Як собака перетворився на чайник (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 19:58, 3 січня 2014

2014-01-03T19:58:30Z

Bogdana в 19:57, 3 січня 2014

2014-01-03T19:57:50Z

Bogdan в 15:16, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:16:30Z

Bogdan: перейменував «Як собака перетворився на чайник» на «Як собака перетворився на чайник (японська народна казка)»

2013-09-24T15:04:47Z

перейменував «Як собака перетворився на чайник» на «Як собака перетворився на чайник (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

2013-09-24T15:02:09Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мово...

Нова сторінка

@@ Рядок 62: / Рядок 62: @@
+{{Казка про чоловіка}}
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Давно колись жили собі дід та баба, бідні, як мак начетверо. Вже й Новий рік надходив, а в хаті не було ні гроша.
+Давно колись жили собі дід та [[баба]], бідні, як мак начетверо. Вже й Новий рік надходив, а в хаті не було ні гроша.
 —    Чуєш,   старий,   треба  щось   купити   на   свято,— сказала   баба.
-—    Та треба...— відповів дід і подався до міста.
+—    Та треба...— відповів [[дід]] і подався до міста.
 Але грошей у нього не було, тож повертався він додому ні з чим, нарікаючи на гірку долю. Коли це на гірському путівці трапився йому танукі,— єнотоподібний собака.
@@ Рядок 13: / Рядок 13: @@
 —    Я тобі допоможу: перетворюся у чайник, а ти продаси його настоятелеві храму.
-—    А хіба таке може бути? — недовірливо спитав дід.
+—    А хіба таке може бути? — недовірливо спитав [[дід]].
 —    Може. Продаси мене за три ріо.
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 —    Три ріо.
-«Мабуть, такий чайник цього вартий»,— вирішив настоятель і заплатив дідові гроші.
+«Мабуть, такий чайник цього вартий»,— вирішив настоятель і заплатив [[дід]]ові гроші.
 —    Чуєш,— звернувся згодом настоятель до послушника,— я збираюсь сьогодні ввечері готувати чай у новому чайнику. Вишаруй його гарненько.

← Попередня версія	Версія за 15:16, 24 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Давно колись жили собі дід та баба, бідні, як мак начетверо. Вже й Новий рік надходив, а в хаті не було ні гроша.

	+	— Чуєш, старий, треба щось купити на свято,— сказала баба.

	+	— Та треба...— відповів дід і подався до міста.
	+
	+	Але грошей у нього не було, тож повертався він додому ні з чим, нарікаючи на гірку долю. Коли це на гірському путівці трапився йому танукі,— єнотоподібний собака.
	+
	+	— Гей, чоловіче, чого зажурився?
	+
	+	— Як же мені не журитися, коли в кишенях вітер гуляє, а надворі холодно? — відповів засмучений дід.
	+
	+	— Я тобі допоможу: перетворюся у чайник, а ти продаси його настоятелеві храму.
	+
	+	— А хіба таке може бути? — недовірливо спитав дід.
	+
	+	— Може. Продаси мене за три ріо.
	+
	+	— Ну що ж, хай буде по-твоєму,— погодився дід і пішов з танукі до храму.
	+
	+	Перед самими воротами храму танукі раптом перетворився у золотий чайник. Старий загорнув його в хустину і поніс продавати настоятелеві.
	+
	+	— Отче, я приніс дивовижну річ! Золотий чайник.
	+
	+	— Що, що? Ану покажи!
	+
	+	Настоятель заходився обмацувати чаііник, а потім клацнув по ньому пальцем:
	+
	+	— Непогана штука. Скільки просиш?
	+
	+	— Три ріо.
	+
	+	«Мабуть, такий чайник цього вартий»,— вирішив настоятель і заплатив дідові гроші.
	+
	+	— Чуєш,— звернувся згодом настоятель до послушника,— я збираюсь сьогодні ввечері готувати чай у новому чайнику. Вишаруй його гарненько.
	+
	+	— Слухаю.
	+
	+	Послушник мерщій поніс чайник до криниці й заходився чистити його щіткою.
	+
	+	Аж ось почулося:
	+
	+	— Повільніше три, а то шкіру на мені обдереш.
	+
	+	Приголомшений послушник кинув чайник і побіг до настоятеля.
	+
	+	— Святий отче, сталося диво: чайник заговорив!
	+
	+	— Та що ти кажеш! Це він так дзвенить. Взагалі дорогий чайник від легкого дотику руки видає мелодійні звуки,— переконував настоятель.
	+
	+	— Але ж я добре чув, як він сказав: «Шкіру на мені обдереш».
	+
	+	— Це тобі причулося. Як вишарував його, то накип'яти води для чаю. Розгублено похитуючи головою, послушник налив у чайник води й підвісив над вогнем.
	+
	+	— О-о-о-ой!..— почувся зойк, і чайник закрутився дзиґою. Послушник зовсім сторопів:
	+
	+	— Святий отче, послухайте! Чайник коверзує!
	+
	+	«І що цей послушник знову белькоче?» — подумав настоятель і, буркочучи собі під ніс, підійшов до вогнища.
	+
	+	Раптом у чайника з'явилися спочатку передні лапи, потім задні й нарешті хвіст. Настоятель і послушник не встигли змигнути очима, як він перетворився у собаку і, збивши хвостом пилюку, дременув надвір.