Як заєць відомстив танукі (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 21:55, 3 січня 2014

2014-01-03T21:55:09Z

Bogdan в 15:18, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:18:15Z

Bogdan в 15:17, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:17:43Z

Bogdan: перейменував «Як заєць відомстив танукі» на «Як заєць відомстив танукі (японська народна казка)»

2013-09-24T15:04:35Z

перейменував «Як заєць відомстив танукі» на «Як заєць відомстив танукі (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

2013-09-24T15:02:21Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Давно-давно   колись   жили   собі в мирі та злагоді дід і баба.
+Давно-давно   колись   жили   собі в мирі та злагоді [[дід]] і [[баба]].
 Одного дня дід подався в поле сіяти ячмінь. Брав жменю зерен і розкидав, приспівуючи:
@@ Рядок 9: / Рядок 9: @@
 —    Зогнийте, зернятка, зогнийте, Щоб з тисячі лишилося одне!
-«Який вредний танукі!» — розгнііався дід і кинувся до танукі, але той показав йощу язика й дременув у гори.
+«Який вредний танукі!» — розгнівався [[дід]] і кинувся до танукі, але той показав йощу язика й дременув у гори.
 З досади дід мало не тупав ногами. Вирішив він упіймати; танукі й покарати. Обмазав пеньок, на якому три сидів, клеєм, а тоді знову почав сіяти ячмінь і приспівувати:
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 —    Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен!
-Тим часом   танукі  знову  прибіг  і,   всівшися  на   пеньку,   почав   перекривляти діда:
+Тим часом   танукі  знову  прибіг  і,   всівшися  на   пеньку,   почав   перекривляти [[дід]]а:
 —    Зогнийте, зернятка, зогнийте, Щоб з тисячі лишилося одне!
-Дід кинувся з мотузкою до танукі. Той висолопив язика і  хотів  був дременути, та не зміг — приклеївся до пенька.
+[[Дід]] кинувся з мотузкою до танукі. Той висолопив язика і  хотів  був дременути, та не зміг — приклеївся до пенька.
-—    От, голубе,  ти й попався! — мовив дід і,  спутавши  танукі  мотузкою, поніс його на спині додому.
+—    От, голубе,  ти й попався! — мовив [[дід]] і,  спутавши  танукі  мотузкою, поніс його на спині додому.
 —    Стара, я впіймав танукі! Звари з нього юшку!
@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 —    А я піду на часинку до міста дещо купити,— сказав дід і, підвісивши танукі в кухні на мотузці, пішов.
-Баба заходилася лійнти просяні коржики для діда.
+[[Баба]] заходилася лійнти просяні коржики для діда.
 Якийсь час танукі висів мовчки,  а тоді обізвався людським голосом:
@@ Рядок 39: / Рядок 39: @@
 —    Та хіба я на таке здатен?
-—    Хай буде по-твоєму,— погодилася добра баба і,  спустивши танукі на землю, розв'язала мотузку.
+—    Хай буде по-твоєму,— погодилася добра [[баба]] і,  спустивши танукі на землю, розв'язала мотузку.
 Зраділий танукі взяв у лапи товкачик і почав товкти просо для коржиків, примовляючи:
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 —    Ліпіть, господинонько, коржики, ліпіть, ліпіть!
-Та коли стара присіла навпочіпки, танукі як лупне товкачиком її по голові! Баба впала на землю мертва.
+Та коли стара присіла навпочіпки, танукі як лупне товкачиком її по голові! [[Баба]] впала на землю мертва.
 —    Так тобі й треба! — вигукнув танукі й дременув у гори.
-—    Який  жах! — заголосив  дід   над   бабою,  коли   повернувся   додому.
+—    Який  жах! — заголосив  [[дід]]   над   бабою,  коли   повернувся   додому.
-Почув заєць, як дід плаче, та й питає:
+Почув [[заєць]], як дід плаче, та й питає:
 —    Діду, що сталося?
@@ Рядок 59: / Рядок 59: @@
 —    Заспокойтеся, діду, я помщуся за вашу бабу,— мовив заєць і зник.
-Якось  заєць ламав  у горах  бамбук.  Підійшов  до  нього  танукі  та  й питає:
+Якось  [[заєць]] ламав  у горах  бамбук.  Підійшов  до  нього  танукі  та  й питає:
 —    Зайче, навіщо тобі бамбук?
@@ Рядок 69: / Рядок 69: @@
 —    Коли твоя ласка.
-Заєць і танукі наламали два оберемки бамбуку і закинувши їх собі на спину, пішли вузенькою гірською стежкою.
+[[Заєць]] і танукі наламали два оберемки бамбуку і закинувши їх собі на спину, пішли вузенькою гірською стежкою.
 Танукі,  який  йшов  попереду,  почув,  ніби  хтось  черконув   кременем.
@@ Рядок 87: / Рядок 87: @@
 —    Ну й підвів ти мене того разу!
-—    Та що ви! Я вперше вас бачу! Ви, певно, із кимось мене сплутали,— відповів заєць байдужим голосом.
+—    Та що ви! Я вперше вас бачу! Ви, певно, із кимось мене сплутали,— відповів [[заєць]] байдужим голосом.
 —    Невже? Невже я помилився? — здивувався танукі. А тоді спитав: — Що це ти робиш, зайче?
@@ Рядок 101: / Рядок 101: @@
 —    Нехай буде по-твоєму.
-Танукі приніс глини, і заєць, перемішавши її з сосновою живицею, зліпив човен.
+Танукі приніс глини, і [[заєць]], перемішавши її з сосновою живицею, зліпив човен.
 Коли обидва човни — глиняний і дерев'яний — були готові, заєць спустив їх на воду й сказав:
@@ Рядок 113: / Рядок 113: @@
 —    Ой! Мій човен тоне! Зайче, рятуй! — заволав танукі.
-Тим часом глиняний човен розвалився | разом з танукі пішов на дно. Заєць приплив до берега,  вистрибнув з човна й помчав до діда.
+Тим часом глиняний човен розвалився | разом з танукі пішов на дно. [[Заєць]] приплив до берега,  вистрибнув з човна й помчав до [[дід]]а.
 —    Діду, я помстився!
@@ Рядок 119: / Рядок 119: @@
 —    Дякую! Дякую! — відповів дід і витер сльози.
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Давно колись в одному селі жив собі чоловік, якого звали Кітіго, а прозивали Перебрехою — за те, що був охочий до вигадок і неправди.
+Давно-давно   колись   жили   собі в мирі та злагоді дід і баба.
-От якось той чоловік оголосив на все село:
+Одного дня дід подався в поле сіяти ячмінь. Брав жменю зерен і розкидав, приспівуючи:
-—    Сьогодні вночі змітатиму з  неба зорі,  тож  приходьте  збирати!
+—    Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен!
-Але селянине йняли йому віри й казали:
+Аж тут де не взявся танукі — та й ну перекривляти діда:
-—    Знову Кітіго хоче пошити нас у дурні.
+—    Зогнийте, зернятка, зогнийте, Щоб з тисячі лишилося одне!
-Кітіго дуже розсердився.
+«Який вредний танукі!» — розгнііався дід і кинувся до танукі, але той показав йощу язика й дременув у гори.
-—    Не хочете — як хочете! Я сам позмітаю-з неба зорі! А знаєте, що вони золоті? Дищться, щоб не жалкували, коли я розбагатію! — попереджав він недбалих земляків.
+З досади дід мало не тупав ногами. Вирішив він упіймати; танукі й покарати. Обмазав пеньок, на якому три сидів, клеєм, а тоді знову почав сіяти ячмінь і приспівувати:
-—    А може, Кітіго правду каже?.. Недарма зорі так блищать. Ну ж бо востаннє його послухаємося і зберемось увечері біля його дому,— вирішили селяни.
+—    Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен!
-Кітіго взяв велику бамбукову мітлу й вщїїз на дах. Селяни, позадиравши голови, довго дивилися на небо, але жодна зірка не котилася з нього.
+Тим часом   танукі  знову  прибіг  і,   всівшися  на   пеньку,   почав   перекривляти діда:
-—    Гей, Кітіго, що сталося? Чого ти баришся?
+—    Зогнийте, зернятка, зогнийте, Щоб з тисячі лишилося одне!
-—    А куди квапитися? Зірок на небі дуже багато, отож я думаю, котру із них змести,— відповів чоловік і замахав мітлою.
+Дід кинувся з мотузкою до танукі. Той висолопив язика і  хотів  був дременути, та не зміг — приклеївся до пенька.
-Селяни позадирали голови ще вище, аж шиї їм заболіли.
+—    От, голубе,  ти й попався! — мовив дід і,  спутавши  танукі  мотузкою, поніс його на спині додому.
-—    Хто ж це витримає?.. І чого цей дурень воловодиться? — ремствували вони, але додому не йшли, чекали. А що, як зорі й справді виявляться золотими?
+—    Стара, я впіймав танукі! Звари з нього юшку!
-Нарешті по небу покотилася якась зірка.
+—    Який  гладенький!  Зараз  же  приготую  вечерю,— зраділа  баба.
-—    Гей, он зірка впала!  Мерщій її хапайте! — закричав  Кітіго. Кажуть, люди разом із ним кинулися бігти туди, де впала зірка, але повернулися ні з чим, лише встигли посваритися між собою. От і вся кйзка.
+—    А я піду на часинку до міста дещо купити,— сказав дід і, підвісивши танукі в кухні на мотузці, пішов.

← Попередня версія	Версія за 15:17, 24 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Давно колись в одному селі жив собі чоловік, якого звали Кітіго, а прозивали Перебрехою — за те, що був охочий до вигадок і неправди.

	+	От якось той чоловік оголосив на все село:

	+	— Сьогодні вночі змітатиму з неба зорі, тож приходьте збирати!
	+
	+	Але селянине йняли йому віри й казали:
	+
	+	— Знову Кітіго хоче пошити нас у дурні.
	+
	+	Кітіго дуже розсердився.
	+
	+	— Не хочете — як хочете! Я сам позмітаю-з неба зорі! А знаєте, що вони золоті? Дищться, щоб не жалкували, коли я розбагатію! — попереджав він недбалих земляків.
	+
	+	— А може, Кітіго правду каже?.. Недарма зорі так блищать. Ну ж бо востаннє його послухаємося і зберемось увечері біля його дому,— вирішили селяни.
	+
	+	Кітіго взяв велику бамбукову мітлу й вщїїз на дах. Селяни, позадиравши голови, довго дивилися на небо, але жодна зірка не котилася з нього.
	+
	+	— Гей, Кітіго, що сталося? Чого ти баришся?
	+
	+	— А куди квапитися? Зірок на небі дуже багато, отож я думаю, котру із них змести,— відповів чоловік і замахав мітлою.
	+
	+	Селяни позадирали голови ще вище, аж шиї їм заболіли.
	+
	+	— Хто ж це витримає?.. І чого цей дурень воловодиться? — ремствували вони, але додому не йшли, чекали. А що, як зорі й справді виявляться золотими?
	+
	+	Нарешті по небу покотилася якась зірка.
	+
	+	— Гей, он зірка впала! Мерщій її хапайте! — закричав Кітіго. Кажуть, люди разом із ним кинулися бігти туди, де впала зірка, але повернулися ні з чим, лише встигли посваритися між собою. От і вся кйзка.