Bogdana: перейменував «Як Стецько з паном розмовляв» на «Як Стецько з паном розмовляв (Білоруська народна казка)»

2015-05-19T07:07:28Z

перейменував «Як Стецько з паном розмовляв» на «Як Стецько з паном розмовляв (Білоруська народна казка)»

Bogdana: Створена сторінка: Жив колись один пан, та такий лютий, що біда: ніхто не міг йому догодити, всі його боялися, ...

2015-05-19T07:06:13Z

Створена сторінка: Жив колись один пан, та такий лютий, що біда: ніхто не міг йому догодити, всі його боялися, ...

Нова сторінка

Жив колись один пан, та такий лютий, що біда: ніхто не міг йому догодити, всі його боялися, як чорта. Бувало, прийде до нього хтось що-небудь просити, а він як гаркне: «Що скажеш?» — то той з переляку й своє прохання забуде.

Нічого, паночку, усе гаразд,— відказує бідолаха трясучись.

— А після гаразд що? Не відаю, паночку...

— На стайню його, лайдака! — сичить пан.— Усипати йому різок, щоб більше сюди не ходив!

Інакше той пан і не вмів з людьми розмовляти. І люди боялися з ним говорити, бо щось скажеш не так, не по шерсті,— до смерті засіче.

Якось грав [[пан]] у карти і виграв у сусіднього [[пан]]а маєток. Було це весною. Зібрався пан оглядати свій новий маєток.

Як поїхав, то й лишився там на все літо: дуже ж йому сподобався новий маєток. Правду-бо кажуть, що нове сито на кілочку висить, а старе під лавою лежить.

Тим часом у старому маєтку скоїлося велике лихо: «Як же,— думає економ,— сказати панові про це?» Сам їхати до нього боїться. Надумав він послати кого-небудь із челяді. Та нема охочих. Кому кортить дістати зайвих різок?

А жив там один чоловік. На вигляд так собі — недотепа, зате на язик гострий: за словом у кишеню не полізе. На ім'я він був Степан, але всі звали його просто Стецько. Малий, бач, він був на зріст і щуплий.

Прочув Стецько, що економ шукає посланця до пана, прийшов до нього й каже:

Пошліть мене — я умію з [[пан]]ом говорити. .

Радий економ, мало не цілує Стецька. Дав йому хліба, сала, цілу жменю мідяків і вирядив у дорогу.

Йде Стецько, мідяками побрязкує, жодної корчми не минає.

Довго йшов він чи недовго, приходить нарешті до нового маєтку. Хотів Стецько просто до панського будинку йти, та лакей спинив:

— Ти чого тут, волоцюго, вештаєшся! І нацькував на нього собак.

Стецько вийняв з торбини шматок хліба, кинув собакам. Вони й перестали гавкати. Тоді Стецько знов підійшов до ґанку.

— Що тобі треба? — кричить лакей.— Тут сам пан живе! Стецько вклонився лакеєві й каже:

— А мій паночку, а мій дорогенький, оце ж мені й треба цього пана. Я прийшов до нього з старого маєтку.

Лакей пом'якшав.

Гаразд,— каже,— я скажу панові про тебе. Але скажи ж ти мені, звідки ти відаєш, що і я — пан.

— Гм,— хитро кашлянув Отецько,— бачу: ти [[пан]] не пан, а так собі підпанок, бо в тебе лоб низький, ніс слизький, от і видно, що лизав панські миски.

Розгнівався лакей, схопив Стецька за комір та ну штурхати. Побачив це пан із вікна і гукнув лакея до себе. Що там за хлоп? — питає пан лакея.

— Та волоцюга якийсь із старого панського маєтку,— відказав лакей і низько вклонився панові.

Пан згадав, що давно не був у старому маєтку.

— Поклич його сюди,— звелів він лакеєві.

Побіг лакей кликати Стецька, а той вийняв капшук, набив люльку тютюном і заходився вогонь кресати. Викресав вогню, запалив люльку. Курить та попльовує на чистий панський ґанок.

— Йди в покої, тебе пан кличе! — кричить йому лакей. Не трясця пана трясе,— відказує Стецько і покурює собі люльку.

— Та мерщій же ти! — сердиться лакей.— Пан тебе різками засіче...

— Не засіче! Ось докурю люльку, тоді й піду.

Чекав, чекав [[пан]] Стецька, не дочекався. Кличе знову лакея:

Чому хлоп не йде?

Люльку, пане, курить. [[Пан]] розгнівався:

Жени його сюди.

Стецько докурив люльку, вибив із неї попіл, сховав за пазуху і лише тоді поволеньки посунув до панських покоїв. Лакей біжить попереду, відчиняє Стецькові двері, мов панові.

Увійшов Стецько до пана та й закашлявся після міцного тютюну. Кашляє, а пан жде, тільки сердито очима зиркає. Відкашлявся якось Стецько і каже:

Добридень, паночку.

Що скажеш? — супиться [[пан]].

Усе гаразд, паночку.

А після гаразд що?

— Та ось, паночку, прислав мене економ: панський ножик зломився.

Який ножик?

Та, мабуть, той, яким панові пера застругували.

Як же його зломили?

Кажуть же, пане, що без начиння і постола не сплетеш. А всяке начиння в роботі псується. Отак і панський ножик. Хотіли панові на чоботи здерти з гончака шкуру, взяли ножика. Але на панському гончакові дуже міцна шкура була. Ну, ножик і зломився.

Якого гончака? Що ти мелеш, лайдаку? — закричав гнівно пан і хотів уже наказати челяді, щоб забрали Стецька на стайню і всипали різок. Але Стецько веде далі:

Панський гончак — це той самий, може, пан пам'ятає, що вскочив був у криницю, а Микиту посилали витягати, і він утопився там. Еге ж, той самий гончак, що пан любив його брати на лови. Здається, коли не помиляюсь, пан віддав за того гончака сусідньому панові трьох мужиків...

Що ж, мій кращий гончак здох?

Здох, [[пан]]е.

А чого ж він здох?

Конини об'ївся, то зразу й ноги витяг.

Якої конини?

Та з жеребця.

Якого жеребця?

Панського буланого жеребця, з лисинкою.

Що ж, і він здох?

Здох, пане. А шкода, добрячий жеребець був.

— О, я нещасливий!

— Е, пане, чого дуже хвилюватись. Уже ж відомо, коли лошатко родиться з лисинкою, то воно або здохне, або, його вовк з'їсть.

А чого ж здох жеребець?

Підірвався, мабуть.

Що ж на ньому возили? Швидко їздили, чи що?

Та ні, пане, на ньому не їздили, він завше на стайні стояв.

То чому ж?

Воду, [[пан]]е, возили.

Але ж нащо була та вода?

Люди ж кажуть, паночку, що як топишся, то й за бритву схопишся. Як загорівся свинарник, то економ наказав і на жеребцеві воду возити.

Що ж, і свинарник згорів?

Згорів, [[пан]]е.

Як же він зайнявся?

— Бачиш, пане, він стояв близько обори, то від неї і зайнявся.

То і обора згоріла?

Згоріла, [[пан]]е, як свічка.

Чого ж вона зайнялася?

— Оцього, паночку, добре не відаю: чи від хліва, чи, може, від покоїв.

О, то й покої згоріли?

Згоріли, пане, дотла, от, мовби хто язиком злизав.

І весь двір згорів?

Увесь, пане: чисто, гладко, хоч ріпу сій. Схопився пан за голову та божкає.

Але чого ж загорілися покої? — знов питає [[пан]] Стецька.

Од свічок, пане.

Для чого ж палили свічки?

— Ну як же, [[пан]]е, звісно, завше свічки палять, як хто помре.

— Хто ж там помер?

— Вічний супокій, щоб їй на тім світі легко тикнулося,— пані померла.

— Що, що ти кажеш?.. [[Пан]]і померла?!

Почувши такі новини, пан звалився з крісла, а Стецько закурив люльку та й подався собі додому.

[[Категорія:Білоруські народні казки]]
[[Категорія:Казки про панів]]
{{Казка про чоловіка}}

← Попередня версія	Версія за 07:07, 19 травня 2015
(Немає відмінностей)

Як Стецько з паном розмовляв (Білоруська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: перейменував «Як Стецько з паном розмовляв» на «Як Стецько з паном розмовляв (Білоруська народна казка)»

Bogdana: Створена сторінка: Жив колись один пан, та такий лютий, що біда: ніхто не міг йому догодити, всі його боялися, ...