Як друзі вовків налякали (Болгарська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 10:18, 14 грудня 2013

2013-12-14T10:18:27Z

Bogdan: перейменував «Як друзі вовків налякали» на «Як друзі вовків налякали (Болгарська народна казка)»

2013-11-19T15:00:15Z

перейменував «Як друзі вовків налякали» на «Як друзі вовків налякали (Болгарська народна казка)»

Bogdan в 16:08, 12 листопада 2013

2013-11-12T16:08:37Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:06:45Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Подружилися якось віл, осел, баран і цап і надумали тікати од своїх хазяїв, щоб пожити на волі. Осел наготував сакви з їжею, віл — мішок сіна. Нав’ючили усе це ослові на спину та й пішли. Пройшли трохи й надибали вовчу голову.
+Подружилися якось віл, [[осел]], баран і цап і надумали тікати од своїх хазяїв, щоб пожити на волі. Осел наготував сакви з їжею, віл — мішок сіна. Нав’ючили усе це ослові на спину та й пішли. Пройшли трохи й надибали вовчу голову.
 —	Баране, а візьми-но ту вовчу голову та кинь її в торбу! — сказав віл.
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 Слухають вовки та й думають: «Он скільки побратимів наших побили, поки прийшли сюди. Що ж буде з нами?»
-От один вовк і каже:
+От один [[вовк]] і каже:
 —	Піду-но я води принесу. Треба долити в кашу! — Пішов та й не вернувся.
@@ Рядок 39: / Рядок 39: @@
 —	Чогось забарився наш товариш. Чи не скоїлося чого? Піду і я по воду.— Пішов та й не вернувся.
-А за ним і ті вовки розбіглися. Зостався тільки один, та й той старий- престарий.
+А за ним і ті [[вовк]]и розбіглися. Зостався тільки один, та й той старий- престарий.
 От баран його й питає:
@@ Рядок 51: / Рядок 51: @@
+{{Казки про тварин}}
 {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

← Попередня версія	Версія за 16:08, 12 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Подружилися якось віл, осел, баран і цап і надумали тікати од своїх хазяїв, щоб пожити на волі. Осел наготував сакви з їжею, віл — мішок сіна. Нав’ючили усе це ослові на спину та й пішли. Пройшли трохи й надибали вовчу голову.
	+
	+	— Баране, а візьми-но ту вовчу голову та кинь її в торбу! — сказав віл.
	+
	+	Баран був сильний, але полохливий і побоявся взяти голову. Глянув і обійшов її. Тоді цап, слабосилий, але безстрашний, узяв ту голову й заховав у торбу. Пішли вони далі. Йшли, йшли і зайшли в ліс. Бачать, вогонь горить. Чом не піти туди, не погрітися трохи? А прийшли, то таке побачили! Сидять круг вогню вовки, кашу варять.
	+
	+	— Добривечір! — кажуть їм друзі.
	+
	+	— Доброго здоров’я! — відповідають вовки.— Варимо оце кашу, а м’ясо саме йде.
	+
	+	Злякався баран та й каже:
	+
	+	— Як треба м’яса, то й у нас є.— І звелів цапові: — А вийми те м’ясо з торби!
	+
	+	Цап до торби та й виймає вовчу голову.
	+
	+	— Давай більшу,— втрутився віл.— Що цієї голови — бачиш, скільки їх, усім треба, щоб вистачило.
	+
	+	Цап знову виймає ту саму голову.
	+
	+	— Цю?
	+
	+	— Та ні! Діставай більшу! — закричали друзі.
	+
	+	Поклав цап вовчу голову в торбу, попорпався трохи, тоді вийняв її та й питає:
	+
	+	— Цю, чи знову не ту?
	+
	+	— Ні, більшу, більшу давай! — закричали всі.
	+
	+	Слухають вовки та й думають: «Он скільки побратимів наших побили, поки прийшли сюди. Що ж буде з нами?»
	+
	+	От один вовк і каже:
	+
	+	— Піду-но я води принесу. Треба долити в кашу! — Пішов та й не вернувся.
	+
	+	Інші чекали, чекали, тоді ще один озивається:
	+
	+	— Чогось забарився наш товариш. Чи не скоїлося чого? Піду і я по воду.— Пішов та й не вернувся.
	+
	+	А за ним і ті вовки розбіглися. Зостався тільки один, та й той старий- престарий.
	+
	+	От баран його й питає:
	+
	+	— Куди це поділися твої побратими? Пішли по воду та й не вернулися!
	+
	+	— Сам дивуюся, куди вони могли подітися? Може, що скоїлося з ними в лісі? Піду-но я побачу,— сказав старий вовк і, як дим, щез у лісі.
	+
	+	А друзі посідали коло вогню. З’їли кашу, напилися води й полягали спати. Не прийшли вовки й на другий день, а тоді й зовсім подалися кудись з лісу. І зажили друзі вільно й щасливо.