Як послушники перехитрили скупія-настоятеля (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 05:39, 26 грудня 2013

2013-12-26T05:39:51Z

Bogdan в 15:15, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:15:06Z

Bogdan: перейменував «Як послушники перехитрили скупія-настоятеля» на «[[Як послушники перехитрили скупія-настоятеля (японська народна казк...

2013-09-24T15:05:05Z

перейменував «Як послушники перехитрили скупія-настоятеля» на «[[Як послушники перехитрили скупія-настоятеля (японська народна казк...

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

2013-09-24T15:01:57Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

Нова сторінка

@@ Рядок 9: / Рядок 9: @@
 Вранці та ввечері він неодмінно рахував груші й пильнував, щоб послушник не зірвав жодної.
-Та от одного разу настоятель кудись пішов і послушникові закортіло скуштувати заборонених груш,— хлопець уже уявляв собі, як збиває їх тичкою,— але згадав, що його сваритимуть, й одумався. Але ненадовго, бо, коли побачив, як груші, такі здоровенні, жовтобокі й, мабуть, смачні, висять на гіллі, не міг стриматися. Він зірвав одну грушу, потім другу, третю. І тільки тоді, як на дереві залишилася одна-однісінька груша, схаменувся.
+Та от одного разу настоятель кудись пішов і послушникові закортіло скуштувати заборонених груш,— [[хлопець]] уже уявляв собі, як збиває їх тичкою,— але згадав, що його сваритимуть, й одумався. Але ненадовго, бо, коли побачив, як груші, такі здоровенні, жовтобокі й, мабуть, смачні, висять на гіллі, не міг стриматися. Він зірвав одну грушу, потім другу, третю. І тільки тоді, як на дереві залишилася одна-однісінька груша, схаменувся.
 «Ой, що ж я наробив!» — злякано подумав послушник.
-Аж тут він почув, що повертається настоятель. Хлопець поспішив йому назустріч, але ненароком розбив улюблений настоятелів чайничок. «Оце так халепа!» — картав себе послушник, ладний крізь землю провалитися від страху й сорому.
+Аж тут він почув, що повертається настоятель. [[Хлопець]] поспішив йому назустріч, але ненароком розбив улюблений настоятелів чайничок. «Оце так халепа!» — картав себе послушник, ладний крізь землю провалитися від страху й сорому.
 Та надворі не було нікого.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 «Та це ж святий отець! Звідкіля він кличе?» — подумав хлопець і подався в сад. Дивиться — настоятель стоїть під грушею.
-Хлопець підійшов до нього й заплакав, а настоятель гнівно вигукнув:
+[[Хлопець]] підійшов до нього й заплакав, а настоятель гнівно вигукнув:
 —    Це ти поїв мої груші?!

← Попередня версія	Версія за 15:15, 24 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Давно колись поблизу міста Моріока був храм. Його настоятель любив смачно попоїсти, гарно вдягтися, а як живуть інші люди, його мало цікавило.

	+	У храмовому саду росла дивовижна груша, яка давала щоліта лише п'ять чи шість смачних-пресмачних плодів.

	+	Настоятель не тільки оберігав її від птахів та гусені, але й постійно попереджав послушника:
	+
	+	— Гляди, не їж цих груш, бо вони отруйні!
	+
	+	Вранці та ввечері він неодмінно рахував груші й пильнував, щоб послушник не зірвав жодної.
	+
	+	Та от одного разу настоятель кудись пішов і послушникові закортіло скуштувати заборонених груш,— хлопець уже уявляв собі, як збиває їх тичкою,— але згадав, що його сваритимуть, й одумався. Але ненадовго, бо, коли побачив, як груші, такі здоровенні, жовтобокі й, мабуть, смачні, висять на гіллі, не міг стриматися. Він зірвав одну грушу, потім другу, третю. І тільки тоді, як на дереві залишилася одна-однісінька груша, схаменувся.
	+
	+	«Ой, що ж я наробив!» — злякано подумав послушник.
	+
	+	Аж тут він почув, що повертається настоятель. Хлопець поспішив йому назустріч, але ненароком розбив улюблений настоятелів чайничок. «Оце так халепа!» — картав себе послушник, ладний крізь землю провалитися від страху й сорому.
	+
	+	Та надворі не було нікого.
	+
	+	«Куди це подівся святий отець?» — здивувався послушник.
	+
	+	— Гей, хлопче! — почув він раптом настоятелів голос.
	+
	+	«Та це ж святий отець! Звідкіля він кличе?» — подумав хлопець і подався в сад. Дивиться — настоятель стоїть під грушею.
	+
	+	Хлопець підійшов до нього й заплакав, а настоятель гнівно вигукнув:
	+
	+	— Це ти поїв мої груші?!
	+
	+	Бідолаха вийняв із пазухи череп'я й жалібно мовив:
	+
	+	— Отче, я ненароком розбив чайничок і вирішив змити провину смертю — з'їв отруйні груші. Мабуть, скоро отрута подіє.
	+
	+	Настоятель промовчав, бо не знав, що відповісти.
	+
	+	Минув якийсь час. У храмі жило тепер троє послушників, а настоятель став іще скупіший, ніж раніше. Скажімо, звелить хлопцям лягти спати, а сам наминає рисові коржики, що їх понаносили парафіяни, аж за вухами лящить.
	+
	+	Послушники затаїли проти нього злість, бо їм кортіло поласувати коржиками. Отож вдалися вони до хитрощів. Прийшли до настоятеля й просять:
	+
	+	— Отче, дозволь нам узяти нові імена.
	+
	+	— Які?
	+
	+	— Я хочу називатися Фуфу,— сказав один послушник.
	+
	+	— Я — Бульбуль,— сказав другий.
	+
	+	— А я — Смакота,— сказав третій.
	+
	+	Нічого не підозрюючи, настоятель хихикнув і відповідає:
	+
	+	— Які чудернацькі імена! Та нехай буде по-вашому. Відсьогодні називатиметеся Фуфу, Бульбуль і Смакота.
	+
	+	І от одного вечора послушники вдали, ніби сплять, а самі прислухаються, що робить настоятель.
	+
	+	А він тим часом надумав пекти коржики на вогні — захотів їсти. Незабаром коржики були готові. Настоятель узяв один і здмухнув із нього попіл: «Фу-фу!.,»
	+
	+	Почувши це, послушник на ім'я Фуфу зіскочив з постелі, прибіг до настоятеля й питає:
	+
	+	— Отче, вам чогось треба?
	+
	+	Настоятель невдоволено глянув на нього й спитав:
	+
	+	— Чого ти встав?
	+
	+	— А хіба ви мене не кликали?
	+
	+	— Еге ж, кликав. Запрошував на коржики,— збрехав настоятель, щоб приховати розгубленість, і поклав коржики на сковороду — варити у воді із соєвою підливою.
	+
	+	Через хвилину вода на сковороді почала булькати.
	+
	+	Як почув це булькання другий послушник, на ім'я Бульбуль, то вмить прибіг до настоятеля та й питає:
	+
	+	— Отче, вам чогось треба?
	+
	+	Обидва послушники з'їли свої коржики й голосно похвалили:
	+
	+	— Смакота!
	+
	+	— Смакота! — вторував їм настоятель.
	+
	+	В ту ж мить примчав третій послушник, на ім'я Смакота.
	+
	+	— Отче, вам чогось треба? — запитав він, витріщившись на коржики. Довелось настоятелеві і з ним поділитися своїм добром.
	+
	+	Відтоді настоятель ніколи вже не їв окремо від послушників.