую.Візьміть мене із собою.Пішли далі разом. Дісталися до струмка і сіли відпочити. Хто воду п’є, хто вмивається, хто на себе дивиться у водяне дзеркало. А вовк і каже:
 —	Щось я ніби голодний уже. Кого б це його з’їсти?
@@ Рядок 148: / Рядок 120: @@
 —	А я хоч великий і кігтів не маю,— обізвався поважно осел,— та який наїдок з мене, коли те м’ясо на мені, наче лико, тверде!
-—	Зате я і великий, і гладкий, і м’ясо на мені смачне,— замекав баран.— Мною досхочу наїсися.
+—	Зате я і великий, і гладкий, і м’ясо на мені смачне,— замекав баран.— Мною досхочу наїсися. А щоб не завдавати собі труду багато, то ти стань отут, над струмком, а я з пагорба розженуся і сам тобі вскочу в рот.
 Вовк став над струмком і розкрив пащу.